Ухвала КАС ВС № 640/8369/22

УХВАЛА 20 липня 2026 року м. Київ справа №640/8369/22 адміністративне провадження № К/990/30638/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мацедонської В.Е., суддів - Кашпур О.В., Смоковича М.І., перевіривши касаційну скаргу Національної комісії зі стандартів державної мови на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 640/8369/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії зі стандартів державної мови про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національної комісії зі стандартів державної мови, у якому просив: - визнати протиправними дії Національної комісії зі стандартів державної мови щодо звільнення позивача 03.05.2022 з посади завідувача сектору управління персоналом Національної комісії зі стандартів державної мови на підставі пункту 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України; - зобов`язати Національну комісію зі стандартів державної мови внести зміни до наказу від 03.05.2022 та трудової книжки позивача, змінивши формулювання причин звільнення шляхом внесення запису про звільнення 03.05.2022 на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України та пункту 3 статті 86 Закону України «Про державну службу»; - зобов`язати Національну комісію зі стандартів державної мови здійснити позивачу перерахунок заробітної плати у період з 22.02.2021 по 03.05.2022, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 із відповідними змінами, виплативши її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу; - визнати протиправними дії Національної комісії зі стандартів державної мови щодо ненадання позивачу невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки з виплатою грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати за період роботи з 22.02.2022 по 21.02.2023 тривалістю 30 календарних днів перед його звільненням; - зобов`язати Національну комісію зі стандартів державної мови нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку з виплатою грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати за період роботи з 22.02.2022 по 21.02.2023, яка становить 30 календарних днів; - визнати протиправними дії Національної комісії зі стандартів державної мови щодо ненадання позивачу компенсації за невикористану щорічної додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби понад 22 роки, яка становить 15 календарних днів; - зобов`язати Національну комісію зі стандартів державної мови нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічної додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби понад 22 роки, яка становить 15 календарних днів; - зобов`язати Національну комісію зі стандартів державної мови нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у сумі, без урахування податків та інших обов`язкових платежів; - визнати незаконними дії Національної комісії зі стандартів державної мови щодо невчасного проведення остаточного розрахунку з позивачем при звільненні; - зобов`язати Національну комісію зі стандартів державної мови нарахувати та здійснити виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки належних йому сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, по день фактичного розрахунку; - стягнути з Національної комісії зі стандартів державної мови на користь позивача моральну шкоду, що була йому спричинена незаконними діями в розмірі 30 000,00 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Національної комісії зі стандартів державної мови від 03.05.2022 №30-к «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині формулювання підстави звільнення.

3. Зобов`язати Національну комісію зі стандартів державної мови внести зміни до наказу від 03.05.2022 №30-к «Про звільнення ОСОБА_1 » шляхом формулювання підстави звільнення, замінивши слова з цифрами «згідно з частиною третьою статті 86 Закону України «Про державну службу» та пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України» на «Згідно з частиною третьою статті 86 Закону України «Про державну службу» та частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України». Зобов`язано Національну комісію зі стандартів державної мови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку без урахування податків та обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати. Стягнуто з Національної комісії зі стандартів державної мови на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 140 359,03 грн (сто сорок тисяч триста п`ятдесят дев`ять гривень 03 копійок. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного. Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року відкрито провадження у справі, та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправними дії відповідача щодо звільнення позивача з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України та зобов`язання відповідача внести зміни до наказу та трудової книжки позивача, змінивши формулювання причин звільнення шляхом внесення запису про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України та пункту 3 статті 86 Закону України «Про державну службу»; зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15; визнання протиправними дії відповідача щодо ненадання позивачу невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки з виплатою грошової допомоги та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку з виплатою грошової допомоги; визнання протиправними дії відповідача щодо ненадання позивачу компенсації за невикористану щорічної додаткову оплачувану відпустку та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічної додаткову оплачувану відпустку, а також нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку; визнання незаконними дії відповідача щодо невчасного проведення остаточного розрахунку з позивачем при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та здійснити виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки належних йому сум та стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду, що була йому спричинена незаконними діями. Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню. Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктом а) пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Так відповідач зазначає про необхідність формування правового висновку щодо застосування судами норм матеріального права в умовах спеціального правового регулювання. Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на те, що вони мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі. При цьому заявником касаційної скарги не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Суд зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. При цьому, суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень керувались висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №813/2869/17, від 26 листопада 2020 року у справі № 821/1685/16, від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 813/2869/17 щодо частини третьої статті 38 КЗпП України; від 31.10.2023 у справі № 640/7737/21 щодо статті 38 КЗпП України; від 20.02.2023 у справі № 240/9022/20, від 08.06.2023 № 580/1267/21 від 13.09.2023 у справі №640/115/21 щодо необхідності стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку одночасно із стягненням вихідної допомоги; 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц щодо статі 117 КЗпП; від 16.07.2020 у справі №822/3180/15 та від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 щодо доказування моральної шкоди. Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з висловленням незгоди з рішенням попередніх інстанцій. Так наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції. На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної комісії зі стандартів державної мови на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 640/8369/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії зі стандартів державної мови про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська Судді О. В. Кашпур М. І. Смокович