Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/221/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/221/26 пров. № А/857/14243/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Мандзія О.П., суддів Гулима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року про закриття провадження у справі №500/221/26 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу (суддя Грицюк Р.П., м. Тернопіль), - В С Т А Н О В И В: Головне управління ДПС у Тернопільській області звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 67564368,09 грн: - штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг 67 555 609,8 грн за платежами; - адміністративні штрафи та інші санкції 2040,00 грн. - акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (крім тих, що оподатковуються згідно з підпунктом 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України) (Теребовлянська ТГ) 1148,06 грн.; - акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (крім тих, що оподатковуються згідно з підпунктом 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України) (Підволочиська ТГ) 522,73 грн. - акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (крім тих, що оподатковуються згідно з підпунктом 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України) (Чортківська ТГ) 2933 грн. - акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (крім тих, що оподатковуються згідно з підпунктом 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України) (Копичинецька ТГ) 2144,50 грн. Ухвалою від 26.01.2026 відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 провадження у справі закрито (п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України)); роз`яснено, що спір підлягає розгляду у межах відкритого провадження по справі про неплатоспроможність боржника за правилами господарського судочинства. Не погоджуючись із цією ухвалою, Головне управління ДПС у Тернопільській області оскаржило її у апеляційного порядку, як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм процесуального права, зокрема щодо визначення предметної юрисдикції спору, не врахувавши актуальний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13.04.2023 у справі №320/12137/20. Аналізуючи зміст приписів Кодексу України з процедур банкрутства (далі КузПБ) у взаємозв`язку з нормами ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) можливо дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо. До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки. Так, правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ. Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції. Таким чином, спірні правовідносини, які виникли у зв`язку з наявністю податкового боргу (його стягнення у відповідному порядку) напряму не пов`язані зі справою про банкрутство, а мають публічно-правовий характер, як наслідок виконання податковим органом владних повноважень визначених Податковим кодексом України, та виникли у межах публічно-правового спору, а відтак цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства. Зазначену правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.11.2023 у справі №980/129/22 (908/1333/22). Крім того, у згаданій справі Суд вказав, що аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №320/12137/20, від висновку щодо якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати. Твердження суду, що категорію спорів, що розглядаються господарським судом в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність), як «спори щодо інших вимог до боржника», розширено шляхом уточнення про те, що у межах такої категорії спорів можуть розглядатись «у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України є неправильним та вільним тлумаченням ч.8 ст.20 ГПК. Головне управління ДПС у Тернопільській області не спростовує, що з 01.01.2025 знята пряма заборона розгляду в порядку ГПК спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), однак це не означає автоматичного розширення повноважень господарських судів. Судом не надано правової оцінки тому факту, що на момент звернення Головного управління ДПС у Тернопільській області з позовом про стягнення податкового боргу з ФОП ОСОБА_1 , а саме 20.01.2026 не було зареєстровано жодних проваджень в судах інших юрисдикцій, у тому числі проваджень у справі про неплатоспроможність. Відтак, підстав для звернень до Господарського суду з позовом про стягнення податкового боргу у ГУ ДПС в Тернопільській області не було. З урахуванням того, що висновки, на які посилається апелянт, застосовувались судами різних юрисдикцій до спірних правовідносин публічно-правового характеру, що виникали як до порушення у справах про банкрутство, так і після, контролюючим органом дотримано усіх норм визначених законодавцем та вжито заходів в межах компетенції і наявних повноважень. З огляду на наведене, ГУ ДПС у Тернопільській області вважає, що, рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт просив ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №500/221/26 скасувати та справу направити для продовження розгляду до Тернопільського окружного адміністративного суду. Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України розгляд апеляційної скарги судом апеляційної інстанції здійснюється без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних міркувань. Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Згідно з ч. 1 ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (ст. 6). Поняття «суд, встановлений законом» передбачає дотримання правил юрисдикції та підсудності. Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Статтями 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Водночас ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 ГПК України). Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Юрисдикція господарських суді визначена у ст. 20 КПК України. Так, згідно з преамбулою КУзПБ від 18.10.2018 №2597-VIII цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. За ст. 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав. Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, котрий набрав чинності з 21.10.2019. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Зокрема, КУзПБ регламентує, у тому числі, процесуальні питання щодо порядку здійснення судочинства у межах відповідних процедур (зокрема, відкриття провадження, види судових рішень у банкрутстві, порядок їх оскарження тощо). Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою як найповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ. Частиною 1 ст. 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Так, частиною 2 ст. 7 КУзПБ (у редакції, яка була чинною до 01.01.2025) господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (ч. 3 ст. 7 КУзПБ). Пункт 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 01.01.2025) передбачав, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. Аналіз наведених положень дозволяє дійти висновку, що до 01.01.2025 положення ГПК України визначали компетенцію господарських судів на розгляд справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. При цьому, до категорії спорів, які розглядаються господарським судом в межах справи про банкрутство, частиною другою статті 7 КУзПБ було віднесено: всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Верховний Суд в постанові від 11.12.2024 у справі №640/14829/21, аналізуючи зміст наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами ст. 20 ГПК України (у редакції до 01.01.2025), дійшов висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо. До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки. У постанові від 11.07.2024 №810/1842/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що правила визначення юрисдикції суду визначає насамперед процесуальне законодавство, зокрема ГПК України, КАС України, а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ. Так, відповідно до п. 1 ч. 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. У постанові від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку про те, що провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21.10.2019, слід визначати із застосуванням норм статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство. Велика Палата Верховного Суду також відзначила, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 01.11.2023 у справі №908/129/22, вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому такі спори віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства. Апеляційний суд у контексті спірних правовідносин зауважує, що 01.01.2025 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації» від 19.09.2024 №3985-IX (далі - Закон №3985-IX), яким абзац перший ч. 2 ст. 7 КУзПБ викладено в такій редакції: «2. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.» Одночасно Законом №3985-IX внесено зміни і у п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України та викладено його в наступній редакції: «8) справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника». Суд першої інстанції вірно зауважив, що порівняльний аналіз внесених законодавцем змін дозволяє дійти висновку, що, починаючи з 01.01.2025, виключено заборону на розгляд господарськими судами в межах справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. Крім того, у редакції з 01.01.2025, таку категорію спорів, що розглядаються господарським судом в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність), як «спори щодо інших вимог до боржника», розширено шляхом уточнення про те, що у межах такої категорії спорів можуть розглядатись «у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України». Вказане свідчить про те, що внесеними змінами не було додатково поширено юрисдикцію господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), на розгляд «спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України», а розширено зміст такої категорії спорів як «спори щодо інших вимог до боржника» шляхом уточнення «у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України». Додатково слід звернути увагу і на те, що відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 1 КУзПБ визначено, що грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви; Як вірно вказав суд першої інстанції, спір у даній справі виник у зв`язку з несплатою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 податкового боргу в розмірі 67564368,09 грн, тобто має майновий характер. Після звернення Головного управління ДПС в Тернопільській області із позовом про стягнення податкового боргу з ФОП ОСОБА_1 20.01.2026 до Тернопільського окружного адміністративного суду, Господарським судом Тернопільської області ухвалою від 04.02.2026 у справі за №921/6/26 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , що має статус ФОП, введено процедуру реструктуризації боргів, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Станом на час розгляду даної справи розгляд справи про неплатоспроможність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 триває. Апеляційним судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 10.03.2026 у справі №921/6/26 прийнято заяву Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання грошових вимог відносно ОСОБА_1 , що має статус ФОП в сумі 68 571 748,21 грн та 6 656,00 грн судового збору до розгляду. Підсумовуючи викладене у сукупності, Господарським судом Тернопільської області здійснюється розгляд господарської справи №921/6/26 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , який має статус ФОП, провадження у якій відкрито після відкриття провадження в адміністративній справі №500/221/26, визнано грошові вимоги Головного управління ДПС в Тернопільській області до ОСОБА_1 , що має статус ФОП, як кредитора. Крім того, предметом спору у справі №500/221/26 є стягнення з відповідача до бюджету податкового боргу у розмірі 67564368,09 грн з боржника у господарській справі №921/6/26 про його неплатоспроможність, тобто заявлено майнові вимоги. Вказане свідчить про правильність висновків суду першої інстанції, що у силу вимог п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України та ст. 7 КУзПБ, після відкриття провадження у справі щодо банкрутства відповідача спір, що є предметом розгляду справи №500/221/26 віднесений до виключної юрисдикції Господарського суду Тернопільської області, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі №500/221/26 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. П. Мандзій судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар