Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/6470/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/6470/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Драновський Я.В. Суддя-доповідач - Томчук А.В. 16 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Томчука А.В. суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. , за участю: секретаря судового засідання: Товстун Н.М., представника позивача: Машук В.В., представника відповідача: Бачук В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.02.2025 № 0037612407, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком на доходи фізичних осіб на 2 193 189,60 грн, та від 20.02.2025 № 0037622407, яким збільшено суму грошового зобов`язання за військовим збором на 182 765,80 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.04.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню підпункт 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, який пов`язує виникнення об`єкта оподаткування з фактом спливу строку позовної давності за заборгованістю та не передбачає обов`язку кредитора повідомляти боржника про списання такої заборгованості. Суд зазначив, що зазначена норма охоплює всю суму заборгованості, а не виключно основну суму боргу, та що позивач безпідставно покликається на абзац «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, який регулює інші правовідносини. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а також стягнути на його користь судовий збір у розмірі 60 560,00 грн. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що контролюючий орган під час перевірки не дослідив первинні документи банку, не встановив структуру списаної заборгованості та з чого складається сума 12 184 386,64 грн, зазначена банком у формі 1-ДФ, оскільки фактично отримано кредиту лише 8000000,00 грн, а різниця у розмірі 4 184 386,64 грн становить проценти, комісії та/або штрафні санкції, які не є доходом платника податку. Посилається на правові позиції Верховного Суду у постановах від 26.03.2020 у справі №817/1670/16, від 18.04.2019 у справі № 815/6886/15, від 15.03.2019 у справі № 818/1102/16, від 23.11.2023 у справі №340/3181/19, згідно з якими оподатковуваним доходом є лише основна заборгованість за кредитом, а прощені проценти, комісії та штрафні санкції не є доходом платника податків. Також зазначає, що заборгованість за кредитними договорами була предметом розгляду у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 (справа № 4/5025/679/11), за результатами якої непогашені вимоги кредиторів вважаються погашеними, а тому саме банк як кредитор зобов`язаний виконати функції податкового агента та сплатити податки за власний рахунок. Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції не дослідив факт ненаправлення банком повідомлення про списання боргу та не надав належної правової оцінки порушенням процедури проведення перевірки. ГУ ДПС у Хмельницькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило щодо доводів та мотивів такої скарги та просило залишити оскаржуване судове рішення без змін. Відповідач зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на підпункті 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України, який охоплює всю суму заборгованості, за якою минув строк позовної давності, включно з основною сумою боргу, процентами, комісіями та штрафними санкціями. Наголошує, що зазначена норма не передбачає обов`язку кредитора повідомляти боржника про списання заборгованості, а покладає на платника податку обов`язок самостійно задекларувати та сплатити податок. Вказує, що Верховний Суд у постанові від 29.01.2026 у цій справі чітко розмежував правову природу доходів за підпунктом 164.2.7 та підпунктом «д» підпункту 164.2.17 статті 164 ПК України. Зазначає, що роз`яснення ДПС щодо обов`язків банку як податкового агента стосуються випадку банкрутства фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця, тоді як у справі № 4/5025/679/11 банкрутом визнано саме ФОП ОСОБА_1 . Також наголошує, що питання суми списаної заборгованості повинне вирішуватись між боржником та кредитором, а податковий орган не зобов`язаний перевіряти складові такого доходу. Від позивача також надійшли додаткові пояснення та відповідь на відзив, в яких він підтримав доводи апеляційної скарги та додатково зазначив, що банк у листі від 23.02.2026 повідомив про списання заборгованості за рахунок резерву на підставі визнання її безнадійною згідно з підпунктом «а» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України, при цьому борг не був прощений. Також зазначив, що в акті перевірки контролюючий орган посилався на ознаку доходу «126» (додаткове благо) відповідно до абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, що свідчить про суперечливість кваліфікації спірних правовідносин самим контролюючим органом. В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, що відтворюють зміст апеляційної скарги, вимоги якої просив задовільнити та скасувати оскаржене рішення. Представник відповідача просив залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.04.2026. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ГУ ДПС у Хмельницькій області на підставі наказу від 30.08.2024 № 3610-П провело документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 з питань повноти нарахування податків і зборів від отриманого доходу у вигляді списання заборгованості, за якою минув строк позовної давності, за 2020 рік. За результатами перевірки складено акт від 08.10.2024 №21842/22-01-24-06/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення підпункту 164.2.7 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пунктів 179.1, 179.2, 179.7 статті 179 ПК України, в результаті чого занижено та не сплачено податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2020 рік у сумі 2 193 189,60 грн, а також порушення підпункту 164.2.7 пункту 164.2 статті 164, підпунктів 1.2, 1.4, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, в результаті чого занижено та не сплачено суму військового збору за 2020 рік у сумі 182 765,80 грн. На підставі висновків акта перевірки ГУ ДПС у Хмельницькій області прийняло первинні податкові повідомлення-рішення від 14.11.2024 № 0285252406 та від 15.11.2024 № 0287212406, а також від 20.11.2024 № 0290862406. Рішенням Державної податкової служби України від 07.02.2025 № 3734/6/99-00-06-01-02-06 за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 02.12.2024 зазначені податкові повідомлення-рішення скасовано в частині штрафних санкцій, а в інших частинах - залишено без змін. З урахуванням зазначеного рішення ГУ ДПС у Хмельницькій області прийняло нові (спірні) податкові повідомлення-рішення від 20.02.2025 № 0037612407, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком на доходи фізичних осіб на 2 193 189,60 грн, та від 20.02.2025 № 0037622407, яким збільшено суму грошового зобов`язання за військовим збором на 182 765,80 грн. Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стала інформація з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, згідно з якою Акціонерне товариство «Сенс Банк» у Податковому розрахунку сум доходу (форма 1-ДФ) за четвертий квартал 2020 року відобразило нарахований ОСОБА_1 дохід з ознакою «107» (сума заборгованості за укладеним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності) у розмірі 12 184 386,64 грн. У період з 03.07.2008 по 04.07.2008 між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») було укладено рамкову угоду № SMERS01205 від 03.07.2008, договір про надання траншу № SME0015062 від 03.07.2008 на суму 3 308 295,49 грн та договір про надання траншу № SME0015223 від 04.07.2008 на суму 4 691 704,51 грн. Загальна сума отриманого кредиту становила 8 000 000,00 грн. Постановою Господарського суду Хмельницької області від 22.06.2011 у справі №4/5025/679/11 ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 16.12.2014 у тій же справі затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, вимоги, які залишились непогашеними за відсутності майна та грошових коштів, визнано погашеними, фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 ліквідовано, провадження у справі припинено. У відповідь на запит ГУ ДПС у Хмельницькій області АТ «Сенс Банк» листом від 04.03.2025 повідомило, що нарахування доходів на користь ОСОБА_1 зумовлене проведенням банком у 2020 році операцій списання суми боргу за фінансовим кредитом, за якою минув строк позовної давності, що відповідає вимогам підпункту 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України, та що зазначена норма не містить вимоги щодо повідомлення кредитором боржника про списання боргу. На виконання ухвали суду першої інстанції АТ «Сенс Банк» надало копії кредитних договорів та повідомило, що заборгованість за зазначеними договорами була списана банком у грудні 2020 року у зв`язку з ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 16.12.2014 у справі №4/5025/679/11. Ця справа вже була предметом розгляду судами трьох інстанцій. Постановою Верховного Суду від 29.01.2026 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.09.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2025 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд у зазначеній постанові сформулював такі правові висновки, які є обов`язковими для врахування при новому розгляді справи: - правова природа доходу, визначеного підпунктом 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України, є відмінною від доходу, передбаченого підпунктом «д» підпункту 164.2.17 цього ж пункту; - підпункт 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України пов`язує виникнення об`єкта оподаткування з фактом спливу строку позовної давності за заборгованістю, незалежно від волевиявлення кредитора, тоді як підпункт 164.2.17 передбачає оподаткування доходу у разі прощення (анулювання) боргу кредитором за його самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності; - підпункт 164.2.7 не передбачає ані прийняття кредитором спеціального рішення, ані обов`язку повідомлення боржника, оскільки об`єкт оподаткування виникає внаслідок юридичного факту спливу строку позовної давності за заборгованістю; - застосування судом апеляційної інстанції норм підпункту 164.2.17 до правовідносин, врегульованих підпунктом 164.2.7, свідчить про неправильне застосування норми матеріального права; - оцінка правомірності спірних податкових повідомлень-рішень має здійснюватися насамперед з урахуванням приписів підпункту 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Водночас Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили належним чином фактичних обставин справи, зокрема щодо факту списання безнадійної заборгованості, та вказав на необхідність витребування відповідних документів від банку. Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам з урахуванням правових висновків Верховного Суду, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно. Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України) встановлено для платників податків обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Згідно з пунктом 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Відповідно до абзаців першого-другого пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Підпунктом 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності згідно з розділом II цього Кодексу. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації. Підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий як додаткове благо, у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Зазначена норма встановлює спеціальний порядок інформування боржника та передбачає, що у разі неповідомлення кредитором боржника про прощення боргу обов`язки податкового агента покладаються на кредитора. Як встановлено судами та підтверджено Верховним Судом у постанові від 29.01.2026 у цій справі, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган визначив саме підпункт 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України, тобто отримання позивачем доходу у вигляді суми заборгованості за цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності. Верховний Суд у постанові від 29.01.2026 у цій справі та у постанові від 08.04.2025 у справі № 280/9920/21 чітко розмежував правову природу доходів, визначених підпунктом 164.2.7 та підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, зазначивши, що однією із обов`язкових умов для застосування положень підпункту «д» підпункту 164.2.17 є анулювання (прощення) кредитором основної суми боргу (кредиту) до закінчення строку позовної давності. Сплив означеного строку перетворює суму заборгованості на безнадійну (підпункт «а» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України), з огляду на що законодавець відносить таку суму заборгованості до оподатковуваного доходу вже на підставі підпункту 164.2.7. Колегія суддів зазначає, що підпункт 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України оперує поняттям «сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності», тобто охоплює всю суму заборгованості, а не виключно основну суму боргу (кредиту). На відміну від підпункту «д» підпункту 164.2.17, який прямо зазначає «основну суму боргу (кредиту)», підпункт 164.2.7 не містить такого обмеження. Зазначене підтверджується також положеннями підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України, який визначає доходи, що не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу. Зокрема, зазначена норма передбачає звільнення від оподаткування суми процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності. Оскільки зазначений виняток стосується виключно прощення боргу до закінчення строку позовної давності (тобто правовідносин за підпунктом «д» підпункту 164.2.17), він не поширюється на правовідносини за підпунктом 164.2.7, де об`єкт оподаткування виникає після спливу строку позовної давності. Таким чином, доводи апелянта про те, що оподатковуваним доходом може бути лише основна заборгованість за кредитом без урахування процентів, комісій та штрафних санкцій, є безпідставними, оскільки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права - положень підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до правовідносин, які регулюються підпунктом 164.2.7 цього ж пункту. Посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду у постановах від 26.03.2020 у справі №817/1670/16, від 18.04.2019 у справі № 815/6886/15, від 15.03.2019 у справі № 818/1102/16, від 23.11.2023 у справі №340/3181/19 є нерелевантними, оскільки зазначені правові висновки стосуються застосування підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, тобто правовідносин щодо прощення боргу до закінчення строку позовної давності, тоді як у цій справі йдеться про списання заборгованості після спливу такого строку. На це прямо вказав Верховний Суд у постанові від 29.01.2026 у цій справі. Щодо доводів апелянта про те, що підпункт 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України не передбачає обов`язку повідомлення боржника про списання заборгованості, а тому позивач не знав і не міг знати про виникнення у нього оподатковуваного доходу, колегія суддів зазначає таке. Як встановлено Верховним Судом у постанові від 29.01.2026 у цій справі, підпункт 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України не передбачає ані прийняття кредитором спеціального рішення, ані обов`язку повідомлення боржника, оскільки об`єкт оподаткування виникає внаслідок юридичного факту спливу строку позовної давності за заборгованістю. Обов`язок самостійно задекларувати та сплатити податок з такого доходу покладається безпосередньо на платника податку. При цьому з матеріалів справи вбачається, що ГУ ДПС у Хмельницькій області направляло позивачу листи-запрошення до декларування від 06.08.2021 та від 