Постанова Запорізький апеляційний суд № 314/2392/25

Дата документу 20.07.2026 Справа № 314/2392/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 314/2392/25 Головуючий у 1-й інстанції: Мануйлова Н.Ю. Провадження № 22-ц/807/974/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Мінгазова Р.В., Онищенка Е.А. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Ведмедовської Ганни Олексіївни, на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (далі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що 12.11.2023 року між сторонами по справі укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1301 1876. Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор A2226 для підписання Кредитного договору №1301-1876 від 12.11.2023 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів. Відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту - 5 000, 00 грн., строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; знижена % ставка - 1,20% в день; стандартна % ставка - 1,50 % в день, де базовий період проміжки часу впродовж строку дії Договору, в останні дні яких у Позичальника настає обов`язок сплати відсотків за користування Кредитом. Кількість днів у Базовому періоді вказана у Договорі і визначена Сторонами на підставі пропозиції Кредитодавця, сформованої із урахуванням побажань Позичальника, наданих в процесі звернення щодо отримання Кредиту через веб-сайт Кредитодавця. Умовами Кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем передбачено, що тип процентної ставки за користуванням Кредитом фіксована, та процентна ставка за користуванням Кредитом не змінюється протягом усього строку користування Кредитом. Позивач здійснив лише нарахування по процентам за користування кредитом в строк договору, що погоджений між сторонами, та не здійснив будь-яких нарахувань (штраф, пеня) за порушення умов договору. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного Кредитного договору. Згідно із розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 08.06.2017 № 2401 «Про видачу ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)» Товариству з обмеженою відповідальність «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» було видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. 08.03.2024 року Національним банком України внесено запис до Державного реєстру фінансових установ про переоформлення ліцензії ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код за ЄДРПОУ 38548598) на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту на ліцензію на діяльність фінансової компанії з правом надання послуги надання коштів та банківських металів у кредит (розміщено в загальному доступі на сайті https://creditkasa.com.ua/dozvilni-dokumenty). ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до вищевказаної ліцензії виданої ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС». Таким чином, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Позивач (через партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок, вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02.12.2019 року на карту отримувача (відповідача), чим виконав свої зобов`язання за Договором своєчасно та в повному обсязі. Таким чином, на підтвердження факту видачі кредиту Кредитодавець надав документи, що підтверджують перерахування кредитних коштів (Довідка про перерахування суми кредиту та Довідка про перерахування коштів від фінансово-розрахункової установи). Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного Кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання Кредитодавця, а саме, отримавши кредитні кошти, відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення Кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. В подальшому, відповідач всупереч умовам Кредитного договору, ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» та ст.ст. 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, порушив вищезазначені умови Кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернув в повному обсязі кредит Кредитодавцю, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед Кредитодавцем за Кредитним договором. Станом на 25.04.2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за Кредитним договором становить: 28 040,00 гривень, а саме: прострочена заборгованість за кредитом 5 000,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 22 290 гривень, прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту 750,00 гривень. Зауважує, що Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до Позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами та комісією у загальній сумі 3 040,00 гривень, за умови погашення Позичальником решти заборгованості за Кредитним договором в розмірі 25 000,00 гривень. Враховуючи вищезазначене, Кредитодавець просить суд стягнути з Позичальника не повну суму заборгованості за Кредитним договором, а лише її частину, а саме: прострочена заборгованість за кредитом 5 000,00 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 20 000 грн, а разом - 25 000,00 грн. Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором у розмірі 25 000,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом 5 000,00 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 20 000 грн, та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 вересня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» загальну суму заборгованості за кредитним договором № 1301-1876 від 12.11.2023 в розмірі 25 000,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 5000,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 20000,00 гривень; судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Ведмедовської Г.О., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить частково скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким зменшити загальну суму заборгованості з 25 000,00 грн. до 7500,00 грн.; зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» судового збору пропорційно сумі, які підлягає стягненню з відповідача; розстрочити ОСОБА_1 виконання постанови апеляційного суду у цій справі - суму заборгованості 7500,00 грн. на шість місяців; стягнути з позивача на користь скаржника понесені судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення частково відповідає дійсним обставин, зокрема щодо розміру тіла кредиту. Проте, розмір нарахованих процентів перевищує більше ніж в 4 рази розмір основної заборгованості. Вважає, що умова договору по нарахуванню процентів є несправедливою, а розмір нарахованих відсотків непропорційно високий, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021. З огляду на вказане, вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів будуть справедливі та співмірні, якщо відповідатимуть 50% сумі кредиту. Відтак, відповідач визнає за собою заборгованість за відсотками у розмірі 2500,00 грн. Інший розмір відсотків (17 500,00 грн.) відповідач не визнає через зазначені обставини. Вказує, що через суттєві проблеми зі здоров`ям відповідач був позбавлений права на звернення до суду із проханням зменшити розмір відсотків. Також, посилаючись на ст. 435 ЦПК України, просить розстрочити суму заборгованості 7 500,00 грн. на шість місяців, про що зазначити у судовому рішенні. Від представника ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» Мосійчук А.І. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими. Також просить відмовити у розстроченні виконання судового рішення. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступнихпідстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України). Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог. Проте, з такими висновками суду в повній мірі погодитися не можна з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12.11.2023 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1301-1876 у формі електронного документу, який було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) А2226, про що свідчить п. 13 договору. Відповідно до п. 4.1 договору розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту становить 5 000 грн, дата надання / видачі кредиту - 12.11.2023 року. Згідно п. 4.4 договору базовий період користування кредитом складає 14 календарних днів. Стандартна процентна ставка становить 1,50 % за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за зниженою ставкою) (п. 4.6 договору). Строк кредитування, тобто строк на який надається кредит позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику (далі - Строк кредитування). Дата повернення (виплати) кредиту 06.09.2024 року (пункт 4.9. договору). Реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 27 135 % (пункти 4.10. договору). Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору (за весь строк кредитування) складає 25 819,70 грн та включає в себе: суму кредиту, комісію за видачу кредиту та проценти за користування кредитом (пункт 4.11. договору). Невід`ємною частиною цього Договору є Правила відкриття кредитної лінії, які розміщені на сайті Товариства. Приймаючи умови договору, клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватись. Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), а також паспорт споживчого кредиту підписані ОСОБА_1 12.11.2023 року за допомогою одноразового ідентифікатора А2226. Отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 5 000 грн підтверджується копією довідки директора «ТОВ УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування суми кредиту № 1301-1876 від 12.11.2023 року ОСОБА_1 за допомогою системи Lig Pay, платіж 2390437789, дата 12.11.2023 року, № платіжної карти НОМЕР_1 , сума платежу 5 000 грн (т. 1, а.с. 65). Указаний факт також не оспорюється відповідачем. З розрахунку заборгованості за договором № 1301-1876 від 12.11.2023 року станом на 25.04.2025 року вбачається, що заборгованість становить 28 040,00 грн та складається із: прострочена заборгованість за кредитом 5 000,00 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 22 290,00 грн, залишок комісії - 750,00 грн, залишок відсотків ст. 625 - 0,00 грн, залишок штрафів 0,00 грн (т. 1, а.с. 66-71). Доказів повернення відповідачем кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима матеріали справи не містять. Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що відповідач взяті не себе зобов`язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування кредитом не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість. Отже, між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором. Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За положеннями ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України). За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року № 127/33824/19. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст. 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно з ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону). Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув. Таким чином, укладаючи кредитний договір у такий спосіб, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо форми його укладення, що передбачено викладеними вище нормами законодавства. Однак, в порушення зазначених вище норм закону та умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, чим допустив заборгованість, що послугувало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про стягнення заборгованості. За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що матеріали справи у своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредитні кошти за договором про відкриття кредитної лінії № 1301-1876 від 12.11.2023 у розмірі 5 000,00 грн., разом із тим, докази повернення отриманого кредиту відсутні. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду, що вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 000 грнє обґрунтованими та підлягають до задоволення. Апеляційним судом встановлено, що за Договором про відкриття кредитної лінії № 1301-1876 від 12.11.2023 позивачем нарахування відсотків здійснювалось в межах встановленого строку кредитування. Як убачається з матеріалів справи, позивач, окрім стягнення заборгованості за тілом кредиту, просить також стягнути складову повної вартості кредиту, зокрема заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитними коштами. Відтак предметом судового розгляду було, у тому числі, питання правомірності нарахування та розміру процентів за користування кредитом. Однак колегія суддів не погоджується з розміром відсотків, які просить стягнути з відповідача на свою користь позивач виходячи з наступного. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Колегія суддів вважає, що розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації за користування коштами. У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України). Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У Рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, «що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів». З огляду на зазначене, враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за кредитним договором по процентам в сумі 20 000,00 грн не є співрозмірною сумі кредиту за договором в розмірі 5 000,00 грн, є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розмір процентів за вказаним договором необхідно зменшити до розміру тіла кредиту в сумі 5 000,00 грн. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 10 000,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 5 000,00 грн та заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 5 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення відсотків слід відмовити. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Щодо клопотання про розстрочення виконання судового рішення на шість місяців з дня його ухвалення. Звертаючись до суду із клопотанням про розстрочення виконання судового рішення у справі, скаржник посилався на те, що бажає виконати рішення добровільно. Однак, наразі сплатити всю суму відразу він не має такої змоги через хворобу, за наслідком якої він втратив можливість заробляти.З урахуванням особливого характеру обставин, які виникли у житті відповідача, який у зв`язку із введенням воєнного стану на території України наразі має скрутне матеріальне становище, вони є такими, які ускладнюють виконання ним рішення суду. Тому, керуючись ст. 435 ЦПК України, просить розстрочити суму заборгованості на шість місяців, про що зазначити у судовому рішенні. Частиною 1 статті 267 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Згідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Відповідно до ч. 4 ст. 435 ЦПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення - спосіб виконання зобов`язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед. Закон пов`язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об`єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб. Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим. Тобто, закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. У той же час, згідно з ч. 5 ст. 435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 № 8 роз`яснено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконання рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду. Водночас, відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа зобов`язань залишається незмінною. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Така правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 06.2019 у справі № 916/190/18. Європейський суд з прав людини у своїй практиці звертає увагу, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, відповідно до якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру…», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки (відстрочки) виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Зі змісту клопотання про розстрочення виконання судового рішення вбачається, що як підстави для розстрочення скаржник зазначає введення воєнного стану на території України, скрутне матеріальне становище, його хвороба. Разом із тим, доказами рівня майнового стану, зокрема фізичної особи, можуть бути наприклад, довідка про доходи, довідка про склад сім`ї, довідка про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, наявність чи відсутність рухомого чи нерухомого майна, Відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, довідка з Пенсійного фонду України, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, тощо. Таким чином, особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її матеріальний стан ускладнює виконання рішення. Скаржником до апеляційної скарги, яка містить клопотання про надання розстрочки виконання судового рішення на 6 місяців, долучено копії: медичної карти амбулаторного хворого, медичних довідок, консультативних висновків спеціалістів, індивідуальні відомості про застраховану особу ПФУ за формою ОК-5 за період з 2001-2004, 2007, 2018, 2019, 2023, 2024 р.р. Дослідивши вказані докази, колегія суддів акцентує увагу, що в наданих скаржником індивідуальних відомостях про застраховану особу ПФУ за формою ОК-5 за 2024 рік за період січень, з травня по грудень відсутні відомості про суми заробітку для нарахування пенсії. Та обставина, що у скаржника відсутній заробіток для нарахування пенсії у певні періоди часу, на переконання апеляційного суду, не може бути безумовною підставою для розстрочення судового рішення на стадії його ухвалення, оскільки суду апеляційної інстанції не надано належних доказів, які підлягають оцінці щодо реального майнового стану скаржника, зокрема, довідок про перелік розрахункових та інших рахунків, банківські документи про відсутність на рахунках коштів або депозитів, відомостей про наявність рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів тощо, що можуть свідчити про існування об`єктивних перешкод виконати судове рішення. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що стороною відповідача на час ухвалення судового рішення не надано належних та допустимих доказів виникнення виключних обставин у розумінні ст. 435 ЦПК України, які б давали підстави для розстрочення виконання судового рішення. Щодо судових витрат. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Позивачем у даній справі при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 грн (т. 1, а.с. 19). При поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 2 543,52 грн. (т. 2, а.с. 12). При зверненні до суду з позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просило стягнути з відповідача заборгованість в сумі 25 000 грн., за результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість в розмірі 10 000 грн., тобто позовні вимоги задоволено на 40 %. У зв`язку з тим, що рішення суду підлягає зміні в частині суми стягнення, то відповідно зменшенню підлягає і сума судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог. Отже, щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, то з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підлягає стягненню судовий збір в сумі 968,96 грн (40 % від 2 422,40 грн). Апеляційна скарга відповідача задоволена частково на 50%, а тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 50% від 2 543,52 грн, що складає 1271,76 грн. За вказаних обставин, з огляду на положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України з ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на користь відповідача підлягають стягненню 302,80 грн в рахунок відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги (1271,76 грн 968,96 грн). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Ведмедовської Ганни Олексіївни, задовольнити частково. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 вересня 2025 року змінити в частині визначеної до стягнення суми заборгованості. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1301-1876 від 12.11.2023 року в розмірі 10 000,00 (десять тисяч) грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 5 000,00 грн та заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 5 000,00грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення відсотків відмовити. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 302 (триста дві) грн 80 коп. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Ведмедовської Ганни Олексіївни, про розстрочення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2026 року у цій справі відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 20 липня 2026 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: Р.В. Мінгазов Е.А. Онищенко