Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 915/1187/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1187/25 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Філінюка І.Г. суддів Аленіна О.Ю., Принцевської Н.М. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.04.2026 по справі №915/1187/25 за позовом: Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» до відповідача: ОСОБА_1 , про: стягнення 85020,93 грн. суддя суду першої інстанції Мавродієва М.В. місце винесення рішення: м. Миколаїв, Господарський суд Миколаївської області, вул.Фалєєвська, 14 повний текст рішення складено та підписано: 22.04.2026 року ВСТАНОВИВ: Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 85020,93 грн, з яких: 67885,77 грн основного боргу за теплову енергію поставлену до нежитлових приміщень виставочного салону за адресою: АДРЕСА_1 у період з листопада 2021 року по травень 2025 року; 11532,99 грн інфляційних втрат; 3255,94 грн 3% річних; 2346,23 грн пені. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.04.2026 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» 67885,77 грн основного боргу, 11532,99 грн інфляційних втрат, 3255,94 грн 3% річних та 2944,44 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. Обґрунтування судового рішення. ОКП «Миколаївоблтеплоенерго», як виконавець послуг, у спірний період з листопада 2021 року по травень 2025 року надавав теплову енергію для опалення нежитлових приміщень виставочного салону за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачка, як власник такого приміщення та споживач теплової енергії у спірний період, не сплатила вартість спожитої теплової енергії. Узагальненні вимоги та доводи апеляційної скарги. 19.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.04.2026 по справі №915/1187/25, у якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.04.2026 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Скаржник зазначає, що заяву-приєднення не підписувала, 04.01.2022 надіслала позивачу заяву-повідомлення про відмову від послуг. Скаржник зазначає, що договір на укладання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 не укладала, у ому числі не надавала Позивачу підписаної заяви- приєднання, в період з листопада 2021 по травень 2025 року, послугою Позивача не користувалась, тож і рахунки не оплачувала, жодних дій, які б свідчили про бажання укласти такий договір не вчиняла. Стороною, як ФОП по правочинам із Позивачем не була, а відтак дана справа не відноситься до юрисдикції господарського суду. Процесуальний рух справи в суді апеляційної інстанції. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Філінюк І.Г. судді Аленін О.Ю., Принцевська Н.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2026. На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №915/1187/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/1187/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.04.2026 по справі №915/1187/25 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції. 04.06.2026 матеріали справи №915/1187/25 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.04.2026 по справі №915/1187/25. Визначено розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.04.2026 по справі №915/1187/25 у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) учасників справи відмовлено. Встановлено іншім учасникам провадження у справі, а саме: позивачу у справі Обласному комунальному підприємству «Миколаївоблтеплоенерго» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, відзив має надійти до Південно західного апеляційного господарського суду не пізніше десятого дня з дня вручення про відкриття апеляційного провадження у справі, з урахуванням строків поштового перебігу. 15.06.2026 до суду від Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу. Згідно з частини 13 статті 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною другою статті 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи. Відповідно до приписів статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог статті 282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними. Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції. Згідно рішення Миколаївської міської ради №1078 від 26.05.2006 ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» з 01.06.2006 визнано виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а також проведення розрахунків із населенням та бюджетними організаціями міста. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за Поспішенко Людмилою Анатоліївною з 26.11.2020 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення виставочного салону за адресою: АДРЕСА_1 . До 28.11.2022 Поспішенко Людмила Анатоліївна здійснювала підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За положеннями ст.51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Відповідно до ст.52 ЦК України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. За змістом ст.ст.51, 52, 598-609 ЦК України, ст.ст.202-208 ГК України, ч.9 ст.4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у випадку припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Подібна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18. Постановою Кабінету Міністрів України №1022 від 08.09.2021 (далі постанова КМУ №1022) затверджено зміни, що вносяться до постанови КМУ №830 від 21.08.2019 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії». Ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії та індивідуальним і колективним споживачем який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати. Відповідно до п.13 постанови КМУ №1022, надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним статтею 6 цього Закону: 1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); 2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); 3) об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем. Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії). Згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постанов Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 за №1022 та №1023. Відповідно до Правил у редакції постанови Кабінету Міністрів України №1022 від 08.09.2021: - індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем; - індивідуальний договір з власником індивідуальних (садибних) житлових будинків вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги (фактичне виконання робіт із відключення будинку); - фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги. - у разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни. - споживачі у багатоквартирному будинку, які отримують послугу за іншою моделлю договірних відносин, у разі прийняття рішення про припинення такого договору можуть приєднатися до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, вчинивши дії, що засвідчують їх бажання укласти такий договір, відповідно до абзацу шостого цього пункту. Відповідно до п.3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції змін внесених Законом №1060-ІХ) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення його в дію, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. Разом з тим, п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин. Водночас, п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону. Наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов`язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 (тобто з дати, коли набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» у новій редакції) укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1022 від 08.09.2021, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №908/3233/20, від 14.12.2023 у справі №908/2078/22 та від 09.04.2024 у справі №908/710/23. На офіційному сайті ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» в мережі Інтернет розміщено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, надалі «Договір» (Додаток №4), що встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу, та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (п.1 Договору). Отже, законодавцем була передбачена неактивність споживачів щодо укладання договорів, тому не підписання заяви-приєднання до договору не зумовлює відсутність підстав для його укладання, оскільки в даному випадку договір є не тільки договором приєднання, але й договором публічним, що не передбачає підписання заяви-приєднання. Відповідно до п.2 Договору даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом року з дати набрання чинності та враховується щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не поступає заява однієї з сторін про відмову від діючого договору (https://nikoblteplo.com.ua/content/ukladennya-pereukladennya-dogovoriv). З матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом 30 днів з дня опублікування тексту вищенаведеного індивідуального договору на офіційному веб-сайті позивача, як виконавця послуг, не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Отже, відповідачем було прийнято (акцептовано) оферту позивача укласти індивідуальний договір шляхом мовчазної згоди в порядку ч.5 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Окрім цього, факт надання послуги з постачання теплової енергії до багатоквартирного житлового будинку, в якому знаходяться нежитлові приміщення відповідачки, які належать їй на праві власності підтверджуються відповідними нарядами про проведення підключення постачання теплової енергії для опалення, звітами за спожиту теплову енергію за вузлом обліку та відомостями споживання теплової енергії. Таким чином, фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є факт отримання послуги. Зважаючи на наведене, індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії є укладеним та набрав чинності з 01.11.2021, у зв`язку з чим є обов`язковим для виконання сторонами, в тому числі і щодо своєчасної та повної оплати відповідачкою наданих позивачем послуг. Відповідно до п.4 Договору, фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги. Відповідно до п.5 Договору, виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Пунктом 32 Договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно. Відповідно до пункту 34 типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу. В опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024, 2024-2025 років позивач здійснював постачання теплової енергії до багатоквартирного житлового будинку, що розташований за адресою: Миколаївська обл., м.Миколаїв, просп.Богоявленський, буд.295, що підтверджується нарядами про проведення підключення постачання теплової енергії для опалення №3847Ю від 21.10.2021, №132А від 09.11.2022, №139А від 14.11.2023, №24А від 01.11.2024; наказами про початок опального періоду №732 від 01.11.2021, №253-АГ від 11.11.2022, №321-АГ від 13.11.2023, №338-АГ від 01.11.2024; наказами про закінчення опалювального періоду №115 від 09.03.2022, №76/2-АГ від 23.03.2023, №93/2АГ від 27.03.2024, №121 від 26.03.2025. На підтвердження обсягів постачання теплової енергії позивачем надано звіти за спожиту теплову енергію за вузлом обліку №601863.01. Так, в умовах єдиної системи централізованого опалення подача теплоносія до системи теплоспоживання будівлі забезпечує опалення всіх її приміщень, теплове обладнання яких підключено до системи централізованого опалення. При цьому, нежитлові приміщення відповідачки є невід`ємною частиною житлового будинку. Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. У спірний період позивачем щомісячно виставлялись та направлялись відподачці рахунки та акти приймання-передачі теплової енергії, що підтверджується списками (реєстрами) поштових відправлень. Водночас, як вірно зауважено місцевим господарським судом, що наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку. За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання чи неотримання споживачем рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №920/1343/21 від 29.04.2020). Цивільним законодавством визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст.11 ЦК України). З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що ОКП «Миколаївоблтеплоенерго», як виконавець послуг, у спірний період з листопада 2021 року по травень 2025 року надавав теплову енергію для опалення нежитлових приміщень виставочного салону за адресою: Миколаївська обл., м.Миколаїв, просп.Богоявленський, буд.295, а відповідачка, як власник такого приміщення та споживач теплової енергії у спірний період, не сплатила вартість спожитої теплової енергії. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Матеріали справи не містять доказів, щодо відключення нежитлових приміщень виставочного салону за адресою: Миколаївська обл., м.Миколаїв, просп.Богоявленський, буд.295, від системи централізованого опалення та постачання гарячої води у порядку, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019. Отже, відповідачка не спростувала вимоги позивача та не надала суду відповідні докази, які свідчать про погашення нею заборгованості за надані у період з листопада 2021 року по травень 2025 року послуги з постачання теплової енергії, у зв`язку з чим за нею утворилась заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 67885,77 грн. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком , що позовні вимоги в частині стягнення 67885,77 грн основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення інфляційних нарахувань є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Вказане право кредитора є імперативним, встановленим законодавством, тому не потребує підтвердження у договорі. На підставі ч.2 ст.625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача нараховані на суму основного боргу 3% річних за період з 01.01.2022 по 31.05.2025 у сумі 3255,94 грн та збитків від інфляції за період з січня 2022 року по березень 2025 року у сумі 11532,99 грн. Розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідачем не заперечені та не спростовані. Перевіривши розрахунки 3% річних та збитків від інфляції, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення вимог в цій частині. В частині відмови у стягненні пені, рішення суду не оскаржується в даному апеляційному проваджені. Щодо визначення юрисдикції спору, колегія суддів не приймає доводи скаржниці викладені в апеляційній скарзі відповідно до наступного. Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Поспішенко Людмила Анатоліївна до 28.11.2022 здійснювала підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець За приписами ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ст. 52 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. За змістом статті 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті). Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої ст. 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. Згідно зі ст. 25 ЦК України, здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Статтею 26 ЦК України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин. З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа-підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право-і дієздатністю, та не обмежує їх. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 910/16713/15. Відповідно до ст. 52 ЦК України. фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за Поспішенко Людмилою Анатоліївною з 26.11.2020 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення виставочного салону за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до частини 1 статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. Тобто, фізична особа, яка є власником нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності. Чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця. Отже, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 920/1275/16, від 12.03.2024 у справі № 925/989/22). Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів зазначає про необхідність вирішення цього спору саме в порядку господарського судочинства. Доводи апеляційної скарги вказаний висновок суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Висновки апеляційного господарського суду: Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків, викладених в рішенні Господарського суду Миколаївської області від 01.04.2026 у справі № 915/1187/25. Будь-яких інших доводів, що могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення в порядку статей 277 - 279 ГПК України, скаржником не наведено. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.04.2026 по справі № 915/1187/25 без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника. Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.04.2026 у справі №915/1187/25 залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України. Головуючий суддя Філінюк І.Г. Суддя Аленін О.Ю. Суддя Принцевська Н.М.