Ухвала КАС ВС № 420/30496/25

УХВАЛА 20 липня 2026 року м. Київ справа № 420/30496/25 адміністративне провадження № К/990/30471/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевіривши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Херсонобленерго» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі №420/30496/25 за позовом Акціонерного товариства «Херсонобленерго» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: Акціонерне товариство «Херсонобленерго» звернулося до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просило: - визнання бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, яка полягає у неприйнятті рішення про встановлення економічно обґрунтованих тарифів на розподіл електричної енергії для Акціонерного товариства «Херсонобленерго» у 2025 році протиправною; - зобов`язання Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановити для Акціонерного товариства «Херсонобленерго» економічно обґрунтований тариф, у відповідності до затвердженої Постановою НКРЕКП від 19 грудня 2024 року № 2221 структури тарифів на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання на 2025 рік. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, яка полягає у неприйнятті рішення про встановлення економічно обґрунтованих тарифів на розподіл електричної енергії для Акціонерного товариства «Херсонобленерго» у 2025 році. Зобов`язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити для Акціонерного товариства «Херсонобленерго» економічно обґрунтований тариф, у відповідності до затвердженої Постановою НКРЕКП від 19 грудня 2024 року №2221 структури тарифів на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання на 2025 рік. Стягнуто з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за рахунок бюджетних асигнувань на користь Акціонерного товариства «Херсонобленерго» сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.). Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року у справі №420/30496/25 скасовано. Ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову Акціонерного товариства «Херсонобленерго» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії. Ухвалами Верховного Суду від 18 травня 2026 року та від 11 червня 2026 року касаційну скаргу Акціонерного товариства «Херсонобленерго» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі №420/30496/25 за позовом Акціонерного товариства «Херсонобленерго» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - повернуто особі, яка її подала. 30 червня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» втретє надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства «Херсонобленерго» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі №420/30496/25. Скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції залишити в силі. Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Із змісту втретє поданої касаційної скарги вбачається, що скаржник знову підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі визначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 червня 2026 року у справі №460/6118/24, від 27 липня 2023 року у справі №640/18341/20, від 31 березня 2020 року у справі №826/13735/18, від 23 березня 2023 року у справі №640/17910/19, від 26 червня 2025 року у справі №420/26835/24 та від 19 лютого 2025 року у справі №904/3057/22. Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 04 червня 2026 року у справі №460/6118/24 Суд зазначає таке. Обставини справи №460/6118/24 та справи, яка розглядається, свідчать про наявність спільних ознак у спірних правовідносинах, оскільки в обох випадках оператор системи розподілу електричної енергії звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності НКРЕКП щодо неприйняття рішення про встановлення економічно обґрунтованого тарифу та зобов`язання Регулятора встановити такий тариф. У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 45 постанови Верховного Суду у справі №460/6118/24 та зазначає, що Верховний Суд визнав неправильним висновок судів попередніх інстанцій про необхідність оскарження відповідної постанови НКРЕКП як єдиного належного способу захисту. Дійсно, у справі №460/6118/24 Верховний Суд не погодився з мотивами судів попередніх інстанцій про неефективність обраного позивачем способу захисту та змінив мотивувальні частини їхніх судових рішень. Водночас скаржник не враховує, що Верховний Суд залишив без змін результат вирішення тієї справи - відмову в задоволенні позову оператора системи розподілу - та визнав правильним такий результат з огляду на недоведеність факту протиправної бездіяльності НКРЕКП. Таким чином, хоча мотиви оскаржуваної постанови щодо необхідності оскарження постанови НКРЕКП №2221 як належного способу захисту не повною мірою узгоджуються з підходом, згодом сформульованим Верховним Судом у справі №460/6118/24, наведене не підтверджує доводів скаржника про наявність підстав для задоволення позову. За таких обставин постанова Верховного Суду від 04 червня 2026 року у справі №460/6118/24 не підтримує позицію скаржника щодо наявності протиправної бездіяльності НКРЕКП, а узгоджується з результатом вирішення цієї справи судом апеляційної інстанції по суті. Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі №640/18341/20 Суд зазначає, що правовий висновок у цій справі сформульований щодо меж дискреційних повноважень НКРЕКП за обставин, коли судами було встановлено наявність у Регулятора лише одного правомірного варіанта поведінки. Натомість у справі, яка розглядається, спірним є саме питання про наявність у НКРЕКП визначеного законом обов`язку прийняти після постанови від 19 грудня 2024 року №2221 інше чи додаткове рішення про встановлення тарифу для АТ «Херсонобленерго». Суд апеляційної інстанції не висновував, що НКРЕКП має право встановлювати економічно необґрунтовані тарифи на власний розсуд, а виходив із того, що Регулятор реалізував свої повноваження шляхом прийняття постанови №2221, а підстав для визнання його подальшої поведінки протиправною бездіяльністю позивач не довів. Щодо постанов Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі №826/13735/18 та від 23 березня 2023 року у справі №640/17910/19 Суд зазначає, що наведені у них правові висновки сформульовані у спорах щодо встановлення тарифів на розподіл природного газу за інших фактичних обставин та іншого нормативно-правового регулювання. Тому наведені постанови не містять висновків щодо застосування норм права у правовідносинах, подібних до спірних за фактичними обставинами, які не були враховані судом апеляційної інстанції. Щодо постанови Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі №904/3057/22 Суд зазначає, що скаржник посилається на правові висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, ухваленій за результатами вирішення господарського спору щодо можливості застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів до осіб, пов`язаних з особами, включеними до санкційних списків. Натомість у цій справі, яка виникла з адміністративних правовідносин, предметом розгляду є наявність або відсутність протиправної бездіяльності НКРЕКП щодо встановлення тарифу на розподіл електричної енергії. Такі обставини не свідчать про подібність правовідносин, оскільки загальні принципи верховенства права та юридичної визначеності застосовуються під час вирішення всіх публічно-правових спорів і самі собою не визначають подібності їх змісту. Отже, постанова Верховного Суду від 26 червня 2025 року у справі №420/26835/24 не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах. Щодо постанови Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі №904/3057/22 Суд зазначає, що скаржник посилається на правові висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, ухваленій за результатами вирішення господарського спору щодо можливості застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів до осіб, пов`язаних з особами, включеними до санкційних списків. Натомість у цій справі, яка виникла з адміністративних правовідносин, предметом розгляду є наявність або відсутність протиправної бездіяльності НКРЕКП щодо встановлення тарифу на розподіл електричної енергії. Отже, у наведеній справі та у справі, яка розглядається, відмінними є предмети спорів, підстави позовів, зміст спірних правовідносин і норми права, застосування яких було безпосереднім предметом судової оцінки. Таким чином, попри те, що у втретє поданій касаційній скарзі скаржник детальніше виклав власне обґрунтування подібності правовідносин та навів висновки Верховного Суду, на які він посилається, наведені доводи не підтверджують, що суд апеляційної інстанції застосував норми права всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах. Доводи скаржника у цій частині фактично ґрунтуються на вибірковому тлумаченні правових висновків Верховного Суду, їх застосуванні без урахування фактичних обставин справ, у яких вони були сформульовані, та незгоді з висновками суду апеляційної інстанції щодо змісту спірних правовідносин. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо: застосування частини четвертої статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» у взаємозв`язку з положеннями Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05 жовтня 2018 року №1175, у питанні наявності в НКРЕКП обов`язку прийняти окреме рішення про встановлення тарифу на другому етапі; застосування принципу недискримінації, закріпленого у Законі України «Про ринок електричної енергії», у разі невстановлення для одного з операторів системи розподілу тарифу на рівні другого етапу, установленого для інших операторів відповідної групи; застосування частини другої статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства» та статті 96 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 1 Закону України «Про санкції» під час визначення НКРЕКП норми доходу на регуляторну базу активів юридичної особи, до акціонерів чи бенефіціарних власників якої застосовані санкції. Щодо першого із сформульованих скаржником питань Суд зазначає, що постановою Верховного Суду від 04 червня 2026 року у справі №460/6118/24, на яку посилається і сам скаржник, уже викладено правовий висновок щодо застосування частини четвертої статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та Порядку №1175 у правовідносинах щодо встановлення економічно обґрунтованого тарифу на розподіл електричної енергії. Отже, висновок щодо застосування наведених скаржником норм у правовідносинах цієї категорії існує, а уточнення скаржником поставленого питання посиланням на «другий етап» тарифоутворення не свідчить про відсутність правового висновку Верховного Суду, оскільки фактично стосується застосування вже сформованого правового підходу до конкретних обставин цієї справи. Таким чином, доводи скаржника у цій частині спрямовані не на формування висновку щодо застосування норми права, а на переоцінку встановлених судом апеляційної інстанції обставин щодо змісту постанови №2221, характеру передбаченої нею етапності та правового значення поданих позивачем листів, що виходить за межі призначення пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Щодо посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування принципу недискримінації Суд зазначає, що сформульоване ним питання також ґрунтується на фактичному твердженні про встановлення НКРЕКП тарифів другого етапу для всіх інших операторів системи розподілу відповідної групи та безпідставне невстановлення такого тарифу виключно для АТ «Херсонобленерго». Водночас з`ясування того, чи перебували відповідні оператори системи розподілу в однакових умовах, чи застосовувалися до них однакові критерії тарифоутворення, які саме складові тарифів були враховані Регулятором та чи мало місце необґрунтоване відмінне ставлення, потребує встановлення й порівняння конкретних фактичних обставин, змісту відповідних регуляторних актів, структур тарифів і матеріалів, поданих кожним ліцензіатом. Отже, поставлене скаржником питання фактично спрямоване на встановлення нових обставин, порівняння доказів та перевірку правильності формування конкретних тарифів, а не на усунення невизначеності щодо змісту норми права. Саме лише формулювання скаржником бажаного правового наслідку для обставин, які не були встановлені судом апеляційної інстанції, не утворює підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Необхідність формування висновку щодо застосування частини другої статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства», статті 96 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про санкції» не обґрунтовує підстав касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник обґрунтовує поза межами спірних адміністративних правовідносин, оскільки порушені ним питання стосуються регулювання корпоративних і цивільних відносин, а не правової оцінки бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яка є предметом розгляду у цій справі. Таким чином, хоча у втретє поданій касаційній скарзі скаржник конкретизував питання, щодо яких, на його думку, відсутні висновки Верховного Суду, наведене обґрунтування не підтверджує наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження. Зважаючи на те, що касаційну скаргу повернуто, Суд не вирішує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Херсонобленерго» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі №420/30496/25 за позовом Акціонерного товариства «Херсонобленерго» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом. Суддя О.В. Кашпур