Постанова КАС ВС № 2-а-1710/11

ПОСТАНОВА Іменем України 13 грудня 2018 року Київ справа №2-а-1710/11 адміністративне провадження №К/9901/20573/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Мороз Л.Л., суддів: Гімона М.М., Кравчука В.М., розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 2а-23895/09/1270 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Волочиському районі Хмельницької області про визнання протиправною відмови у проведення перерахунку пенсії, зобов'язання провести перерахунок пенсії та стягнення невиплаченої доплати до пенсії як дитині війни, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Волочиського районного суду Хмельницької області, прийняту 13 листопада 2017 року у складі судді Бабій О.М. та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду, прийняту 18 січня 2018 року у складі колегії суддів: головуючого судді Білої Л.М., суддів Граб Л.С., Гонтарука В.М., в с т а н о в и в : Постановою Волочиського районного суду Хмельницької області від 27 травня 2011 року визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України у Волочиському районі Хмельницької області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2011 року; зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Волочиському районі Хмельницької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01 січня 2011 року, з врахуванням виплачених позивачу коштів. ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження у вказаній справі, посилаючись на те, що ОСОБА_1 помер 01 листопада 2013 року, а вона, як його дружина, є його спадкоємцем, тому просить замінити сторону виконавчого провадження - ОСОБА_1 на ОСОБА_2 Ухвалою Волочиського районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду, прийняту 18 січня 2018 року, у задоволенні заяви відмовлено. Суди виходили із того, що за життя ОСОБА_3 виконавче провадження не було відкрите, тобто таке провадження відсутнє, а тому відсутні й підстави для заміни сторони у виконавчому провадженні. Тобто, на думку судів попередніх інстанцій, на стадії примусового виконання судового рішення, як завершальної стадії судового провадження, передумовою для заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником є відкриття виконавчого провадження у порядку, встановленому законом, та звернення до суду, що розглянув справу, державного виконавця або заінтересованої особи в порядку, встановленому статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у редакції, чинній на час звернення із заявою. Позивач не погодилась із вказаними рішеннями і подала касаційну скаргу про скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та прийняття нового - про задоволення заяви. Посилається у скарзі на те, що вона прийняла спадщину після смерті чоловіка, на користь якого було постановлено судові рішення у цій справі, тому вона має право на суму недоплачених соціальних виплат, які були присуджені її чоловікові за життя. У відзиві на касаційну скаргу управління ПФУ зазначило, що позивачем не надано доказів, що нарахована надбавка до пенсії входить до складу спадщини. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з'ясував обставини, на підставі яких було прийнято оскаржувані рішення судів першої й апеляційної інстанцій, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке. Відповідно до статті 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК). Статтею 1219 ЦК передбачені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Відповідно до статті 1227 ЦК суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Слід також зазначити, що відповідно до частини першої статті 91 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. За положеннями статті 52 Закону № 1058-IV сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.&?п;…&?н;. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини. ЦК не визначає строк, протягом якого члени сім'ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону № 1058-IV теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю, тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати її як спадщину. Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми соціальних виплат (у даному випадку пенсії) передаються членам сім'ї спадкодавця, до того ж незалежно від того, чи виступають вони одночасно спадкоємцями після його смерті. При цьому, сумами пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, слід вважати і суми пенсії, які не були отримані пенсіонером за життя, внаслідок неправомірних дій органу Пенсійного фонду України, який не виконав у добровільному порядку судове рішення, яке набрало законної сили, і яким його (пенсійний орган) було зобов'язано провести нарахування та виплату підвищення до пенсії як особі, яка має правовий статус дитини війни, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 року № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни». Що ж стосується висновку судів першої й апеляційної інстанцій про те, що передумовою для заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником є відкриття виконавчого провадження, то цей висновок є помилковим з таких підстав. Стаття 55 КАС, у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Згідно із частиною першою статті 264 КАС, у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником. За статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1404-VIII) під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) розуміється сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Положення частини п'ятої статті 15 цього Закону передбачають, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження. У контексті наведених положень Закону № 1404-VIII слід зазначити, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження представляє собою процес, який починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили і завершується настанням відповідних обставин, передбачених статтею 39 цього Закону. При цьому виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, за якого кожен з учасників має можливість реалізувати обсяг вимог наданих йому судовим рішенням. До того ж цей Закон не пов'язує початок реалізації цих прав з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа, а навпаки, прямо передбачає можливість виправлення невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, судом за заявою стягувача (абзац другий частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII). У рішенні Європейського суду з прав людини «Матківська проти України» від 12 березня 2009 року (заява № 38683/04) зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання. У рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «…що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. У п. 48 цього рішення Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що заявникові не можна було дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. І далі, у п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v.Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року). Отже, заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можливе на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред'явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання. Таким чином, висновок суду першої та апеляційної інстанцій про можливість заміни сторони виконавчого провадження на будь-якій стадії виконання судового рішення з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення, є неправильним. Наведене тлумачення статті 55 та частини першої статті 264 КАС, у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, узгоджується з положеннями статті 52 та частини 4 статті 379 КАС у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» про те, що суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником, а також і те, що заміна сторони виконавчого провадження застосовується у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження. Відповідно до частини другої статті 353 КАС, у редакції чинній на сьогоднішній день, підставами для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального та процесуального права - статтю 1227 ЦК та частину першу статті 264 КАС (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо розглядуваних правовідносин, внаслідок чого не дослідили докази правонаступництва, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - постановив: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Волочиського районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л.Л. Мороз М.М. Гімон В.М. Кравчук , Судді Верховного Суду