Постанова Північний апеляційний господарський суд № 921/773/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" липня 2026 р. Справа № 921/773/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Горбасенка П.В. суддів: Колесника Р.М. Сковородіної О.М. розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Почаївської духовної семінарії Тернопільської єпархії Української православної церкви на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі № 921/773/25 (суддя Сівакова В.В.) за позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Почаївської духовної семінарії Тернопільської єпархії Української православної церкви до Релігійної організації «Почаївська Свято-Успенська Лавра» про визнання права користування за первісним позовом керівника Кременецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Міністерства культури України

2. Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації до Релігійної організації «Почаївська Свято-Успенська Лавра» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департаменту архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації запису та повернення на користь держави майна та за зустрічним позовом Релігійної організації «Почаївської Свято-Успенської Лаври» до

1. Міністерства культури України

2. Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації про усунення порушення прав шляхом визнання права володіння нерухомим майном УСТАНОВИВ: Керівник Кременецької окружної прокуратури (далі - прокурор / прокуратура) в інтересах держави в особі Міністерства культури України та Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою до Релігійної організації «Почаївська Свято-Успенська Лавра», в якій просить: 1) усунути перешкоди для здійснення власником державою в особі Міністерства культури України, Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації правомочностей власника щодо користування та розпорядженні майном пам`ятки архітектури національного значення - Всесвятської церкви на кладовищі міста Почаїв 1773 року, загальною площею 111,7 кв. м, що знаходиться у місті Почаїв Кременецького району Тернопільської області, вулиця Липова, 43 шляхом: - скасування рішення державного реєстратора Великомлинівецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області Смолінчука О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.11.2018 № 43907564, на підставі якого відкрито розділ № 1687263261234 на будівлю Церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що в місті Почаїв Тернопільської області, вулиця Липова, 43, проведено державну реєстрацію права власності за Релігійною організацією «Почаївська Свято-Успенська Лавра» (номер запису 28788664); - скасування рішення державного реєстратора Підгаєцької міської ради Тернопільської області Кухаришина В.В. про внесення змін до запису Державного реєстру прав від 15.12.2022 № 65801961, на підставі якого у розділі Державного реєстру прав № 1687263261234, відкритому на будівлю Церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що в місті Почаїв Тернопільської області, вулиця Липова, 43, внесені зміни, а саме: «будівля Церкви Різдва Пресвятої Богородиці загальною площею 111,7 кв. м, основною площею 99,6 кв. м, допоміжною площею 12,1 кв. м» змінено на «будівля Церкви Різдва Пресвятої Богородиці загальною площею 203,3 кв. м літера Г-1 Братський корпус № 21, літера Д-4 Великі вхідні ворота»; - скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації запису № 28788667 про право приватної власності за Релігійною організацією «Почаївська Свято-Успенською Лавра» на будівлю Церкви Різдва Пресвятої Богородиці площею 203,3 кв. м; в тому числі на Церкву Різдва Пресвятої Богородиці загальною площею 203,3 кв. м, на Братський корпус № 21 загальною площею 25,4 кв. м, та на Великі вхідні ворота загальною площею 66,2 кв. м, що в місті Почаїв Кременецького району Тернопільської області, вулиця Липова, 43; 2) повернути на користь держави в особі Міністерства культури України, Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації пам`ятку архітектури національного значення - Всесвятську церкву на кладовищі міста Почаїв 1773 року, що знаходиться у місті Почаїв Кременецького району Тернопільської області, вулиця Липова, 43, з незаконного володіння Релігійної організації «Почаївська Свято-Успенська Лавра». Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор посилається на порушення інтересів держави, а саме протиправне вибуття з володіння та користування держави пам`ятки архітектури національного значення - Всесвятської церкви на кладовищі міста Почаїв 1773 року (яка перейменована на Церкву Різдва Пресвятої Богородиці), що знаходиться у місті Почаїв Кременецького району Тернопільської області, вулиця Липова, 43, щодо якої згідно з оскаржуваними рішеннями державних реєстраторів проведено державну реєстрацію права власності за Почаївською Свято-Успенською Лаврою та державну реєстрацію змін до площі об`єкта, без відповідних для цього правових підстав. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 31.12.2025 відкрив провадження у справі № 921/773/25, постановив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання, залучив Департамент архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача і встановив строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій. 20.01.2026 з використанням підсистеми «Електронний суд» до Господарського суду Тернопільської області Релігійною організацією «Почаївська Свято-Успенська Лавра» подано зустрічну позовну заяву до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації про усунення порушення прав Почаївської Свято-Успенської Лаври шляхом визнання за нею існуючого права володіння Всесвятською церквою на кладовищі міста Почаїв 1773 року, що знаходиться у місті Почаїв Кременецького району Тернопільської області, вулиця Липова,

43. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 22.01.2026 у справі № 921/773/25 залишив без руху зустрічну позовну заяву та встановив Релігійній організації «Почаївська Свято-Успенська Лавра» десятиденний строк для усунення допущених останньою при поданні зустрічної позовної заяви недоліків. 02.02.2026 через підсистему «Електронний суд», на виконання вимог ухвали суду про залишення зустрічної позовної заяви без руху, від Релігійної організації «Почаївська Свято-Успенська Лавра» надійшла уточнена зустрічна позовна заява. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 04.02.2026 прийняв до розгляду у справі № 921/773/25 зустрічну позовну заяву Релігійної організації «Почаївська Свято-Успенська Лавра», об`єднав вимоги за відповідним позовом в одне провадження з первісним позовом та встановив учасникам справи строки для подання до суду відзиву, відповіді на відзив і заперечень. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 18.02.2026 передав матеріали справи № 921/773/25 за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва. Господарський суд міста Києва ухвалою від 20.03.2026 прийняв справу № 921/773/25 до розгляду та призначив підготовче засідання. 26.05.2026 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду міста Києва Почаївською духовною семінарією Тернопільської єпархії Української православної церкви (далі - заявник / третя особа) подано позовну заяву третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, вимоги якої ґрунтуються на тому, що заявник є самоврядною релігійною організацією та структурним підрозділом Української православної церкви, діяльність якого безпосередньо пов`язана із забезпеченням богословської освіти, збереженням православних традицій та здійсненням релігійної діяльності. Третя особа зазначає, що фактично використовує спірну пам`ятку архітектури - Всесвятську церкву на кладовищі міста Почаїв 1773 року для здійснення статутної діяльності, зокрема проведення богослужінь, панахид та інших релігійних заходів за участю викладачів і семінаристів, а тому має самостійний юридичний інтерес щодо предмета спору. На думку заявника, заявлені у справі позовні вимоги можуть призвести до порушення його права користування спірним майном, яке підлягає судовому захисту нарівні з правом власності, у зв`язку з чим він звернувся до суду із самостійними вимогами щодо предмета спору про визнання права користування на Всесвятську церкву на кладовищі міста Почаїв 1773 року, що розташована за адресою: Тернопільська область, місто Почаїв, вулиця Липова,

43. Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.05.2026 у справі № 921/773/25 повернув позовну заяву Почаївської духовної семінарії Тернопільської єпархії Української православної церкви із доданими до неї документами заявнику. Суд першої інстанції в своїй ухвалі вказав, що, враховуючи обставини звернення Почаївської духовної семінарії Тернопільської єпархії Української православної церкви як третьої особи з позовною вимогою про визнання права користування на Всесвятську церкву на кладовищі м. Почаїв 1773 року, тоді як предметом означеного спору є право власності держави та законність державної реєстрації права власності за Релігійною організацією «Почаївська Свято-Успенська Лавра» на це ж саме майно, - вимога заявника про визнання права користування Всесвятською церквою на кладовищі м. Почаїв не є вимогою щодо предмета спору в розумінні ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки стосується іншого самостійного матеріально-правового інтересу - права користування, а не права власності чи законності реєстрації права власності. Відтак місцевий господарський суд виснував, що вимога третьої особи не спрямована на той самий предмет спору, який виник між позивачем та відповідачем, а фактично стосується окремих правовідносин щодо користування майном, а отже, така вимога виходить за межі предмета первісного спору та підлягає пред`явленню в самостійному позові, а не в порядку вступу третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору. Не погодившись з прийнятою ухвалою суду, Почаївська духовна семінарія Тернопільської єпархії Української православної церкви (далі - скаржник) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі № 921/773/25 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що первісний і зустрічний позови, а також позов третьої особи стосуються одного предмета спору - Всесвятської церкви на кладовищі м. Почаїв 1773 року, що розташована за адресою: Тернопільська область, місто Почаїв, вулиця Липова,

