Постанова КАС ВС № 815/6198/16

ПОСТАНОВА Іменем України 23 жовтня 2019 року Київ справа №815/6198/16 адміністративне провадження №К/9901/21438/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шишова О.О., суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М., розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу за позовом громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 14.07.2016 № 357-16, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2017, прийняту у складі колегії суддів: Гусева О.Г. (головуючий), Бойко О.Я., Левчук О.А. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017, прийняту у складі колегії суддів: Бойка А.В. (головуючий), Димерлія О.О., Єщенка О.В. І. Суть спору

1. У листопаді 2016 року до Одеського окружного адміністративного суду звернувся громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України (далі -ДМС України), у якому просив суд: 1.1. 1) визнати протиправним та скасування рішення ДМС України від 14.07.2016 № 357-16 про втрату статусу біженця; 1.2. 2) зобов`язати відповідача повернути позивачу посвідчення біженця

2. Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 14.07.2016 № 357-16 став його добровільний виїзд до країни походження, яку він залишив чи за межами якої перебував внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Позивач стверджує що, його візит до країни походження Афганістану необхідно оцінювати з урахуванням індивідуальних обставин: візит позивача був короткочасний та здійснений у зв`язку із серйозним захворюванням його батька. Під час візиту позивач використовував проїзний документ біженця, а не національний паспорт, тобто не користувався захистом країни своєї громадянської належності.

3. Позивач уважає, що оскаржуване рішення прийнято з рядом суттєвих порушень, а отже є незаконним та таким, що належить до скасування. ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Ісламської Республіки Афганістан та набув статус біженця в Україні відповідно до рішення Державної міграційної служби України від 06.02.2013 №82-13. 5. 25.03.2016 позивач звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області, зі змісту якої випливає, що у період з 01.08.2013 по 20.08.2013 батько позивача перебував у лікарні « Бібі Фатіма Альзахра » у м.Кабул та позивач особисто відвідав його в Афганістані. 6. 14.07.2016 ДМС України прийняла рішення № 357-16 про втрату позивачем статусу біженця на підставі пункту 3 частини першої статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» з посиланням на те, що ОСОБА_1 добровільно повернувся до країни, яку він залишив внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. 7. 04.08.2016 ГУ ДМС України в Одеській області прийняло повідомлення № 366 про втрату статусу біженця ОСОБА_1 , яке позивачем отримано 14.11.2016.

8. Позивач, не погодившись із вказаними рішеннями міграційної служби, звернувся до суду цим з позовом за захистом своїх прав. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 13.03.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017, позовні вимоги задоволені.

10. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач здійснював тимчасовий візит в країну громадського походження по проїзному документу, без національного паспорту, що не може бути розцінено як добровільне повернення до країни походження та, як наслідок, скасування статусу біженця. Крім того, суди вказали на позбавлення позивача можливості приймати участь у розгляді матеріалів справи щодо втрати стату біженця, оскільки його не було поінформовано про наявність підстав про скасування рішення про визнання біженцем. IV. Касаційне оскарження

11. У касаційній скарзі ДМС України посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невірної правової оцінки обставин у справі, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

12. У доводах касаційної скарги, відповідач, зокрема, посилається на надання позивачем недостовірної інформації щодо його візиту до країни походження.

13. Позивач відзиву на касаційну скаргу ДМС України не надав. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України від 08.07.2011 № 3671-VІ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671- VІ), міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

16. Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону №3671- VІ біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

17. Підставами для отримання відповідного статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту для особи, яка звернулась за отриманням такого статусу, є існування реальної погрози стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, існування відповідних передумов для того, щоб особа покинула країну своєї громадянської належності, або не могла чи не бажала повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

18. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

19. Відповідно до статті 11 Закону №3671- VІ статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа: 1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); 2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом; 3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 4) будучи особою без громадянства, може повернутися у країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує; 5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; 6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

20. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 11 Закону №3671- VІ на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

21. Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визнгачають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила).

22. Підпунктом «б» пункту 7.4 Правил передбачено обов`язок органу міграційної служби інформування у письмовій формі особу, якій надано статус біженця, про наявність підстав для втрати чи позбавлення її статусу біженця. Одночасно особі повідомляється, що під час розгляду відповідних матеріалів біженець або особа, якій надано додатковий захист, має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання. VI. Позиція Верховного Суду

23. Як убачається із встановлених судами обставин справи, рішенням ДМС України від 14.07.2016 № 357-16 позивача позбавлено статусу біженця на підставі пункту 3 частини першої статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

24. Підставою прийняття вказаного рішення стали обставини добровільного повернення ОСОБА_1 до країни, яку він залишив внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, оскільки позивач у період з 01.08.2013 по 20.08.2013 перебував на території країни громадянської належності, незважаючи на небезпеку стати жертвою переслідування зі сторони представників збройного угрупування «Талібан», про яку він повідомляв при зверненні за захистом.

25. Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону №3671- VІ біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

26. Підставами для отримання відповідного статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту для особи, яка звернулась за отриманням такого статусу, є існування реальної погрози стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, існування відповідних передумов для того, щоб особа покинула країну своєї громадянської належності, або не могла чи не бажала повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

27. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

28. Відповідно до статті 11 Закону №3671- VІ статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа: 1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); 2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом; 3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує; 5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; 6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

29. Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій у серпні 2013 року ОСОБА_1 перебував у Афганістані, що ним не заперечується, однак зазначений візит був короткочасним та здійснений у зв`язку з перебуванням його батька у лікарні після перенесеної операції.

30. Перебування батька позивача ОСОБА_3 у період з 01.08.2013р. по 20.08.2013р. в лікарні « Бібі Фатіма Альзахра » та рекомендування йому до 3-х місяців постільного режиму підтверджується наданою позивачем медичною довідкою з її офіційним перекладом на українську мову (том 1 а.с.27-28).

31. Керівництво УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно з Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року, що стосується статусу біженця (пункт 125) визначає наступне: «…такі випадки слід розглядати з урахуванням особистих якостей біженця. Відвідування літніх або хворих батьків матиме інші наслідки для відносин біженця з країною свого колишнього звичайного місця проживання, ніж регулярні візити в цю країну, що здійснюються для проведення відпусток або в цілях встановлення ділових».

32. Пунктом 134 зазначеного Керівництва встановлено «....тимчасовий візит біженця в свою колишню країну не з національним паспортом, а наприклад, з проїзним документом, виданим країною проживання не означає «поселення» і не тягне за собою втрату статусу біженця ...».

33. Також судами установлено, що позивач здійснював тимчасовий візит у країну громадянського походження по проїзному документу без використання національного паспорта.

34. При таких обставинах Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зважаючи на доведеність позивачем винятковості обставин, за яких ним був здійснений візит у країну походження, а також здійснення візиту по проїзному документу біженця, поїздка позивача в серпні 2013 року в Афганістан не може бути розцінена, як добровільне повернення до країни, яку ОСОБА_1 залишив внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та, як наслідок, втрату особою статусу біженця.

35. Крім того, колегія суддів підтримує висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що у зв`язку із неповідомленням позивача про наявність підстав про скасування рішення про визнання біженцем, його право на захист було порушено, він не міг знати про початок процедури втрати статусу біженця та був позбавлений можливості приймати участь у розгляді матеріалів справи.

36. Доводи касаційної скарги таких висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, а зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

37. Посилання відповідача на надання позивачем недостовірної інформації щодо його візиту до країни походження колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі доводи не є доказом добровільного повернення ОСОБА_1 до країни походження, яку позивач залишив внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Натомість частиною першою статті 11 Закону №3671- VІ не передбачено підставою для втрати особою статусу біженця надання такою особою суперечливих пояснень під час проведених співбесід.

38. Отже, Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що рішення ДМС України від 14.07.2016 № 357-16 про втрату ОСОБА_1 статусу біженця прийняте необґрунтовано, без дослідження обставин, що мають ключове значення для вирішення питання, та з порушенням процедури, а тому підлягає скасуванню, вимога повернення позивачу посвідчення біжентя підлягає задоволенню.

39. З огляду на викладене, висновки суду першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

40. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. VII. Судові витрати

41. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року у справі № 815/6198/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Шишов Судді І.В. Дашутін М.М. Яковенко