Постанова ККС ВС № 323/3526/17

Постанова іменем України 08 жовтня 2019 року м. Київ справа № 323/3526/17 провадження № 51-1790км19 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 , розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2019 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016080310000973 від 18 листопада 2017 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Велика.-Кріпка Родіоно-Нецвітаєвського району Ростовської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав, у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 10 жовтня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за частиною 1 статті 115 КК із застосуванням частини 1 статті69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за злочин, вчинений за таких обставин. 17 листопада 2017 року в період з 16:00 по 17:00 ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, внаслідок довготривалої психотравмуючої ситуації, що виникла у зв`язку з тривалою недієздатністю його дружини ОСОБА_8 та щоденною необхідністю ОСОБА_7 доглядати за нею, завдав останній численних ударів не встановленим слідством предметом у голову, по шиї, тулубу та кінцівках, у результаті чого потерпіла отримала поєднану закриту тупу травму голови, шиї, тулуба та кінцівок, яка ускладнилась масивною крововтратою, що призвело до смерті ОСОБА_8 на місці. Діями ОСОБА_7 потерпілій було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності для життя, які перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням її смерті. Ухвалою Апеляційного суд Запорізької області від 18 лютого 2019 року вказаний вирок залишено без зміни. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. Прокурор вважає, що поведінка ОСОБА_7 в момент вчинення злочину та після нього свідчить про його небезпеку для суспільства і йому має бути призначено більш суворе покарання, засуджений не вжив заходів щодо надання медичної допомоги потерпілій та не звернувся за такою допомогою до медичних закладів, у тому числі не зателефонував на лінію «103», хоча мав для цього можливість. Крім того, стверджує, що засудженому призначено покарання нижче від найнижчої межі, за наявності лише однієї обставини. Викладені обставини прокурор зазначав в апеляційній скарзі. Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, доводи захисника, який заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підставах. Мотиви Суду Обґрунтованість доведеності винуватості засудженого ОСОБА_7 за частиною 1 статті 115 КК та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі прокурор не заперечує та не оскаржує. Доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість колегія суддів вважає необґрунтованими. Так, відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. Статтею 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання вЗагальній частиніцього Кодексу. У кожному випадку застосування статті 69 КК суд зобов`язаний у своєму рішенні зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався. Призначаючи ОСОБА_7 покарання, нижче від найнижчої межі, з чим погодився і апеляційний суд, суд першої інстанції враховував тяжкість вчиненого ним злочину, особу винного, який є пенсіонером, тобто особою похилого віку, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, не перебуває на обліку в лікарів нарколога та психіатра, а також обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття у вчиненому, сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, відсутність обставин, що обтяжують покарання. Саме такі обставини, а також тяжка життєва ситуація, в якій перебував ОСОБА_7 впродовж значного проміжку часу, його особистість, відношення до вчиненого та думка потерпілої стали передумовою для можливості застосування до засудженого положень статті 69 КК. Безпідставність застосування статті 69 КК оскаржувалася прокурором в апеляційному порядку, однак доводи в апеляційній скарзі суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими. З такими висновками апеляційного суду колегія суддів погоджується, адже було дотримано умов, передбачених вимогами статті 69 КК, для призначення засудженому покарання, нижчого від найнижчої межі. Апеляційний суд, переглядаючи провадження в апеляційному порядку, відповідно до вимог статті 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК), ретельно перевірив доводи в апеляційній скарзі прокурора щодо м`якості призначеного засудженому покарання із застосуванням положень статті 69 КК, безпідставного його застосування та обґрунтовано залишив ці доводи без задоволення. Постановлена за результатами розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК. Колегія суддів погоджується з наведеними в ній висновками про те, що призначене судом першої інстанції засудженому покарання із застосуванням статті 69 КК є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів. Неправильного застосування статті 69 КК колегія суддів також не вбачає. Крім того, з матеріалів кримінального провадження, а саме з висновку судово-психіатричної експертизи від 27 листопада 2017 року №605 вбачається, що з урахуванням ступеню психічних порушень та психологічного стану ОСОБА_7 не в повній мірі (обмежено) міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, що відповідно до положень, передбачених частиною 2 статті 20 КК також повинно враховуватись судом при призначенні покарання. Таким чином, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, які були б підставами, передбаченими статтею 438 КПК, для скасування ухвали апеляційного суду не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог прокурора слід відмовити. На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436 КПК, Суд ухвалив: Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2019 рокущодо засудженого ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції - без задоволення. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3