Постанова КАС ВС № 580/9698/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2026 року м. Київ справа №580/9698/24 касаційне провадження № К/990/36111/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Бившевої Л.І., суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В., розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - Управління) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2025 (головуючий суддя - Аліменко В.О., судді - Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ХІМ АГРО» (далі - Товариство) до Головного управління ДПС у Черкаській області, Державної податкової служби України (далі - ДПС України) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: 30.09.2024 Товариство звернулось до суду з позовом до Управління та ДПС України, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 24.05.2024 №7503/23-00-07-04-01; №7505/23-00-07-04-01; №7504/23-00-07-04-01. Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 07.10.2024 позовну заяву Товариства залишив без розгляду з підстав її невідповідності вимогам частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства країни (далі - КАС України) та надав позивачу строк тривалістю десять днів з дати отримання даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви. 16.10.2024 Товариство подало клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке обґрунтувало тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення оскаржувалися позивачем в адміністративному порядку, яке рішенням ДПС України від 22.07.2024 № 22338/6/99-00-06-01-01-06 «Про результати розгляду скарги» було залишене без змін, а скарга Товариства - без задоволення. Зазначене рішення ДПС України Товариство отримало 31.07.2024. В свою чергу, після запровадження карантину, спричиненого коронавірусом Covid-19, а в подальшому введення в Україні воєнного стану Товариство почало занепадати. Станом на 2024 у Товаристві працює лише одна особа - директор, якому нараховується мінімальна заробітна плата. Дохід Товариство отримує лише від здачі в суборенду нежитлового приміщення у розмірі 50000,00 грн., за які позивач щомісячно сплачує орендну плату за договором оренди землі від 22.05.2018, укладеним з Христинівською міською радою, у розмірі 52866,000 грн. Крім того, у зв`язку зі скрутним становищем та з метою уникнення боргів з податків та зборів, а також з комунальних послуг, директор та засновник Товариства - ОСОБА_1 вносить власні або позичені кошти до Товариства за договором поворотної фінансової допомоги № 04/01-2023 від 04.01.2023. Крім того, з травня 2024 року директор Товариства перебував на лікуванні в Уманській центральній лікарні, після чого постійно перебуває на реабілітації, що підтверджується випискою з лікарні № 166/1056, індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю № 2538 від 12.09.2024 та довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 438384 від 12.09.2024. Оскільки протягом зазначеного часу директор Товариства був фактично відсутній по стану здоров`я, а коштів на рахунку Товариства для сплати судового збору у розмірі 30280,00 грн. не вистачало, то директору Товариства - ОСОБА_1 необхідний був додатковий час для пошуку залучення коштів для внесення їх на рахунок Товариства, що підтверджується розпискою ОСОБА_1 від 26.09.2024, наданою громадянину ОСОБА_2 про отримання від останнього грошових коштів у сумі 31000,00 грн. та банківською випискою. Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 21.10.2024 визнав позовну заяву такою, що відповідає вимогам статей 160, 161, 172 КАС України, відкрив провадження у справі та ухвалив проводити розгляд справи у порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 05.02.2025, ухваленим за правилами спрощеного провадження, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 24.05.2024 №7503/23-00-07-04-01; №7505/23-00-07-04-01; №7504/23-00-07-04-01. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Товариством правомірно сформовані дані податкового обліку щодо податку на прибуток та податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Аграрний холдинг «АКС» у травні - червні 2019 року згідно договору від 01.04.2019 № 62/19 щодо поставки насіння в асортименті, оскільки: такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу; матеріалами справи підтверджено, що після придбання насіння ТОВ «Аграрний холдинг «АКС» Товариство реалізувало його іншому суб`єкту господарювання - ТОВ «Седна - Агро» згідно договору поставки насіння від 01.04.2019 № 59/19; норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець/продавець) мав реальні доходи (витрати) у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 01.07.2025 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позовні вимоги задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 24.05.2024 №7503/23-00-07-04-01; №7505/23-00-07-04-01; №7504/23-00-07-04-01. Рішення суду першої інстанції було скасоване судом апеляційної інстанції з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 317 КАС України, оскільки суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовної провадження. В частині висновків суду першої інстанції по суті спору, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції. Управління, не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд. Підставами касаційного оскарження скаржник вказав пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки суд першої інстанції порушив положення статті 123 та частини третьої статті 169 КАС України, які регламентують порядок з`ясування строків звернення позивача до суду з позовною заявою, а суд апеляційної інстанції не сунув такого порушення. В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення судами норм процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що у цій справі позивач застосував процедуру адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень шляхом подачі відповідної скарги, у зв`язку з чим строк для звернення до суду з позовом про їх оскарження становив один місяць, а моментом початку його відліку є день отримання позивачем рішення ДПС України за результатами розгляду скарги. У своїй заяві про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, позивач як поважні причини пропущення строку із звернення до суду наводив обставини щодо перебування на лікарняному директора товариства ОСОБА_1, фінансове становище товариства та відсутність коштів на сплату судового збору. Проте, суд першої інстанції, визнав такі доводи та докази позивача достатніми для поновлення пропущеного строку, а апеляційний суд взагалі не навів у судовому рішення будь-яким мотивів не врахування доводів відповідача з цього питання під час апеляційного розгляду справи. Так, на переконання Управління, суди не дотримались вимог процесуального закону та не застосували судову практику Верховного Суду щодо порушення позивачем процесуальних строків звернення із даним позовом до суду, що призвело до прийняття незаконних судових рішень. Зокрема, скаржник вказує, що при ухваленні оспорюваних судових рішень суди застосували норму права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 10.10.2024 у справі № 580/4217/24, від 20.03.2024 у справі № 520/11767/23, від 01.12.2022 у справі № 640/36713/21від 27.07.2023 у справі № 910/12713/22, від 23.11.2023 у справі № 381/4598/21, від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, від 23.02.2023 у справі № 640/7095/22, а також без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 07.04.2021 у справі № 9901/23/21 та від 12.01.2023 у справі № 9901/278/21. Скаржник наголошує, що суди не надали належної правової оцінки тому, що після завершення процесуальних строків на оскарження, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, тоді як обставини та докази, на які посилався позивач у заяві про поновлення пропущеного строку, не є дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Жодних поважних причин пропуску строку позивачем не було зазначено та належних доказів цьому до суду надано не було. Управління наголошує, що оскільки рішення ДПС України було отримане Товариством 31.07.2024, а позивачем, в свою чергу, поданий адміністративний позов лише 30.09.2024, то чітко прослідковується, що місячний термін звернення до суду позивачем був пропущений. Верховний Суд ухвалою від 17.09.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін з підстав того, що Товариство надало належні та допустимі докази, які підтверджують поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом. Зокрема, Товариство зазначає, що активна поведінка позивача з пошуку коштів для сплати судового збору та намагання якнайшвидше виправити ситуацію що сталася з причини, яка не залежала від його волевиявлення та фактично унеможливила своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. В його діях не вбачається ознак невиправданої бездіяльності чи зловживання процесуальними правами та обов`язками. Також, позивач вказує, що рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»). До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.09.2019 у справі №160/2551/19. Також, позивач посилається на те, що в силу положень частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. Верховний Суд ухвалою від 14.07.2026 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження та призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 15.07.2026. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний суд, виходить з такого. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - КАС України). Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України). Положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Положеннями частини четвертої статті 122 КАС України встановлено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Стаття 123 КАС України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Зокрема, частиною третьою цієї статті визначено, що в разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У сфері оподаткування права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України). Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Спеціальними нормами, які встановлюють порядок оскарження рішень контролюючих органів, є норми статті 56 ПК України. Зі змісту цієї статті вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків у першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається. Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. За пунктом 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті. Відповідно до правового висновку, сформованого Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19, норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац 3 пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті. Вказаний правовий висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19 тривалий час застосовують адміністративні суди у своїй судовій практиці, його, зокрема, підтримав Верховний Суд у постанові від 10.05.2024 у справі № 520/1810/23, у якій констатував, що строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення за умови попереднього використання досудового порядку вирішення становить один місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження. В свою чергу, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24 був сформований правовий висновок щодо строків оскарження рішень / дій / бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові вказала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб`єкта владних повноважень: 1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України); 2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України); 3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України). Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Товариством оспорювані податкові повідомлення-рішення оскаржувалися в адміністративному порядку, які рішенням ДПС України від 22.07.2024 № 22338/6/99-00-06-01-01-06 «Про результати розгляду скарги» були залишені без змін, а скарга Товариства - без задоволення. Зазначене рішення ДПС України Товариство отримало 31.07.2024. Позивач звернувся до суду першої інстанції з цим позовом через систему «Електронний суд» 30.09.2024. Також, на виконання вимог ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 про залишення позовної заяви без руху Товариство подало клопотання про поновлення строку звернення до суду, яку обґрунтувало тим, що після запровадження карантину, спричиненого коронавірусом Covid-19, а в подальшому введення в Україні воєнного стану Товариство почало занепадати. Станом на 2024 у Товаристві працює лише одна особа - директор, якому нараховується мінімальна заробітна плата. Дохід Товариство отримує лише від здачі в суборенду нежитлового приміщення у розмірі 50000,00 грн., за які позивач щомісячно сплачує орендну плату за договором оренди землі від 22.05.2018, укладеним з Христинівською міською радою, у розмірі 52866,000 грн. Крім того, у зв`язку зі скрутним становищем та з метою уникнення боргів з податків та зборів, а також з комунальних послуг, директор та засновник Товариства - ОСОБА_1 вносить власні або позичені кошти до Товариства за договором поворотної фінансової допомоги № 04/01-2023 від 04.01.2023. Крім того, з травня 2024 року директор Товариства перебував на лікуванні в Уманській центральній лікарні, після чого постійно перебуває на реабілітації, що підтверджується випискою з лікарні № 166/1056, індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю № 2538 від 12.09.2024 та довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 438384 від 12.09.2024. Оскільки протягом зазначеного часу директор Товариства був фактично відсутній по стану здоров`я, а коштів на рахунку Товариства для сплати судового збору у розмірі 30280,00 грн. не вистачало, то директору Товариства - ОСОБА_1 необхідний був додатковий час для пошуку залучення коштів для внесення їх на рахунок Товариства, що підтверджується розпискою ОСОБА_1 від 26.09.2024, наданою громадянину ОСОБА_2 про отримання від останнього грошових коштів у сумі 31000,00 грн. та банківською випискою. До цього клопотання Товариством були додані відповідні докази, про які він зазначав у клопотанні. Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою 21.10.2024 визнав позовну заяву такою, що відповідає вимогам статті 161 КАС України та відкрив провадження у справі. Під час розгляду справи судом першої інстанції Управління жодних заяв / клопотань/ пояснень щодо недотримання Товариством строку звернення до суду не подавало. 20.05.2025 Управління через систему «Електронний суд» подало до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення, у яких, зокрема, вказало на пропуск Товариством місячного строку звернення до суду з даним позовом. В свою чергу, суд апеляційної інстанції надав оцінку зазначеним доводам контролюючого органу під час розгляду справи у судовому засіданні 10.06.2025, що підтверджується відтворенням запису протоколу судового засідання № 4655465. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки обставинам пропуску Товариством строку звернення до суду. Так, матеріалами справи підтверджується, що надаючи оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом суди здійснили зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій Товариства щодо звернення до суду першої інстанції за захистом свого права. Верховний Суд зазначає, що під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Так, оцінивши зазначені Товариством обставини за своїм внутрішнім переконанням, суди дійшли висновку, що вони є об`єктивно непереборними, не залежали від позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Доводи касаційної скарги Управління фактично зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами першої та апеляційної інстанцій. Фактично, скаржник просить Верховний Суд здійснити переоцінку обставин, що були встановлені судами попередніх інстанцій. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2025 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк