Постанова КАС ВС № 760/16027/16-а

ПОСТАНОВА Іменем України 30 жовтня 2018 року Київ справа №760/16027/16-а адміністративне провадження №К/9901/22431/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого Гриціва М.І., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України (далі Мінооборони) на постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 10 травня 2017 року (суддя Кицюк В.С.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (судді Степанюк А.Г., Кузьменко В.В., Шурко О.І.) в адміністративній справі № 760/16027/16-а за позовом ОСОБА_1 до Мінооборони про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, встановив: У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною відмову Міноборони щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням IIІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби; зобов`язати Міноборони здійснити нарахування та провести виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням IІI групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби. Суди встановили, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 17 серпня 1968 року по 27 жовтня 1996 року, у тому числі з 31 березня 1986 року по 13 червня 1988 року на території Республіки Афганістан, де в той час велися бойові дії. Позивачу встановлена ІІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення голови, лівої руки, тулуба, контузія головного мозку, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 18 квітня 2008 року серії АД № 098052. Згідно з витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 18 травня 2016 року № 2181 у позивача встановлено поранення голови, рук, контузія головного мозку, захворювання, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні і країнах, де велись бойові дії. 27 травня 2016 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі Військкомат) із заявою про виплату одноразової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби у країнах, де велись бойові дії, та надав копії необхідних документів. Військкомат надіслав до Міноборони документи позивача для призначення виплати одноразової грошової допомоги. За результатами розгляду поданих ОСОБА_1 документів комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі Комісія) на своєму засіданні від 19 серпня 2016 року за пунктом 7 Протоколу № 71 ухвалила рішення про відмову призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу. ОСОБА_1 не примирився з таким рішенням і звернувся до суду з позовом. Солом`янський районний суд міста Києва постановою від 10 травня 2017 року позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії Міноборони щодо відмови призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, в розмірі 27-місячного грошового забезпечення відповідно до Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі Порядок № 499). Зобов`язати Міноборони розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги по інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, відповідно до закону № 2011-ХІІ та Порядку №

499. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції змінив, вказав на протиправність дій Міноборони в частині відмови призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов`язків військової служби в країнах, де велися бойові дії, у розмірі 48-місячного грошового забезпечення. У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін. Міноборони не погодилося із рішенням суду першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу про їх скасування та прийняття нового рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення йому інвалідності не діяв порядок, який передбачає порядок та умови здійснення таких виплат. Суддя Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді ухвалою від 16 жовтня 2018 року призначив справу у попереднє судове засідання на 18 жовтня 2018 року. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 жовтня 2018 року справу призначив у судове засідання з викликом сторін на 30 жовтня 2018 року на 15:00 год. 22 жовтня 2018 року учасникам справи направлено повістки про виклик. В судове засідання сторони не з`явились. Відповідно пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття жодного з учасників у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмово провадження за наявними у справі матеріалами. Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з`ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке. Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі Порядок № 975). Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ). Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом № 2011-ХІІ. Відповідно до частини дев`ятої статті 163 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. На виконання цих вимог Закону Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №

975. При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком № 975, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331; допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме Закон № 2011-ХІІ, в редакції Закону України від 03 листопада 2006 року № 328-V, яка діяла з 01 січня 2007 року до 01 січня 2014 року та Порядок №

499. Частиною другою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) передбачалося, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. З аналізу наведених норм даного Закону вбачається, що застосування статті 16 Закону № 2011-ХІІ пов`язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби. Пунктом 2 Порядку № 499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком. Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі 36-місячного грошового забезпечення, а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби - у розмірі 48-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи. Отже, оскільки ІІІ група інвалідності позивача вперше була установлена ще 18 квітня 2008 року, то виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно - правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності. Доводи відповідача про те, що нова редакція (з 01 січня 2007 року) Закону № 2011-ХІІ не поширюється на позивача є безпідставними, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону № 2011-ХІІ діюче законодавство пов`язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги. Таким чином, позивач набув право на отримання одноразової допомоги з моменту встановлення йому групи інвалідності. Міркування Міноборони про те, що позивач проходив строкову військову службу не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки згідно із копіями записів військового квитка полковник ОСОБА_1 звільнений з військової служби наказом Міністра оборони України від 10 жовтня 1996 року № 0423 (за станом здоров`я). Щодо порушення правил предметної підсудності, визначених статтею 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), в редакцій до 15 грудня 2017 року, слід вказати таке. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 18 КАС місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Частина перша статті 18 КАС була доповнена пунктом 4 згідно із Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», у абзац одинадцятий пункту 1 розділу ХІІ Прикінцевих положень якого були внесені зміни Законом України від 2 грудня 2010 року № 2748-VI «Про внесення змін до розділу XII Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі до юрисдикції адміністративних судів та вилучення із цивільної юрисдикції спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них. Ці процесуальні норми мають предметний, імперативний, пріоритетний характер і визначають, що незалежно від того, хто є суб`єктом владних повноважень, спір фізичної особи з таким суб`єктом з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, інших соціальних виплат, до категорії яких відноситься й питання призначення і виплата одноразової грошової допомоги, підсудний місцевому загальному суду як адміністративному суду. Відповідно до вимог частини першої статті 23 цього Кодексу такий та подібні спори розглядаються і вирішуються суддею одноособово. Ні предмет спору цієї справи, ні суб`єктний склад її учасників у розумінні положень статті 24 КАС не дають підстав поширювати розгляд і вирішення його колегією окружного адміністративного суду у складі трьох суддів. Отже, ця справа підсудна саме місцевому суду як адміністративному, бо предметом спору є соціальна виплата одноразова грошова допомога, на розгляд і вирішення якого не поширюється інша підсудність. У касаційній скарзі скаржник стверджує, що стосовно заяви позивача діяв правомірно і адекватно до прохання призначити і виплати йому одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням IIІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, на підставі положень Закону № 2011-ХІІ та у порядку і за умов, встановлених Порядком № 975, оскільки у межах цього прохання відповів, що на підставі названих положень він не має права на отримання запитуваної одноразової грошової допомоги. Така відповідь, як гадає скаржник, не може визнаватись незаконною. Справді, ОСОБА_1 звертався до Міноборони із заявою призначити одноразову грошову допомогу у порядку та за умов, встановлених Порядком № 975, правила якого в контексті конкретних обставин цієї справи не давали підстав на призначення допомоги в розмірі, передбаченому цим Порядком. Поряд з тим треба зазначити й таке. Покликання у заяві ОСОБА_1 призначити одноразову грошову допомогу за правилами Порядку № 975 зобов`язувало відповідача застосувати/не застосовувати тільки правила, що визначають підстави, умови, порядок, перелік документів, розмір грошової дорогими та інші матеріальні і/чи процедурні фактори її отримання, але й приписи пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 про затвердження цього Порядку, що встановлюють положення нормативного акта, який визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, мають реалізовуватися у разі настання події, з якою пов`язується її виплата, залежно від часу та обставин її настання. Приміром, у цьому пункті встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком № 975 мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 <…>. Із положень цього пункту можна виснувати, що у разі, коли особа, яка вважає, що має право на отримання грошової допомоги за порядком та умов, встановлених Порядком № 975, звертається з відповідно заявою і додає до неї документи на підтвердження відомостей про її право на отримання такої допомоги, але відповідно до порядку та умов призначення і виплати її, що діяли до запровадження положень Порядку № 975, Міноборони, якщо саме до нього звертається така особа і заявляє про право на отримання одноразової грошової допомоги, не може обмежувати розгляд такої заяви тільки окресленими у ній підставами, а має виходити із суті і мети звернення особи отримати одноразову грошову допомогу, на яку, з погляду автора звернення, має право на підставі закону, порядок, умови та розміри призначення і виплати якої визначені різними нормативно-правовими актами Уряду України залежно від юридичних обставин, з якими пов`язується виплата допомоги. Розгляд заяви про призначення і виплату одноразової грошової дороги та його результати не мають звужуватися тільки з`ясуванням і оцінкою вимог, заявлених відповідно до порядку та умов, встановлених Урядом України на час подання заяви, але повинні охоплювати перевірку підстав для виплати такої допомоги за умови, що особа, яка подала заяву про її призначення, має на неї право, а порядок і умови її призначення і виплати, передбачені нормативно-правовим актом Уряду України, що діяв на час виникнення заявлених підстав для виплати одноразової грошової допомоги. Отож, твердження скаржника про те, що Міноборони розглянуло заяву ОСОБА_1 і ухвалило рішення відповідно до означених у ній вимог та таким чином діяло законно, не є обґрунтованими і необхідними для втручання в рішення судів попередніх інстанцій. У касаційній скарзі заявлені й інші доводи, які не спростовують вищенаведені основні правові висновки цього суду. Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, постановив: Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 10 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ.І. Гриців Судді:Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко