Постанова КАС ВС № 695/831/16-а

ПОСТАНОВА Іменем України 27 березня 2018 року Київ справа №695/831/16-а адміністративне провадження №К/9901/12155/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач), суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 7 липня 2016 року (головуючий суддя Савенко В.Г.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року (головуючий суддя Кучма А.Ю., судді: Аліменко В.О., Безименна Н.В.) у справі №695/831/16-а за позовом ОСОБА_1 до Золотоніського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: У березні 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Золотоніського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області (далі по тексу - відповідач, пенсійний орган), в якому просив визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати поновити виплату позивачу пенсії за віком з 1 квітня 2015 року. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що йому в червні 2014 року була призначена пенсія за віком на підставі закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV і зазначену пенсію він отримував до березня 2015 року включно. З 1 квітня 2015 року відповідач припинив виплачувати позивачу пенсію у зв'язку з тим, що після призначення позивачу пенсії за віком він продовжує працювати на посаді судді апеляційного суду Донецької області, а законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, були внесені зміни в статтю 47 Закону від 9 липня 2003 року № 1058-ІV і згідно цих змін, тимчасово, у період з 1 квітня по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених, зокрема, законом України «Про судоустрій і статус суддів» пенсії, призначені відповідно до цього Закону, тобто від 9 липня 2003 року №1058-IV, не виплачуються. На думку позивача, такі дії відповідача є неправомірними. Постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 7 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що позивач з 01 жовтня 2014 року перебуває на обліку в Золотоніському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Черкаської області. Виплата пенсії позивачу проводиться на підставі електронної пенсійної справи як тимчасово переміщеній особі з непідконтрольної території Донецької області. Пенсійна справа до Управління не надходила. В електронній справі статус заявника - працює. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу за 2015 рік позивач працював в Донецькому апеляційному суді на посаді та умовах, передбачених ст.37 Закону України «Про державну службу». Відповідач з 01 квітня 2015 року припиним виплату позивачу зазначеної пенсії, і на заяву щодо її поновлення, вказав про відсутність на це законних підстав. Суди визнали такі дії пенсійного органу правомірними, мотивуючи свої рішення тим, що позивач, отримуючи пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та продовжуючи працювати на посаді судді, є посадовою особою, на яку поширюється дія Закону України № 213 від 02.03.2015 року в частині встановлення обмеження щодо отримання пенсії особами в період роботи на посадах державних службовців, а тому суд приходить до висновку, що застосуванню до вирішення вказаного спору підлягає саме спеціальний закон, який регулює правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців та прирівняних до них осіб. За таких обставин, враховуючи зміни в законодавстві, якими врегульовано відносини в сфері пенсійного забезпечення, з 01 квітня 2015 p., виплата пенсії позивачу з 01 квітня 2015 року припинена правомірно, і законних підстав для поновлення її виплати немає. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015 внесено зміни до частини першої ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», абзаци другий і третій якої викладені в такій редакції: «Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються». Також вказаним Законом абзаци 1 та 2 частини четвертої ст. 37 Закону України «Про державну службу» викладено в такій редакції: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються». Єдина підстава, за наявності якої відбувається поновлення виплати пенсії, у відповідності до частини першої ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є звільнення з роботи. За таких обставин суди дійшли висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у відновленні виплати пенсії, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним пенсійним законодавством України. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що положення Законів №213 та №911 суперечать положенням статей 21, 22 та 46 Конституції України і скасовують конституційне право на отримання пенсії за віком, яка була призначена до прийняття зазначених законів, у зв'язку з чим застосуванню підлягають норми Конституції. Крім того, вказані закони є тимчасовими, після закінчення терміну їх дії вони не можуть застосовуватися і виплата пенсії в такому разі може бути відновлена і без звільнення з роботи. У запереченнях на касаційну скаргу, відповідач, посилаючись на правильність висновків судів, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги і залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 1 квітня 2015 року набрав чинності Закон № 213-VIIІ, яким внесено зміни до статті 47 Закону № 1058-IV та визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ) на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №2453-VI), пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Отже, з 1 квітня 2015 року призначені за Законом №1058-IV пенсії за віком не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах, які дають право на призначення, зокрема, пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) у порядку та на умовах, передбачених Законом №2453-VI. Саме цими нормами права суди попередніх інстанцій мотивували своє рішення. Разом з тим, пунктом п'ятим Прикінцевих положень Закону № 213-VIIІ передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до вищезазначених законів. Оскільки Закон №213-VIIІ не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону №2453-VI. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом №2453-VI, втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону №1058-IV. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2016 року у справі №333/6710/15-а. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими в частині зобов'язання відповідача поновити йому виплату пенсії за віком починаючи з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року. Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Згідно ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.. Матеріали справи не містять клопотань від позивача щодо поновлення строку звернення до адміністративного суду та не наведено аргументів, що такий не пропущено. Відсутні такі посилання і в касаційній скарзі. Колегія суддів касаційного суду вважає, що будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються його права та законні інтереси. Пенсія є періодичним платежем, про зупинення його виплати позивач знав, а тому в разі незгоди, мав право звернутися до суду. З огляду на викладене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду (18 березня 2016 року), позовні вимоги за період з 1 квітня 2015 року по 17 вересня 2015 року, включно, підлягають залишенню без розгляду. Вирішуючи питання про наявність у позивача права на отримання пенсії за віком починаючи з 1 січня 2016 року по дату подання позову (18 березня 2016 року), суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015 внесено зміни до частини першої ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», абзаци другий і третій якої викладені в такій редакції: «Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються». Отже, з 1 січня 2016 року призначені пенсії не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача поновити виплату позивачу пенсії за віком з 18 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року. В іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими, і доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для їх задоволення. Відповідно до статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Розмір судових витрат, який підлягає розподілу, складається зі сплаченого судового збору у розмірі 1819,52грн., а саме: 1) за подачу адміністративного позову - 551,20грн. (а.с.1) 2) за подачу апеляційної скарги - 606,32грн. (а.с.41) 3) за подачу касаційної скарги - 662,00грн (а.с.95) Враховуючи, що позов підлягає задоволенню частково, понесені позивачем витрати підлягають стягненню на його користь пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто 909,76грн. (50%), за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Золотоніського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області. Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 7 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі №695/831/16-а скасувати. Прийняти нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій Золотоніського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області та зобов'язання поновити виплату пенсії за віком з 1 квітня 2015 року по 17 вересня 2015 року, включно, залишити без розгляду. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною відмову Золотоніського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за віком. Зобов'язати Золотоніське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком починаючи з 18 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Золотоніського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області (код ЄДРПОУ 21366610) сплачені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 909 (дев'ятсот дев'ять) гривень 76 коп. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М.М. Гімон Л.Л. Мороз А.Ю. Бучик , Судді Верховного Суду