Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/64/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2026 рокуСправа №300/64/25 пров. №А/857/43752/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року (суддя Шумей М.В., м.Івано-Франківськ),- ВСТАНОВИВ: У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУПФ), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ про відмову у призначенні пенсії від 19.12.2024 № 204150001995 (далі Рішення); зобов`язати ГУПФ повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 16.12.2024 на підставі статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV), зарахувавши до стажу роботи періоди роботи з 19.01.1990 по 06.08.1990; з 07.09.1990 по 31.12.1991; з 01.01.1992 по 28.02.1992 та з 04.03.1992 по 16.06.2014 згідно з трудовою книжкою від 22.08.1987 НОМЕР_1 (далі Трудова книжка). Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року позов задоволено повністю. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі. В доводах апеляційної скарги вказує, що оскільки позивач звернувся за призначенням пенсії з підтверджуючими довідками, які видані на території російської федерації (далі рф), 16.12.2024, тобто після набрання чинності Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-ІХ), то вищезазначені довідки повинні бути легалізовані шляхом проставлення апостиля. Зазначає про відсутність підстав для зарахування до стажу роботи всіх періодів роботи позивача після 01.01.1992 на території рф. Також, звертає увагу на те, що оскільки позивачем в заяві про призначення пенсії не зазначено нездійснення іншою державною пенсійних виплат за періоди роботи з 19.01.1990 по 06.08.1990 та з 07.09.1990 по 31.12.1991, то відсутні підстави для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у Рішенні не зазначено жодних причин, чому позивачу не зарахували до стажу періоди роботи з 19.01.1990 по 06.08.1990; з 07.09.1990 по 31.12.1991; з 01.01.1992 по 28.02.1992 та з 04.03.1992 по 16.06.2014. Також, обставини про те, що з 01.01.2023 рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.06.2023, оскільки вказані обставини не впливають на правомірність прийняття оспореного рішення пенсійного органу, що прийнято 19.12.2024, та не стосується періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 16.12.2024 позивач, при досягненні 55 років, звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено ГУПФ. 19.12.2024 ГУПФ Рішенням позивачу відмовило у призначення пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю особистого повідомлення заявника щодо неодержання пенсії в органах пенсійного забезпечення рф. Окрім того, не зараховані періоди роботи згідно з Трудовою книжкою з 19.01.1990 по 06.08.1990 з 07.09.1990 по 31.12.1991, оскільки статтею 24-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-ІV) періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Інформація про отримання неотримання виплат від органів пенсійного забезпечення в росії відсутня. Також, не зараховано період з 01.01.1992 по 28.02.1992 та з 04.03.1992 по 16.06.2014, оскільки відповідно до Закону №2783-ІХ до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РСФСР по 31.12.1991. Позивач, вважаючи протиправним Рішення ГУПФ, звернувся до суду із позовом. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон № 1058-IV. Положеннями частини першої статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з абзацу 1 частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Згідно з пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637). У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до Трудової книжки позивача вчинено такі записи про періоди роботи: -записи №2-3 про період роботи з 19.01.1990 по 06.08.1990 на підприємстві «Юганскнетегаз»; -записи №4-5 про період роботи з 07.09.1990 по 28.02.1992 - на підприємстві «Сутормінськ нафта»; - записи №6-8 про період роботи з 04.03.1992 по 04.07.1996 - на підприємстві «Ноябрськнафтогаз»; - записи №9-21 про період роботи з 01.05.1998 по 30.12.2003 - на підприємстві «Муравленковськнафта»; - записи №22-28 про період роботи з 30.12.2003 по 18.02.2014 - на підприємстві «Капітальний ремонт скважин - Сервіс»; - записи №29-30 про період роботи з 01.03.2014 по 16.06.2014 - на підприємстві «Югратрансавто». Також серед матеріалів справи наявні довідки, якими підтверджено вищезазначені періоди роботи позивача, а саме: - довідка, що уточнює особливий характер роботи й умови праці та підтверджує постійну зайнятість на роботах, передбачених Списком №2 від 19.06.2019 №18/1/254, яка видана АТ «Газпромнафта-Ноябрьскнафтогаз» (а.с.11); - довідка від 27.07.2018 №452, яка видана ТОВ «Муравленковська транспортна компанія» (а.с.9); - довідка від 27.07.2018 №453, яка видана ТОВ «Муравленковська транспортна компанія» (а.с.10); Відтак, судом з`ясовано, що спірні періоди трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, що не заперечується відповідачем, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів стало припинення участі рф з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) та відсутність апостилю на довідках. З цього приводу потрібно зазначити про таке. Відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. У відповідності до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. 13 березня 1992 року між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення». Відповідно до вимог статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають. Постановою №1328 постановлено про вихід з Угоди. Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 «Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023. Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди для України 19.06.2023. З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди. При цьому, закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна, як держава-учасниця Угоди, виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди. Відповідно до частини 2 статті 13 Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Відтак, Угода підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.09.2024 у справі №580/3576/22. Відтак, є безпідставними посилання відповідача на припинення участі російської федерації в Угоді, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії Угоди. З огляду на викладене, не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди особам, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. Також, за приписами статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (далі Конвенція), ратифікованої із застереженнями однойменним Законом № 240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів. 01.12.2022 прийнято Закон №2783-IX, яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції, та Протоколу до Конвенції, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України № 140/98-ВР. Вирішено керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», вийти з Конвенції, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції. Отже, Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції, тому до документів, виданих на території російської федерації, при їх пред`явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з російською федерацією. Після зупинення дії Конвенції виникла ситуація, коли громадяни України, які мали документи, видані на території, зокрема російської федерації, з метою проставлення на таких документах апостилю мали б їхати на територію держави-агресора. Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Отже, під час дії воєнного стану, виготовлені на території російської федерації, установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою документи, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. З огляду на викладене вище, охоронювані законом права та інтереси позивача на соціальний захист порушено відповідачем, що знайшло своє відображення, зокрема у неврахуванні довідок, які підтверджують пільговий стаж роботи за Списком №2. Підсумовуючи вищевикладене, до страхового стажу позивача слід зарахувати періоди його роботи в російській федерації: з 19.01.1990 по 06.08.1990; з 07.09.1990 по 31.12.1991; з 01.01.1992 по 28.02.1992 та з 04.03.1992 по 16.06.2014. Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 324, 325, 328, 329 КАС суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим Т. В. Онишкевич