Постанова ККС ВС № 124/2015/13-к

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2019 року м. Київ справа № 124/2015/13-к провадження № 51-3835 км 18 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 01 жовтня 2013 року та вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 березня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у силу статей 88, 89 КК раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 309 КК; ОСОБА_9 ,у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 357 КК; ОСОБА_10 ,у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 01 жовтня 2013 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років, з конфіскацією всього належного йому майна; за ч. 2 ст. 309 КК на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років, з конфіскацією всього належного йому майна. Цим же вироком вирішено цивільні позови у кримінальному провадженні, а також судові витрати і долю речових доказів. Апеляційний суд Автономної Республіки Крим вироком від 17 березня 2014 року змінив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_7 в частині призначення покарання і в цій частині постановив свій вирок, яким призначив ОСОБА_9 за пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, з конфіскацією всього належного йому майна; за ч. 4 ст. 187 КК на строк 13 років, з конфіскацією всього належного йому майна; за ч. 2 ст. 357 КК на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, з конфіскацією всього належного йому майна, а ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років, з конфіскацією всього належного йому майна та за ч. 2 ст. 309 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років, з конфіскацією всього належного йому майна. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін. Судові рішення щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в касаційному порядку не оскаржуються. Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та невстановлена особа, отримавши від ОСОБА_11 інформацію, що в його сусіда ОСОБА_12 в будинку наявна велика сума грошових коштів, домовилися між собою на відкрите викрадення цих грошових коштів та визначили ролі кожного із учасників. З метою виконання злочинної домовленості, на початку серпня 2012 року у денний час, ОСОБА_7 разом з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і невстановленою особою, приїхали за місцем проживання ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_2 , де обговорили план дій та оглянули будинок ОСОБА_12 , шляхи проникнення до нього і відходу після скоєння злочину. Після чого, поїхали на ринок, де з метою конспірації придбали липку стрічку, маски і рукавички. 03 серпня 2012 року о 01.30 год, на виконання злочинного плану, ОСОБА_13 , ОСОБА_9 та невстановлена особа разом з ОСОБА_10 , який показував їм дорогу, і доїхавши з ними до автостанції «Западна», вийшов і повернувся додому на таксі, на автомобілі марки «LEXUS IS 200» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_13 , поїхали в напрямку будинку ОСОБА_12 . Прибувши до будинку ОСОБА_12 , що розташований по АДРЕСА_3 , ОСОБА_7 . ОСОБА_9 та невстановлена особа, надівши маски, перелізли через огорожу, після чого через вікно проникли в середину будинку. У кімнаті, в якій вони опинилися, знаходилася мати ОСОБА_12 , і коли вони попрямували у пошуках грошових коштів до інших кімнат, то у вітальні на дивані, несподівано для них опинився ОСОБА_14 , який від шуму прокинувся та підвівся на ноги. Після цього дії ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та невстановленої особи вийшли за межі обумовленої домовленості щодо обсягу злочинних дій, направлених на відкрите викрадення чужого майна та вони фактично напали, з метою заволодіння чужим майном, застосовуючи насильство небезпечне для життя та здоров`я потерпілих, а у ОСОБА_9 та невстановленої особи, які діяли спільно, крім того виник умисел направлений на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, з особливою жорстокістю. З метою реалізації свого умислу, ОСОБА_9 , діючи узгоджено з невстановленою особою, накинувся на ОСОБА_12 та завдав йому одного удару кулаком в обличчя й став вимагати від нього видати їм грошові кошти або вказати місце їх знаходження. Після чого, ОСОБА_9 разом з невстановленою особою, діючи з особливою жорстокістю, усвідомлюючи, що протиправними діями завдають потерпілому особливого фізичного болю та страждань, і бажаючи їх спричинити, завдали ОСОБА_15 , якій через свій похилий вік та безпорадний стан не міг чинити опір, численні удари (не менше десяти), руками по голові, шиї та тулубу. Після цього, липкою стрічкою зв`язали руки та ноги ОСОБА_12 та заклеїли йому рот. В цей час, ОСОБА_7 , почувши голос з сусідньої кімнати, зайшов в приміщення кімнати, в якій знаходилась дружина ОСОБА_12 , де він, з метою подолання опору ОСОБА_16 , застосовуючи насильство, небезпечне для життя та здоров`я останньої, та виходячи за межі обумовленої заздалегідь домовленості щодо обсягу злочинних дій, ОСОБА_7 завдав їй декілька ударів рукою в обличчя, повалив на ліжко і липкою стрічкою зв`язав руки та ноги, а також заклеїв очі та рот, вимагаючи повідомити місцезнаходження грошових коштів. Після цього, ОСОБА_9 переніс ОСОБА_12 в кімнату, де знаходилася його дружина, та поклавши їх поряд, ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та невстановлена особа, включивши у розетку електричну праску, стали прикладати її до різних частин тулуба ОСОБА_12 та ОСОБА_16 , чим спричиняли потерпілим довгі страждання, а також продовжуючи реалізовувати умисел направлений на вчинення умисного вбивства ОСОБА_12 , з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів та за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_9 спільно з невстановленою особою, користуючись безпорадним станом потерпілих у зв`язку із застосуванням до них під час нападу фізичного насильства, продовжили завдавали потерпілим удари кулаками по голові та тулубу. Не витримавши, ОСОБА_16 повідомила їм місце зберігання грошових коштів, після чого ОСОБА_7 знайшов грошові кошти у портфелі разом з іншими матеріальними цінностями. Заволодівши грошовими коштами в розмірі 30 000 грн, 3 500 доларів США та 900 євро, а всього на суму 194 607 грн, а також ювелірними виробами на загальну суму 127 750 грн, ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та невстановлена особа втекли з місця вчинення злочину. В результаті злочинних дій ОСОБА_9 та невстановленої особи, потерпілому ОСОБА_15 були заподіяні тілесні ушкодження, що мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент спричинення та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 о 23.00 год в реанімаційному відділенні 6-ої міської лікарні швидкої медичної допомоги м. Сімферополя. В результаті злочинних дій ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та невстановленої особи, потерпілій ОСОБА_16 , було спричинено середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили довгостроковий розлад здоров`я. Крім того, ОСОБА_7 в середині жовтня 2012 року на території м. Донецька знайшов та зірвав дикорослу рослину конопель, яку висушив, подрібнив та став зберігати за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , для особистого вживання, до моменту коли 02 листопада 2012 року під час проведення обшуку, співробітниками правоохоронних органів в нього було виявлено та вилучено особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс, загальною масою 565 г. Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити судові рішення і пом`якшити йому покарання до 9 років позбавлення волі. Вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанції при призначенні покарання недостатньо врахували, що ОСОБА_7 повність визнав свою вину, сприяв розкриттю злочинів та частково відшкодував завдану шкоду. Також зазначає, що характеристика особи ОСОБА_7 в частині вживання ним алкогольних напоїв не відповідає дійсності. Засуджений ОСОБА_7 у касаційній скарзі з доповненням просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та суворістю призначеного покарання. На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України» № 1207-VIII від 15 квітня 2014 року, вирок апеляційного суду є не законним, оскільки постановлений неналежним судом під час тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим. Крім того, суд апеляційної інстанції при посиленні призначеної йому міри покарання не врахував всіх пом`якшуючих обставин, зокрема повного визнання ним вини, сприяння у розкритті злочинів та часткового відшкодування завданої злочином шкоди. Позиції інших учасників судового провадження У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційні скарги засудженого та захисника ОСОБА_8 . Прокурор в судовому засіданні заперечив щодо задоволення касаційних скарг. Мотиви Суду Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Винуватість ОСОБА_7 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 309 КК в касаційних скаргах не оспорюються. Твердження засудженого ОСОБА_7 у касаційній скарзі про незаконність вироку Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, як постановленого неуповноваженим судом, усупереч вимогам Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є неспроможними. Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституціїі законів України та на засадах верховенства права. Частиною першою статті 1 КПК встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить, що унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для забезпечення умов справедливого судочинства. Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який набрав чинності 27 квітня 2014 року, тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Стаття 2 Закону № 1207-VII визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Датою початку тимчасової окупації встановлено 20 лютого 2014 року. Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 Закону № 1207-VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституціїта законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, як визначено у ст. 12 цього Закону справи, що перебувають у провадженні судів, розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, та розгляд яких не закінчено, передаються судам відповідно до встановленої цим Законом підсудності, протягом десяти робочих днів з дня набрання ним чинності або з дня встановлення такої підсудності. Отже, зважаючи на те, що на момент ухвалення вироку 17 березня 2014 року щодо ОСОБА_7 , Апеляційний суд Автономної Республіки Кримбув державним органом, утвореним відповідно до Конституціїта законів України і на тимчасово окупованій території діяв на підставі та у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, вважати його рішення незаконним, як постановленим неуповноваженим судом, підстав немає. Також доводи касаційних скарг про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, на думку колегії суддів, є безпідставними. Згідно зі статтями50,65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні враховуватися обставини, які його пом`якшують та обтяжують. При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого ОСОБА_7 , який негативно характеризується, схильний до порушення громадського порядку, не працює, а також обставини, що пом`якшують покарання, якими визнано дієві наміри, спрямовані на часткове відшкодування шкоди потерпілій та обставини, що обтяжують покарання - тяжкі наслідки завдані злочином і вчинення злочину щодо особи похилого віку, апеляційний суд правильно призначив ОСОБА_7 , покарання в межах санкції ч. 4 ст. 187 КК, у виді позбавлення волі на строк 13 років. Таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, за своїм видом та розміром є пропорційним і співмірним вчиненому та його наслідкам, а також необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає. Оскільки закон України про кримінальну відповідальність апеляційним судом застосовано правильно, істотних порушень кримінального процесуального закону не допущено, а покарання є співмірним вчиненому і достатнім для виправлення засудженого ОСОБА_7 , тому Верховний Суд вважає, що касаційні скарги засудженого та захисника ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 без зміни. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року, ухвалив: Вирок Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 01 жовтня 2013 року та вирок Апеляційного суду АР Крим від 17 березня 2014 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3