Постанова Київський апеляційний суд № 381/31/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 381/31/23 Головуючий у суді І інстанції Ковалевська Л.М. Провадження № 22-ц/824/10166/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2026 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок Комфорту», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У січні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Будинок Комфорту» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди майна з правом викупу. Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будинок Комфорту»заборгованість у розмірі 160 866,00 грн та витрати на оплату судового збору у розмірі 2 481,00 грн. Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2025 року замінено сторону вибулого стягувача ТОВ «Будинок Комфорту» у справі № 381/31/23 на ТОВ «Свеа Фінанс», як правонаступника. 02 березня 2026 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року. Відповідачка до заяви про перегляд заочного рішення долучила клопотання про поновлення строку на її подання, посилаючись на те, що вона належним чином не була повідомлена про розгляд справи і не отримувала копію рішення за адресою реєстрації місця проживання (перебування), а про його існування їй стало відомо лише 10 січня 2026 року через Єдиний портал державних послуг «Дія» та надання доступу до матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1. Фактично з повним текстом заочного рішення та матеріалами справи представник відповідачки - адвокат Зачепіло З.Я. ознайомилась 24 січня 2026 року. Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Фастівського міськрайонного суду від 15 травня 2023 року відмовлено, вказану заяву залишено без розгляду. Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка подала заяву про перегляд заочного рішення із пропуском строку, встановленого частиною другою статті 284 ЦПК України, та не зазначила причин пропуску цього процесуального строку, які можливо визнати поважними, що є підставою для залишення заяви без розгляду відповідно до статті 126 ЦПК України. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Зачепіло З.Я. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанціїнорм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказала, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме частини третьої статті 284 ЦПК України, так як відповідачці заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року ні рекомендованим листом, ні електронною поштою, ні через підсистему «Електронний суд» не направлялося, а тому реалізувати своє право на подання заяви про перегляд заочного рішення у строк, передбачений законом, вона була позбавлена можливості. Оскільки заочне рішення у справі № 381/31/23 ОСОБА_1 не було вручено належним чином, то моментом фактичного отримання судового рішення потрібно вважати саме день ознайомлення представника відповідачки з рішенням 24 січня 2026 року у кабінеті підсистеми «Електронний суд». Посилання суду на те, що відповідачка могла ознайомитися з ухваленим заочним рішенням в Єдиному державному реєстрі судових рішень не відповідає ні встановленому законодавством порядку вручення судових рішень, ні усталеній судовій практиці. Також є безпідставним твердження суду щодо можливості ознайомитись із заочним рішенням із виконавчого провадження, оскільки це провадження були відкрито лише 06 січня 2026 року. Сторона позивача правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Учасники справи та/або їх представники в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю варто розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами. ЦПК України встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення (стаття 284 ЦПК України), а також загальний порядок - апеляційне оскарження (частина четверта статті 287 ЦПК України). Згідно із частинами другою - четвертою статті 284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Отже, законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення. Водночас норми ЦПК України не визначають спеціального механізму процесуального реагування суду на пропуск відповідачем строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо заявник не подав клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини, зазначені ним у відповідному клопотанні, визнані судом неповажними. Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 ЦПК України. Відповідно до частини першої цієї статті із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку. Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов`язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України). Отже, правило частини другої статті 126 ЦПК України треба розглядати у сукупності з нормами статті 127 цього Кодексу, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку. Тобто законодавець у частині другій статті 126 ЦПК України під формулою «крім випадків, передбачених цим Кодексом» насамперед мав на увазі застосування норм статті 127 ЦПК України щодо поновлення строку за наявності поважних причин. Крім того, формулу «крім випадків, передбачених цим Кодексом» потрібно розуміти так, що процесуальний закон може передбачати випадки, коли законодавець у певній нормі надав імперативну вказівку про те, що суд не має права залишати без розгляду заяву, подану з пропуском строку на її подачу. За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов`язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio. Зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у їх нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу. Так, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви (частина перша статті 286 ЦПК України). У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд згідно із частиною третьою статті 287 ЦПК України може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження. Тлумачення змісту статей 286, 287 ЦПК України в сукупності із нормою частини першої статті 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з`явитися у судове засідання, а також подати відзив, у зв`язку із чим і було ухвалене заочне рішення. Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви. Очевидно, що передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. На користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (стаття 285 ЦПК України), так і строк звернення до суду з такою заявою (стаття 284 ЦПК України) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені у статті 286 ЦПК України та інших статтях. Тобто суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті. Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень суду першої інстанції не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення. Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду. Можливість застосування статті 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою. Отже, інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила. Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними. Наведені правові висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу сформульовані у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24), у якій Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, викладених у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), зазначила, що: - передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення; - оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції суду першої інстанції, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення. Отже, Велика Палата Верховного Суду з огляду на здійснений нею відступ від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), констатувала наявність у суду першої інстанції повноважень на залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду з підстав пропуску відповідачем строку на звернення до суду та відсутності передумов для його поновлення судом. Згідно із вимогами частини п`ятої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. За частиною шостою статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Процесуальне законодавство передбачає два способи надсилання судового рішення: рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом надсилання листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС. Надсилання судового рішення у той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи є у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4 і 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. За відсутності таких відомостей судове рішення вважається неврученим (постанова Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 159/1942/22). За змістом пункту 5 частини шостої статті 272 ЦПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученим судове рішення вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження. Таким чином, повернення копії заочного рішення з вказівкою причини повернення «адресат відсутній за місцем проживання чи перебування» є доказом вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи відповідно до статті 272 ЦПК України, тому за наявності таких відомостей судове рішення вважається врученим. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18. У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 25). Вказана адреса реєстрації місця проживання відповідачки також зазначена її представником у заяві про перегляд заочного рішення (а.с. 105) та в апеляційній скарзі (а.с. 146). Копія заочного рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року (як і інші процесуальні документи у справі) була надіслана ОСОБА_1 рекомендованим листом на адресу її зареєстрованого місця проживання (а.с. 52). Поштове відправлення від 17 травня 2023 року, направлене ОСОБА_1 , повернулось до суду першої інстанції 29 травня 2023 року із відміткою служби поштового зв`язку про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с. 55). За змістом вищенаведених норм, саме зазначена дата є юридично значущою для визначення моменту вручення повного тексту заочного рішення та початку перебігу строку на подання заяви про його перегляд. Між тим заява про перегляд заочного рішення подана відповідачкою засобами поштового зв`язку лише 24 лютого 2026 року (а.с. 121), тобто після спливу встановленого законом строку. Вирішуючи питання про поновлення пропущеного процесуального строку, суд першої інстанції надав оцінку доводам заявниці щодо її необізнаності про розгляд справи № 381/31/23. Місцевий суд виходив з того, що: на адресу ОСОБА_1 (яка співпадає з тією адресою, що зазначена представником відповідачки - адвокатом Зачепіло З.Я. у заяві про перегляд заочного рішення) неодноразово направлялися судові виклики та повідомлення, копії позовної заяви та ухвал суду, які поверталися з відміткою пошти про невручення, а саме з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою»; суд не заперечує, що матеріали справи не містять зворотного повідомлення про вручення відповідачці копії заочного рішення після його ухвалення, проте у заяві не зазначено взагалі, коли саме відповідачка дізналася про існування цього заочного рішення суду і в який спосіб, адже поза розумним сумнівом протягом майже трьох років вказане рішення мало б перебувати на примусовому виконанні, а отже боржник мав знати про ухвалення судом рішення про стягнення з нього заборгованості; із відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що заочне рішення від 15 травня 2023 року у справі № 381/31/23 було надіслане судом до реєстру 16 травня 2023 року, а загальний доступ до рішення надано 18 травня 2023 року, проте із заявою про перегляд цього заочного рішення ОСОБА_1 звернулася лише у березні 2026 року, тобто зі значним пропуском установленого в частині другій статті 284 ЦПК України строку; зазначені заявницею обставини не змінюють як момент, з настанням якого процесуальний закон пов`язує початок відліку строку на подання заяви про перегляд заочного рішення (дата його ухвалення), так і подію, з якою пов`язується наявність у відповідачки, якій повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, права на поновлення строку для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, а саме з дня вручення їй повного заочного рішення суду. Водночас надані пояснення не дозволяють суду зробити оцінку поведінки відповідачки після отримання інформації про постановлення рішення, оскільки відповідачкою та її представником така інформація в обґрунтування причин пропуску не зазначена. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року в справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони в причинному зв`язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки, зокрема, залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду. За таких обставин, установивши відсутність у ОСОБА_1 об`єктивних непереборних труднощів для подання заяви про перегляд заочного рішення в строки, визначені частиною другою статті 284 ЦПК України, з дня отримання повного тексту заочного рішення та відсутність безумовних підстав для поновлення строку на звернення до суду з такою заявою, передбачених у частині третій статті 284 цього Кодексу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення заяви відповідачки про перегляд заочного рішення без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України. Аналогічні висновки зроблені й у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2026 року у справі № 596/459/23, від 21 травня 2025 року у справі № 755/14858/21 та інших. Суд апеляційної інстанції зауважує, що встановлена обставина вручення судового рішення в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність відповідачки за адресою місця проживання відповідає нормі прямої дії, а саме пункту 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. Апеляційна скарга не містить доводів на спростування наявності в матеріалах справи поштового відправлення з відміткою від 28 травня 2023 року про відсутність адресата за адресою, яка також зазначена у заяві про перегляд заочного рішення та в апеляційній скарзі. Посилання в апеляційній скарзі на порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не знайшли підтвердження, оскільки матеріали справи свідчать про вжиття судом першої інстанції заходів, передбачених процесуальним законом, для належного повідомлення сторін про розгляд справи. Відсутність відповідачки у судових засіданнях з причин, які не визнані поважними, не може розцінюватися як позбавлення її права на справедливий суд. Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції про відмову у поновленні пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та її залишення без розгляду у цій справі постановлена відповідно до вимог процесуального законодавства і обґрунтованіпідстави для її скасування відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 липня 2026 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: О.В. Борисова Д.О. Таргоній