Постанова КЦС ВС № 641/1628/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2026 року м. Київ справа № 641/1628/21 провадження № 61-15467св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Розумовський Олександр Сергійович, на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова, в складі судді Скотаря А. Ю., від 01 жовтня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., від 18 листопада 2025 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що 30 вересня 2018 року між нею та ОСОБА_2 , нібито був укладений договір позики у простій письмовій формі, згідно з яким позичальник зобов`язується виплатити позикодавцю грошові кошти в сумі 15 000 000 грн не пізніше 30 грудня 2020 року включно при умові поновлення товариством з обмеженою відповідальністю «СНЕЙК» (далі - ТОВ «СНЕЙК») будівельних робіт з будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та здачі його в експлуатацію. Позичальник зобов`язується виплатити (повернути) позикодавцю грошові кошти в сумі 15 000 000 грн не пізніше 16 квітня 2020 року. Позичальник надає позикодавцю в заставу частину частки у розмірі 51 % у статутному капіталі ТОВ «СНЕЙК».

3. Позивачка зазначає, що грошові кошти від позикодавця до позичальника не передавались, оскільки таких грошових коштів у позикодавця не було ні фактично, ні в якості задекларованого доходу в податкових органах.

4. Позикодавець увів позичальника в оману, грошові кошти не передавав, а договір позики від 30 вересня 2018 року між сторонами укладений не був.

5. ОСОБА_1 вказує, що у дійсності грошові кошти у вказаній сумі були потрібні їй для будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично вона за власні кошти за рахунок власних багаторічних заощаджень та інших джерел здійснює будівництво цього житлового будинку.

6. Вважає договір позики від 30 вересня 2018 року фіктивним, оскільки у дійсності передача грошових коштів від позикодавця до позичальника не відбулась.

7. Під час формування 28 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору застави відповідач просив вказати договір позики від 30 вересня 2018 року, який потім нібито належним чином буде оформлений.

8. Відповідач посилався на те, що договір позики та договір застави потрібні йому для можливого декларування корпоративних прав і пред`явлення третім особам доказів нібито наявності грошових коштів у великій сумі та наявності забезпечення цих грошових коштів заставою. Вказані факти та документи, зі слів відповідача, були потрібні нібито для спілкування з іншими особами, можливо з банківськими установами, кредитними спілками з метою демонстрування власної заможності та бізнесової ваги.

9. Відповідач обіцяв, що після демонстрації третім особам він складе та нотаріально посвідчить договір про припинення застави, а з приводу договору позики зазначав про його відсутність як документу, відсутність у нього і його сім`ї доходів, які б підтверджували наявність цих грошових коштів, що унеможливлює пред`явлення будь-яких вимог до позивачки.

10. Проте, всупереч домовленостям, відповідач так і не склав документу щодо припинення договору застави та не склав будь-якої зустрічної розписки щодо скасування неіснуючого боргу за договором позики від 30 вересня 2018 року.

11. Вказані обставини, на думку позивачки, порушують її права, оскільки у неї не існує боргу за договором позики від 30 вересня 2018 року.

12. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір позики від 30 вересня 2018 року між нею і ОСОБА_2 . Короткий зміст оскаржених судових рішень

13. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

14. Судові рішення мотивовані тим, що позивачка звернулася до суду з вимогою про визнання недійсним договору позики, посилаючись на те, що договір позики від 30 вересня 2018 року сторонами не укладався, тобто цього договору не існує, а відповідно грошові кошти на виконання договору вона від відповідача не отримувала.

15. За цих обставин суди вважали, що ОСОБА_1 обрала неправильний спосіб захисту прав, які вважає порушеними, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Розумовський О. С., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове рішення про задоволення позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17. У грудні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Розумовський О. С., подала касаційну скаргу на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року.

18. Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 641/1628/21, які у січні 2026 року надійшли до Верховного Суду. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 662/1944/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 148/2484/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Касаційна скарга мотивована тим, що такий спосіб захисту як визнання правочину неукладеним не є способом захисту прав та інтересів, встановлених законом.

21. Вважає, що ефективним способом захисту прав, які вона порушеними, є саме визнання правочину недійсним та викладення відповідного висновку про неукладеність оспорюваного договору у мотивувальній частині рішення суду. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов Обставини справи, встановлені судами 22. 28 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір застави, за умовами якого з метою забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у заставодавця за договором позики, укладеним у простій письмовій формі 30 вересня 2018 року (далі: договір позики), згідно з яким заставодавець зобов`язується виплатити заставодержателю грошові кошти в сумі 15 000 000 грн не пізніше 30 грудня 2020 включно при умові поновлення ТОВ «СНЕЙК» будівельних робіт з будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресом: АДРЕСА_1 ), в разі непоновлення будівельних робіт та відсутності фінансування достатнього для добудови багатоповерхового житлового будинку за адресом: АДРЕСА_1 ) та здачі його в експлуатацію, заставодавець зобов`язується виплатити (повернути) заставодержателю грошові кошти в сумі 15 000 000 грн не пізніше 16 квітня 2020 року заставодавець надає заставодержателю в заставу частку в розмірі 51 % у статутному капіталі (в подальшому - предмет застави) ТОВ «СНЕЙК», статутний капітал якого складає 6 734 693,88 грн.

23. Із супровідного листа приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г. І. вбачається, що на ухвалу про витребування доказів нею надано зі справ нотаріуса належним чином завірену копію договору застави від 28 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та копії усіх документів, що стали підставою для укладання вказаного договору. При цьому копія договору позики від 30 вересня 2018 року нотаріусом не надана.

24. ГУ ДПС у Харківській області на ухвалу суду про витребування доказів листом від 04 липня 2024 року повідомило, що згідно з даними інформаційних ресурсів, які є в розпорядженні ГУ ДПС, ОСОБА_2 у період часу з 2014 року податкові декларації про майновий стан і доходи не надавав, також відсутня інформація щодо декларування ним коштів у розмірі 15 000 000 грн. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

25. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

26. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

27. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

28. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

29. Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

30. Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явленням позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

31. ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом про визнання недійсним договору позики від 30 вересня 2018 року, посилалась на те що вказаний правочин між сторонами не був укладений і грошові кошти від відповідача за цим договором вона не отримувала.

32. Аналіз положень статті 13 ЦПК України свідчить про те, що з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства, предмет позову і підстави свого позову визначає позивач.

33. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, а статтею 13 - право на ефективний засіб правового захисту.

34. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

35. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

36. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

37. Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

38. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

39. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інші).

40. Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

41. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

42. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

43. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

44. Згідно зі статтею 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

45. Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

46. Правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

47. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

48. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п`ята, шоста статті 203 ЦК України).

49. Верховний Суд враховує, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц). Велика Палата Верховного Суду у цій постанові також констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

50. Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Неукладений договір не може бути визнаний недійсним (постанова Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 334/5347/22).

51. Аналогічні правові висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 554/11260/21, від 19 березня 2025 року у справі № 522/12996/17.

52. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

53. У розглядуваній справі договір позики від 30 вересня 2018 року (або його копію) не було надано судам ні сторонами, ні нотаріусом, у якого суд першої інстанції витребував відповідні докази.

54. Крім того, за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, відмовляючи у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на корпоративні права, Східний апеляційний господарський суд у постанові від 13 грудня 2021 року (справа № 922/3666/20) врахував, що позивачем не надано будь-яких документів на підтвердження наявності правочину від 30 вересня 2018 року, а зазначення у договорі застави про договір позики від 30 вересня 2018 року не є беззаперечним свідченням існування такого правочину.

55. З огляду на сукупність обставин встановлених у розглядуваній справі та процесуальну поведінку сторін щодо надання доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з неправильно обраним ОСОБА_1 способом захисту прав, які на її думку порушені.

56. З урахуванням встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 662/1944/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 148/2484/16, на які в касаційній скарзі посилається заявниця.

57. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

58. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

59. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

60. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

61. За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, у листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Салтівського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про визнання неукладеним договору позики (справа № 643/20867/25). Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Розумовський Олександр Сергійович, залишити без задоволення.

2. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников