Постанова КАС ВС № 760/20801/16-а

ПОСТАНОВА Іменем України 15 квітня 2019 року Київ справа №760/20801/16-а адміністративне провадження №К/9901/66129/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва у складі судді Лазаренко В.В. від 29 травня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Коротких А.Ю., Ганечко О.М., Сорочка Є.О. від 05 листопада 2018 року, В С Т А Н О В И В : ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі Порядок № 975) та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; - стягнути з відповідача на його користь одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Порядку № 975 та статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 150-кратному прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з 30 листопада 1985 року по 22 жовтня 1986 року брав участь у бойових діях на території Афганістану, 02 березня 2018 року йому встановлена третя група інвалідності у зв`язку із захворюваннями, пов`язаними із виконанням обов`язків військової служби. Вважаючи, що має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975, звернувся до уповноваженого органу Міністерства оборони належні документи, які той направив відповідачам - розпорядникам бюджетних коштів для прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності. Однак, Міністерство оборони України не визнало право позивача на отримання допомоги, як інваліда ІІІ групи у зв`язку із пораненням та контузією, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби. Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 20 травня 2018 року № 36 документи позивача були повернуті на доопрацювання, оскільки були відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисно спричинення собі тілесного ушкодження. Зазначає, що оскаржуване рішення та дії відповідача є протиправними, оскільки не відповідають вимогам Порядку № 975, відповідач діяв не у спосіб передбачений законом. Вважає, що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, однак відповідач заяву позивача про виплату такої допомоги не розглянув, а документи повернув на доопрацювання, чим порушив його право на соціальний захист, передбачений статтею 46 Конституції України. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 травня 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року, позовні вимоги задоволено частково, визнано неправомірним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 20 травня 2016 року № 36, в частині направлення документів ОСОБА_1 на доопрацювання з поверненням їх до обласного військового комісаріату; зобов`язано Міністерство оборони України розглянути подані ОСОБА_1 документи для призначення одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі встановленням інвалідності ІІI групи, що настала внаслідок виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до Порядку № 975 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та прийняти відповідне рішення, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Міністерство оборони України у встановленому порядку не розглянуло заяву позивача та не прийняло рішення щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги, чим допустило порушення права на належний розгляд поданої ОСОБА_1 заяви та документів і прийняття відповідного рішення з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №

975. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 травня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позов в повному обсязі. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу з 04 травня 1985 року по 15 травня 1987 року, в тому числі приймав участь у бойових діях на території Афганістану з 30 листопада 1985 року по 22 жовтня 1986 року, що підтверджується довідкою Кельменецького районного військового комісаріату від 24 грудня 2015 року №

59. Протоколом Військово-лікарської комісії Західного регіону Міністерства оборони України від 25 квітня 2014 року № 215, встановлено отримання позивачем під час проходження служби в Республіці Афганістан множинного вогнепального осколкового поранення, а також встановлено, що отримані позивачем поранення, контузія та захворювання пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. 02 березня 2015 року позивач отримав первинно ІІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюваннями, пов`язаними із виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 02 березня 2015 року серії 12 ААА № 091149. Позивач надав усі належні документи до уповноваженого органу Міністерства оборони, які той направив відповідачам - розпорядникам бюджетних коштів для прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності. З Витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, оформленим протоколом від 20 травня 2016 року № 36, документи позивача були повернуті на доопрацювання, оскільки були відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисно спричинення собі тілесного ушкодження. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У касаційній скарзі скаржник вказує, що право позивача на отримання одноразової допомоги як інвалідом ІІІ групи виникло з моменту встановлення такої інвалідності з 02 березня 2015 року. Враховуючи, що ним поданий повний пакет документів для отримання одноразової грошової допомоги, вважає невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій обставинам справи, просить змінити рішення суду першої інстанції та викласти третій абзац у наступній редакції: «Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби і військовому резерві» у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, що становить 182 700 грн.» Від Міністерства оборони України відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне. Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті. Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком №

975. Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІІ групи. Третю групу інвалідності довічно позивачу встановлено 02 березня 2015 року. Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Частиною другою наведеної норми передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби. Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Системний аналіз наведених правових норм (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) дає підстави зробити висновок, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пов`язується не з фактом звільнення позивача зі служби, в тому числі й строкової, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби. Аналогічна правова позиція вкладена в постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 288/349/17, від 10 липня 2018 року у справі № 816/488/16. Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів). Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови. Проте, всупереч приписів Порядку № 975 Міністерство оборони України не прийняло передбаченого рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 806/986/16, від 21 червня 2018 року у справі № 591/2794/16-а, від 07 вересня 2018 року у справі № 281/679/16-а. Таким чином, суди дійшли правильного висновку щодо протиправності рішення Міністерства оборони України про повернення документів позивача та зобов`язання відповідача вчинити дії. Разом з тим, враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю строкової військової служби відповідачем не вирішено, оскільки документи повернуті, в межах розгляду цієї справи, судами у цій справі правомірно було відмовлено у зобов`язанні Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу. Таким чином, визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб`єктом владних повноважень за результатом розгляду заяви, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб`єкт ще не приймав, є передчасним і не буде відповідати засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійснені судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справа № 750/5581/17, від 22 травня 2018 року у справі № 285/1538/17, від 19 червня 2018 року у справі № 333/2340/17(2-а/333/132/17), від 10 липня 2018 року у справі № 816/488/16. За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на Міністерство оборони України обов`язку повторно розглянути заяву із прийняттям відповідного рішення згідно вимог законодавства. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 травня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я.О. Берназюк Судді: М.І. Гриців Н.В. Коваленко