43. Почаївська духовна семінарія Тернопільської єпархії Української православної церкви наголошує, що саме вона перебуває в матеріальних правовідносинах з Почаївською Свято-Успенською Лаврою і, що Всесвятську церкву має бути надано у володіння і користування саме їй. Тобто, за твердженнями третьої особи, остання процесуально протиставляє себе не лише Почаївській Свято-Успенській Лаврі, а й Міністерству культури України, Тернопільській обласній державній (військовій) адміністрації, з огляду на що вказані три позови доцільно розглядати лише спільно, адже задоволення одного з цих позовів автоматично призведе до неможливості задоволення іншого позову. Таким чином скаржник вважає, що зазначене вище свідчить про наявність ґрунтовних підстав для задоволення його апеляційної скарги. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026 апеляційну скаргу Почаївської духовної семінарії Тернопільської єпархії Української православної церкви передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Горбасенка П.В., суддів Колесника Р.М., Сковородіної О.М. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Почаївської духовної семінарії Тернопільської єпархії Української православної церкви на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі № 921/773/25, постановив здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, витребував з Господарського суду міста Києва матеріали цієї справи та встановив учасникам апеляційного провадження строк для подання до суду у письмовій формі відзивів на апеляційну скаргу. 11.06.2026, в межах встановленого Північним апеляційним господарським судом строку, через підсистему «Електронний суд» від Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому остання просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Почаївської духовної семінарії Тернопільської єпархії Української православної церкви на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі № 921/773/25, а вказану ухвалу залишити без змін. Так, мотивуючи свою позицію, Тернопільська обласна державна (військова) адміністрація зауважує про те, що вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, натомість така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові. Тож, погодившись з висновками місцевого господарського суду в оскаржуваній ухвалі, Тернопільська обласна державна (військова) адміністрація стверджує, що наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть слугувати підставою для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі № 921/773/25. 18.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 921/773/25. Поряд з тим судова колегія вважає за необхідне зауважити, що ані Релігійна організація «Почаївська Свято-Успенська Лавра», ані Кременецька окружна прокуратура, ані Міністерство культури України своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку. Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів зазначає таке. Предметом апеляційного перегляду у цій справі є ухвала Господарського суду міста Києва від 28.05.2026, якою повернуто позовну заяву Почаївської духовної семінарії Тернопільської єпархії Української православної церкви, подану як третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Водночас порядок здійснення судочинства у господарських судах визначається ГПК України, а тому реалізація права на судовий захист у господарському судочинстві здійснюється у випадках та порядку, встановлених процесуальним законом. У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем та відповідачем інша особа з метою захисту свого права може вступити у справу шляхом подання позову як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору або його частину. Порядок та умови вступу у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, визначені ст. 49 ГПК України. Згідно із ч. 1 ст. 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Позовна заява третьої особи повинна містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 916/542/18 звернула увагу, що під предметом спору у розумінні ст. 49 ГПК України необхідно розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого між сторонами виник правовий конфлікт, відтак вимоги третьої особи мають бути спрямовані саме на вирішення цього конфлікту. Вимога, яка спрямована на захист іншого самостійного матеріально-правового інтересу, не є вимогою щодо предмета спору у розумінні наведеної норми та може бути заявлена шляхом пред`явлення самостійного позову. Наведений правовий підхід є сталим та послідовно застосовується Верховним Судом, зокрема у постановах Касаційного господарського суду від 05.04.2024 у справі № 910/10699/21, від 12.11.2024 у справі № 921/619/23 та від 19.03.2025 у справі № 912/930/24, у яких зазначено, що обов`язковою умовою вступу третьої особи у справу є наявність самостійної вимоги саме щодо предмета спору між сторонами, а не будь-якого іншого матеріально-правового інтересу, навіть якщо такий інтерес пов`язаний із тим самим об`єктом майна. Зі змісту ч. 1 ст. 49 ГПК України випливає, що необхідною умовою набуття іншою особою статусу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору є дотримання таких критеріїв як: 1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмета спору); 2) суб`єктний (позовні вимоги можуть бути пред`явлені як одній стороні, так і декільком сторонам); 3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження). При цьому відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу. Згідно ч. 2, 3 ст. 180 ГПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом. Ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом та доцільність їх спільного розгляду. Водночас, на відміну від зустрічного позову, позов третьої особи відповідно до ст. 49 ГПК України повинен бути спрямований саме щодо предмета спору, який уже перебуває на розгляді суду. Крім того позови третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають подаватися з дотриманням загальних правил пред`явлення позову, на що безпосередньо вказують положення ч. 5 ст. 49 та ч. 4 ст. 180 ГПК України. Так, ч. 4, 5 ст. 180 ГПК України визначено, що зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу. До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною четвертою цієї статті, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу. Відтак право на пред`явлення позовної заяви третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не є абсолютним, подаючи позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ГПК України щодо форми, змісту, строку подання, а також порядку її подання. Приписами ч. 6 ст. 180 ГПК України унормовано, що зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи. Надаючи тлумачення поняттю «самостійність вимог третьої особи», видається, що вказана самостійність полягає в тому, що третя особа вважає, ніби саме їй належить право щодо предмета спору або його частини, а тому заперечує повністю чи частково вимоги позивача та прагне вирішити спір на свою користь. Таким чином вимоги третьої особи повинні бути конкуруючими із вимогами первісного позову та, у разі їх задоволення, повністю або частково виключати можливість задоволення вимог первісного позивача. Як випливає з матеріалів означеної справи, між первісними сторонами виник спір щодо належності права на спірне нерухоме майно та законності державної реєстрації права власності на нього. Саме вирішення цього матеріально-правового конфлікту становить предмет спору у цій справі. Зокрема, прокурор, діючи в інтересах держави, звернувся з позовом про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні пам`яткою архітектури національного значення, обґрунтовуючи заявлені вимоги належністю державі права на спірне майно та незаконністю державної реєстрації права власності за Почаївською Свято-Успенською Лаврою. Натомість Почаївська Свято-Успенська Лавра, звертаючись із зустрічним позовом, заперечує наявність підстав для задоволення первісного позову та просить усунути порушення своїх прав, посилаючись на зареєстроване за нею право власності. Отже, як первісний, так і зустрічний позови спрямовані на вирішення одного матеріально-правового конфлікту щодо належності права на спірне майно та правомірності державної реєстрації такого права. Водночас Почаївська духовна семінарія Тернопільської єпархії Української православної церкви, звертаючись до суду як третя особа із самостійними вимогами, просить визнати за нею право користування Всесвятською церквою на кладовищі міста Почаїв 1773 року, посилаючись на здійснення статутної діяльності, історичний зв`язок із зазначеним культовим об`єктом та його фактичне використання під час проведення богослужінь. Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт стосування первісного позову, зустрічного позову та позову третьої особи одного й того самого об`єкта нерухомого майна не свідчить про тотожність предмета спору. Предмет спору визначається не лише об`єктом, щодо якого виник правовий конфлікт, а насамперед тим матеріально-правовим питанням, вирішення якого просить позивач, та юридичним результатом, на досягнення якого спрямований відповідний спосіб судового захисту. Із поданої Почаївською духовною семінарією Тернопільської єпархії Української православної церкви позовної заяви випливає, що заявлені нею вимоги спрямовані на підтвердження наявності у неї права користування спірним майном, а не на вирішення питання щодо належності права на це майно чи законності державної реєстрації такого права. Таким чином заявлені третьою особою вимоги випливають із самостійних правовідносин щодо користування майном та спрямовані на захист окремого матеріально-правового інтересу, який не є тотожним предмету спору між первісними сторонами. При цьому ймовірне задоволення позову Почаївської духовної семінарії Тернопільської єпархії Української православної церкви саме по собі не усуває спір між первісними сторонами та не виключає необхідності вирішення питання щодо належності права на спірне майно і законності державної реєстрації такого права. За своєю правовою природою заявлені третьою особою вимоги не є конкуруючими із вимогами первісного позову, оскільки їх задоволення не спростовує доводів прокурора про належність права державі, так само як і не підтверджує правомірності державної реєстрації права власності за Почаївською Свято-Успенською Лаврою, відтак не вирішує матеріально-правового конфлікту, який виник між сторонами у цій справі. За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заявлені Почаївською духовною семінарією Тернопільської єпархії Української православної церкви вимоги стосуються іншого самостійного матеріально-правового інтересу, виходять за межі предмета спору у цій справі та можуть бути заявлені шляхом пред`явлення самостійного позову. Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви Почаївської духовної семінарії Тернопільської єпархії Української православної церкви на підставі ч. 6 ст. 180 ГПК України у взаємозв`язку з положеннями ст. 49 цього Кодексу. Поряд з тим повернення позовної заяви в означеному випадку не позбавляє заявника права на судовий захист, гарантованого ст. 55 Конституції України, а свідчить лише про необхідність реалізації такого права у належному процесуальному порядку шляхом звернення до суду із самостійним позовом. За наведених обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваної ухвали судова колегія не вбачає. Приписами ст. 236 ГПК України унормовано, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Положеннями ст. 275 ГПК України передбачено право суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. В розрізі наведених норм колегія суддів зазначає, що скаржником не доведено, а апеляційним судом не встановлено підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору у справі № 921/773/25, відтак оскаржувану ухвалу належить залишити без змін. У зв`язку із залишенням без змін ухвали місцевого господарського суду, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються судом на скаржника. Керуючись ст. 129, 236, 255, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:

1. Залишити без задоволення апеляційну скаргу Почаївської духовної семінарії Тернопільської єпархії Української православної церкви на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі № 921/773/25.

2. Залишити без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі № 921/773/25.

3. Покласти витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги на скаржника.

4. Повернути матеріали справи до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 20.07.2026. Головуючий суддя П.В. Горбасенко Судді Р.М. Колесник О.М. Сковородіна