Постанова КАС ВС № 826/11539/13-а

ПОСТАНОВА Іменем України 08 листопада 2019 року Київ справа №826/11539/13-а адміністративне провадження №К/9901/14062/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Желєзного І.В. суддів: Саприкіної І.В., Чиркіна С.М. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Іщука І.О. від 22.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мамчура Я.С., суддів: Горяйнова А.М., Желтобрюх І.Л. від 24.11.2015 у справі № 826/11539/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ

1. У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі також - ПАТ «КБ «Надра», позивач) звернулося до суду першої інстанції з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області (далі також - Інспекція, відповідач), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову № 92 від 12.07.2013 про накладення стягнення.

2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013 адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправною та скасовано постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області № 92 від 12.07.2013 про накладення стягнення на ПАТ «КБ «Надра».

3. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 апеляційну скаргу Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013 - без змін.

4. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 відмовлено у задоволенні клопотанні особи, яка не приймала участі у справі ОСОБА_1 , про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.09.2015 ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

6. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2015 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013 - без змін. 7. 19.02.2016 ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2015, а справу направити на новий розгляд.

8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.02.2016 відкрито касаційне провадження у справі. 9. 04.05.2016 від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової І.О. до суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2015 - без змін.

10. У подальшому справу було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів").

11. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І.В., суддів Саприкіної І.В., Чиркіна С.М. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією здійснено документальну перевірку дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів при наданні фінансових послуг у відділенні ПАТ «КБ «Надра».

13. За результатами перевірки 17.04.2013 складено акт № 000000114, яким встановлено, що ПАТ «КБ «Надра» при укладанні кредитного договору від 28.05.2008 № 804/6/05/2008/840к/3050 з ОСОБА_1 допущено порушення вимог статей 11, 15, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: відсутня перед укладенням договору у письмовій формі для споживача доступна, необхідна та своєчасна інформація про умови кредитування та сукупну вартість кредиту; порушено принцип рівності внаслідок істотного дисбалансу та договірних прав і обов`язків на шкоду споживачу шляхом включення в договір кредитування несправедливих по відношенню до споживача умов в частині відповідальності сторін.

14. На підставі складеного акта перевірки відповідачем прийнято постанову № 92 від 12.07.2013 про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 95 676, 21 грн. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

15. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Херсонській області прийнято протиправну постанову № 92 від 12.07.2013, така постановлена з порушенням термінів застосування штрафних санкцій, відтак підлягає скасуванню.

16. Заперечуючи щодо задоволення позову, представник відповідача зазначив, що під час проведення перевірки позивача спеціалістами Інспекції встановлено, що інформація, яка надається споживачам до укладання кредитного договору, не містить належну необхідну, достатню, достовірну, повну та своєчасну інформацію про умови кредитування. Посилання позивача на порушення відповідачем термінів застосування штрафних санкцій є безпідставними та надуманими. ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов, виходили з того, що при прийнятті відповідачем оспорюваного рішення не були враховані встановлені статтею 250 Господарського кодексу України терміни застосування адміністративно-господарських санкцій, відтак санкції до позивача застосовано поза межами граничного річного строку їх застосування від моменту вчинення порушення, а саме від моменту укладення кредитного договору. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ НА НЕЇ

18. ОСОБА_1 у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що суди дійшли помилкового висновку про порушення відповідачем термінів застосування фінансових санкцій. Окрім цього, судом апеляційної інстанції не враховано, що її не було залучено до участі в справі у якості сторони, відтак не було враховано її інтереси.

19. У запереченнях на касаційну скаргу Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкова І.О. вказує, що оспорювана у межах даної справи постанова відповідача скасована Державною інспекцією з питань захисту прав споживачів, що свідчить про її протиправність. VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

21. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

23. Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право, зокрема, накладати на суб`єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

24. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 та частини 1 статті 15 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

25. Вимоги до необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації у сфері кредитного обслуговування споживачів встановлені частиною 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

26. Відповідно до вказаної норми перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15, 23 цього Закону.

27. Аналогічні вимоги викладені у пункті 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою Національного банку України від 10.05.2007 № 168 (далі також - Постанова №168).

28. Відповідно до пункту 2.4 зазначених Правил банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

29. Пунктом 2.5. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту передбачено, що банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

30. Колегія суддів зауважує, що споживач може не володіти спеціальними знаннями про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває, а тому обов`язок доведення необхідної, доступної, достовірної, повної та своєчасної інформації про продукцію (у даному випадку про послугу споживчого кредитування) покладається на суб`єкта господарювання.

31. Разом із тим, судами встановлено, що наявні в матеріалах справи копії кредитного договору № 804/6/05/2008/840к/3050 та додатки до нього свідчать про детальне викладення інформації щодо правовідносин сторін за цим договором. Споживач, підписуючи договір, засвідчив ознайомлення з усією необхідною інформацією щодо отримуваної послуги, що підтверджується його підписом.

32. Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

33. Згідно з частинами 1, 2 статті 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб`єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

34. З огляду на викладене, штраф, який накладений на позивача, у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів» є адміністративно-господарським.

35. Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

36. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що при прийнятті відповідачем спірного рішення ним не були враховані терміни застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачені статтею 250 Господарського кодексу України, а саме: санкції застосовано поза межами граничного річного строку їх застосування від моменту вчинення порушення, тобто з моменту укладення кредитного договору від 28.05.2008 №804/6/05/2008/840к/3050.

37. Застосування до суб`єкта господарювання адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу після спливу одного року з дня його вчинення є неправомірним.

38. Щодо посилань ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що судами було допущено процесуальне порушення, оскільки її не було залучено як сторону у справі, колегія суддів зазначає наступне.

39. Відповідно до частини 1 статті 50 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини 1 статті 46 КАС України (в чинній редакції) сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

40. Враховуючи, що оспорювана постанова була прийнята відповідачем відносно позивача, будь-які клопотання щодо залучення співвідповідача або заміну неналежної сторони під час розгляду справи не заявлялись, у суду були відсутні підстави для залучення ОСОБА_1 до участі в справі у якості сторони.

41. Щодо зазначення у запереченнях на касаційну скаргу про скасування оспорюваної постанови Державною інспекцією з питань захисту прав споживачів колегія суддів зазначає, що дана обставина не зазначалась позивачем під час розгляду справи судами попередніх інстанції та такими не досліджувалась, відтак не може бути підставою для перегляду рішень у суді касаційної інстанції.

42. Інші аргументи касаційної скарги та заперечень на неї зводяться до переоцінки доказів щодо обставин справи, які суди встановили у процесі її розгляду. Водночас, за приписами частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

43. Під час розгляду даної справи Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

44. Крім того, Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

45. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

46. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень відсутні.

47. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

48. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2015 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий І.В. Желєзний Судді: І.В. Саприкіна С.М. Чиркін