Постанова ККС ВС № 619/1425/15-к

Постанова іменем України 28 травня 2019 року м. Київ справа № 619/1425/15-к провадження № 51-10388 км 18 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 ОСОБА_7 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 05 лютого 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014220280001367, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України (далі КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 05 лютого 2018 року ОСОБА_6 засуджено за частиною 1 статті 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Строк покарання ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з моменту його затримання. Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 3603,32 грн та 150000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно. Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 12 вересня 2014 року приблизно о 17:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на березі Лозовеньківського водосховища поблизу смт Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області навмисно ударив ОСОБА_8 в око, чим заподіяв потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило втрату функції органу (повної втрати зору). Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 05 лютого 2018 року щодо засудженого ОСОБА_6 змінено. Збільшено розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином, та постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 500000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. У решті вирок суду залишено без зміни. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. Свої вимоги обґрунтовує тим, що збільшення апеляційним судом розміру моральної шкоди до 500000 грн призвело до погіршення становища засудженого. Також захисник зазначає, що, на його думку, припущення суду апеляційної інстанції про те, що пошкодження ока потерпілого могло бути від удару кистями пальців кулака, не підтверджено доказами та суперечить висновку експерта № 39/301-ОКБ/14/15 від 25 березня 2015 року. Вважає, що судом першої інстанції неправильно кваліфіковано дії засудженого за статтею 121 КК, оскільки відсутні докази на підтвердження його умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Крім того, захисник вказує, що твердження місцевого суду про ненадання засудженим доказів на підтвердження того, що свідки його обмовляють, суперечить статті 17, пункту 2 частини 3 статті 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) та є необґрунтованим, оскільки цей суд не взяв до уваги доказів, які могли істотно вплинути на його висновки, а саме факту наявності у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, отриманих ним у день події. Водночас зазначає, що механізм заподіяння тілесного ушкодження потерпілому судовим та досудовим слідством не встановлено, а також не встановлено вини засудженого в отриманні потерпілим тілесних ушкоджень. При цьому вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на ту обставину, що ОСОБА_6 був побитий свідками та потерпілим. До того ж захисник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали значення висновкам експертів № 39/301-ОКБ/14/15 від 25 березня 2015 року та № 301-ОКБ/14 від 12 вересня 2014 року, незважаючи на їхню, як він вважає, безсумнівну належність і виключну важливість для з`ясування обставин кримінального провадження. Окрім того, захисник посилається на те, що суди не встановили особистих даних як потерпілого, так і засудженого. Зазначає, що засуджений раніше не судимий, має п`ятьох дітей, троє з яких неповнолітні, а один хворий на епілепсію, також у нього на утриманні перебуває батько, 1940 року народження, крім того, ОСОБА_6 є засновником двох підприємств. При цьому зазначає, що потерпілий не працює та має дві судимості за хуліганство. Одночасно захисник звертає увагу, що суд визнав обтяжуючою покарання засудженому обставиною стан алкогольного сп`яніння під час скоєння ним злочину. Однак, на думку захисника, такий висновок суду не підтверджено жодним доказом, а відповідно до висновку експертизи, яку проведено через добу після вчинення злочину, ОСОБА_6 не мав ознак вживання алкоголю. При цьому захисник вважає, що позовні вимоги потерпілого задоволенню не підлягають, оскільки останній не сплатив судового збору за подання позовної заяви. Заслухавши доповідь судді, прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи в касаційній скарзі та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви Суду Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до статті 438 КПКпідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. У касаційній скарзі захисник, серед іншого, посилається на неповноту судового розгляду, не погоджується з установленими у вироку фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі статтею 438 КПКне є предметом перевірки в касаційному порядку. А тому суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами. Так, у результаті касаційного перегляду встановлено, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами. Допустимість зібраних доказів захисником не оспорюється. Що стосується виникнення тілесних ушкоджень у потерпілого, засудженого та самого перебігу конфлікту, то в основу вироку суд обґрунтовано поклав послідовні показання: потерпілого ОСОБА_8 , який розповів, що під час святкування дня народження його знайомого він побачив, як ОСОБА_6 , який перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння, тягне за волосся ОСОБА_9 , а тому почав протидіяти його діям, а саме витягувати з рук останнього її волосся, після чого ОСОБА_6 несподівано завдав йому рукою удару в око, а він обхватив засудженого, і вони впали; свідка ОСОБА_10 , який пояснив, що між ОСОБА_9 та засудженим відбулася словесна сварка, під час якої останній схопив її за волосся, а свідок та потерпілий намагалися звільнити волосся ОСОБА_9 з рук засудженого, в результаті чого останній відпустив ОСОБА_9 та накинувся, розмахуючи руками, на потерпілого, завдавши йому великої кількості ударів в обличчя, після цього засуджений та потерпілий впали на землю та почали боротися. Також зазначив, що бачив, як у потерпілого з ока текла кров, а у засудженого була кров потерпілого на плечах та руках; показань свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , які хоч і не бачили самого моменту завдання засудженим удару, проте підтвердили, що потерпілий протидіяв діям засудженого, який тягнув за волосся ОСОБА_9 , внаслідок чого ОСОБА_6 та ОСОБА_8 впали і почали боротися, а потім останній скаржився, що ОСОБА_6 вибив йому око. При цьому свідок ОСОБА_9 також зазначила, що конфлікт між нею та засудженим почався через те, що останній почав будити її чоловіка, який є іменинником, а вона зробила йому зауваження і попросила піти, після чого він схопив її за волосся і вирвав жмут волосся. Також суд першої інстанції належно оцінив показання самого засудженого, який зазначив, що око потерпілому він не вибивав, оскільки жодного удару в обличчя йому не завдавав. Пояснив, що він зробив зауваження присутнім на святкуванні дня народження з проханням не висловлюватися нецензурною лайкою. Надалі, оскільки іменинник ОСОБА_13 був у стані сильного алкогольного спяніння, майже без тями, ОСОБА_6 почав останнього тормошити, а ОСОБА_9 дружина іменинника почала відтягувати від чоловіка. Зазначив, що він тримав руку від ОСОБА_9 , витягнутою біля її голови, а потерпілий заскочив на стіл та завдав йому удару ногою, а потім ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 почали його тримати, а потерпілий завдав йому другого удару ногою в обличчя, тому він побіг, а вказані особи його наздогнали, завалили на землю ударом ноги в спину, а коли він падав, то схопив потерпілого за ноги, і останній впав на нього зверху. Зазначив, що його били в ділянки нирок, зламали ніс та заподіяли садна на тілі, після чого він утік. При цьому районний суд дійшов висновку, що невизнання засудженим своєї вини є обраним ним способом захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєний злочин, а його вина підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами. Суд ретельно дослідив письмові докази, а саме протокол проведення слідчого експерименту від 13 жовтня 2014 року за участю ОСОБА_8 , в ході якого останній вказав, яким чином ОСОБА_6 12 вересня 2014 року ударив його рукою в око; висновок експерта № 301-ОКБ/14 від 15 жовтня 2014 року, відповідно до якого в потерпілого була травма правого ока у вигляді проникаючої рани з ушкодженням кон`юнктиви, склери, внутрішньоочних оболонок, крововиливів у передню камеру ока, крововиливів на повіках, при цьому вказана травма правого ока утворилася від одноразової ударної дії тупого твердого предмета з обмеженою поверхнею, а встановити однозначно, яким саме предметом було завдано удару, за наявними судово-медичними даними неможливо. Також місцевий суд дослідив висновок експерта №39\301-ОКБ\14\15 від 25 березня 2015 року, згідно з яким травма правого ока в ОСОБА_8 , що ускладнилася повною стійкою сліпотою, не могла утворитися в результаті удару кулаком в праве око, але могла бути отримана від удару предметом, що має обмежені поверхні, який міг тримати в руці нападник. При цьому за наявними судово-медичними даними неможливо однозначно виключити, що проникаюче поранення правого ока, встановлене при експертизі потерпілого, могло утворитися в результаті падіння та удару правим оком об предмет з обмеженою поверхнею, яким могла бути як гілка, так і інші предмети. До того ж суд першої інстанції дослідив висновок судово-медичної комісійної експертизи №175-КЕ\2016 від 25 травня 2016 року про те, що поранення правого ока в ОСОБА_8 було наслідком травматичного впливу в праву навколоочну ділянку саме твердим предметом та могло бути заподіяне і від одного удару предметом, що має властивості тупого твердого, в тому числі, і кистю з пальцями, стиснутими в кулак. У судовому засіданні експерт ОСОБА_14 підтвердила висновки цієї експертизи. Оцінивши докази у кримінальному провадженні, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому злочині доведено, а його дії правильно кваліфіковано за частиною 1 статті 121 ККяк умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило втрату функції органу. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанційпогоджується і колегія суддів, оскільки доведеність винуватостіОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КК, ґрунтується на сукупності допустимих і належно оцінених судами доказів. Доводи захисника про те, що висновок апеляційного суду про пошкодження ока потерпілого внаслідок удару кулаком засудженого не підтверджено доказами і суперечить висновку експерта № 39/301-ОКБ/14/15 від 25 березня 2015 року, а також що суди першої та апеляційної інстанцій не надали значення висновкам експертів № 39/301-ОКБ/14/15 від 25 березня 2015 року та № 301-ОКБ/14 від 12 вересня 2014 року, є безпідставними з огляду на таке. Так, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що судово-медичну комісійну експертизу №175-КЕ\2016 від 25 травня 2016 року, відповідно до висновку якої поранення ока в ОСОБА_8 могло бути спричинено і від одного удару, в тому числі, кистю з пальцями, стиснутими в кулак, було призначено ухвалою місцевого суду саме з метою усунення протиріч й неповноти попереднього експертного дослідження № 39/301-ОКБ/14/15 від 25 березня 2015 року, згідно з яким травма ока в потерпілого не могла утворитися внаслідок удару кулаком. Крім того, під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції експерт ОСОБА_14 у судовому засіданні підтримала висновок комісійної експертизи №175-КЕ\2016 від 25 травня 2016 року та пояснила, що комісія не виключає того, що пошкодження ока в ОСОБА_8 могло виникнути внаслідок удару кулаком, а саме кистями пальців кулака. Таким чином, доводи захисника про те, що пошкодження ока потерпілого не могло бути заподіяно ударом кулаком засудженого, спростовуються доказами, яким надано належну оцінку судами, зокрема показаннями потерпілого, сукупністю показань свідків і висновками експертиз. Отже, є неспроможними і доводи захисника щодо неправильної кваліфікації дій засудженого за статтею 121 КК через відсутність, на його думку, доказів на підтвердження умислу засудженого на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, а також у зв`язку з посиланням на те, що не встановлено механізму заподіяння тілесного ушкодження потерпілому. Зокрема, зі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин кримінального провадження вбачається, що через те, що ОСОБА_6 почав тормошити іменинника, який був у стані алкогольного сп`яніння, між ним та ОСОБА_9 виник конфлікт, у який втрутилися інші свідки та потерпілий ОСОБА_8 , котрий почав робити зауваження засудженому з приводу того, що останній почав хапати за волосся ОСОБА_9 , після чого ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, навмисно завдав удару рукою в праве око ОСОБА_15 , який стояв навпроти. За даними висновків експертиз, виявлене в потерпілого ушкодження ока відноситься до тяжкого тілесного ушкодження з кінцевим результатом і наслідками у вигляді втрати функції органу (повної втрати зору) і могло утворитися відудару кулаком, а саме кистями пальців кулака. Наведені обставини в сукупності з даними про початок перебігу конфлікту, локалізація і характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що засуджений, умисно завдаючи удару в обличчя потерпілого, розраховував на такі можливі наслідки, як ушкодження ока, і хоча не бажав, але свідомо припускав можливість їх настання. Отже, сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1статті 121 КК. Що стосується доводів захисника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на ту обставину, що ОСОБА_6 був побитий свідками та потерпілим, а місцевий суд не взяв до уваги доказів щодо наявності у засудженого тілесних ушкоджень, отриманих ним у день події, то ці доводи також є неспроможними з огляду на таке. Як видно з установлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження, конфлікт між ОСОБА_9 та засудженим розпочався з того, що останній почав тормошити її чоловіка, який був у стані алкогольного сп`яніння, а вона почала його відтягувати, в результаті чого ОСОБА_6 почав тягнути ОСОБА_9 за волосся, а свідки та потерпілий відтягувати засудженого від ОСОБА_9 , та між потерпілим та засудженим відбулася боротьба. За таких обставин могли виникнути у засудженого тілесні ушкодження, на які вказує сторона захисту (синці, садна та забита рана на голові, синці на руках та тулубі, садна на тулубі, травма носа у вигляді закритого перелому носових кісток). Наявність тілесних ушкоджень у засудженого, за встановленими судами обставин, не виключає протиправних дій засудженого щодо потерпілого. Крім того, апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що посилання засудженого та його захисників на завдання тілесних ушкоджень саме засудженому, не можуть вплинути на висновки, які покладено в основу обвинувального вироку, адже відповідно до пункту 1 статті 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Вказівка захисника на те, що суди не встановили особистих даних як потерпілого, так і засудженого, а саме того, що засуджений раніше не судимий, має п`ятьох дітей, троє з яких неповнолітні, а один хворий на епілепсію, має на утриманні батька, 1940 року народження, є засновником двох підприємств, а потерпілий не працює та має дві судимості, також не заслуговує на увагу з огляду на таке. Так, захисник у своїй касаційній скарзі взагалі не посилається як на підставу для скасування судових рішень на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. За наведених захисником обставин колегія суддів вважає, що вони не впливають на призначення засудженому покарання. Відповідно до статті 65 КК при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Врахуванню підлягають обставини у їх сукупності та не надається перевага одним обставинам над іншими, як про це ставить вимогу захисник. Встановлення даних щодо особи потерпілого не може впливати на висновки суду щодо винуватості засудженого, а при призначенні покарання засудженому враховувалися та оцінювалися обставини, які є необхідними для призначення покарання. Посилання захисника на те, що визнану судами обтяжуючу засудженому покарання обставину стан алкогольного сп`яніння під час скоєння ним злочину не підтверджено жодним доказом, спростовуються показаннями самого ОСОБА_6 , який в судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції пояснив, що на святкуванні дня народження він пив вино, а також показаннями потерпілого, який вказав, що засуджений був у стані сильного алкогольного сп`яніння. Крім того, доводи захисника про те, що збільшення апеляційним судом розміру відшкодування моральної шкоди до 500 000 грн призвело до погіршення становища засудженого, є безпідставними з огляду на таке. Так, відповідно до вимог частини 1 статті 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Положеннями частини 1 статті 421 КПК передбачено, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник. Тобто погіршення становища обвинуваченого можливе лише при ухваленні судом апеляційної інстанції свого вироку, а при постановленні ухвали не допускається. Водночас у пункті 3 частини 1 статті 408 КПКвизначено, що у разі зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції змінює вирок. З огляду на зазначені норми кримінального процесуального закону під погіршенням становища слід розуміти таке збільшення сум, що підлягають стягненню, яке впливає на кваліфікацію злочину і призводить до застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або збільшення обсягу обвинувачення. Однак, якщо рішення по цивільному позову не впливає на обсяг обвинувачення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення та призначення покарання, то відповідно збільшення судом апеляційної інстанції сум, що підлягають стягненню, шляхом постановлення ухвали про зміну вироку не погіршує становища обвинуваченого та не суперечить засадам кримінального провадження. Отже, збільшення судом апеляційної інстанції суми відшкодування моральної шкоди не можна в цьому випадку розглядати як погіршення становища засудженого. Що стосується твердження захисника про те, що позовні вимоги потерпілого задоволенню не підлягали, оскільки ним не сплачено судового збору за подання позовної заяви, то вони також є неспроможними. Так, згідно з пунктами 2, 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі: у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи; у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Вказані правові норми підлягають застосуванню щодо позовів про відшкодування будь-якої шкоди (матеріальної та моральної), завданої в результаті її заподіяння, за які відповідач несе цивільну відповідальність згідно із Законом. Отже, цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору у позовах про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення незалежно від об`єкту посягань. Таким чином, суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження, в тому числі за апеляційними скаргами засудженого та його захисників, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення цих скарг. Своє рішення суд відповідно до вимогстатті 419 КПКналежним чином мотивував. Вирок районного суду є належним чином обґрунтованим, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК, висновки судів про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 КК, належним чином мотивовано. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними немає підстав. Посилання захисника у касаційній скарзі на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час перевірки матеріалів кримінального провадження не підтвердилося. Отже, Суд вважає, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 05 лютого 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року щодо засудженого ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника без задоволення. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2