Постанова Велика Палата ВС № 2-а-3097/2007

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа № 2-а-3097/2007 Провадження № 11-695апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача ПрокопенкаО.Б., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Ситнік О.М., ТкачукаО.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба (далі Університет), військової частини НОМЕР_1 про стягнення компенсації за продовольче забезпечення за касаційною скаргою Університету на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2008 року (головуючий суддя Маслій В.І., судді Коваль М.П., СаприкінаІ.В.), УСТАНОВИЛА: У березні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Університету завдані матеріальні збитки в розмірі 42968 грн. На обґрунтування позовних вимог послався на те, що він проходить військову службу в Університеті, який підпорядковується військовій частині НОМЕР_1 , проте відповідачі на порушення вимог частини другої статті 17 Конституції України, статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та статті 16 Закону України від 6 грудня 1991 року №1934-ХІІ «Про Збройні Сили України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) не здійснювали продовольчого забезпечення військовослужбовця з 11 березня 2000 року по 31березня 2007 року. Замостянський районний суд м. Вінниці постановою від 30 березня 2007 року задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , визнав дії Університету та військової частини НОМЕР_1 незаконними та стягнув з Університету на користь позивача компенсацію за неотриманий продовольчий пайок з урахуванням індексу інфляції в сумі 42968 грн 66 коп. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 грудня 2008 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив, посилаючись на частину другу статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та зазначив, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом у якому просив стягнути з Університету невиплачені кошти, не оскаржуючи при цьому його дій чи бездіяльності, то справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, у листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив поновити процесуальний строк подачі касаційної скарги, з огляду на поважність причин його пропуску та скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції й залишити у силі рішення суду першої інстанції. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 січня 2018року поновив строк на касаційне оскарження та відкрив касаційне провадження. У відзивах на касаційну скаргу Університет та військова частина НОМЕР_1 просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу апеляційного суду без змін, оскільки вважають, що рішення суду першої інстанції є незаконним. 5 червня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі Закон № 2147-VIII). Відповідно до частини шостої статті 346 КАС (у редакції цього Закону) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 5 липня 2018 року прийняла та призначила зазначену справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 346 КАС, а також доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Згідно із частиною третьою статті 3 КАС у редакції Закону № 2147-VIII провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Статтею 1 Конституції встановлено, що Україна проголошується правовою державою і, як будь-яка правова держава, гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Під правоздатністю пред`являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміється право подання позову до суду, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів і прав, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов`язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981року у справі «Ле Конт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії», заяви №6878/75, 7238/75). Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 1 вересня 2005 року набрав чинності КАС, який визначив повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства. Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією ізаконами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Конституційний Суд України зазначив, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження. Статтею 6 КАС(у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною першою статті 17 КАС (у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. За змістом пункту 2 частини другої зазначеної статті спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів. У пункті 15 частини першої статті 3 КАС (у редакції, що діяла до 15грудня 2017року) було закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України від 25 березня 1992року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Зазначеними нормами права прямо передбачено, що військова служба є публічною службою. Як убачається з установлених судами обставин, на час звернення до суду з позовом, полковник ОСОБА_1 перебував на військовій службі в Університеті. Установлено, що позивачем пред`явлено позов про стягнення компенсації за неотримане продовольче забезпечення за час проходження військової служби. Наведене свідчить про те, що спір фактично виник між особою, яка проходила військову службу, та суб`єктом владних повноважень, а отже, є публічно-правовим. За таких обставин, на думку Великої Палати Верховного Суду, цей спір як публічно-правовий повинен вирішуватися не в порядку цивільного судочинства, а за нормами КАС. Крім того, Верховний Суд України, відповідно до статті 237 КАС (у редакції, до 15грудня 2017 року), розглядав заяви про перегляд судових рішень в адміністративних справах з підстав неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема у справах № 21-38а13 (№ 2а-1042/09/2670), № 21-253а14 (№2а/2570/1688/2012), як щодо осіб, які перебували на військовій службі, так і за позовами військовослужбовців, звільнених у запас або відставку. Беручи до уваги вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що є підстави відступити від викладеного у постанові від 13 червня 2018 року в справі №161/13250/17 правового висновку, про те, що неотримання особою речового майна (військової форми, одягу) за час проходження служби та під час звільнення в запас, а також відповідної компенсації за це майно, стало причиною позбавлення права власності позивача, зокрема, володіти, користуватися й розпоряджатися об`єктом власності (грошовими коштами), а отже звернення позивача до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди та стягнення грошової компенсації за недоотримане речове майно спрямоване на відновлення його майнового стану (порушеного права власності та ліквідації збитків, заподіяних його інтересам), на захист якого спрямовані засоби та норми, визначені саме цивільним і цивільним процесуальним законодавством. Вимога касаційної скарги ОСОБА_1 про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та залишення в силі постанови суду першої інстанції не підлягає задоволенню, оскільки прийняття такого рішення можливе лише у разі його апеляційного перегляду по суті, який у цій справі не відбувся у зв`язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав. Тому на підставі частини першої статті 353 КАС ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2008 рокупідлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону № 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 2.Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Харківського університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба, військової частини НОМЕР_1 про стягнення компенсації за продовольче забезпечення скасувати. 3.Справу № 2-а-3097/2007 направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.Б.ПрокопенкоСудді: Н.О.Антонюк В.С.Князєв С.В.Бакуліна Л.М.Лобойко В.В.Британчук Л.І.Рогач Д.А.Гудима О.М.Ситнік В.І.Данішевська О.С.Ткачук О.С.Золотніков В.Ю.Уркевич О.Р.Кібенко О.Г.Яновська