Постанова КЦС ВС № 536/647/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2026 року м. Київ справа № 536/647/25 провадження № 61-14596св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Новооржицька громада Лубенського району Полтавської області, третя особа- приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Проботюк Юлія Миколаївна, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 липня 2025 року у складі судді Гуменюк Г. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Карпушина Г. Л., Чумак О. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новооржицької громади Лубенського району Полтавської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позовна заява мотивована тим, що 22 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А. Г. за реєстровим № 12938. У липні 2023 року він домовився з ОСОБА_2 про догляд за останнім, оскільки ОСОБА_3 , з якою у ОСОБА_2 попередньо був укладений спадковий договір, належно не виконувала своїх зобов`язань по його догляду та наданню допомоги, у зв`язку із чим 04 жовтня 2023 року ОСОБА_2 склав на його ім`я заповіт, посвідчений приватним нотаріусомКременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Прокопом О. Е. за реєстровим № 1727, відповідно до якого все своє майно заповів йому. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.Після смерті якого належну спадкодавцю квартиру оформили на себе особи, з якими у нього був укладений спадковий договір, а він отримав предмети побуту, які належали померлому. Вказував, що оскільки йому не було відомо про наявність у ОСОБА_2 будь-якого іншого спадкового майна, він не звертався до нотаріуса із заповітом для реалізації своїх спадкових прав. У лютому 2025 року до нього звернулася приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Проботюк Ю. М., яка повідомила, що до неї надійшла заява ОСОБА_4 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , на ім`я якого останній також склав заповіт, але раніше. ОСОБА_4 претендував на земельну ділянку, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 094974 від 27 серпня 2004 року. Приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Проботюк Ю. М. пояснила йому, що відповідно до заповіту, складеному ОСОБА_2 на його користь, він є єдиним спадкоємцем належного спадкодавцю майна. Проте своєю постановою від 21 лютого 2025 року приватний нотаріус відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку із пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини. Позивач зазначав, що визначений статтею 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) строк для прийняття спадщини пропущений ним з поважних причин через необізнаність про належне ОСОБА_2 майно, яке увійшло до складу спадщини. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю один місяць з моменту набрання рішенням суду законної сили. Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 квітня 2025 року відкрито провадження у вказаній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання; залучено до участі у справі як третю особу приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Проботюк Ю. М. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не надав належних і допустимих доказів поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суди зазначили, що сама по собі необізнаність позивача щодо наявності та обсягу спадкового майна не є підставою для надання йому додаткового строку для прийняття спадщини. Суди послалися на відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 липня 2025 року, постанову Полтавського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи У листопаді 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні його позову. Вказує, що про існування земельної ділянки, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку ПЛ № 094974 від 27 серпня 2004 року, яка увійшла до складу спадкового майнавін дізнався від приватного нотаріуса у лютому 2025 року. Посилається на те, що він не є родичем або членом сім`ї спадкодавця, проживав окремо від нього та ніколи від заповідача не чув про наявність у нього земельного ділянки в іншій сільській місцевості. Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Відзив на касаційну скаргу не подано. Фактичні обставини справи, встановлені судами 22 листопада 2007 року між ОСОБА_2 (відчужувач) та ОСОБА_3 (набувач) було укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А. Г. за реєстровим № 12938, відповідно до умов якого набувач зобов`язалася виконувати передбачені договором розпорядження відчужувача та у випадку смерті останнього набувала право власності на належну йому квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 8-9). На випадок своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Курячим В. М. за реєстровим № 1528, відповідно до якого все належне йому майно, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося і взагалі все те, на що він за законом матиме право і що буде належатиме йому на момент смерті та що згідно із законодавством України може бути успадкованим у повному обсязі, без будь-яких винятків, заповів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 84). 01 лютого 2022 року ОСОБА_2 склав заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все його майно, де б воно не було, з чого б воно не складалося, та яке взагалі буде належать йому на день смерті, заповів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ліньковою І. Б. за реєстровим № 247 (а. с. 87). 04 жовтня 2023 року ОСОБА_2 склав заповіт, за яким на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все його майно, де б воно не було, з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що належатиме йому на момент смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокопом О. Е. за реєстровим № 1727 (а. с. 89). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повторно 13 грудня 2024 року (а. с. 79). Відповідно до листа приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Проботюк Ю. М. від 31 січня 2025 року № 38/02-14 приватним нотаріусом ОСОБА_1. було повідомлено про те, що у її провадженні знаходиться спадкова справа № 53/2024 щодо спадщини померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та про пропуск ОСОБА_1 визначеного шестимісячного строку для прийняття спадщини після померлого; роз`яснено необхідність звернення до суду для визначення додаткового строку для прийняття спадщини (а. с. 90). 21 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Проботюк Ю. М. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер (а. с. 92). Постановою приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Проботюк Ю. М. від 21 лютого 2025 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у зв`язку із пропуском ним шестимісячного строку для прийняття спадщини (а. с. 94). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях; 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Відповідно до частин першої та третьої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними (див.: постанову Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 545/1231/23 (провадження № 61-16142св23)). Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22 (провадження № 61-8694св23), від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/23 (провадження № 61-7645св24). Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (див.: постанову Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21 (провадження № 61-6134св23)). Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (див.: постанову Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 706/275/22 (провадження № 61-12010св23)). За конкретних фактичних обставин кожної справи суд має оцінювати тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що має важливе правове значення (див.: постанову Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 639/8197/21 (провадження № 61-14773св23)). Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20). Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, у тому числі, закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо (див.: постанову Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18). Правозастосовча практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, дійшла висновку, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Звертаючись до суду із заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивач як на підставу поважності причин пропуску строку посилався на необізнаність про наявність спадкового майна, зокрема, земельної ділянки, яка належала спадкодавцю. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відмовляючи у задоволенні позову про надання позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку про прийняття спадщини. При цьому суди правильно зазначили про те, що необізнаність позивача про наявність спадкового майна не може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки сама по собі ця обставина, без встановлення інших об`єктивних обставин, не свідчить про поважність пропуску спадкоємцем цього строку. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 січня 2022 року у справі № 525/1067/20 (провадження № 61-10435св21), від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 (провадження № 61-9796св22) та інших. Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини, оскільки він не надав безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, не довів наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. При цьому позивач знав як про смерть спадкодавця, так і про наявність складеного на його користь заповіту. Доводи ОСОБА_1 у поданій ним касаційній скарзі щодо неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду зроблених у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі, наведеній заявником у касаційній скарзі. Інші наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки суди попередніх інстанцій належно дослідили всі зібрані у справі докази та надали їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін. З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 липня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Р. А. Лідовець І. Ю. Гулейков Д. Д. Луспеник