Ухвала КЦС ВС № 752/25730/25

УХВАЛА 22 липня 2026 року м. Київ справа № 752/25730/25 провадження № 61-9087ск26 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі суми, еквівалентної 145 000 доларам США за курсом Національного банку України на день виконання рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 140, 00 грн судового збору. Постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 лютого 2026 року змінено. Збільшено розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , зі 145 000 доларів США до 170 000 доларів США. У зв`язку з цим абзац другий резолютивної частини рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 лютого 2026 року викладено в такій редакції: «Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі, еквівалентному 170 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день виконання рішення суду. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 671, 77 грн. 07 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд»із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2026 року. Касаційна скарга підлягає поверненню з огляду на таке. Пунктом 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Крім того, Верховний Суд роз`яснює, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається норма (норми) права, щодо застосування якої (яких) у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, особа, яка подає скаргу, має враховувати, що частина перша статті 411 ЦПК України в чинній редакції містить сім, а частина третя цієї статті - чотири, окремих пункти, в яких викладено підстави для скасування судового рішення. Отже, у разі посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, як підставу касаційного оскарження, заявник повинен конкретизувати, які саме випадки, передбачені відповідними пунктами частин першої та/або третьої статті 411 ЦПК України, наявні, на його думку, для скасування судових рішень, та обґрунтувати свої доводи. Таким чином, особа, яка подає касаційну скаргу, повинна чітко визначити та обґрунтувати одну чи декілька (якщо вони не є взаємовиключними) підстав касаційного оскарження передбачених процесуальним законом. Однак, у касаційній скарзі ОСОБА_1 не зазначено підстав(и) касаційного оскарження із визначенням передбаченої частиною другою статті 389 ЦПК України підстави. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви (рішення ЄСПЛ в справах «Levages Prestations Services v. France» («Леваж Престасьон Сервісез проти Франції») від 23 жовтня 1996 року, «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії») від 19 грудня 1997 року). Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (частина перша статті 400 ЦПК України); підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України); в окремих випадках непідтвердження підстав касаційного оскарження може мати наслідком закриття касаційного провадження (пункти 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України). Враховуючи, що у касаційній скарзі не викладені передбачені чинним ЦПК України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку, скарга підлягає поверненню особі, яка її подала. За загальним правилом повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до Верховного Суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги. Керуючись пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу повернути заявникові. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Ю. В. Черняк