Постанова КАС ВС № 820/11646/13-а

ПОСТАНОВА Іменем України 31 липня 2018 року м. Київ справа №820/11646/13-а касаційне провадження №К/9901/3437/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т.М., суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2014 (суддя Бездітко Д.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 (головуючий суддя - Чалий І.С., судді: Зеленський В.В., П'янова Я.В.) у справі № 820/11646/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП Укренергострой» до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «НПП Укренергострой» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.09.2013 № 0000372202 та від 12.12.2013 № 0001322202. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 03.02.2014 адміністративний позов задовольнив частково. Скасував податкове повідомлення-рішення від 12.09.2013 № 0000372202 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 568751,30 грн., у тому числі 455001,00 грн. за основним платежем та 113750,30 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 12.12.2013 № 0001322202 у повному обсязі. В іншій частині позовних вимог відмовив. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11.03.2014 залишив постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2014 без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області оскаржила їх у касаційному порядку. В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2014, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). При цьому наголошує на порушенні Товариством з обмеженою відповідальністю «НПП Укренергострой» вексельного законодавства України, а також зазначає, що оригінали розглядуваних векселів на момент здійснення контрольного заходу знаходились у позивача, а не у постачальників, на адресу яких їх виписано, або в третіх осіб. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, результати якої оформлено актом від 02.08.2013 № 120/2202/33677118. За її наслідками контролюючий орган дійшов, зокрема, висновку про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «НПП Укренергострой» вимог підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на невключення до складу інших доходів у четвертому кварталі 2012 року як безнадійної заборгованості в розумінні підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кредиторської заборгованості в загальній сумі 2166699,80 грн. за виданими Товариству з обмеженою відповідальністю «Техенергоресурс» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Інсатбуд» простими векселями (АА1504406, АА1504402, АА1504401, АА1504400 з терміном погашення 11.01.2025 та АА1504408 з терміном погашення 19.12.2025), які станом на дату складення акта перевірки припинені, але не зняті з обліку. На підставі зазначеного акта перевірки, за результатами адміністративного оскарження та з огляду на зазначене порушення органом доходів і зборів прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.09.2013 № 0000372202, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 455001,00 грн. за основним платежем та 113750,30 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 12.12.2013 № 0001322202, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 6,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Відповідно до підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) безнадійною є заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, що не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі. Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. За правилами підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи. Відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються «Уніфікованим законом про переказний та простий векселі», що ратифікований Законом України від 06.07.1999 № 826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», Цивільним кодексом України та Законами України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 № 3480-IV та «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 № 2374-III. За визначенням, наведеним у частині першій статті 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 № 3480-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Відповідно до статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 № 2374-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, фінансових векселів. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем. Згідно зі статтею 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74). Відповідно до частини першої статті 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Ця норма стосується не тільки векселедержателя, а всіх осіб, що мають право вимагати за векселем. За правилами статей 11, 16 Уніфікованого закону будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Таким чином, вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги. При цьому векселедавець не має можливості та не зобов'язаний отримувати відомості щодо обігу виданих векселів та передачі їх векселедержателем іншим особам. Відповідно до статті 43 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язань осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений, а також до настання строку платежу за таких умов: якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; у разі банкрутства трасата (незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні), або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту. Наведені правові норми закріплюють право векселедержателя на дострокову реалізацію права вимоги за векселем за рахунок солідарно зобов'язаних осіб у разі, якщо до настання строку платежу відбудуться визначені Уніфікованим законом події, що унеможливлюють погашення такого векселя прямим боржником. При цьому векселедержатель може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами шляхом переводу власної заборгованості на векселедателя. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги в іншого кредитора. Отже, вексель може і надалі використовуватись в обігу до закінчення строку платежу за ним. Вексель як актив не втрачає своєї правової сили внаслідок ліквідації держателя та може і надалі використовуватись в обігу. За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у випадку відсутності даних про те, що прості векселі АА1504406, АА1504402, АА1504401, АА1504400 з терміном погашення 11.01.2025 та АА1504408 з терміном погашення 19.12.2025 на загальну суму 2166699,80 грн. до ліквідації держателів - Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенергоресурс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсатбуд» не були передані іншим сторонам (кредитору, індосату) та залишені у них, заборгованість за такими векселями не може вважатись безнадійною кредиторською заборгованістю та обумовлювати обов'язок позивача включити її до інших доходів звітного періоду ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Доводи контролюючого органу про те, що оригінали розглядуваних векселів на момент здійснення контрольного заходу знаходились у позивача, а не у постачальників, на адресу яких їх виписано, або в третіх осіб, суд відхиляє, оскільки, як з'ясовано судовими інстанціями, жодних доказів на підтвердження цієї обставини відповідачем не подано. Крім того, відповідно до листа Управління внутрішньої безпеки Головного управління Міндоходів у Харківській області від 03.10.2013 № 1523/13/20-40-08-16 за результатами службової перевірки знайшло часткове підтвердження недотримання службовими особами Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області вимог пункту 85.7 статті 85 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під час отримання завірених копій актів-приймання передачі та завірених копій векселів. У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 у справі № 820/11646/13-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна Л.І. Бившева І.Я. Олендер