Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/9426/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 21 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/9426/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року (суддя Бухтіярова М.М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якому позивач просить: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо невиплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 03.10.2017 із врахуванням базового місяця для розрахунку індексу споживчих цін - січень 2008 року; зобов`язати Головне Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області: здійснити розрахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 03.10.2017 із врахуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року; здійснити при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу цивільного захисту в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на різних посадах, остання займана посада помічник начальника чергової зміни оперативно-координаційного центру ГУ ДСНС у Дніпропетровській області. За період служби з 01.12.2015 по 03.10.2017 не була виплачена індексація грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, яка гарантована чинним законодавством України, зокрема, Законом України від 03 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення». Позивач зазначає, що з метою врегулювання спору та отримання недоотриманої суми індексації письмово звертався до відповідача із відповідною заявою. Однак виплати належних сум відповідачем не здійснено, а лише повідомлено, що індексація грошового забезпечення здійснювалась в межах кошторисних призначень. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, що порушує його право на заробітну плату, встановлену статтею 43 Конституції України, не нижчу від визначеної законом, тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 03.10.2017 із врахуванням січня 2008 року, як місяця підвищення тарифної ставки (окладу) для обчислення індексації. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 03.10.2017 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без розгляду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що судом першої інстанції не надано належної уваги на пропущений строк для звернення до суду та з вимогами щодо індексації грошового забезпечення за період та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку. Копія наказу про звільнення позивача знаходиться в матеріалах судової справи, саме з цієї дати (дати звільнення) особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Водночас, грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було проведено відповідний розрахунок та на підставі яких нормативно-правових актів. ОСОБА_1 не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 12.10.2001 Самарським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , позивач у періоді з 01.09.1993 по 03.10.2017 проходив службу цивільного захисту в Головному управлінні МНС у Дніпропетровській області. Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій, окрім іншого, просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 03.10.2017 з урахуванням базового місяця - січень 2008 року. Листом від 22.01.2025 №4901-655/4909 відповідачем повідомлено, що індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась в межах кошторисних призначень. Згідно з довідками Головного управління МНС у Дніпропетровській області від 21.01.2025 №03 та №04, картками особового рахунку військовослужбовцю ОСОБА_1 , у період грудень 2015 року індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена у розмірі 814,40грн, з січень 2016 року по грудень 2016 року індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена у розмірі 79,75грн. в червні, у розмірі 27,55грн. в листопаді, у розмірі 75,20грн. в грудні; у періоді з січня 2017 року по жовтень 2017 року індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена у розмірі 105,60грн. - в січні, у розмірі 121,60грн. в лютому, у розмірі 140,80грн. в березні, у розмірі 158,40грн. в квітні, у розмірі 190,40грн. в травні. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період служби з 01.12.2015 по 03.10.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, позивач звернувся до суду із цим позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами. Частиною 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Отже, частина п`ята статті 122 КАС України є спеціальною нормою у розв`язанні спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби порівняно з нормою, яка міститься в частині другій статті 122 КАС України та встановлює шестимісячний строк звернення до суду. Водночас, частина п`ята статті 122 КАС України є загальною нормою у розв`язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Згідно п.п. 1-3 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Водночас, в положеннях частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм суми грошового забезпечення (в тому числі, індексації) у разі порушення законодавства про оплату праці. В свою чергу, строк звернення до суду за вирішенням спору з приводу порушення законодавства про оплату праці визначається ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП). Так, згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП, в редакції до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022, внесено зміни до ст. 233 КЗпП та станом на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом стаття 233 КЗпП не містить норми, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку. Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому, тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов. Таким чином, строк звернення до суду з позовом має визначатись за правилами частини другої статті 233 КЗпП, в редакції, яка була чинною на момент початку перебігу відповідного строку та діяла у спірний період, тобто, положення ст. 233 КЗпП, в редакції, яка набрала чинності 19.07.2022, щодо строків звернення до суду не можуть розповсюджуватись на правовідносини, що виникли до 19.07.2022. Разом з цим, дія ст. 233 КЗпП в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX поширюється на відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, згідно цієї норми, у справах про виплату працівнику заробітної плати, всіх сум, що належать йому при звільненні, встановлено тримісячний строк звернення до суду. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, проте, після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Крім того, колегія суддів зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 Кодекс законів про працю України доповнено главою XIX «Прикінцеві положення» такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.» Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. За наведеного правового регулювання, строки звернення до суду, визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції чинній з 19.07.2022 року, продовжені на строк дії такого карантину, тобто, до 30 червня 2023 року. Предметом спору у данній справі є бездіяльність щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 03.10.2017, а отже право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров