Постанова Полтавський апеляційний суд № 525/1380/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 525/1380/23 Номер провадження 22-ц/814/2331/26Головуючий у 1-й інстанції Ячало Ю. І. Доповідач ап. інст. Панченко О. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Панченка О.О. Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П. при секретарі: Філоненко О.В. за участю: представника Полтавської обласної військової адміністрації Ворони Л.О., представника КЗ «Центр охорони та дослідження пам`яток археології» - Кожевнікова С.О., представника ОСОБА_1 - адвоката Сидоренка Ю.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Полтавської обласної військової адміністрації на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 18 вересня 2024 року у справі за позовом Полтавської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Комунальний заклад Центр охорони та досліджень пам`яток археології Полтавської обласної ради, Приватна агрофірма «Агроінвест», Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, Білоцерківська сільська рада Миргородського району Полтавської області, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , про зобов`язання повернути земельну ділянку, - В С Т А Н О В И В: ОПИСОВА ЧАСТИНА Зміст позовних вимог У грудні 2023 року представник Полтавської обласної військової адміністрації звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Курган, ІІ-І тис. до н.е., доби бронзи ранній залізний вік, який розташований на території Великобагачанського району (Миргородського) село Попове, автотраса Полтава-Мостовівщина-Глобине, є пам`яткою археології місцевого значення, взята на облік рішенням виконавчого комітету Полтавської обласної ради народних депутатів від 23.04.1984 №165 та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту України «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 25.02.2020 №1062 (охоронний №2000-Пл). З листа Комунального закладу «Центр охорони та досліджень пам`яток археології» Полтавської обласної ради від 05.10.2023 №01-21/44 встановлено, що земельні ділянки, серед яких зокрема і ділянка з кадастровим номером 5320281804:04:001:0237, які були передані у приватну власність, розташовані в межах пам`ятки археології місцевого значення Курган, село Попове на території Корнієнківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, поряд з автотрасою Полтава-Мостовівщина-Глобине. Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру право власності на земельну ділянку з кадастровий номером 5320281804:04:001:0237, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,5999 га місце розташування: Полтавська область, Великобагачанський район село Попове, зареєстроване 11.06.2018 за ОСОБА_1 . Курган частково знаходиться в межах зазначеної земельної ділянки. 22.05.2018 між ОСОБА_3 та ПП «Агроінвест» укладено договір оренди землі № 818-2018/с-179, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 0,5999 га. Зазначене підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 5320281804:04:001:0237 знаходиться в межах пам`ятки археології, та не може бути передана в приватну власність, представник позивача просив суд зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5320281804:04:001:0237, яка розташована та території Великобагачанського району село Попове, Корнієнківська сільська рада, автотраса Полтава-Мостовівщина-Глобине у власність держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 18 вересня 2024 року в задоволенні позовних вимог Полтавської обласної військової адміністрації відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позовних вимог та обранням позивачем неналежного способу захисту. Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року апеляційну скаргу Полтавської обласної військової адміністрації задоволено. Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 18 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 5320281804:04:001:0237, загальною площею 0,5999 га, яка розташована у с. Попове Великобагачанського району, Корнієнківська сільська рада, автотраса Полтава-Мостовівщина-Глобине, у власність держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року скасовано, справу № 525/1380/23 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Із вказаним судовим рішенням не погодився позивач, оскарживши його до суду апеляційної інстанції. У доводах апеляційної скарги позивач вказує, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує на те, що матеріалами справи підтверджується, що пам`ятка археології місцевого значення «Курган» паспортизована, внесена до списків пам`ятників археології Полтавської області та складено облікову картку з відповідним схематичним планом. Отже, факт існування і позначення пам`ятки археології ще у 1983 році та віднесення цієї території до земель історико-культурного призначення є доведеним. Відсутність інформації про науково-проектну документацію на пам`ятку не свідчить про її відсутність у натурі і не позбавляє її відповідного правового режиму охорони. Звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції не встановлено, що власник в особі повноважного органу не виявив волю на відчуження спірної земельної ділянки у приватну власність, а тому спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, оскільки сільська рада не мала права розпоряджатися землями на яких розташована пам`ятка археології. Зазначає, що витребування спірної земельної ділянки історико-культурного призначення, протиправно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідної земельної ділянки. Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги. Встановлені обставини справи Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що на території Миргородського району Полтавської області, поблизу села Попове Миргородського району Полтавської області, неподалік автотраси Полтава Мостовівщина Глобине, знаходиться Курган, який є пам`яткою археології місцевого значення, що взятий на облік рішенням виконавчого комітету Полтавської обласної ради народних депутатів від 23 квітня 1984 року за № 165, відомості про який занесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України відповідно до наказу № 1062 від 25 лютого 2020 року Міністерства культури, молоді та спорту України «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», присвоєно охоронний № 200-Пл. Курган, відповідно до паспорту об`єкта культурної спадщини, є правильної форми висотою 2,7 метра, та діаметром 45 метрів, знаходиться на полі в 370 метрах на південь від південної окраїни села Попове Миргородського району Полтавської області та в 50 метрах на захід від автотраси Полтава Мостовівщина Глобине, вказані характеристики визначені станом на 29 травня 1983 року. Земельна ділянка з кадастровим номером 5320281804:04:001:0237, загальною площею 0,5999 гектара, віднесена до категорії земель: Землі сільськогосподарського призначення, місце розташування село Попове Великобагачанського району Полтавської області, знаходиться у власності відповідача по справі ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Реєстрація права власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснена на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІV-ПЛ № 047197, виданого 30 жовтня 1996 року, видавник Корнієнківська сільська рада народних депутатів, рішення про державну реєстрацію речового права прийнято 13 червня 2018 року, індексний номер рішення 41591329. Суд першої інстанції прийняв до уваги те, що спірна земельна ділянка була сформована раніше ніж 30 жовтня 1996 року, а відповідач по справі набув право власності на вказану земельну ділянку відповідно 30 жовтня 1996 року на підтвердження чого отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІV-ПЛ № 047197, видавник Корнієнківська сільська рада народних депутатів. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий суд вказав, що позивачем по справі не надано до суду відповідні матеріали, що стосуються визначення точних меж об`єкта пам`ятки археології та території, що до нього відноситься. Матеріали кадастрової зйомки території відповідної території до матеріалів цивільної справи стороною позивача не долучалися. А отже, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. У статті 41 Конституції України проголошується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених законом, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. За приписами Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, до пам`яток археології належали кургани. Стаття 4 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» визначала, що всі виявлені на території Української РСР об`єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність і не мають власника або власник яких невідомий чи в силу закону втратив на них право, переходять у власність держави, якщо інше не передбачено законом. З 12.07.2000 року набрав чинності Закон України «Про охорону культурної спадщини», п. 3 Прикінцевих положень якого визначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. Згідно ст. 4 ЗК України, який був чинним до 01.01.2002, не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі історико-культурного призначення. Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби (стаття 53 ЗК України). За змістом частини першої статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Відповідно до пункту «г» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідального фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, у тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки на якій розташовані пам`ятки археології може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, вимагаючи повернути таку ділянку. Землі історико-культурного значення, на яких розташовані пам`ятки археології віднесено до категорії особливо цінних земель, а тому повернення земельної ділянки історико-культурного значення фонду державі, на переконання суду, слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. Аналогічний висновок, який стосується незаконної передачі у приватну власність земель історико-культурного значення, на яких розміщено пам`ятку археології, викладено у постанові №557/303/21 (провадження №61-3305св22) від 05.10.2022. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. ЗУ «Про охорону культурної спадщини» установлено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Згідно положень ст. 1 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка культурної спадщини (далі пам`ятка) об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини. Статтею 14-1 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» установлено, що територія пам`ятки - це територія, історично і топографічно пов`язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам`ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам`ятки. Межі та режими використання території пам`ятки визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень. Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання території пам`ятки приймається: - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо територій пам`яток національного значення; - органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо територій пам`яток місцевого значення. Порядок визначення меж та режимів використання території пам`ятки та затвердження науково-проектної документації встановлюється Кабінетом Міністрів України. Режим використання території пам`ятки встановлює обмеження діяльності у використанні відповідної території (земель). Будь-яка діяльність у межах території пам`ятки має здійснюватися з дотриманням режиму використання пам`ятки, у тому числі всіх обмежень у використанні земель, зокрема у сфері забудови. До затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж та режимів використання території пам`ятки відповідно до частини першої цієї статті межа території пам`ятки встановлюється, зокрема для пам`яток археології: для курганів тощо: - у межах населених пунктів - 100 метрів навколо пам`ятки або орієнтовного географічного центру (центроїда) знахідки фрагмента ділянки археологічного культурного шару, визначеного в обліковій документації; - за межами населених пунктів - 300 метрів навколо пам`ятки або орієнтовного географічного центру (центроїда) знахідки фрагмента ділянки археологічного культурного шару, визначеного в обліковій документації. Контур пам`ятки або орієнтовні координати географічного центру (центроїда) знахідки фрагмента ділянки археологічного культурного шару фіксуються в обліковій документації, складовою якої є технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж території пам`ятки, що затверджується: - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо пам`яток національного значення; - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам`яток місцевого значення. Протягом трьох робочих днів з дня затвердження технічної документації орган, що її затвердив, має забезпечити подання заяви про внесення встановлених документацією обмежень у використанні земель до Державного земельного кадастру. Предметом даного позову є зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5320281804:04:001:0237, яка розташована на території Великобагачанського району, с. Попове, Корнієнківська сільська рада, автотраса Полтава-Мостовівщина-Глобине, у власність держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації з підстав того, що на вказаній земельній ділянці частково знаходиться пам`ятка археології місцевого значення - Курган, ІІ-І тис. до н.е., доби бронзи ранній залізний вік, який взятий на облік рішенням Виконавчого комітету Полтавської обласної ради народних депутатів від 23.04.1984 №165 та занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту України «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 25.02.2020 №1062 (охоронний №2000-Пл). Ухвалюючи у справі рішення, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, що 22.05.2018 між ОСОБА_1 та ПА «Агроінвест» був укладений договір оренди землі, згідно якого земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5320281804:04:001:0237, площею 0,5999 га, була передана в оренду ПА «Агроінвест», строком на 15 років (т.1 а.с. 21-23). На території Миргородського (колишнього Великобагачанського) району Полтавської області, поблизу села Попове, неподалік автотраси Полтава Мостовівщина - Глобине, знаходиться Курган, ІІ-І тис. до н.е., доби бронзи ранній залізний вік, який є пам`яткою археології місцевого значення. Курган взятий на облік рішенням Виконавчого комітету Полтавської обласної ради народних депутатів від 23.04.1984 за №165, відомості про нього занесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України відповідно до наказу №1062 від 25.02.2020 Міністерства культури, молоді та спорту України «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», присвоєно охоронний №2000-Пл. Курган, відповідно до паспорту об`єкта культурної спадщини, є правильної форми висотою 2,7 метра, діаметром 45 метрів, знаходиться на землях колишнього колгоспу «Вітчизна» в 370 метрах на південь від південної окраїни села Попове Миргородського району Полтавської області та в 50 метрах на захід від автотраси Полтава Мостовівщина - Глобине, вказані характеристики визначені станом на 29.05.1983. Згідно листа від 05.10.2023 № 01-21/444, КЗ «Центр охорони та досліджень пам`яток археології» Полтавської обласної ради у ході проведеного моніторингу установлено, що земельні ділянки, у тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 5320281804:04:001:0241, розташовані у межах пам`ятки археології місцевого значення Курган, с. Попове на території Корнієнківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, поряд із автотрасою Полтава-Мостовівщина-Глобине, перебувають у приватній власності (т.1 а.с. 8-11). Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що пам`ятка архітектури місцевого значення «Курган ІІ-І тис. до н.е.» (охоронний номер 2000-ПЛ) знаходиться частково у межах земельної ділянки з кадастровим номером 5320281804:04:001:0237, зокрема, зі схеми розміщення земельних ділянок у межах пам`ятки археології місцевого значення «Курган ІІ-І тис. до н.е.» встановлено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 5320281804:04:001:0237 накладається на вказану пам`ятку архітектури місцевого значення. Згідно з абзацом третім статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Археологічні об`єкти культурної спадщини - це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації (абзац другий частини другої статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). Нерухомий об`єкт культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності (абзац четвертий статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). Отже, кургани є нерухомими археологічними об`єктами культурної спадщини, які не можуть бути перенесеними на інше місце без втрати своєї цінності. Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абзац шостий статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). Об`єкт культурної спадщини визначається загальною характеристикою об`єктів, які мають цінність, зокрема, з археологічного погляду. Натомість пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, цінність якого підтверджена у встановленому законом порядку, зокрема шляхом його реєстрації. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Відповідно до частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв. Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам`яток археології, оскільки пам`ятки археології як нерухомі об`єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності. У статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» зазначено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте ці положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, § 166 - 168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтується таке втручання на національному законі, чи переслідує легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (зокрема рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04). У спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси для задоволення національно-культурних потреб, використанні власності не на шкоду людині та суспільству (стаття 11, частина третя статті 13, частина сьома статті 41 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №922/264/24 суди встановили, що пам`ятка археології городище «Шеєрманівське» розташована в межах земельної ділянки з кадастровим № 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га. Згідно з обліковою карткою функціональна типологія об`єкта - городище, площа ~ 5.5 га. Тобто лише 5,5 га із загальної площі 34,5883 га земельної ділянки потенційно вважаються такими, на яких знаходиться пам`ятка археології. Ця цифра є незначною. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 наголосила, що витребування як належний спосіб захисту в цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки. Така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. У тій справі АТ «Укрзалізниця» мала довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Також у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №922/264/24 зроблено висновок про те, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, зобов`язання повернути не тільки ту частину земельної ділянки, яка накладається на пам`ятку археології, а й ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання в оренду (суборенду) якої не ставиться під сумнів, є втручанням, яке не може визнаватися законним. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». За усталеною практикою ЄСПЛ, ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього положення Конвенції (див., зокрема, рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 41; від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункти 27-40; від 12 листопада 2013 року «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42; від 31 травня 2016 року «Вукушіч проти Хорватії», № 69735/11, пункт 50). Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (див. рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45; від 09 грудня 1994 року у справі «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), пункт 71, серія А № 301-А, від 10 червня 2021 року «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII). Одночасно з додержанням принципу пропорційності оцінюється й дотримання принципу належного урядування. У своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, пункт 70) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Необхідність виправлення старої «помилки» не повинна зумовлювати непропорційне втручання у нове право, яке було набуте особою, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов`язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику (див., наприклад, рішення від 11 червня 2020 року у справі «Фортеця проти України» (Fortetsya, МРР v. Ukraine, заява № 68946/10, пункт 42, з подальшими посиланнями). Помилки з боку державних органів мають слугувати на користь потерпілих осіб, особливо за відсутності конфлікту інших приватних інтересів (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункт 40). Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки. Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало. Отже, як у разі включення певного об`єкта до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, так і у випадку його включення до переліку пам`яток місцевого, загальнодержавного значення тощо, особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що нерухоме майно, яке вона має намір набути у приватну власність, є нерухомим об`єктом культурної спадщини. Таким чином, матеріали справи, яка є предметом апеляційного перегляду, не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_1 на час прийняття рішення щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5320281804:04:001:0237, загальною площею 0,5999 гектар, у його власність для ведення особистого селянського господарства, був обізнаний з тим, що частина вказаної земельної ділянки перебуває під об`єктом культурної спадщини. Хоча судом першої інстанції і встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5320281804:04:001:0237, яка належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_1 , знаходиться в межах пам`ятки археології, визначених обліковою документацією 1984 р., проте з матеріалів справи також вбачається, що на Курган науково-проектна (науково-дослідна) документація із визначення меж та режимів використання території пам`ятки в установленому Законом порядку не затверджувалася, лише у травні 2024 КЗ «Центр охорони та досліджень пам`яток археології» Полтавської обласної ради було візуально обстежено Курган біля с. Попове Миргородського району, ІІ-І тис. до н.е., доба бронзи ранній залізний вік та методом супутникових геодезичних спостережень виконано роботи по визначенню координат пам`ятки археології, тобто після передачі відповідачу ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у приватну власність, а тому помилки, допущені органами державної влади, не повинні перекладатися на потерпілих осіб, у даному випадку відповідача ОСОБА_1 , а втручання у право власності добросовісного набувача земельної ділянки не буде відповідати легітимній меті та пропорційності такого втручання. Отже, відмовивши в задоволенні позовним вимог, суд першої інстанції дав правильну правову оцінку фактичним обставинам справи та застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню. Колегія суддів зазначає, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а допущена помилка щодо невнесення своєчасно земельної ділянки до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення її до вказаного реєстру відповідно до наказу №1062 від 25.02.2020 Міністерства культури, молоді та спорту України «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», тобто фактично після реєстрації за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку тому відсутні підстави для задоволення позову. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених позивачем в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 382 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Полтавської обласної військової адміністрації залишити без задоволення. Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 18 вересня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14 липня 2026 року. Головуючий суддя: О.О. Панченко Судді: Т.В. Одринська В.П. Пікуль