Постанова КЦС ВС № 524/722/16-ц

Постанова Іменем України 19 вересня 2018 року м. Київ справа № 524/722/16-ц провадження № 61-9866 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С.Ф., учасники справи: заявник - компанія IneximCompany LTD(Великобританія), боржник - публічне акціонерне товариство «АвтоКрАЗ», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області у складі судді Нестеренка С. Г. від 30 березня 2016 року таухвалу Апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Гальонкіна С. А., Мартєва С. Ю., Хіль Л. М. від 25 травня 2016 року, ВСТАНОВИВ : У лютому 2016 року компанія IneximCompany LTD(Великобританія) (далі - компанія) звернулася до суду із клопотанням про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі - МКАС при ТПП України) від 26 листопада 2015 року про стягнення з публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» (далі - ПАТ «АвтоКрАЗ») на користь компанії 1 170 750 доларів США - авансового платежу та 22 853,75 доларів США на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору, а всього 1 193 603,75 доларів США. Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 березня 2016 року клопотання IneximCompany LTD(Великобританія) задоволено частково. Надано IneximCompany LTD(Великобританія) дозвіл на примусове виконання на території України рішення МКАС при ТПП від 26 листопада 2015 року про стягнення з ПАТ «АвтоКрАЗ» на користь компанії авансового платежу у розмірі 30 954 630 грн та 604 253 грн 15 коп. у відшкодування витрат по арбітражному збору. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що боржником не доведено наявність підстав для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС при ТПП України від 26 листопада 2015 року. При цьому суд дійшов висновку про те, що рішення арбітражного суду повинно бути допущено до виконання у сумі, визначеній в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2016 року ухвалу суду першої інстанції змінено. Клопотання компанії IneximCompany LTD(Великобританія) задоволено. Надано компанії IneximCompany LTD(Великобританія) дозвіл на примусове виконання на території України рішення МКАС при ТПП від 26 листопада 2015 року про стягнення з ПАТ «АвтоКрАЗ» на користь компанії авансового платежу у розмірі 1 170 750 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 30 березня 2016 року еквівалентно 30 954 630 грн та 22 853,75 доларів США, що еквівалентно 604 253 грн 15 коп., у відшкодування витрат по арбітражному збору, а всього 1 193 603,75 доларів США, що еквівалентно 31 558 883 грн 15 коп. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована відсутністю підстав для відмови в наданні дозволу на виконання рішення арбітражного суду відповідно до статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», частини другої статті 396 ЦПК України 2004 року, перелік яких є вичерпним. При цьому суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про визначення суми стягнення у гривні, оскільки він суперечить змісту рішення арбітражного суду. У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «АвтоКрАЗ» просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні клопотання, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що рішення арбітражного суду суперечить публічному порядку України, оскільки передбачає стягнення коштів в іноземній валюті, всупереч вимогам закону щодо порядку проведення грошових розрахунків на території України в іноземній валюті. У жовтні 2016 року від компанії IneximCompany LTD(Великобританія) надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому компанія посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність оскаржуваної боржником ухвали суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судами установлено, що рішенням МКАС при ТПП України від 26 листопада 2015 року розірвано контракт від 31 березня 2010 року № 0807 SL-UZB, укладений між компанією IneximCompany LTD (Великобританія) та ПАТ «АвтоКрАЗ» та стягнуто з ПАТ «АвтоКрАЗ » на користь компанії Inexim Company LTD (Великобританія) 1 170 750 доларів США авансового платежу та 22 853,75 доларів США на відшкодування витрат по арбітражному збору. Рішення арбітражного суду набрало законної сили 26 листопада 2015 року, даних про його оскарження матеріали справи не містять. У лютому 2016 року стягувач звернувся до суду із клопотанням про надання дозволу на примусове виконання на території України вказаного вище рішення арбітражного суду, посилаючись на його невиконання боржником у добровільному порядку. Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті

36. Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу - це поширення законної сили такого рішення на територію України і застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України 2004 року (чинного на час розгляду клопотання судами попередніх інстанцій) рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. Згідно із статтею 396 ЦПК України 2004 року клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) в інших випадках, встановлених законами України. Відповідно частини першої статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що: 1) одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або якщо суд визнає, що: об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України. Слід зазначити, що рішення МКАС при ТПП України від 26 листопада 2015 року у порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», не було оспорене відповідачем шляхом подання клопотання про його скасування. Установивши відсутність підстав для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС при ТПП України від 26 листопада 2015 року, передбачених статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та частиною другою статті 396 ЦПК України 2004 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення клопотання. Доводи касаційної скарги про те, що рішення арбітражного суду суперечить публічному порядку України є необґрунтованими. Публічний порядок - це урегульована моральними і правовими нормами система суспільних відносин, що має на меті гарантування громадської безпеки і спокою, захисту честі і гідності громадян, нормальних умов для діяльності державних та громадських організацій. Відповідно до абзацу 3 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» виходячи з відповідних міжнародних договорів і чинного законодавства України про валютне регулювання в резолютивній частині ухвали викладається висновок про відмову в задоволенні клопотання, коли для його позитивного вирішення немає підстав, або про задоволення клопотання і надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (арбітражу) на території України з викладенням змісту цього рішення та визначенням сум, що підлягають стягненню, в зазначеній у рішенні валюті у випадках, коли грошові зобов'язання виникли і мають виконуватись в іноземній валюті. Як вбачається із рішення МКАС при ТПП України від 26 листопада 2015 року, зобов'язання між сторонами виникли з приводу укладеного між ними контракту від 31 березня 2010 року № 0897 SL-UZB у іноземній валюті - доларах США і згідно з рішенням суду, повинні виконуватися саме у цій валюті. Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України). Таким випадком є: Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що чинному законодавству не суперечить стягнення заборгованості за договором в іноземній валюті з переведенням її в національну за курсом. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16. Оскільки визнання рішення МКАС при ТПП України від 26 листопада 2015 року щодо стягнення заборгованості у іноземній валюті не суперечить публічному порядку України, національне законодавство допускає визначення такої валюти з переведенням її в національну за курсом, установленим НБУ на час розгляду справи, тому доводи касаційної скарги є безпідставними. Ухвала суду першої інстанції не підлягає перегляду у касаційному порядку, оскільки змінена судом апеляційної інстанції. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2016 року - без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б.І. Гулько Є. В.Синельников С.Ф. Хопта