Постанова КЦС ВС № 347/74/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2026 року м. Київ справа № 347/74/24 провадження № 61-13442св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: ОСОБА_3 , Яблунівська селищна рада Косівського району Івано-Франківської області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Сковронський Віктор Іванович, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Луганської В. М., Девляшевського В. А., Мальцевої Є. Є., від 30 вересня 2025 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області (далі - Яблунівська селищна рада) про визнання недійсними рішення сільської ради, державного акту про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої увійшла земельна ділянка, загальною площею 0,8545 га, в тому числі: 0,2476 га - ділянка № НОМЕР_1 для обслуговування житлового будинку; 0,0708 га - ділянка № НОМЕР_1 а для ведення особистого селянського господарства; 0,5364 га - ділянка № НОМЕР_1 б для ведення особистого селянського господарства.

3. Позивачі 13 березня 2008 року отримали свідоцтво про право на спадщину за заповітом та успадкували кожен по 7/18 частин вказаної земельної ділянки. 4. 02 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Науково-виробничого підприємства «ГІС» із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Люча, присілок Нижній Рушір Косівського р-ну Івано-Франківської обл.

5. Згідно з відповіддю НВП «ГІС» від 04 серпня 2022 року, виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) неможливо у зв`язку з тим, що на вказаному замовником місці розташування земельної ділянки вже зареєстрована земельна ділянка, площею 0,5405 га, кадастровий номер 2623684101:01:003:0040, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

6. Позивачам стало відомо, що рішенням Лючанської сільської ради, правонаступником якої є Яблунівська селищна рада, № 17-9/2007 від 05 червня 2007 року передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,5405 га, для ведення особистого селянського господарства. Вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2623684101:01:003:0040 та щодо неї видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 846144 від 08 жовтня 2007 року.

7. Згідно з висновком експерта, складеного за результатами проведення земельно-технічної експертизи, № 09/11/23 від 09 листопада 2023 року земельна ділянка з кадастровим номером 2623684101:01:003:0040, площею 0,5405 га, накладається на земельну ділянку, загальною площею 0,8545 га, надану ОСОБА_4 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ІФ № 038391 від 28 лютого 1995 року. Площа накладання становить 0,3701 га.

8. Посилаючись на викладене, позивачі просили суд: - визнати недійсним рішення Лючанської сільської ради № 17-9/2007 від 05 червня 2007 року, згідно з яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,5405 га, місце розташування якої: с. Люча, присілок Нижній Рушір Косівського р-ну Івано-Франківської обл.; - визнати недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт серії ЯД № 846144 від 08 жовтня 2007 року про право власності на земельну ділянка з кадастровим номером 2623684101:01:003:0040, площею 0,5405 га; - скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, у складі судді Сольського В. В., від 25 квітня 2025 року позов задоволено. Визнано недійсним рішення Лючанської сільської ради № 17-9/2007 від 05 червня 2007 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,5405 га, що розташована в с. Люча, присілок Нижній Рушір Косівського р-ну Івано-Франківської обл. Визнано недійним виданий ОСОБА_3 державний акт серії ЯД № 846144 від 08 жовтня 2007 року про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2623684101:01:003:0040, площею 0,5405 га. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку.

10. Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог, врахувавши, що земельна ділянка з кадастровим номером 2623684101:01:003:0040, площею 0,5405 га, накладається на земельну ділянку, загальною площею 0,8545 га, яка належала ОСОБА_4 . Площа накладання становить 0,3701 га. Право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку виникло раніше ніж було прийнято рішення Лючанської сільської рада № 17-9/2007 від 05 червня 2007 року про передання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,5405 га, для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 2623684101:01:003:0040.

11. При цьому суд вказав, що визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку не є позбавленням права власності відповідача на земельну ділянку, а є лише скасуванням оформлення такої земельної ділянки в певних її межах, що може бути усунуто складанням належної земельної документації. Заявлені позивачами вимоги суд вважав ефективним способом захисту їх порушених прав. Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду

12. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

13. Колегія суддів виходила з того, що вимоги про скасування рішення сільської ради про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3 та визнання недійсним державного акта на право власності на землю, скасування державної реєстрації права власності земельної ділянки відповідача не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивачів, які ті вважають порушеними, тобто не є належним та ефективним способом захисту.

