Постанова Велика Палата ВС № 490/9823/16-ц

Постанова Іменем України 12 грудня 2018 року м. Київ Справа № 490/9823/16-ц Провадження № 14-509 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - ГудимиД.А., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Міжрайонної медико-соціальної експертної комісії (далі також - МСЕК) № 1 Обласного центру медико-соціальної експертизи (далі також - відповідач) про визнання дій і бездіяльності неправомірними, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою позивача на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2016 року, постановлену суддею Черенковою Н. П.,й ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі ЛоктіоновоїО.В., ДовжукТ.С. і КолосовськогоС.Ю. Учасники справи: позивач: ОСОБА_3, відповідач: Міжрайонна МСЕК № 1 Обласного центру медико-соціальної експертизи. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 5 жовтня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: 1.1 визнати неправомірною бездіяльність відповідача; 1.2 визнати неправомірною та такою, що порушує законні права й інтереси позивача, відмову визначити йому статус інваліда війни та відмову у визначенні причини його інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю у період з 11 листопада 2014 року до 4 березня 2016 року; 1.3 визнати, що у період з 29 листопада 2012 року до 1 грудня 2015 року статус позивача як інваліда війни визначався на підставі виписки з акта огляду до довідки серії 10 ААБ № 527 від 30 листопада 2012 року; 1.4 визнати, що у період з 1 грудня 2015 року до 4 березня 2016 року позивач був інвалідом другої групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю на підставі наявних у відповідача медичних документів; 1.5 зобов'язати відповідача здійснити дії щодо відновлення законних прав та інтересів позивача і видати нову довідку про підтвердження другої групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю на строк з 1 грудня 2015 року до 1 січня 2019 року; 1.6 визначити, що з 29 листопада 2012 року до 4 березня 2016 року позивач мав статус інваліда війни; 1.7 зобов'язати відповідача здійснити дії щодо відновлення законних прав та інтересів і відновити позивачу статус інваліда війни з 29 листопада 2012 року, про що видати відповідне посвідчення.

2. Позов мотивував такими обставинами: 2.1. Позивач є пенсіонером Міністерства внутрішніх справ (далі - МВС) України. 2.2. 16 квітня 2008 року Військово-лікарська комісія Управління МВС України в Миколаївській області прийняла рішення № 293, яким встановила позивачеві другу групу інвалідності та 65 % втрати професійної працездатності (далі - рішення). 2.3. 20 листопада 2009 року об'єднана Військово-лікарська комісія Управління МВС України в Миколаївській області прийняла постанову № 59, якою рішення змінила: встановила позивачеві другу групу інвалідності через травму, пов'язану з виконанням службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю. 2.4. З 27 листопада 2009 року Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області визнало позивача інвалідом другої групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, і призначило позивачеві пенсію як інваліду війни. 2.5. Позивач вказував на те, що надалі його група інвалідності й обставини травми були підтверджені випискою з акта огляду МСЕК № 1 до довідки серії 10 ААБ № 527 від 30 листопада 2012 року про визнання позивача інвалідом ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю на строк з 29 листопада 2012 року до 1 грудня 2015 року. 2.6. На підставі постанов Військово-лікарської комісії Управління МВС України в Миколаївській області № 81 від 27 травня 2014 року та № 86 від 24 жовтня 2014 року зв'язок травми позивача змінений на такий, що пов'язаний з проходженням служби в органах внутрішніх справ (далі - постанови № 81 і № 86). 2.7. Позивач стверджував, що у грудні 2014 року відповідач скерувала до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виписку до довідки від 8 грудня 2014 року про встановлення позивачеві другої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, на період з 11 листопада 2014 року до 1 грудня 2015 року, а 12 січня 2016 року виписала аналогічну довідку на період з 1 грудня 2015 року до 1 січня 2019 року, чим фактично позбавила позивача статусу інваліда війни, змінивши формулювання причин інвалідності. Зазначав, що саме постанови № 81 і № 86 були взяті до уваги відповідачем складанні вказаних довідок. 2.8. 1 лютого 2016 року Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалив постанову у справі № 814/538/15, якою визнав постанови № 81 і № 86 протиправними та скасував їх. 2.9. Позивач стверджував, що відповідач на виконання цього судового рішення статус позивача відновив і змінив формулювання причини інвалідності лише з 4 березня 2016 року. 2.10. Вказував, що оскільки суд визнав незаконними постанови № 81 і № 86, складені на їх підставі виписки з актів огляду МСЕК до довідок від 8 грудня 2014 року та від 12 січня 2016 року є незаконними, а тому поновилася дія виписки з акта огляду МСЕК до довідки від 30 листопада 2012 року зі строком дії з 29 листопада 2012 року до 1 грудня 2015 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 10 жовтня 2016 року Центральний районний суд м. Миколаєва постановив ухвалу, якою у відкритті провадження відмовив.

4. Мотивував тим, позивач фактично оскаржує відмову відповідача визначити його статус як інваліда війни, а відповідач перебуває у віданні Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ) та є державним органом. Тому суд першої інстанції вважав, що справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 25 січня 2017 року Апеляційний суд Миколаївської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.

6. Мотивував тим, що діяльність відповідача пов'язана з виконанням управлінських функцій і прийняттям рішень (правових актів індивідуальної дії), які породжують певні юридичні наслідки. Суд апеляційної інстанції вважав, що рішення, дії та бездіяльність МСЕК мають публічний характер і повинні оскаржуватися за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У лютому 2017 року позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Просить скасувати ухвали цих судів і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 8. 10 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

9. Мотивував тим, що позивач оскаржує ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. Позивач наполягає на тому, що справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки спір стосується здоров'я фізичної особи, право на яке є особистим немайновим і має захищатися за нормами цивільного законодавства.

11. Звертає увагу на пункт 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 1 березня 2013 року № 3, відповідно до якого справи про оскарження рішень МСЕК, повідомлень медичних установ мають розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки спори стосуються здоров'я фізичної особи, що є її особистим немайновим правом, захист якого здійснюється за нормами цивільного законодавства, або виникають із трудових правовідносин.

12. МСЕК згідно з пунктом 4 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення), перебуває у віданні МОЗ, проте відповідно до встановленого переліку прав і обов'язків (пункти 11-14 Положення) не здійснює владних управлінських функцій, а спір не стосується господарської діяльності юридичних осіб. (2) Позиції інших учасників справи

13. Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

14. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

15. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

16. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

17. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у вказаній редакції).

18. Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

19. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

20. Відтак, вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

21. У цій справі спірні правовідносини виникли через відмову відповідача визнати причини інвалідності такими, що пов'язані з виконанням позивачем службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю у період з 11 листопада 2014 року до 4 березня 2016 року.

22. Відповідно до абзацу першого пункту 4 Положення медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

23. Медико-соціальна експертиза проводиться з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації (пункт 1 Положення).

24. Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у містах Києві та Севастополі; міські, міжрайонні, районні (абзац третій пункту 4 Положення).

25. Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності (пункт 6 Положення).

26. Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери (абзац четвертий пункту 10 Положення у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

27. Згідно з пунктом 1 Положення про МОЗ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, МОЗ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

28. Суд першої інстанції встановив, що позивач є пенсіонером МВС України, підполковником міліції у відставці, а відповідач перебуває у віданні МОЗ, що є органом державної влади.

29. Позивач стверджував, що оскільки МСЕК відмовилася відновити наданий йому статус інваліда війни на період з 11 листопада 2014 року до 4 березня 2016 року, Головне управління Пенсійного фонду України не здійснило позивачу перерахунок пенсії.

30. Отже, у спірних правовідносинах відповідач, який перебуває у віданні МОЗ, у межах та у порядку, встановленому Положенням, наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем його права на пенсійне забезпечення і мають обов'язковий характер для інших суб'єктів владних повноважень.

31. Тому доводи позивача у касаційній скарзі про необхідність розгляду справи за правилами цивільного судочинства з огляду на пункт 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 1 березня 2013 року Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими.

32. З огляду на вказанеспір про оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених МСЕК, є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

33. В апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції та у касаційній скарзі позивач зазначав, що звертався з аналогічним позовом до Миколаївського окружного адміністративного суду, який 8 вересня 2016 року відмовив у відкритті провадження у справі № 814/1752/16, з огляду на те, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

34. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 19 КАС України у редакції, що набрала чинності з 15 грудня 2017 року, юрисдикція адміністративних судів поширена на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори щодо оскарження рішень медико-соціальних експертних комісій.

35. Відповідно до частини п'ятої статті 170 КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

36. Оскільки адміністративний суд відмовив позивачу у відкритті провадження у справі за позовом, поданим до того самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що і в цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на припис частини п'ятої статті 170 КАС України позивач не зможе реалізувати його право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства.

37. Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

38. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

39. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

40. Велика Палата Верховного Суду вважає, що постановлення 10 жовтня 2016 року Центральним районним судом м. Миколаєва оскарженої ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, яку апеляційний суд залишив без змін, через те, що спір необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства, а також постановлення 8 вересня 2016 року Миколаївським окружним адміністративним судом ухвали про відмову у відкритті провадження у справі № 814/1752/16, поставили під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

41. З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис частини п'ятої статті 170 КАС України Велика Палата Верховного Суду вважає, що ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства.

42. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

43. Тому не можуть бути перевірені судом касаційної інстанції ті доводи касаційної скарги, які стосуються встановлення фактичних обставин справи, що мають бути встановлені судами першої й апеляційної інстанцій. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги

44. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).

45. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).

46. Згідно з частиною шостою статті 412 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

47. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).

48. З огляду на обставини цієї справи Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити, а саме: скасувати ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції. (2.2) Щодо судових витрат

49. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, мають бути розподілені за результатами розгляду спору. (3) Висновки щодо застосування норм права

50. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

51. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у вказаній редакції).

52. Оскільки МСЕК перебуває у віданні МОЗ, у межах та у порядку, встановленому Положенням, наділена повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації права на пенсійне забезпечення і мають обов'язковий характер для інших суб'єктів владних повноважень, спір про оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених МСЕК, є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

53. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах щодо оскарження рішень медико-соціальних експертних комісій (пункт 9 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Керуючись частиною першою статті 400, частинами третьою та четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частиною шостою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року скасувати, а справу направити до Центрального районного суду м. Миколаєва для продовження розгляду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді: Н.О.Антонюк Н.П.Лященко С.В.Бакуліна О.Б.Прокопенко В.В.Британчук Л.І.Рогач О.С.Золотніков І.В.Саприкіна О.Р.Кібенко О.М.Ситнік В.С.Князєв В.Ю.Уркевич Л.М.Лобойко О.Г.ЯновськаПовний текст постанови підписаний 28 грудня 2018 року.