Постанова 4857 № 500/29/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/29/26 пров. № А/857/20683/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмово провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 500/29/26 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Юзьківим М.І. в м. Тернополі за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, дата складення повного тексту судового рішення 04 березня 2026 року), - ВСТАНОВИВ: Головне управління ДПС у Львівській області (далі також ГУ ДПС, позивач) звернулося з позовом до ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , відповідач), у якому просить суд стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 на користь бюджету податковий борг в розмірі 439 814,90 грн. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що податковим органом не доведено, що будівлі, які належать відповідачу на праві власності, не є будівлями сільськогосподарського призначення, а останній не є сільськогосподарським товаровиробником. У відповідь на подану апеляційну скаргу позивач подав відзив, в якому заперечує проти вимог скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відповідності до вимог частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з довідкою про наявність податкового боргу станом на 01.12.2025 року у відповідача наявний податковий борг перед бюджетами та державними цільовими фондами по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в сумі 439 814,90 грн. Податковий борг виник внаслідок несплати відповідачем узгодженого податкового зобов`язання, нарахованого відповідно до податкових повідомлень-рішень № 0577337-2408-1908 від 02.05.2024 на суму 39 757,80 грн., № 0577338-2408-1908 від 02.05.2024 на суму 30 464,90 грн., № 0577339-2408-1908 від 02.05.2024 на суму 41 821,40 грн., № 0684428-2408-1908 від 29.04.2024 на суму 40 573,00 грн., № 0684423-2408-1908 від 29.04.2024 на суму 29 555,50 грн; № 0684425-2408-1908 від 29.04.2024 на суму 35 604,00 грн., № 0684424-2408-1908 від 29.04.2024 на суму 27 282,00 грн., № 0684427-2408-1908 від 29.04.2024 на суму 38 571,00 грн., № 0684426-2408-1908 від 29.04.2024 на суму 37 452,00 грн., № 0020262-2408-1918 від 10.03.2025 на суму 42 131,40 грн., № 0020261-2408-1918 від 10.03.2025 на суму 44 318,20 грн., № 0020260-2408-1918 від 10.03.2025 на суму 32 283,70 грн. Вказані податкові повідомлення-рішення надсилалися контролюючим органом на адресу місця фактичного проживання відповідача, та були вручені відповідачу особисто 19.07.2024 року та 21.05.2025, що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи. Доказів щодо скасування та оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень матеріали справи не містять, а тому грошові зобов`язання, визначені в них, вважаються узгодженими. Відповідачу виставлялась податкова вимога форми «Ф» від 14.10.2024 року № 0022677-1306-1301, з часу виставлення якої податковий борг відповідача не переривався, яка надсилалась ГУ ДПС разом із детальним розрахунком суми податкового боргу до податкової вимоги за адресою реєстрації місця проживання відповідача. Доказів щодо скасування та оскарження вказаної податкової вимоги матеріали справи не містять, як і не містять доказів погашення податкового боргу на час вирішення справи судом. Відтак, ГУ ДПС звернулося до адміністративного суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості у судовому порядку. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував узгоджені суми податкового зобов`язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 439 814,90 грн, а тому даний податковий борг підлягає до стягнення в судовому порядку. Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами Податкового кодексу України (далі також - ПК України). Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом. Як передбачено пунктом 36.1 ст. 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Грошове зобов`язання платника податків відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно вимог пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1- 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Як передбачено пунктом 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. За правилами, визначеними пунктом 59.5 статті 59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Порядок оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки регламентовано приписами статті 266 ПК України. За правилами підпункту 266.1.1 статті 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно з підпунктом 266.2.1 статті 266 ПК України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Як передбачено підпунктом 266.3.1 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Відповідно до підпункту 266.3.2 статті 266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Згідно з підпунктом 266.5.1 статті 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Вимогами підпункту 266.1.1 статті 266 ПК України установлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Як передбачено підпунктом 266.7.1 статті 266 ПК України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Відповідно до підпункту 266.7.2 статті 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Таким чином, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією зі складових податку на майно, а платником такого податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що закон передбачає й деякі виключення з цього правила. Так, згідно з підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тож у розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України нежитлова будівля не підлягає оподаткуванню спірним податком за наявності сукупно наступних умов: - така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; - власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник; - така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку. Отже, в межах спірних правовідносин слід встановити чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні чинного законодавства та встановити факт використання ним спірних нежитлових будівель, як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури, в межах сільськогосподарських потреб. Так, за визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Застереження в підпункті 14.1.235 щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження. Визначення «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України від 23 вересня 2008 року № 575-VI «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у справі № 500/2407/18 постанова від 24 лютого 2020 року. Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що лише сам по собі факт наявності у власності відповідача будівель призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку його, як сільськогосподарського товаровиробника. Крім цього, необхідно зауважити, що згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі також Закон № 996-ХIV). Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Суд апеляційної інстанції зазначає, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Отже, підтвердженням використання об`єктів нерухомості протягом звітного (податкового) періоду за призначенням у господарській діяльності є первинні документи бухгалтерського обліку. Такими первинними документами, серед інших, можуть виступати: акт введення будівлі в експлуатацію; акт введення в експлуатацію основних засобів (обладнання), яке використовується у процесі господарської діяльності; акти приймання-передачі; розрахунки амортизації; товарно-транспортні накладні; касові чеки; накладні; платіжні доручення; внутрішні акти на переміщення сировини/товару тощо. На думку суду апеляційної інстанції, зазначеними документами, за умови їх ідентифікації із вказаними будівлями, може підтверджуватися факт ведення господарської діяльності, зокрема сільськогосподарського товаровиробництва. Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що такі документи до матеріалів справи не подано. Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належними доказами не підтверджено, що нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності у податкові періоди, за які нараховані податкові зобов`язання, використовувалося ним безпосередньо для здійснення сільськогосподарського товаровиробництва. Щодо поданих відповідачем до суду апеляційної інстанції Висновків про обстеження нерухомого майна проведеної ТОВ «Бізнес центр «ПРОМЕТЕЙ» № 07/26, № 08/26 та № 09/26 від 16.03.2026 року, то суд апеляційної інстанції не бере такі до уваги з огляду на наступне. У вказаних висновках зазначено, що у відповідності до таблиці «КЛАСИФІКАЦІЇ БУДІВЕЛЬ ТА СПОРУД» Національного класифікатора будівель та споруд НК 018:2023, затвердженого Наказом Міністерства економіки від 16.05.2023 № 3573, будівля корівника чотирьохрядного загальною площею 1186,8 м.кв., що заходиться за адресою. Львівська обл., Підкамінська територіальна громада, урочище «Лан», буд. 9; будівля корівника чотирьохрядного загальною площею 1248,4 м.кв., що заходиться за адресою. Львівська обл., Підкамінська територіальна громада, урочище «Лан», буд. 9А; будівля доїльно-молочного блоку загальною площею 909,4 м.кв., що заходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать гр. ОСОБА_1 відносяться до розділу «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» (код 1271), класу «Інші нежитлові будівлі» (код 127). Проте, зазначені висновки не є первинним документом бухгалтерського обліку платника податків, в розумінні Закон № 996-XIV, а тому не можуть бути належним доказом підтвердження, що нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, використовувалося ним безпосередньо для здійснення сільськогосподарського товаровиробництва. Враховуючи вищенаведене, відповідачем не подано й матеріалами справи не підтверджено, що він є сільськогосподарським товаровиробником, тобто не відповідає вимогам, які ставляться до суб`єкта - власника нежитлової нерухомості, для звільнення його від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед бюджетами та державними цільовими фондами з платежу на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є податковим боргом. Як підтверджується матеріалами справи, у зв`язку з несплатою податкового боргу згідно статті 59 ПК України відповідачу виставлялась податкова вимога форми «Ф» від 14.10.2024 року № 0022677-1306-1301, яка надсилалась ГУ ДПС разом із детальним розрахунком суми податкового боргу до податкової вимоги за адресою реєстрації місця проживання відповідача, однак вжиті заходи не призвели до сплати податкового боргу платником податків. При цьому, з часу виставлення податкової вимоги податковий борг не переривався. Заперечень щодо суми податкового боргу або доказів його сплати відповідачем не надано. Відповідно до пункту 87.11 статті 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження. Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував узгоджені суми податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 439 814,90 грн, а тому даний податковий борг підлягає до стягнення в судовому порядку. У розрізі викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не спростовані відповідачем, а отже підлягають до задоволення в повному обсязі. Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. ГУ ДПС виконало покладений на нього обов`язок, а саме довело правомірність своїх рішень, чим спростувало твердження ОСОБА_1 про порушення його прав та інтересів. Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка. Інших доводів на підтвердження протиправності дій ГУ ДПС відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. У розрізі викладеного, підстави для застосуванні положень статті 139 КАС України відсутні. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 500/29/26 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді І. В. Глушко Н. М. Судова-Хомюк