14. Апеляційний суд вказав, що у контексті обставин цієї справи належним способом захисту є позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та накладається на земельну ділянку, яка знаходиться у власності ОСОБА_3 . Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Сковронський В. І., просять постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року скасувати, залишивши в силі рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2025 року. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 16. 28 жовтня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Сковронський В. І., подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року.

17. Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 347/74/24, які надійшли у листопаді 2025 року. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявники зазначають неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а, від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Вказують, що встановлення обставин порушення відповідачем прав позивачів з одночасним ухваленням рішення про відмову в позові з підстав обрання позивачами неефективного способу захисту своїх прав є формальним підходом, який не забезпечує виконання завдань цивільного судочинства, і є перешкодою у доступі до правосуддя.

20. Зауважують, що обраний ними спосіб захисту передбачений законом і є правомірним та ефективним, враховуючи, що порушення прав відбулось саме внаслідок ухвалення незаконного рішення сільською радою і для поновлення прав необхідним є визнання недійсним відповідного рішення. В той же час віндикація не поновить прав позивачів, оскільки виділити частину земельної ділянки без технічної інвентаризації та присвоєння нового кадастрового номеру є неможливим.

21. Наголошують, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 не відступила від своїх попередніх висновків про ефективність таких способів захисту як визнання недійсними рішенням органу місцевого самоврядування та державного акта на землю.

22. Крім того, вважають, що у розглядуваній справі та у справі № 446/478/19 правовідносини не є подібними, оскільки у справі № 446/478/19 спір стосувався земель залізничного транспорту. Відзив на касаційну скаргу не подано Обставини справи, встановлені судами

23. Відповідно до державного акту на право власності на землю серії IV-ІФ від 28 лютого 1995 року ОСОБА_4 , на підставі рішення ХІІІ сесії ХХІ скликання Лючанської сільської ради народних депутатів від 01 грудня 1993 року, передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,8545 га, в межах згідно з планом, для будівництва та обслуговування житлового будинку, ведення особистого підсобного господарства. 24. 12 травня 2003 року, після смерті ОСОБА_4 , відкрилася спадщина, до складу якої увійшла зокрема і вказана земельна ділянка. 25. 13 березня 2008 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину спадкового майна, яке складається, із 7/9 частини земельної ділянки, загальною площею 0,8545 га, що включає в себе: а) ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,2476 га, для обслуговування житлового будинку; б) ділянка АДРЕСА_1 , площею 0,0708 га, для ведення особистого селянського господарства; в) ділянка АДРЕСА_1 , площею 0,5364 га, для ведення особистого селянського господарства. 26. 13 березня 2008 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частини спадкового майна, яке складається, із 7/9 частини земельної ділянки, загальною площею 0,8545 га, що включає в себе: а) ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,2476 га, для обслуговування житлового будинку; б) ділянка АДРЕСА_1 , площею 0,0708 га, для ведення особистого селянського господарства; в) ділянка АДРЕСА_1 , площею 0,5364 га, для ведення особистого селянського господарства.

27. На 2/9 частини земельної ділянки, загальною площею 0,8545 га, не видане свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_5 .

28. Рішенням Лючанської сільської ради, правонаступником якої є Яблунівська селищна рада Косівського району Івано-Франківської області, № 17-9/2007 від 05 червня 2007 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку, площею 0,5405 га, для ведення особистого селянського господарства.

29. Технічна документація по складанню державного акту на право власності на земельну ділянку на замовлення ОСОБА_3 містить довідку Лючанської сільської ради № 510 від 02 липня 2007 року, згідно з якою ОСОБА_3 відповідно до записів земельно-облікової книги за 1999 рік є користувачем земельної ділянки, площею 0,5405 га.

30. На підставі вказаної технічної документації на землю та рішення Лючанської сільської ради ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,5405 га, з кадастровим номером 2623684101:01:003:0040 серії ЯД № 846144 від 08 жовтня 2007 року.

31. Згідно з висновком експерта, складеним за результатами проведення земельно-технічної експертизи, № 09/11/23 від 09 листопада 2023 року земельна ділянка з кадастровим номером 2623684101:01:003:0040, площею 0,5405 га, накладається на земельну ділянку, загальною площею 0,8545 га, яка належала ОСОБА_4 відповідно до державного акту на право приватної власності на землею серії IV-ІФ № 038391 від 28 лютого 1995 року. Площа накладення становить 0,3701 га. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

32. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

33. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

34. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

35. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

36. Згідно з частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

37. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

38. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

39. Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

40. Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

41. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

42. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

43. Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17).

44. У постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Крім того, встановивши, що частина земельної ділянки відповідача накладається на землі позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що накладається.

45. Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (див., зокрема постанову Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 295/5888/23).

46. У розглядуваній справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , звертаючись до суду з позовом, зазначали, що земельна ділянка з кадастровим номером 2623684101:01:003:0040, площею 0,5405 га, яка передана у власність ОСОБА_3 , накладається на успадковану ними земельну ділянку, у зв`язку з чим просили визнати недійсними рішення сільської ради, державний акт на право власності на землю та скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на земельну ділянку, площею 0,5405 га.

47. Згідно з висновком експерта № 09/11/23 від 09 листопада 2023 року площа накладення земельних ділянок становить 0,3701 га, тобто є меншою загальної площі переданої у власність ОСОБА_3 земельної ділянки.

48. Водночас позивачі з метою відновлення володіння частиною земельної ділянки, яку вважають своєю, вимагають повного скасування правового титулу відповідача щодо всієї земельної ділянки, площею 0,5405 га, а не тієї її частини, яка, за їх твердженням, накладається на успадковану ними ділянку.

49. Задоволення заявлених вимог призведе до того, що ОСОБА_3 буде номінально позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка, за твердженнями позивачів, накладається на спадкову ділянку, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність набуття якої у власність ОСОБА_3 у розглядуваній справі не оспорюється. Таке втручання у права особи не може бути визнане законним і пропорційним (співмірним) переслідуваній меті.

50. За цих обставин апеляційний суд, врахувавши встановлені обставини та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2025 року справі № 446/478/19, на яку посилався відповідач у апеляційній скарзі, дійшов обґрунтованого висновку, що належним способом захисту прав позивачів, які вони вважають порушеними, є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування тієї частини земельної ділянки, яка на думку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , належить їм, як спадкоємцям ОСОБА_4 .

51. У випадку задоволення віндикаційного позову буде вирішено спір про право власності на землю, а рішення суду стане підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

52. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними чи недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування; рішень, записів про державну реєстрацію права на нерухоме майно; державної реєстрації цих прав; договорів чи інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), які посвідчують відповідне право.

53. У такій категорії спорів позивачі можуть обґрунтовувати свої вимоги протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано у власність частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку належну позивачам, а суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині свого рішення.

54. Колегія суддів вважає безпідставними доводи позивачів про те, що відмова у задоволенні позову є перешкодою у їх доступі до правосуддя, оскільки відмова у задоволенні позову з наведених апеляційним судом мотивів не перешкоджає повторному зверненню позивачів до суду з належним способом захисту прав, які вони вважають порушеними.

55. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

56. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

57. Посилання на те, що у розглядуваній справі та у справі № 446/478/19 правовідносин не є подібними, є помилковими.

58. Застосування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року справі № 446/478/19, у подібних правовідносинах узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду (див., зокрема постанови Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 347/783/21, від 04 червня 2025 року у справі № 363/2005/21, від 04 лютого 2026 року у справі № 525/1057/19, від 06 травня 2026 року у справі № 720/1635/22).

59. Зважаючи на викладене, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а, від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17, на які заявники посилається у касаційній скарзі.

60. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

61. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

62. Оскаржена постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

63. У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Сковронський Віктор Іванович, залишити без задоволення.

2. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников