LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова ККС ВС711/2259/16-к

від 23.10.2018 · Кримінальна

Постанова Іменем України 24 жовтня 2018 року м. Київ справа № 711/2259/16-к провадження № 51-477км17 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 , та касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 24 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016250000000016, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю. На підставі ст. 54 КК до ОСОБА_7 застосовано додаткове покарання у виді позбавлення спеціального звання молодшого сержанта внутрішньої служби управління Державної пенітенціарної служби України в Черкаській області. За цим же вироком ОСОБА_7 виправдано напідставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні. Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, за таких обставин. Так, ОСОБА_7 , працюючи на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Черкаської виправної колонії УДПтС в Черкаській області (№ 62), маючи спеціальне звання молодшого сержанта внутрішньої служби на підставі Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», будучи працівником правоохоронного органу, 19 червня 2016 року, маючи умисел на незаконне придбання, зберігання, перевезення з метою збуту психотропних речовин у місцях позбавлення волі, діючи з корисливих мотивів, перебуваючи у дворі багатоповерхового житлового будинку на АДРЕСА_2 , придбав за 700 грн у невстановленої слідством особи пакет з полімерного матеріалу з трьома полімерними пакетами у прозорого кольору зі стрічками-застібками, в яких містилися згортки з фольгованого паперу з порошкоподібною речовиною білого кольору, що містить у складі психотропну речовину, обіг якої обмежено амфетаміном, масою (в перерахунку на амфетамін-основу) 0,643 г. Цю речовину, яку переніс до місця свого проживання, ОСОБА_7 розфасував за допомогою металевої ложки у два згортки з фольгованого паперу по 0,503 і 0,14г, які, в свою чергу, упакував у два окремі презервативи та зберігав до 07:00 год. 26 січня 2016 року з метою подальшого збуту за місцем свого проживання у кв. АДРЕСА_3 . Крім того, ОСОБА_7 , повторно, маючи умисел на незаконне придбання, зберігання, перевезення з метою збуту та збут особливо небезпечних наркотичних засобів, 25 січня 2016 року близько 15:30 біля парадного входу клубу „Міленіум на вул. Сумгаїтській, 30 придбав у невстановленої під час слідства особи перемотану скотчем упаковку від чоловічого одеколону „EGO Platinym for men, в якій були три згортки з подрібненою речовиною рослинного походження зеленого кольору, що є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено канабісом загальною масою 51,24 г, та яку переніс до місця свого проживання, розфасував на п`ять згортків з полімерного матеріалу, а саме: по 8,02 г, 8,13 г, 1,46 г, які упакував у презерватив, в якому вже був згорток із фольгованого паперу амфетаміном, масою (в перерахунку на амфетамін-основу) 0,503 г, та по 4,68 г, 9,16 г, які також упакував в презерватив, в якому був згорток із фольгованого паперу амфетаміном, масою (в перерахунку на амфетамін-основу) 0,14 г. Окрему частину наркотичної речовини вагою 19,79 г, упакував у пакет з полімерного матеріалу і всі зазначені наркотичні засоби та психотропні речовини зберігав до 07:00 26 січня 2016 року, з метою подальшого збуту, за місцем свого проживання. Надалі ОСОБА_7 , продовжуючи свої умисні дії, маючи прямий умисел, направлений на збут особливо небезпечного наркотичного засобу канабісу та психотропної речовини амфетаміну у місце позбавлення волі, будучи членом групи, що забезпечує нагляд на добу у Черкаській виправній колонії УДПтС в Черкаській області (№ 62) та відповідно до наказу від 26 січня 2016 року № 26 начальника цієї колонії « Про забезпечення охорони та нагляду на добу»,26 січня 2016 року близько 07:00 помістив презерватив з трьома згортками особливо небезпечної наркотичної речовини канабісом та з психотропною речовиною, а також презерватив із двома згортками із особливо небезпечної наркотичної речовини канабісом та з психотропною речовиною амфетаміном до свого анального проходу (прямої кишки) і перевіз маршрутним автобусом ЧеркасиХутори (№ 102) до зупинки громадського транспорту «ЧВК 62», та згодом переніс на територію Черкаської виправної колонії (№ 62) за адресою: вул. Сурікова, 30, м. Черкаси. Близько 08:40 намагаючись пронести зазначені особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс загальною масою 31,45 г і психотропну речовину амфетамін загальною масою 0,643 г на територію Черкаської виправної колонії УДПтС в Черкаській області (№ 62) з метою подальшого збуту невстановленим слідством особам, ОСОБА_7 був викритий оперуповноваженими працівниками зазначеної колонії під час особистого огляду у приміщенні кімнати для догляду працівників установи. Також органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він, постійно здійснюючи функції представника влади та відповідно до п.1примітки до ст. 364 КК з моменту призначення на вказану посаду, будучи службовою особою правоохоронного органу, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, що виразилось у реальній можливості вільного потрапляння на територію виправного закладу як його працівника, зловживаючи владою, умисно, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самого себе чи іншої фізичної особи, незаконно придбав, зберігав, та перевіз з метою збуту особливо небезпечні наркотичні засоби, а також психотропні речовини, які згодом збув у місце позбавлення волі. Вищенаведені протиправні дії ОСОБА_7 , як представника влади працівника правоохоронного органу, вчинені всупереч інтересам служби, що виразились у нехтуванні вимогами законів України, що призводить до втрати довіри громадян до діяльності правоохоронних органів, завдали істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам у вигляді підриву авторитету правоохоронного органу Державної пенітенціарної служби України як державного органу виконавчої влади, який забезпечує додержання прав людини при виконанні судових рішень у кримінальному провадженні, інкриміновано стороною обвинувачення за ч. 1 ст. 364 КК (у редакції Закону України від 10 листопада 2015 року № 770-VIII). Виправдовуючи ОСОБА_7 , суд першої інстанції зазначив, що обвинувачення за ч. 1 ст. 364 КК не було підтверджено в суді. Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 24 жовтня 2017 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_6 без задоволення. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, а також невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що вилучені у нього наркотичні та психотропні речовини переносив на територію Черкаської виправної колонії (№ 62) з метою власного вживання, та надання безкоштовно особам, які утримувалися в місцях позбавлення волі, з метою підвищення власного авторитету, що він їх особисто видав оперуповноваженим працівникам Черкаської виправної колонії (№ 62) після проведеної з ним роз`яснювальної бесіди про незаконність пронесення заборонених предметів чи речовин до місць позбавлення волі. За таких обставин, скаржник зазначає, що мала місце добровільна відмова від вчинення злочину, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дали неправильну оцінку об`єктивній та суб`єктивній стороні злочину. Зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях неналежно оцінено дані, які характеризують його особу (позитивні характеристики, документи про волонтерську діяльність, поганий стан здоров`я), та пом`якшуючі покарання обставини. З урахуванням викладеного, на думку засудженого, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосували стосовно нього закон, що підлягав застосуванню, а саме статті 69 та 75 КК. У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вищевказаних судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказує на те, що суд першої інстанції всупереч ст. 374 КПК у мотивувальній частині виправдувального вироку за епізодом обвинувачення за ч. 1 ст. 364 КК не зазначив формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, виклавши натомість обвинувачення, яке пред`являлося ОСОБА_7 органом досудового розслідування. Стверджує, що при прийнятті рішення суд апеляційної інстанції не дослідив будь-яких матеріалів кримінального провадження, не допитав обвинуваченого та свідків, а власні висновки побудував на показаннях обвинуваченого та поясненнях його захисника. Також, на думку скаржника, згаданий суд в порушення вимог статей 370, 404, 419 КПК належним чином не оцінив доводи апеляційної скарги прокурора в частині безпідставного виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 364 КК та не навів мотивів для їх спростування. Крім того, суд апеляційної інстанції помилково врахував щире каяття засудженого, хоча останній на судовому слідстві вину визнав частково, а суд першої інстанції визнав відсутність обставин, що пом`якшують вину. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу прокурора, просив судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, при цьому заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого. У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу засудженого і просив її задовольнити, проти задоволення касаційної скарги прокурора заперечував. Мотиви Суду Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. На будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок, а керується обставинами, установленими цими судами. Із змісту касаційної скарги засудженого убачається, що його доводи стосуються неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи внаслідок неправильної оцінки доказів у кримінальному провадженні, що з огляду на вимоги статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Разом з тим, за результатами перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених під час судового розгляду з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у вироку суду відповідно до ст. 374 КПК наведено докладні мотиви. Зокрема, таківисновки місцевий суд обґрунтував:показаннями засудженого ОСОБА_7 , який вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав частково, заперечував факт придбання та перенесення на територію Черкаської виправної колонії (№ 62) наркотичних засобів з метою збуту; показаннями свідка ОСОБА_8 старшого оперуповноваженого управління Державної пенітенціарної служби в Черкаській області, про обставини огляду ОСОБА_7 , показаннями свідків ОСОБА_9 фельдшера медичної частини колонії та ОСОБА_10 начальника цеху № 1 колонії про те, як у їх присутності ОСОБА_7 було запропоновано видати заборонені предмети працівникам поліції та останній повідомив, що приніс наркотичні засоби для передачі засудженим; показаннями свідка ОСОБА_11 начальника оперативного відділу колонії про те, як ОСОБА_7 при огляді дізнався, що в порожнинах тіла приховує наркотики, а також письмовими доказами (даними протоколу огляду місця події від 26 січня 2016 року, даними протоколу огляду від 26 січня 2016 року; даними висновків експертів від 29 січня 2016 року № 2/144, 2/143, 2/145, 2/140, від 01 лютого 2016 року № 2/0141, від 15 лютого 2016 року №2/142), зміст яких наведено у вироку. Дослідивши вищевказані докази і визнавши їх належними та допустимими, оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 307 КК, як незаконне придбання, зберігання, перевезення, з метою збуту наркотичних засобів, психотропних речовин, вчинене повторно у місця позбавлення волі, якщо предметом таких дій були особливо небезпечні наркотичні засоби. При цьому суд першої інстанції ретельно перевірив доводи засудженого та сторони захисту про те, що наркотичні засоби були перенесені на територію виправної колонії для власного вживання та обґрунтовано розцінив їх як неправдиві і такі, що спростовуються сукупністю досліджених доказів. На підтвердження умислу у засудженого на збут наркотичних засобів, суд врахував посаду ОСОБА_7 , його функціональні обов`язки, поведінку, сукупність різного роду наркотичних засобів, їх кількість, спосіб упакування та розфасування й методи приховування. При цьому суд зазначив, що відповідальність на збут наркотичних засобів настає незалежно від їх розміру. Злочин, передбачений ст. 307 КК визнається закінченим з моменту закінчення вчинення хоча б однієї альтернативної дії, зазначеної в диспозиції статті, що і було вчинено ОСОБА_7 .Також суд перевірив і версію сторони захисту про лікування обвинуваченого від синдрому залежності, поєднаного з вживанням амфетамінів та канабіноїдів, відповідно до копії довідки № 352, та правильно зазначив, що такі твердження спростовуються наданими стороною обвинувачення довідками, згідно з якими ОСОБА_7 на спеціальних обліках не перебував. Що стосується доводів засудженого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, то вони є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. Згідно з вимогами ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання ОСОБА_7 ,суд дотримався вказаних вимог закону: врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, раніше не судимий, є особою молодого віку, наявність обставини, що обтяжує покарання (вчинення злочину у стані наркотичного сп`яніння) та відсутність обставин, які його пом`якшують. Врахувавши вищезазначені обставини в сукупності, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в розмірі, наближеному до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч.2ст.307 КК, з конфіскацію майна засудженого. При цьому суд, з огляду на тяжкість вчиненого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, конкретні обставини справи, зокрема збут наркотичних засобів у місця позбавлення волі, а також те, що кримінальне правопорушення ОСОБА_7 вчинив як службова особа, наявність обставини, що обтяжує покарання, не знайшов підстав для застосування до нього положень статей 69, 75 КК. З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, який у повному обсязі розглянув доводи апеляційної скарги захисника, які є аналогічними за змістом доводам, викладеним у касаційній скарзі засудженого, навівши в ухвалі докладні мотиви та висновки на спростування його вимог. Призначене ОСОБА_7 покарання, на думку Верховного Суду, відповідає принципу індивідуалізації, є достатнім і необхідним для виправлення винного і попередження нових злочинів. Твердження, викладені в касаційній скарзі прокурора, про безпідставне виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 364 КК є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону про кримінальну відповідальність. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, зокрема, щов діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Згідно з п. 1 ч. 3ст. 374 КПК у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 364 КК за недоведеністю, що в його діянні є складу злочину,дотримався вищезазначених вимог закону. Згідно з вироком суду, у ньому викладено формулювання обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_7 , підстави його виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. З огляду на наведене, доводи прокурора в цій частині свого підтвердження не знайшли. Так, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виправдовуючи ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 364 КК, правильно зазначив, що відповідно до п. 3 примітки до ст. 364 КК істотною шкодою відповідно до статей 364, 364-1, 365, 365-2, 367 вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Дана реакція примітки до ст. 364 КК введена Законом від 13 травня 2014 № 1261-VII та набрала чинності з 4 червня 2014 року. Крім того, суд обґрунтовано послався на те, що для доведення інкримінованого прокурором злочину за ст. 364 КК, необхідно також встановити, що внаслідок допущеного службовою особою зловживання службовим становищем заподіяноістотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, тобто наявність причинного зв`язку між діянням особи та суспільно небезпечними наслідками. Суд правильно встановив, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.364 КК, належить до злочинів з матеріальним складом, який вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, з огляду на зміст визначення цієї ознаки, наведеної у п. 3 примітки до ст. 364 КК, суд дійшов висновку, що істотна шкода у цьому складі злочину маєвиключно майновий характер у грошовому виразі. Жодних інших нематеріальних ознак, що стосується авторитету органів державної влади, відповідно до чинного законодавства істотна шкода не включає. Враховуючи викладене, за результатами судового розгляду суд дійшов висновку, що висунуте органом досудового розслідування обвинувачення за ч. 1 ст. 364 КК у редакції Закону України №770-VIІI від 10 листопада 2015 року не було підтверджено, а тому прийняв рішення про необхідність виправдання ОСОБА_7 , Переглянувши кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції також погодився з висновком місцевого суду щодо виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 364 КК у зв`язку з недоведеністю, що в його діях є склад вказаного кримінального правопорушення, вказавши мотиви на обґрунтування прийнятого рішення. Верховний Суд вважає правильними висновки судів обох інстанцій, оскільки під час кваліфікації дій засудженого ОСОБА_7 орган досудового розслідування не встановив факту настання суспільно небезпечних наслідків у виді заподіяння істотної шкоди в матеріальному виразі, а тому відсутня об`єктивна сторона злочину як обов`язковий елемент складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК. Доводи прокурора про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки цим судом безпосередньо не було досліджено матеріалів кримінального провадження, не допитано обвинуваченого та свідків, є необґрунтованими. Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Згідно з матеріалами кримінального провадження в апеляційній скарзі прокурор не заявляв про повторне дослідження апеляційним судом обставин, встановлених під час кримінального провадження, у зв`язку з їх дослідженням судом першої інстанції неповно або з порушеннями. Крім того, згідно з аудіозаписом судового засідання, не подавала сторона обвинувачення під час апеляційного розгляду клопотань, які б доводили наявність підстав для повторного чи нового дослідження доказів за ч. 3 ст. 404 КПК. Отже, вимоги зазначеної норми судом дотримано. Не заслуговують на увагу і доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції помилково врахував щире каяття засудженого, хоча останній на судовому слідстві вину визнав частково, оскільки наведена обставина жодним чином не вплинула на правильність призначеного судом першої інстанції покарання за ч. 2 ст. 307 КК. Таким чином, у касаційній скарзі прокурора не зазначено жодної, передбаченої ст.438 КПК обставини, яка б свідчила про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що перешкодило б суду постановити законний та обґрунтований вирок; не наведено у касаційній скарзі й переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанцій у частині виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 364 КК. Крім того, доводи у касаційній скарзі прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, за змістом є аналогічними доводам, викладеним у його апеляційній скарзі, ретельно перевірялися судом апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви на обґрунтування свого рішення та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. З цим висновком погоджується Верховний Суд. Під час розгляду кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм процесуального та матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду вимогам ст. 419 цього Кодексу. За таких обставин подані касаційні скарги слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд постановив: Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, залишити без задоволення. Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 24 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»