24.07.2024, останній з яких було отримано позивачем 24.08.2024, що підтверджується відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення. Крім того, 10.09.2024 позивачу було надано довідку з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів. Отже, позивач був обізнаний про наявність у нього оподатковуваного доходу, проте не вжив заходів щодо його декларування. Щодо доводів апелянта про те, що заборгованість за кредитними договорами була предметом розгляду у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 (справа № 4/5025/679/11), а тому саме банк зобов`язаний виконати функції податкового агента, колегія суддів зазначає таке. Дійсно, ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 16.12.2014 у справі № 4/5025/679/11 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , вимоги, які залишились непогашеними за відсутності майна та грошових коштів, визнано погашеними, фізичну особу-підприємця ліквідовано. Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції та відповідач у відзиві, роз`яснення ДПС щодо обов`язків банку як податкового агента при списанні безнадійної заборгованості за рахунок резерву стосуються випадку, коли господарським судом визнано банкрутом саме фізичну особу та постановлено ухвалу про завершення процедури погашення боргів боржника відповідно до статті 134 Кодексу України з процедур банкрутства. У справі №4/5025/679/11 банкрутом визнано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , а не ОСОБА_1 як фізичну особу. Ухвала про завершення процедури погашення боргів фізичної особи у порядку статті 134 Кодексу України з процедур банкрутства у цій справі не постановлялась. Крім того, списання заборгованості банком відбулось у грудні 2020 року, тобто через шість років після завершення процедури банкрутства ФОП (2014 рік), що свідчить про те, що підставою для списання був саме сплив строку позовної давності за заборгованістю, а не процедура банкрутства як така. Це підтверджується і відповіддю АТ «Сенс Банк», яке відобразило дохід з ознакою «107» (заборгованість, за якою минув строк позовної давності) відповідно до підпункту 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Щодо доводів апелянта про те, що контролюючий орган не дослідив первинні документи банку та не встановив структуру списаної заборгованості, колегія суддів зазначає, що при новому розгляді справи суд першої інстанції з урахуванням правових висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 04.11.2025, витребував від АТ «Сенс Банк» документи, що підтверджують факт отримання кредиту та списання заборгованості. Банк надав копії кредитних договорів та підтвердив факт списання заборгованості у грудні 2020 року. Таким чином, факт списання безнадійної заборгованості, який мав істотне значення для правильного вирішення спору, був встановлений судом першої інстанції при новому розгляді. Що стосується структури списаної заборгованості (основна сума боргу, проценти, комісії тощо), то, як зазначено вище, підпункт 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України охоплює всю суму заборгованості за цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності, без розмежування на основну суму боргу та інші складові. Відтак встановлення детальної структури списаної заборгованості не має правового значення для вирішення спору в контексті застосування зазначеної норми. Колегія суддів також зазначає, що апелянт у своїх додаткових поясненнях вказує на суперечливість кваліфікації спірних правовідносин контролюючим органом, посилаючись на те, що в акті перевірки зазначено ознаку доходу «126» (додаткове благо) відповідно до абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Проте, як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки порушення кваліфіковано саме за підпунктом 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України, спірні податкові повідомлення-рішення також ґрунтуються на цій нормі, а АТ «Сенс Банк» у Податковому розрахунку за формою 1-ДФ відобразило дохід з ознакою «107», що відповідає підпункту 164.2.7. Посилання в окремих частинах акта перевірки на ознаку «126» є технічною неточністю, яка не впливає на правову кваліфікацію спірних правовідносин та правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень. Відповідно до підпунктів 1.1-1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування. Оскільки дохід у вигляді суми заборгованості за цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку відповідно до підпункту 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України, такий дохід також є об`єктом оподаткування військовим збором. Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 2930 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001). Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а позивач не спростував висновки, викладені в акті перевірки. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції, та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема на застосуванні до спірних правовідносин положень підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України замість підпункту 164.2.7 цього ж пункту. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 21 липня 2026 року. Головуючий Томчук А.В. Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.