Постанова КЦС ВС № 759/15590/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м. Київ справа № 759/15590/24 провадження № 61-14577св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство«Антонов», третя особа - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2025 року у складі судді П`ятничук І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2024 року ОСОБА_1 вернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Антонов» (далі - АТ «Антонов»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що він працював в Державному підприємстві (далі - ДП) «Антонов», правонаступником якого є АТ «Антонов», з 02 серпня 2022 року. Наказом від 23 серпня 2022 року його було переведено на посаду начальника відділу планування та ресурсного забезпечення. Наказом виконувача обов`язків (далі - в. о.) генерального директора АТ «Антонов» ОСОБА_2 від 08 липня 2024 року № 4269ку, його було звільнено з посади начальника відділу планування та ресурсного забезпечення, за скороченням чисельності та штату працівників з виплатою середнього місячного заробітку відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Позивач зазначав, що з моменту повідомлення його про майбутнє скорочення посади до дня його звільнення на підприємстві були наявні вакантні посади, на які він міг бути працевлаштований, але йому було відмовлено у цьому з посиланням на відсутність досвіду роботи в аналогічних по суті відділах. Відповідачем не було запропоновано йому вакансії у реорганізованому відділі, не дивлячись на те, що він має вищі кваліфікаційні переваги перед іншими працівниками, зокрема, дві вищі освіти, закінчену аспірантуру, трьох малолітніх дітей. Оскільки його звільнення є незаконним, то він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказував, що незаконним звільненням роботодавець завдав йому моральних страждань. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: - визнати неправомірним та скасувати наказ в. о. генерального директора АТ «Антонов» ОСОБА_2 від 08 липня 2024 року № 4269ку «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновити його на посаді начальника відділу планування та ресурсного забезпечення АТ «Антонов»; - стягнути з АТ «Антонов» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі; - відшкодувати йому з АТ «Антонов» моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення районного суду мотивовано тим, що звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України проведено відповідно до вимог трудового законодавства, оскільки у відповідача дійсно мало місце скорочення штату працівників. Відповідачем додержано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівників, була відсутня можливість перевести позивача за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, про скорочення працівник був належним чином попереджений. У діях відповідача відсутні порушення норм трудового законодавства, оскільки не відбулось скорочення кількох аналогічних посад, що у свою чергу зумовлювало б необхідність вирішення питання про переважне право залишення позивача на роботі. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2025 року - без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що районний суд дійшов обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки звільнення було проведено у межах процедури, визначеної КЗпП України. Суд відхилив доводи апеляційної скарги позивача про те, що при його звільненні не було дотримано встановлених статтею 49-2 КЗпП України вимог щодо не запропонування відповідачем всіх вакантних посад та вказав, що ОСОБА_1 були запропоновані всі наявні вакантні посади станом на відповідні дати, навіть й ті, що не відповідають його кваліфікації, спеціальності, освіті тощо. Такими діями відповідач всебічно виконав свій обов`язок щодо працевлаштування працівника. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким: - позов ОСОБА_1 до АТ «Антонов», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити; - визнати незаконним та скасувати наказ від 08 липня 2024 року № 4269ку «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновити ОСОБА_1 на посаді; - стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 липня 2024 року до дня фактичного поновлення на роботі; - стягнути на користь заявника моральну шкоду у розмірі 100 000 грн; - стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі, у тому числі судовий збір за подання позову, апеляційної та касаційної скарг, а також інші витрати, підтверджені належними доказами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не перевірили всіх його аргументів, зокрема, про те, що роботодавець не виконав свого обов`язку з його працевлаштування після звільнення, не запропонував всіх вакантних посад. Крім того, він погоджувався на запропоновані посади, але роботодавець безпідставно, вже після пропозиції їх обійняти, відмовляв йому у переведенні по надуманим причинам, через відсутність специфічного досвіду роботи, хоча, на його думку, він відповідав цим посадам, як за кваліфікацією, так і за досвідом роботи. Судами не було враховано відповідну практику Верховного Суду у подібних справах. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У січні 2026 року АТ «Антонов» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильність ухвалених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, встановлених ними обставин, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення та постанову судів - без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. 