Постанова ККС ВС № 298/95/16-к

ВЕРХОВНИЙ СУД КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД справа № 298/95/16-к провадження № 51-2501км18 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2018року м.Київ Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючогоОСОБА_1 ,суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,прокурораОСОБА_5 ,розглянув у судовому засіданні касаційні скарги прокурора та потерпілого на вирок Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 8 грудня 2016 року таухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 7 липня 2017року щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кримінального кодексу (далі КК). Обставини справи 1.Суд першої інстанції вироком від 8 грудня 2016 року визнав ОСОБА_6 винним узаподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження за таких обставин: 23 листопада 2015 року ОСОБА_6 , перебуваючи на подвір`ї домогосподарства АДРЕСА_2 , умисно завдав ОСОБА_7 удару рукою в ділянку грудей, чимспричинив йому тілесні ушкодження, що належать до середнього ступеня тяжкості, а також двох ударів рукою в обличчя, заподіявши потерпілому легкі тілесні ушкодження. 2.Суд засудив ОСОБА_6 до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік танапідставі статті 75 КК звільнив засудженого від відбування покарання, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік. Також суд частково задовольнив позов потерпілого та стягнув з ОСОБА_6 10000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. 3.7 липня 2017 року Апеляційний суд Закарпатської області частково задовольнив апеляційні скарги прокурора та потерпілого і змінив вирок, виключивши змотивувальної частини вироку кваліфікуючу ознаку частини першої статті 122 КК спричинення потерпілому значної стійкої втрати працездатності менш як на одну третину. Також апеляційний суд стягнув на користь потерпілого 20000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Доводи касаційних скарг та позиції інших учасників судового провадження 4.У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на частину першу статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), просить скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 5.На його думку, цей суд не обґрунтував свого рішення щодо звільнення засудженого від відбування покарання з випробування на підставі статті 75КК, а тому призначене засудженому покарання є занадто м`яким. 6.Також прокурор зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив орган, уповноважений здійснювати нагляд за особою, звільненою від відбування покарання з випробуванням, поклавши такий обов`язок на органи кримінально-виконавчої інспекції, а не на органи з питань пробації, як це визначено новою редакцією статті76КК. 7.Скаржник вважає, що апеляційний суд нездійснив належної правової оцінки доводів його апеляційної скарги та не навів підстав на їх спростування, чим порушив вимоги частини другої статті 419 КПК. 8.Зокрема, на думку прокурора, апеляційний суд помилково зазначив в ухвалі, щопотерпілий не підтримав апеляційну скаргу прокурора в частині звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, тоді як потерпілий просив суд призначити засудженому покарання без застосування статті 75 КК. 9.Крім того, прокурор стверджує, що апеляційний суд неправильно зазначив, щонаутриманні в засудженого перебувають двоє малолітніх дітей, оскільки дитина відпершого шлюбу перебуває на утриманні матері. Не погоджується він ізвисновком про щире каяття засудженого, зазначаючи, що засуджений визнав вину лише під час останнього засідання в суді апеляційної інстанції. 10.Потерпілий у своїй касаційній скарзі навів доводи, аналогічні викладеним вкасаційній скарзі прокурора. Зокрема, він зазначає, що в апеляції просив призначити засудженому реальний строк покарання. Також наполягає, щорозмір стягнутої моральної шкоди невідповідає глибині завданих йому фізичних ідушевних страждань та вважає, що іззасудженого належить стягнути 130000 грн моральної шкоди. 11.Засуджений у запереченнях на касаційні скарги пояснив, що сплачує аліменти на утримання сина від першого шлюбу згідно з рішенням суду, відвідшкодування завданої потерпілому шкоди не ухиляється, однак через матеріальний стан сім`ї не має змоги одноразово сплатити всю суму, усвідомлює протиправність своїх дій та шкодує про їх вчинення. Просив залишити вирок та ухвалу без зміни. 12.До початку касаційного розгляду до Суду надійшло клопотання засудженого зпроханням долучити до матеріалів кримінального провадження копію ухвали Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 18 грудня 2017 року про його звільнення від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням іспитового строку. 13.Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено продату, час та місце касаційного розгляду; клопотань про його відкладення досуду касаційної інстанції не надходило. Оцінка Суду 14.Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, якачастково підтримала касаційні скарги потерпілого і прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, Суд дійшов висновку, щоподана скарга не може бути задоволена з огляду на таке. Щодо призначеного покарання 15.Відповідно до частини другої статті 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. 16.Таким чином, у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується іпри вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення відвідбування покарання звипробуванням. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається насторону обвинувачення. 17.Натомість прокурор у касаційній скарзі ненавів переконливих доводів того, щозастосування апеляційним судом статті 75 КК є неправомірним та недостатнім длязабезпечення мети покарання. 18.Суд апеляційної інстанції, підтвердивши своєю ухвалою правильність застосування до засудженого судом першої інстанції умовного звільнення, обґрунтував таке своє рішення тим, що ОСОБА_6 не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні двох дітей, щиро розкаявся у вчиненому, відшкодував потерпілому моральну шкоду в розмірі, встановленому вироком суду. 19.Прокурор вважає, що апеляційний суд помилково врахував щире каяття засудженого як пом`якшуючу обставину, оскільки той визнав свою вину лише під час апеляційного розгляду. Суд зазначає, що закон не надає юридичного значення моменту, коли особа щиро розкаялась у вчиненому, і тому апеляційний суд був вправі визнати дійсним щире каяття засудженого, навіть якщо воно відбулося під час апеляційного розгляду, як це стверджує прокурор. 20.Суд також відхиляє довід прокурора щодо неправильності висновку апеляційного суду про кількість дітей, які перебувають на утриманні засудженого. Суди першої таапеляційної інстанцій дійшли такого висновку на підставі досліджених доказів. Прокурор не зазначає, що ці докази отримано з порушеннями, тому Суд не знаходить підстав ставити під сумнів висновки судів щодо цього факту. 21.На підставі викладеного Суд відхиляє доводи прокурора щодо неправильності застосування статті 75 КК і явної несправедливості покарання, призначеного засудженому. 22.Крім того, правильність висновків судів щодо можливості застосування статті 75 КК також підтверджуються тією обставиною, що засуджений виконав обов`язки, покладені на нього судом відповідно до статті 76 КК, і був звільнений від покарання 18грудня 2017року у зв`язку із закінченням іспитового строку. Щодо інших доводів касаційних скарг 23.Суд погоджується з тим, що в ухвалі апеляційного суду неправильно відображено позицію потерпілого щодо призначеного засудженому покарання. Разом із тим Суд зазначає, що позиція потерпілого не євирішальною при призначенні покарання. Вкасаційній скарзі прокурор не навів переконливих доводів того, що ця помилка всудовому рішенні мала настільки істотне значення, що перешкодила суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення у справі. Таким чином, немає підстав для скасування правильного по суті рішення у справі. 24.Щодо помилкового зазначення у вироку органу, який згідно з чинною редакцією статті 76 КК уповноважений здійснювати нагляд за особами, звільненими відвідбування покарання з випробуванням, Суд зазначає, що з огляду на те, щоВеликоберезнянський районний суд Закарпатської області ухвалою від 18 грудня 2017 року звільнив засудженого від покарання, а також на підставі положень статті 413 КПК ця помилка не є істотною і не тягне за собою скасування оскарженого рішення. 25.Також Суд не вбачає підстав ставити під сумнів рішення судів щодо розміру призначеного потерпілому відшкодування. Висновки судів ґрунтуються надосліджених доказах та правовій оцінці ними встановлених обставин. Апеляційний суд ретельно проаналізував аргументи потерпілого і призначив відшкодування моральної шкоди, яке відповідає принципу розумності, виваженості й справедливості. Доводів, що свідчать про неповноту чи неправильність дослідження судами доказів, укасаційній скарзі потерпілий не наводить.

26. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги прокурора тапотерпілого належить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення беззміни. Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від3жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд ухвалив: Вирок Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 8 грудня 2016року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 7 липня 2017року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора тапотерпілого беззадоволення. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2