Постанова ККС ВС № 334/10515/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2026 року м. Київ справа № 334/10515/24 провадження № 51-732км26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції: захисника ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 22024050000001312 , за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мена Чернігівської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України (далі - КК), закасаційною скаргою захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2025 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2025 року. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 111 КК та призначено йому покаранняу виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього належного йому майна. Суд також вирішив питання щодо обрахування строку відбування покарання, запобіжного заходу, накладеного арешту, процесуальних витрат, і долю речових доказів у кримінальному провадженні. За вироком суду, ОСОБА_7 у період часу з 22 березня по 08 червня 2024 року, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, в умовах воєнного стану на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, добровільно погодився надавати допомогу представнику іноземної організації ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який займає посаду співробітника ФСБ РФ, має псевдонім « ОСОБА_9 », в проведенні підривної діяльності проти України, шляхом надання вказаній особі інформації щодо місць дислокації підрозділів та військової техніки Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань. На виконання вищевказаного плану та завдань представника іноземної організації ОСОБА_8 , за допомогою аккаунту в месенджері «Telegram» з унікальним ID та нікнеймом НОМЕР_7 ( ОСОБА_11 ) ( ОСОБА_11 ), ОСОБА_7 здійснив відправлення: - 22 березня 2024 року у період з 19:33 по 19:36 повідомлення про розміщення військової техніки ЗСУ в ангарах та будівлях, розташованих у АДРЕСА_3 ; - 31 березня 2024 року о 21:12 повідомлення щодо переміщення військової техніки ЗСУ містом Запоріжжя в бік міста Оріхів Запорізької області; - 08 червня 2024 року в період часу з 14:36 по 15:26 повідомлень про розміщення: -військової техніки ЗСУ в ангарах та елеваторах, розташованих у АДРЕСА_3 ; про розміщення військовослужбовців та військової техніки ЗСУ на території ІНФОРМАЦІЯ_8», розташованого за адресою: АДРЕСА_4 ; -військовослужбовців ЗСУ в приміщенні Гуртожитку № НОМЕР_8, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 ; про розміщення військовослужбовців ЗСУ в приміщенні будівлі за адресою: АДРЕСА_6 ; -військовослужбовців ЗСУ в приміщенні будівлі за адресою: АДРЕСА_6 ; про розміщення військовослужбовців ЗСУ в приміщенні будівлі за адресою: АДРЕСА_7 ; -військовослужбовців та військової техніки ЗСУ у приміщенні Запорізької початкової школи «ІНФОРМАЦІЯ_5» Запорізької міської ради, розташованої за адресою: АДРЕСА_8 ; -військовослужбовців та військової техніки ЗСУ у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 -військовослужбовців ЗСУ в приміщенні будівлі за адресою: АДРЕСА_9 . Дії ОСОБА_7 суд кваліфікував за ч. 2 ст. 111 КК України як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, шляхом надання представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинена в умовах воєнного стану. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого та захисника - без задоволення. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про часткову відсутність доказів технічної фіксації судового провадження за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження, що не дає можливості встановити в повній мірі суть інформації, яка була досліджена в ході судового розгляду цього кримінального провадження, що згідно п. 7 ч. 2 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 415 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) є безумовною підставою для скасування вироку і призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК, всі сумніви у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, тлумачили на користь сторони обвинувачення, про що свідчить покладання в основу обвинувального вироку відомостей з Інтернет-сайтів та месенджера «Telegram» та припущення про наявність у останнього умислу на надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Вказує, що у порушення вимог статей 94, 370 КПК суди допустили однобічність та неповноту дослідження обставин справи. Обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, належним чином не з`ясовані, зокрема не встановлено форму та вид вини ОСОБА_7 , які його дії є допомогою іноземній державі, іноземній організації або їх представникам в проведенні підривної діяльності проти України в умовах воєнного стану. Не встановлено причино-наслідковий зв`язок між діями ОСОБА_7 та шкодою, спричиненою від таких дій сувереніту, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. На думку захисника, висновок судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що ОСОБА_7 свідомо встановив контакт із представником спецслужб держави-агресора (особою, зазначеною як співробітник ФСБ РФ ОСОБА_8 ), збирав і добровільно передавав йому не загальнодоступні розвідувальні відомості про дислокацію та переміщення підрозділів ЗСУ й об`єктів критичної інфраструктури, є припущенням, оскільки фактичні дані щодо особи, з якою спілкувався ОСОБА_7 , ніяким чином, крім відомостей з Інтернет-сайтів, не підтверджені. Захисник вказує, що під час судового розгляду засуджений ОСОБА_7 наголошував на тому, що в нього не було умислу на заподіяння шкоди суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, а його висловлювання під час спілкування за допомогою месенджера «Telegram» є його особистими опозиційними судженнями. Заперечує правильність правової оцінки інкримінованих дій. У касаційній скарзі також наведено доводи про те, що всупереч вимогам ст. 404 КПК апеляційний суд належним чином не розглянув апеляційну скаргу, не дослідив повторно обставин, досліджених судом першої інстанції не повністю і з порушеннями, та безпідставно не задовольнив вимоги щодо скасування вироку місцевого суду та закриття кримінального провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, і вичерпанням можливості їх отримати. Відмовляючи у задоволенні скарги, апеляційний суд обмежився лише посиланням на те, що винуватість ОСОБА_7 за обставин, наведених у вироку, повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, яким дана правильна юридична оцінка. При цьому, в оскарженій ухвалі апеляційний суд лише навів перелік доказів, проте не перевірив їх та не проаналізував, не перевірив правильність кваліфікації дій обвинуваченого, не навів переконливих відповідей на доводи апеляційної скарги захисника. На думку захисника, наведені ним в апеляційній скарзі доводи свідчать про необхідність повторного дослідження обставин у кримінальному провадженні щодо наявності або відсутності: причино-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_7 та шкодою, спричиненою Україні; умислу, спрямованого на надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України; відповідного розумінню ч. 2 ст. 111 КК характеру висловлювань. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали викладені в касаційній скарзі вимоги та просили задовольнити скаргу. Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги, просила залишити оскаржені судові рішення без зміни. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків. Як передбачено у ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Водночас касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами попередніх інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження обставин, які підлягають доказуванню в провадженні, тобто їх достовірності. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної із обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Отже, Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги, які стосуються оцінки показань свідків на предмет їх достовірності, а також невідповідності висновків суду встановленим фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК). Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами. Водночас суд касаційної інстанції зобов`язаний перевірити в межах доводів, викладених у касаційній скарзі, чи були додержані судами попередніх інстанцій норми процесуального права, які регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для висновків суду, а також правильність правової оцінки обставин. Положеннями ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог, встановлених в ст. 94 цього Кодексу, де мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. За приписами ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, установлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено й обвинувачений є винуватим у його скоєнні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках на потерпілого. За вимогами ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення. Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон України про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті. Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі. Місцевий суд дійшов вмотивованого висновку про те, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, повністю підтверджується безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами. Зокрема, протоколами огляду Інтернет-сайтів від 16 травня 2024 року встановлено дані про ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кадрового співробітника ФСБ РФ, на якого зареєстрований номер мобільного зв`язку « НОМЕР_1 », профіль у «Telegram» під псевдонімом « ОСОБА_9 » і створений ним чат-бот « ІНФОРМАЦІЯ_3 », призначений для збору інформації щодо місць дислокації особового складу, військової техніки, складів боєприпасів і ПММ та результатів ураження підрозділів Сил оборони України. Протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 21 червня 2024 року, виконаної на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, задокументовано листування в месенджері «Telegram» між указаним акаунтом « ОСОБА_9 » (номер « НОМЕР_1 ») та користувачем з ID НОМЕР_2 , нікнеймом « ОСОБА_11 » та ім`ям « ОСОБА_11 », який надсилав фото-, відеоматеріали, описи ракетних ударів по м. Запоріжжя, координати об`єктів у с. Широке, у м. Запоріжжя (зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_7», дитячі заклади та інші локації) та коментував їх з явною підтримкою агресивних дій РФ і ворожим ставленням до України. Протоколом огляду від 23 грудня 2024 року встановлено відповідність переданих у листуванні координат конкретним об`єктам на місцевості: території в с. Широке; ІНФОРМАЦІЯ_8»; гуртожитку № НОМЕР_8; відповідним адресам у м. Запоріжжя. Відповіддю командувача ОТУ «Запоріжжя» ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 25 липня 2024 року № 1056/ОТУЗ підтверджено, що станом на 22, 31 березня 2024 року та 08 червня 2024 року у вказаних локаціях фактично розміщувались підрозділи та військова техніка ЗСУ й інших Сил оборони, а також переміщувались, зокрема, системи ППО, при цьому зазначена інформація не розміщувалась у відкритому доступі й не підлягала вільному поширенню. Під час обшуку від 30 липня 2024 року за місцем проживання ОСОБА_7 (кв. АДРЕСА_10 ) вилучено мобільний телефон Redmi Note 8 Pro з IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 та SIM-картою на номер НОМЕР_5 , у якому в додатку «Telegram» виявлено профіль з ім`ям « ОСОБА_11 », нікнеймом « ОСОБА_11 » і тим самим ID НОМЕР_2, а також відповідні чати, файли, зображення, відеозаписи й координати, аналогічні тим, що зафіксовані у протоколах НСРД. Висновком судової комп`ютерно-технічної експертизи від 25 жовтня 2024 року № 582 підтверджено наявність у внутрішній пам`яті цього телефону інстальованого застосунку «Telegram» із авторизованим акаунтом « ОСОБА_11 » ( НОМЕР_5 , ОСОБА_11 , ID НОМЕР_2) та збережених (у т.ч. видалених і кешованих) файлів, що містять карти, географічні координати, фото- і відеоматеріали військового змісту. Протокол тимчасового доступу від 19 грудня 2024 року та протокол огляду від 20 грудня 2024 року свідчать, що мобільний термінал з IMEI НОМЕР_6 та номером НОМЕР_5 у період з 22 березня по 30 липня 2024 року постійно використовувався саме ОСОБА_7 у м. Запоріжжі. Оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд визнав їх належними, допустимими, достовірними і в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, поза розумним сумнівом. Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства. За приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумніву. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження. Апеляційний суд дотримався вказаних вимог закону, діючи в межах, визначених та в порядку, визначених статтями 404, 405 КПК, дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту. За наслідком апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції не встановив підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та захисника, і вмотивовано погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК. Цей суд зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що сукупність досліджених доказів переконливо свідчить, що ОСОБА_7 свідомо встановив контакт із представником спецслужб держави-агресора, збирав і добровільно передавав йому не загальнодоступні розвідувальні відомості про дислокацію та переміщення підрозділів ЗСУ й об`єктів критичної інфраструктури, проявляв ініціативу та ідеологічну лояльність до агресії рф, чим створював реальну загрозу обороноздатності та державній безпеці України, а тому посилання ОСОБА_7 на «особисті опозиційні судження» та відсутність умислу обґрунтовано відхилені як безпідставні. Апеляційний суд обґрунтовано відхилив аналогічні доводам касаційні скарги доводи захисника про те, що факт зв`язку ОСОБА_7 з співробітником фсб рф ОСОБА_8 встановлено без належної перевірки її достовірності та допустимості, як такі, що не ґрунтуються на матеріалах провадження. Як убачається з протоколів огляду інтернет-сайтів від 16 травня 2024 року, слідчим з дотриманням вимог ст. 99 КПК зафіксовано відомості з низки відкритих джерел (зокрема сайту ГУР МО України, ресурсу «rupep.org», сайту «Миротворець») щодо особи ОСОБА_8 - його анкетні дані, адресу, статус співробітника фсб рф, наявність службового посвідчення, участь у спеціальних операціях та підготовці агресії проти України. Апеляційний суд обґрунтовано виходив з практики Верховного Суду, згідно з якою протоколи оглядів інтернет-сторінок і телеграм-каналів та додатки до протоколів, у яких зафіксовано за допомогою функцій скриншоту, друку й запису на технічні носії інформації зміст відображеної на них інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню, та огляди яких проведено із дотриманням вимог ст. 237 КПК, є допустимими доказами (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 липня 2025 року у справі №201/11849/23). Окрім цього, апеляційний суд зазначив, що такі електронні відомості не є єдиною підставою до висновку про належність ОСОБА_8 до спецслужб держави-агресора, а використовуються судом у сукупності з протоколом НСРД про листування в месенджері «Telegram», з якого прямо вбачається комунікація абонента « ОСОБА_12 » з акаунтом « ОСОБА_11 », а також із даними про номер телефону « НОМЕР_1 », встановленими відповідними оперативно-розшуковими заходами. Таким чином, суд першої інстанції застосував інформацію з відкритих джерел як частину системи електронних доказів, а не як ізольований доказ, що узгоджується як із положеннями статей 84, 99 КПК, так і з правозастосовними позиціями Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зокрема, у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 569/1908/23, на яку обґрунтовано послався суд. Відповідно до ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд установлює наявність чи відсутність обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно зі змістом ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження. До документів належать, зокрема, матеріали фото-, відеозапису та інші носії інформації, у тому числі електронні. За змістом ст. 94 КПК суд оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Електронні (цифрові) докази, до яких належать матеріали фотози?омки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп`ютерні дані), що містяться у відкритих (інтернет, різноманітні засоби масової інформації, соціальні мережі) чи закритих мережах (приватні месенджери та телеграм- канали, особисте листування з використанням комп`ютерної? техніки і мобільних телефонів, флешнакопичувачі, карти пам`яті тощо), у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог процесуального законодавства, є основними доказами у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України. Сам по собі факт отримання відомостей із відкритих інтернет-джерел не свідчить про недопустимість відповідних доказів. Відомості, розміщені у відкритому доступі на офіційних інформаційних ресурсах, можуть бути використані як документи у розумінні ст. 99 КПК за умови їх належної процесуальної фіксації. Відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК слідчими (розшуковими) діями є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відповідні відомості були зафіксовані шляхом складання протоколів огляду відповідних ресурсів та досліджені судами у встановленому законом порядку. Огляди наведених судом інтернет-сайтів та телеграм-каналів проведено із дотриманням вимог ст. 237 КПК, зафіксовано в формі, визначеній приписами цього Кодексу. Підстав для визнання фактичних даних із вказаних вище протоколів недопустимими чи неналежними доказами Верховний Суд не вбачає, оскільки відповідні дані отримано в порядку, передбаченому КПК. Доводи сторони захисту не містять конкретних підстав вважати певні докази недопустимими в розумінні приписів статей 84, 87 КПК або сприймати їх як недостовірні через фальсифікацію фактичних даних, втручання в їх первинний зміст тощо. При цьому, сторона захисту не вказує про те, що їй не було надано можливості належним чином реалізувати свої права щодо перевірки доказів, наданих стороною обвинувачення, на предмет їх допустимості та достовірності за відповідними критеріями як невід`ємної складової права на справедливий суд в аспекті приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зважаючи на вказане, Верховний Суд відхиляє як безпідставні доводи про недотримання правил ст. 94 КПК щодо оцінки вказаних вище доказів судами попередніх інстанцій. Як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, електронні докази з відкритих джерел не є єдиною підставою для висновку про належність ОСОБА_8 до спецслужб держави-агресора, а використовуються судом у сукупності з протоколом НСРД про листування в месенджері «Telegram», з якого прямо вбачається комунікація абонента « ОСОБА_12 » з акаунтом « ОСОБА_11 », а також із даними про номер телефону « НОМЕР_1 », встановленими відповідними оперативно-розшуковими заходами. Таким чином, суд першої інстанції застосував інформацію з відкритих джерел як частину системи електронних доказів, а не як ізольований доказ. Колегія суддів також відхиляє за безпідставністю доводи захисника щодо неправильної оцінки судами характеру листування за участю засудженого у месенджері «Telegram». З протоколу НСРД від 21 червня 2024 року, проведеної на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, та долученого до нього диску, який був відтворений у судовому засіданні, вбачається, що ОСОБА_7 , використовуючи профіль « ОСОБА_11 », ID НОМЕР_2, нік « ОСОБА_11 », у діалозі з « ОСОБА_13 » не лише веде політично забарвлену переписку, а й систематично передає фотознімки, відео, карти місцевості з нанесеними координатами, описує рух військової техніки, місця ймовірного базування підрозділів ЗСУ, дає адресні орієнтири щодо маслозаводу, аеродрому, навчальних закладів, гуртожитків, об`єктів промислової інфраструктури. Характер та зміст його повідомлень утворюють посилання на конкретні координати, вказівки на об`єкти, за критеріями їх можливості для використання збройними силами, зауваження про необхідність «почистити» смартфон, побоювання перевірки телефонів і відомості про бажання видалити у себе відео та канали зв`язку, що свідчить про цілеспрямоване збирання і передачу інформації, усвідомлення її цінності для російських спецслужб, а бажання приховати свої дії від можливого викриття і про усвідомлення протиправного характеру своїх дій. Фактичні дані з вказаного листування судами співставлено з іншими доказами. Так, за протоколом огляду місцевості від 23 грудня 2024 року встановлено, що координати, передані ОСОБА_7 , відповідають конкретним адресам у м. Запоріжжі та Запорізькій області (с. Широке, маслозавод «Володимирівське», гуртожиток № НОМЕР_8, навчальні заклади, об`єкти по АДРЕСА_11). Листом командувача ОТУ «Запоріжжя» ОУВ «Таврія» від 25 липня 2024 року № 1056/ОТУЗ підтверджено, що на відповідні дати (22, 31 березня 2024 року, 08 червня 2024 року) у цих місцях дійсно розміщувалися підрозділи та військова техніка ЗСУ та інших Сил оборони, у тому числі системи ППО, і що ці відомості не публікувалися у відкритому доступі та не могли бути легально відомі стороннім особам. Встановлена судом сукупність фактичних даних спростовує твердження захисника про нібито відсутність інформації розвідувального чи військового значення в повідомленнях, надісланих ОСОБА_7 та доводить, що в розумінні ч. 2 ст. 111 КК йдеться про конкретні відомості, які становлять оперативний інтерес для противника в умовах триваючої збройної агресії, як предмет протиправної поведінки у формі надання представнику іноземної державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Верховний Суд звертає увагу, що предметом злочину, передбаченого ст. 111 КК, у разі, коли особа діє на шкоду основам національної безпеки України, є будь які відомості, які вона збирає з метою передачі або передає на виконання завдання іноземної держави чи її представника, зокрема і з загально доступних джерел інформації, які становлять інтерес для противника, а тим більше ті, які не оприлюднюються у відкритому доступі щодо руху військової техніки, місць ймовірного базування підрозділів ЗСУ, озброєння, технічних засобів та інших, які забезпечують обороноздатність та безпеку України, її здатність дати відсіч агресору. Отже, як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції виконав вимоги ст. 94 КПК, оскільки кожний доказ оцінено з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку для постановлення обвинувального вироку. Суд прямо вказав, які саме докази покладено в основу висновків про винуватість ОСОБА_7 , жодних припущень або фактів без їх належного доказового підтвердження вирок не містить. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що посилання захисника на практику ЄСПЛ у справах «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain, заява № 10590/83, рішення від 06 грудня 1988 року; «Коробов проти України», заява № 39598/03, рішення від 21 липня 2011 року; «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, рішення від 11 квітня 2013 року; «Луценко проти України», заява № 6492/11, рішення від 03 липня 2012 року не спростовують висновків суду. Принцип доведення «поза розумним сумнівом» за практикою ЄСПЛ означає наявність сукупності достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою доказів, які переконують у винуватості особи й не залишають розумних альтернативних пояснень обставин справи. У даному провадженні така сукупність наявна: у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку отримано та зафіксовано зміст переписки засудженого з акаунтом, який належить кадровому співробітнику фсб рф; висновком експерта від 25 жовтня 2024 року № 582 підтверджена належність облікового запису «ІНФОРМАЦІЯ_11», ID НОМЕР_2 до мобільного телефону та SIM-карти, вилучених у ОСОБА_7 під час обшуку 30 липня 2024 року за місцем проживання останнього; передані засудженим координати відповідають конкретним об`єктам на місцевості, військовим командуванням підтверджено факт розташування там підрозділів і техніки ЗСУ у відповідний час. Сторона захисту не надала жодної логічно послідовної альтернативної версії походження вказаних даних, яка б пояснила їх збирання та передачу без участі ОСОБА_7 , що ще раз підтверджує відсутність розумного сумніву у його винуватості. ОСОБА_7 у судовому засіданні, посилаючись на ст. 63 Конституції України, відмовився давати показання, а свої заперечення щодо складу злочину зводив до того, що він нібито переслідував лише опозиційні політичні цілі й не завдав шкоди державі. Однак аналіз змісту переписки та об`єктивних даних свідчить, що політичні оцінки, які містяться в його повідомленнях, супроводжуються конкретними відомостями про дислокацію українських військ, маршрути руху техніки, можливі місця розміщення штабів, наявність укріплених об`єктів, що явно виходить за межі простого висловлення поглядів і становить реальну допомогу іноземній спецслужбі у підривній діяльності проти України. Надсилаючи конкретні відомості, які становлять оперативний інтерес для противника в умовах збройної агресії проти України у чат-боту на запити «Костянтина Заслонова», засуджений не міг не усвідомлювати, що ця інформація є важливою і становить інтерес саме для ворога. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що засуджений безумовно не міг не розуміти, що неодноразово передана ним інформація буде використана саме представниками держави, що здійснює збройну агресію проти України, тому кваліфікація його діянь за ч. 2 ст. 111 КК є правильною. Колегія суддів відхиляє доводи захисника про невстановлення судом умислу у ОСОБА_7 щодо надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Висновки судів попередніх інстанцій про відповідне психічне ставлення засудженого до його дій в аспекті встановлення ознак суб`єктивної сторони інкримінованого злочину, спираються на встановлені фактичні обставини кримінального провадження, характер дій, вчинених засудженим. Вина, як обов`язкова ознака суб`єктивної сторони будь-якого складу злочину, нерозривно пов`язана з його об`єктивними ознаками, її зміст відображає об`єктивні ознаки злочину, отже не існує абстрактної вини, відірваної від конкретного суспільно небезпечного діяння, яке і становить предметний зміст вини, її матеріальне наповнення і уособлення. Принцип суб`єктивного ставлення у провину в кримінальному праві має фундаментальне і основоположне значення для кваліфікації кримінального правопорушення. Під час встановлення вини та її змісту в кожному конкретному випадку суд виходить з того, що вона існує в реальній дійсності та встановлює її на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Суд пізнає вину так, як він встановлює й пізнає інші факти об`єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі. З урахуванням усталених підходів до кваліфікації кримінальних правопорушень, питання про умисел під час кваліфікації вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння. Ознаки суб`єктивної сторони вчинених злочинів та особливості психічного ставлення засудженого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами відповідно до характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Колегія суддів не вбачає підстав до спростування висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності в інкримінованому засудженому діянні ознак суб`єктивної сторони відповідних тим, що передбачені в ч. 2 ст. 111 КК, оскільки суди керувалися саме вказаними вище правозастосовними позиціями стосовно їх встановлення та доведення засобами процесуального доказування. Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи захисника про те, що судом мав би бути встановлений ще й необхідний причинно-наслідковий зв`язок між діяннями засудженого та шкодою суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, спричиненою їх вчиненням. Інкримінований ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 111 КК злочин, відноситься до кримінальних правопорушень із формальним складом, об`єктивна сторона якого вичерпується суспільно небезпечним діянням, визначеним в законі. Визначальною умовою криміналізації цього правопорушення є суспільна небезпечність самого діяння, визначеного у диспозиції кримінально-правової норми, сам факт вчинення якого заподіює шкоду об`єкту кримінально-правової охорони у є достатньою підставою до притягнення до кримінальної відповідальності в розумінні приписів ч. 1 ст. 2 КК та ч. 2 ст. 111 цього Кодексу. Законодавча конструкція складу вказаного злочину не вимагає встановлення причинного зв`язку, оскільки самого факту умисного вчинення громадянином України в умовах воєнного стану діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України у формі надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України достатньо для кваліфікації таких дій за ч. 2 ст. 111 КК. Як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, сам по собі факт добровільної передачі координат місць дислокації українських військ кадровому співробітнику фсб рф в умовах активних бойових дій свідчить про спрямованість діяння на шкоду державі та є завершеним складом державної зради незалежно від того, вчинено в подальшому конкретні акти ураження цих об`єктів чи ні. Верховний Суд також бере до уваги, що ураження вказаних вище об`єктів в розумінні ст. 67 КК могло вплинути на призначення покарання та інші кримінально-правові наслідки вчиненого, проте про такі обставини в цій справі не йдеться як про конкретні наслідки вчинених засудженим діянь. Отже, безпідставними в контексті ст. 91 КПК є доводи сторони захисту про порушення судом вимог кримінального процесуального закону, а також неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в розумінні ч. 2 ст. 111 КК через невстановлення причинно-наслідкового зв`язку в цій справі. Колегія суддів також відхиляє наведені у касаційній скарзі доводи про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК, з огляду на таке. Частиною ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. За правозастосовною позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, відображеною в постанові від 03 квітня 2023 року (справа № 537/984/20, провадження № 51-1747кмо22), в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості й законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження та оцінки доказів. Водночас лише в тій ситуації, коли суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи в апеляційній скарзі сторони захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, він таку перевірку здійснює шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК. При цьому, незгода сторони захисту з висновками місцевого суду не є підставою для повторного дослідження доказів. Під час апеляційного перегляду у суду не виникає обов`язку досліджувати докази з дотриманням засади безпосередності, якщо він по-іншому не тлумачить докази, досліджені в суді першої інстанції. Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційних скаргах, а також під час апеляційного розгляду сторона захисту не заявляла клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження. Апеляційний суд обґрунтовано не встановив підґрунтя для повторного дослідження обставин кримінального провадження, при цьому, не надавав іншої оцінки доказам, відмінної від тої, яка була надана місцевим судом. На переконання колегії суддів Верховного Суду, зміст апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження не містять підстав до повторного дослідження обставин кримінального провадження. Суд апеляційної інстанції з урахуванням положень ст. 419 КПК ретельно перевірив доводи в апеляційних скаргах, дав на них мотивовані відповіді. Зазначив, з яких підстав апеляційні скарги засудженого та його захисника залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін, установив, що докази, покладені в основу обвинувального вироку, зібрано в визначеному законом порядку, вони є належними та допустимими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи захисника про те, що в матеріалах справи частково відсутні докази технічної фіксації судового провадження за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження. Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов`язковим і здійснюється в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється. Під час підготовки кримінального провадження до касаційного розгляду встановлено, що у матеріалах справи наявні диски з аудіо-, відеозаписами судових засідань від 07 січня, 04 лютого, 03 березня, 12 червня 2025 року, якість фіксації інформації на цих носіях є належною, дозволяє прослухати і переглянути їх без перешкод та зрозуміти зміст і послідовність всіх процесуальних дій і рішень суду та надати їм належну оцінку. 15 січня 2025 року судове засідання не відбулося у зв`язку із технічною неможливістю проведення засідання у режимі відеоконференції, що підтверджується відповідною довідкою. Згідно з журналами судових засідань від 25 лютого, 12 травня 2025 року технічна фіксація не здійснювалась у зв`язку з неявкою учасників судового провадження у судові засідання. 27 березня 2025 року судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, що підтверджується відповідною довідкою. З журналів судових засідань від 01, 15 квітня, 12, 20 травня, 05, 06 серпня, 26 листопада 2025 року, убачається, що їх технічна фіксація була здійснена за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку (vkz.court.gov.ua). У вказаних журналах судових засідань наявні унікальні посилання на ці технічні записи у централізованому файловому сховищі. Згідно з вимогами пунктів 51-55 Положення до матеріалів справи в паперовій формі приєднується паперовий примірник протоколу (журналу) судового засідання з посиланням на відеозапис судового засідання. Відеозапис судового засідання автоматично зберігається у централізованому файловому сховищі. Пунктами 2, 4 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що після завершення фіксування та збереження технічного запису судового засідання в протоколі (журналі) цього засідання засобами підсистеми відеоконференцзв`язку автоматично формується вебпосилання на технічний запис, збережений в централізованому файловому сховищі. Підписаний протокол (журнал) судового засідання, який містить вебпосилання на технічний запис судового засідання у централізованому файловому сховищі, переноситься разом з кваліфікованим електронним підписом до автоматизованої системи діловодства суду та обліковується за відповідною судовою справою. Отже з Положення та Інструкції убачається, що технічним записом судового засідання, який приєднується до матеріалів справи, фактично є журнал судового засідання із унікальним посиланням на цей запис у централізованому файловому сховищі. Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, віддалене від паперового примірника матеріалів справи місцезнаходження (у централізованому файловому сховищі) носія інформації із записом судового засідання не може свідчити про те, що такий носій відсутній в матеріалах провадження. Під час підготовки справи до касаційного розгляду Судом було вжито заходів для отримання доступу до централізованого файлового носія, на якому зафіксовано наведені вище судові засідання. Під час перевірки аудіо, - відеозаписів вказаних судових засідань, колегією суддів встановлено, що їх якість є належною, дозволяє прослухати та переглянути їх без перешкод та зрозуміти зміст і послідовність всіх процесуальних дій і рішень суду та надати їм належну оцінку. За таких обставин Верховний Суд відхиляє доводи сторони захисту про наявність підстав до застосування приписів ст. 412 КПК та вважає, що захисник в судовому засіданні суду касаційної інстанції небезпідставно зазначила, що доводи своєї касаційної скарги в цій частині не підтримує, оскільки такі доводи є безпідставними. З огляду на викладене, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би могли бути безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, постановлених щодо засудженого, за доводами касаційної скарги захисника Верховним Судом не встановлено, отже касаційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Вирок Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2025 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3