25 грудня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 працював на АТ «Антонов» з 02 серпня 2022 року. Наказом від 23 серпня 2022 року ОСОБА_1 було переведено на посаду начальника відділу планування та ресурсного забезпечення ДП «Антонов» (правонаступник - АТ «Антонов»). Наказом АТ «Антонов» від 29 березня 2024 року № 3406к здійснено зміни в структурній схемі та в штатному розписі відповідача і реорганізовано В-444, в якому ОСОБА_1 обіймав посаду начальника відділу, шляхом його перетворення у відділ аналітики, планування та стандартизації (скорочена назва підрозділу - В-444, шифр підрозділу - 444). У результаті проведених змін, перетворений В-444 мав 5 (п`ять) посад, при цьому, скорочення чисельності штатних працівників відбулось за рахунок виведення зі штатного розпису посад начальника відділу, заступника начальника відділу та фахівця 1 категорії. Відповідно до штатного розпису перетвореного В-444, розробленого з урахуванням змін, внесених згідно із раніше вказаними наказом від 16 квітня 2024 року № 3993к, посада начальника відділу, аналогічна тій, яку займав ОСОБА_1 раніше, в новому штатному розписі відсутня. Наказом відповідача від 29 квітня 2024 року № 4519к попереджено позивача про виключення з 01 травня 2024 року зі штатного розпису його посади, а також попереджено, що у разі його відмови від запропонованої іншої роботи з ним буде розірвано трудовий договір на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Одночасно йому запропоновано іншу роботу на вакантних посадах станом на 29 квітня 2024 року у кількості 179 одиниць. Зі вказаним переліком ОСОБА_1 був особисто ознайомлений, про що свідчить його підпис, та серед наданого переліку вакансій обрав посаду начальника відділу координації практик розробника (підрозділ 778), однак враховуючи те, що позивач не мав повну вищу освіту технічного профілю; не мав навичок і досвіду стратегічного управління та системного аналізу; не мав навичок та досвіду проектного управління (каскадні моделі, Agile тощо) та формування процесів проектів трансформації; не має досвіду роботи в побудові та управління проектами в частині реінжинірингу бізнес-процесів і цифрової трансформації; відсутній досвід розробки інтернет-проектів, е-навчання, машинного навчання, вільного володіння англійською мовою, відповідачем прийнято рішення про невідповідність кваліфікації позивача вимогам, передбаченим для посади начальника відділу (підрозділ 778), про що позивачу вручено відповідне інформаційне повідомлення від 09 травня 2024 року щодо невідповідності його досвіду роботи та освіти кваліфікаційним вимогам для зайняття вказаної посади. Наказом АТ «Антонов» від 09 травня 2024 року № 4841к товариство повторно (вдруге) запропонувало ОСОБА_1 іншу роботу в товаристві на вакантних посадах станом на 09 травня 2024 року у кількості 173 одиниці, того ж дня він ознайомився, зазначивши при цьому про достатність наданого часу для ознайомлення з вакансіями, та серед наданого переліку вакансій обрав посаду начальника бази відпочинку «Парус». У даному випадку теж було складено інформаційне повідомлення від 13 червня 2024 року, яке вручено цього ж числа під особистий підпис, щодо невідповідності його досвіду роботи та освіти, кваліфікаційним вимогам для зайняття посади начальника бази відпочинку «Парус». Зокрема, задля зайняття даної посади в обов`язковому порядку необхідно мати кваліфікаційний стаж та досвід роботи за професією у частині питань відпочинку та оздоровлення, пов`язаних з особливостями діяльності відповідача. Наказом АТ «Антонов» від 13 червня 2024 року № 6152к повторно (втретє) запропоновано ОСОБА_1 іншу роботу в товаристві, на вакантних посадах станом на 13 червня 2024 року у кількості 164 одиниці, того ж дня він ознайомився, зазначивши при цьому про достатність наданого часу для ознайомлення з вакансіями, та серед наданого переліку вакансій обрав посаду провідного професіонала з фінансово-економічної безпеки відділу фінансово-економічної безпеки (підрозділ 411). У даному випадку теж було складено інформаційне повідомлення від 27 червня 2024 року, яке вручено цього ж числа під особистий підпис позивачу, щодо невідповідності його досвіду роботи та освіти, кваліфікаційним вимогам для зайняття посади провідного професіонала з фінансово-економічної безпеки відділу фінансово-економічної безпеки. Зокрема, задля зайняття даної посади відповідно до вимог посадової інструкції позивач повинен мати повну вищу освіту відповідного до посади напрямку, а також стаж роботи за професією професіонал з фінансово-економічної безпеки не менше 2 (двох) років. Наказом АТ «Антонов» від 27 червня 2024 року № 6698к повторно (вчетверте) запропоновано позивачу іншу роботу у товаристві, на вакантних посадах станом на 27 червня 2024 року у кількості 157 одиниць, того ж дня позивач ознайомився, зазначивши при цьому про достатність наданого часу для ознайомлення з вакансіями, та серед наданого переліку вакансій обрав посаду провідного економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності відділу внутрішнього аудиту (підрозділ 415). У даному випадку теж було складено інформаційне повідомлення від 08 липня 2024 року, яке вручено цього ж числа позивачу під особистий підпис, щодо невідповідності його досвіду роботи та освіти, кваліфікаційним вимогам для зайняття посади провідного економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності відділу внутрішнього аудиту. Зокрема, задля зайняття даної посади відповідно до вимог посадової інструкції позивач повинен мати повну вищу освіту відповідного до посади напрямку, а також стаж роботи за професією економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності не менше 2 (двох) років. У подальшому, з урахуванням спливу двомісячного строку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, а також враховуючи факт перебування позивача на лікарняному до 05 липня 2024 року, 08 липня 2024 року позивача було звільнено з посади начальника В-444 за скороченням чисельності та штату працівників з виплатою середнього місячного заробітку. Так, наказом в. о. генерального директора АТ «Антонов» ОСОБА_2 від 08 липня 2024 року № 4269ку ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу планування та ресурсного забезпечення, за скороченням чисельності та штату працівників з виплатою середнього місячного заробітку відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 18 серпня 2018 року у справі № 800/538/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 285/4227/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/74/19-ц, від 22 лютого 2024 року у справі № 487/4082/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України). Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України). Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишаючи рішення районного суду без змін, апеляційний суд виходив із того, що при його звільненні роботодавцем не було порушено процедури звільнення, передбаченої нормами КЗпП України, у тому числі АТ «Антонов» виконав свій обов`язок з працевлаштування позивача, передбачений вимоги частиною другою статті 40 та частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, запропонувавши йому всі вакантні на підприємстві посад. Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки суд не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, належно не перевірив доводів ОСОБА_1 щодо порушення роботодавцем вимог щодо працевлаштування роботника. Так, судами було встановлено, що, дійсно, на виконання вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України АТ «Антонов» чотири рази пропонував ОСОБА_1 вакантні посади на підприємстві наказами: від 29 квітня 2024 року № 4519к, від 09 травня 2024 року № 4841к, від 13 червня 2024 року № 6152к, від 27 червня 2024 року № 6698к, у кількості: 179, 173, 164, 157 посад, відповідно. При цьому, кожен раз ОСОБА_1 обирав певну, запропоновану посаду. Проте, АТ «Антонов» жодного разу не погодився переводити його на обрані посади, посилаючись на те, що він не відповідає кваліфікаційним критеріям, досвіду роботи для зайняття таких посад. Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки вказаним обставинам, а також доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він обирав ті посади на підприємстві, які йому пропонувалися самим роботодавцем, який у подальшому не приймав заяви робітника про переведення його на вакантні посади. Крім того, суд належно не дослідив та не співставив освіту, кваліфікацію та досвід ОСОБА_1 з кваліфікаційними вимогами, необхідними для зайняття обраних ним посад. Висновки суду апеляційної інстанції про те, що роботодавець належно виконав обов`язок з працевлаштування робітника, запропонувавши йому всі наявні на підприємстві вакантні місця, є передчасними, оскільки, пропонуючи вакантні місця, АТ «Антонов», у подальшому, відмовляв ОСОБА_1 у зайнятті таких посад, а вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України не можуть бути формальними та ілюзорними, та покликані саме на подальше працевлаштування звільненого за скороченням працівника. Передчасними є й висновки апеляційного суду щодо вакансії фахівця відділу аналітики, планування та стандартизації (В444), яка з`явилась у результаті звільнення ОСОБА_3 28 червня 2024 року і не була запропонована до дня звільнення позивачу. Суд вказав, що станом на 28 червня 2024 року вирішувалось питання щодо відповідності обраної 27 червня 2024 року вакантної посади позивачем, а саме, посади провідного економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності відділу внутрішнього аудиту, тому ця посада не могла бути запропонована йому на той момент. Проте, з такими висновками також не можна погодитися, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Більш того, ОСОБА_1 було відмовлено у зайнятті посади провідного економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності відділу внутрішнього аудиту, тому непропонування йому іншої вакантної посади, яка відповідає його кваліфікації та досвіду, є порушенням частини третьої статті 49-2 КЗпП України та формальним підходом до працевлаштування скороченого працівника. Апеляційний суд вказаних доводів позивача не перевірив, не дослідив відповідних доказів та не надав їм відповідної правової оцінки. Це є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення Європейського суду з прав людини від 14 листопада 2024 року «Гадасюк проти України» (заява № 39366/23)). При цьому, Верховний Суд неодноразово вказував у своїх постановах, що роботодавець є таким, що виконав свій обов`язок з працевлаштування скороченого працівника, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом періоду з попередження про звільнення і які існували на день звільнення (див., зокрема, постанови: від 21 травня 2025 року у справі № 367/2898/23 (провадження № 61-16027св24), від 04 лютого 2026 року у справі № 761/17176/22 (провадження № 61-5977св25), та інших). Крім того, у зв`язку з відмовою у задоволенні основної позовної вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, суд взагалі не надавав правової оцінки, не встановлював обставин та не досліджували доказів щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, а суд касаційної інстанції у силу статті 400 ЦПК України не вправі досліджувати те, що не було встановлено судами попередніх інстанцій. Отже, суд апеляційної інстанції у порушення статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, належним чином не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не перевірив доводів апеляційної скарги позивача щодо законності позовних вимог. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, не надав належної правової оцінки доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Судові витрати не перерозподіляються, оскільки Верховний Суд не ухвалює судове рішення по суті спору, а направляє справу на новий розгляд. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк