Постанова ККС ВС № 308/12819/16-к

Постанова Іменем України 26 червня 2019 року м. Київ справа № 308/12819/18 провадження № 51-9492км18 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора Закарпатської області та засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 25 вересня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016070030003098, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого (за вироком Соломянського районного суду м. Києва від 5 березня 2015 року за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 186, ст. 70 Кримінального кодексу України (далі КК) засудженого до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням; вироком Апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2015 року цей вирок скасовано та призначено за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 186, ст. 70 КК остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2015 року змінено вирок апеляційного суду та призначено за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК, ч. 1 ст. 186, ст. 70 КК остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки), у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 грудня 2017року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 186 КК на строк 5 років; за ч. 2 ст. 187 КК на строк 7років з конфіскацією майна, яке є його власністю. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7років з конфіскацією майна, яке є його власністю. На підставі ч. 5 ст.72 КК (у редакціїЗакону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» (далі Закон № 838-VIII)) зараховано ОСОБА_6 устрок відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 22 жовтня 2016 року по 20червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_7 1923,00 грн та 5000,00 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно. Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні. Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 1 вересня 2016 року близько 15:30, перебуваючи навпроти будинку АДРЕСА_2 , діючи повторно, з метою заволодіння майном ОСОБА_8 завдав їй одного удару в ділянку лівої частини щелепи. Після цього, вириваючи жіночу сумку, яку потерпіла тримала на лівому плечі, повалив останню на землю та заволодів належним майном на загальну суму 3906 грн. У результаті падіння потерпіла зламала п`ятий палець лівої кисті, чим їй було заподіяно середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Крім того, ОСОБА_6 на вул. Собранецькій у м. Ужгорода, діючи повторно, вчинив ряд грабежів, а саме: 6 вересня 2016 року близько 14:35 відкрито викрав майно ОСОБА_7 на загальну суму 1923 грн; чим заподіяв потерпілій матеріальної шкоди навказану суму; 9 вересня 2016 року близько 11:30 вдарив кулаком по голові ОСОБА_9 , заподіявши їй легких тілесних ушкоджень, що не спричинило короткочасного розладу здоров`я, та відкрито викрав належне її майно на загальну суму 1061 грн; 15 вересня 2016 року близько 12:00 завдав один удар рукою в голову ОСОБА_10 , заподіявши їй легких тілесних ушкоджень, що не спричинило короткочасного розладу здоров`я, та відкрито викрав належне їй майно на загальну суму 866 грн. Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою від 25 вересня 2018 року змінив вирок місцевого суду. Перекваліфікував дії ОСОБА_6 за епізодом щодо потерпілої ОСОБА_8 з ч. 2 ст. 187 на ч. 2 ст.186 КК та постановив вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахував йому у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 22 жовтня 2016 року по 25 вересня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У решті вирок місцевого суду залишив без змін. Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок м`якості. Прокурор обґрунтовує свої вимоги тим, що апеляційний суд, перекваліфіковуючи дії ОСОБА_6 на ч. 2 ст.186 КК жодних мотивів такого рішення не навів, при цьому не вказав, які статті порушив суд першої інстанції, зокрема оцінюючи докази, та суті допущених цим судом порушень під час винесення вироку. Стверджує, що згаданий суд, змінивши вирок у частині кваліфікації дій ОСОБА_6 питання щодо застосування ст.70 КК не вирішив. На переконання прокурора, неправильна кваліфікація дій ОСОБА_6 призвела до призначення йому надто м`якого покарання. Таким чином, вважає, що постановлена ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК). На вказану скаргу засуджений ОСОБА_6 подав заперечення, в яких, наводячи відповідні аргументи, стверджував про законність ухвали апеляційного суду, та просив відмовити у задоволенні касаційних вимог прокурора. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та його особі внаслідок суворості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та пом`якшити покарання за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки. За твердженням скаржника, апеляційний суд залишив поза увагою пом`якшуючі обставини, а саме визнання ним вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, а також відшкодування ним збитків потерпілим за трьома епізодами, що є підставами для застосування до нього під час призначення покарання положень статей 69, 69-1 КК. Позиції учасників судового провадження Прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, проти касаційної скарги засудженого заперечив. Засуджений ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу, проти задоволення касаційної скарги прокурора заперечив. Мотиви Суду Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Враховуючи те, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК, зокрема за епізодами щодо заволодіння майном потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , у касаційних скаргах не оспорюються, суд касаційної інстанції оскаржуваного судового рішення в цій частині не перевіряє. Доводи прокурора, наведені у касаційній скарзі, про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК за епізодом від 1вересня 2016 року щодо заволодіння майном потерпілої ОСОБА_8 , є обґрунтованими з огляду на таке. За нормами ст. 370 КПК ухвала апеляційного суду має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою, крім того за змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК. Відповідно до цієї норми закону в мотивувальній частині ухвали суд апеляційної інстанції зобов`язаний навести докладні мотиви прийнятого рішення. При зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку. Цих вимог закону апеляційний суд, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_6 , не дотримався. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, за результатами судового розгляду, місцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину та кваліфікував дії останнього за епізодом від 1 вересня 2016 року щодо заволодіння майном потерпілої ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 187 КК, як розбійний напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненого особою, яка раніше вчинила розбій. Своє рішення місцевий суд обґрунтував: показаннями потерпілої ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_6 вдарив її правим кулаком в обличчя з метою вирвати сумку, яку схопив лівою рукою, від цього удару вона впала на землю і зламала при цьому палець на руці; висновком експерта від 17 листопада 2016 року № 1132, відповідно до якого у потерпілої виявлено тілесні ушкодження середньої тяжкості. Не погоджуючись із наведеним вироком суду першої інстанції, прокурор, обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_11 подали апеляційні скарги. Зокрема, в апеляційних скаргах сторона захисту, крім іншого, просила змінити вирок місцевого суду та перекваліфікувати діяння ОСОБА_6 за епізодом щодо заволодіння майном потерпілої ОСОБА_8 з ч. 2 ст. 187 КК на ч. 2 ст. 186 КК, оскільки його дії не охоплювалися умислом застосувати до потерпілої насильство небезпечне для її життя. Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження за вказаними апеляційними скаргами в межах, встановлених ст. 404 КПК, та в порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, дійшов висновку, що доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника з приводу неправильної кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 187 КК є обґрунтованими, змінив вирок суду першої інстанції, перекваліфікувавши його дії за епізодом щодо потерпілої ОСОБА_8 на ч. 2 ст. 186 КК, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої. Так, згаданий суд обґрунтовував прийняте рішення, виходячи із досліджених у суді показань потерпілої ОСОБА_8 та експерта ОСОБА_12 тим, що суд першої інстанції дав невірну оцінку доказам, у тому числі показанням потерпілої та з огляду на фактичні обставини дійшов неправильного висновку про наявність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК. Проте, приймаючи рішення щодо кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК, апеляційний суд залишив поза увагою таке. При відмежуванні насильницького грабежу від розбою слід виходити з того, щовизначальним є характер застосованого до потерпілого насильства або погрози як способу заволодіння чужим майном. Зокрема, при розбої воно є небезпечним для життя чи здоров`я, а при грабежі така небезпека відсутня. У розумінні ст. 187 КК небезпечним для життя чи здоров`я насильством єумисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я вмомент їх вчинення. Насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров`я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров`я в момент заподіяння. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_6 , реалізуючи умисел на незаконне заволодіння майном потерпілої ОСОБА_8 , ударив кулаком в обличчя потерпілу, надалі почав виривати у неї сумку, з метою заволодіння якою повалив її на землю, внаслідок чого потерпіла зламала палець лівої кисті. Відповідно до висновку судово- медичної експертизи від 18 листопада 2016 року № 1132 спричинені потерпілій ОСОБА_8 тілесні ушкодження за характером належить до ушкоджень середньої тяжкості. Обґрунтовуючи свої висновки про відсутність у діях ОСОБА_6 ознак суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК та необхідність кваліфікації за ч. 2 ст. 186 КК, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вищевикладені обставини та норми права, які визначають критерії відмежування грабежу від розбою, та належним чином не мотивував свого рішення щодо необхідності кваліфікацій дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК. Разом із тим усупереч вимогам п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК апеляційний суд, змінюючи кваліфікацію дій засудженого, в мотивувальній частині ухвали не зазначив, які статті закону порушив, розглядаючи кримінальне провадження і постановляючи вирок, місцевий суд та в чому саме полягають ці порушення і необґрунтованість рішення щодо кваліфікацій дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК. За вказаних обставин, висновок апеляційного суду щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК викликає обґрунтовані сумніви у його правильності та є передчасним, а ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Таким чином, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції. З огляду на встановлене порушення Верховний Суд позбавлений можливості перевірити доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 просуворість призначеного йому покарання і наявність підстав для пом`якшення покарання із застосуванням положень статей69 і 69-1 КК. Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, а також доводи прокурора у касаційній скарзі, дати на них вичерпну відповідь, оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, за наявності для цього підстав повторно дослідити обставини кримінального провадження, і ухвалити судове рішення, яке відповідає положенням ст. 370 КПК, зважаючи також на роз`яснення, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності». Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області задовольнити, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення. Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 25 вересня 2018 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3