Постанова 4855 № 320/8919/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/8919/24 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України Військової частини НОМЕР_1 тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 та просив суд: - визнати протиправним рішення тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 та зобов`язати прийняти рішення виплатити підйомну допомогу в повному обсязі, а саме 33714,56 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є офіцером, призваним із запасу, та у зв`язку з призначенням на посаду офіцера оперативного відділу штабу військової частини НОМЕР_1 вибув із м. Очаків до нового місця проходження військової служби у АДРЕСА_1 . Позивач вказав, що 30.01.2024 звернувся до відповідача з рапортом про виплату підйомної допомоги відповідно до пункту 1 частини четвертої Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 05.02.2018 №45, який передбачає право на отримання такої допомоги, зокрема, військовослужбовцями, прийнятими на військову службу за контрактом та призначеними до військових частин, що дислокуються поза місцем їх постійного проживання. Разом з тим, у задоволенні зазначеного рапорту відповідачем було відмовлено шляхом внесення власноручного запису про те, що заява не підлягає задоволенню. Посилаючись на те, що така відмова є протиправною та порушує його право на отримання підйомної допомоги, позивач просив суд захистити його порушене право шляхом задоволення заявлених позовних вимог. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підйомної допомоги відповідно до п. 1 ч. 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу відповідно до п. 1 ч. 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Позивач постійно проживає в м. Очаків. У зв`язку з призначенням на військову службу посаду офіцер оперативного відділу штабу військової частини НОМЕР_1 з АДРЕСА_1 . Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 30.01.2024 року, в якій просив виплатити йому підйомну допомогу згідно п. 1. ч.4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 05.02.2018 року №45. Відповідач на рапорті Позивача власноручно зазначив, що заява не підлягає задоволенню. Вважаючи протиправними рішення відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин, що виникають між державою та громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), який визначає правові та організаційні засади виконання військового обов`язку, а також загальні умови та порядок проходження військової служби в Україні. Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних за станом здоров`я та віком громадян України (крім випадків, установлених законом), а також іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із забезпеченням оборони України, захистом її незалежності та територіальної цілісності. При цьому законодавець прямо передбачив, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до страхового стажу, загального трудового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2232-XII (у редакції, чинній станом на 26.02.2021) проходження військової служби здійснюється громадянами України як у добровільному порядку шляхом укладення контракту, так і за призовом, тоді як іноземці та особи без громадянства проходять військову службу виключно у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 2 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, набувають статусу військовослужбовців. Порядок проходження військової служби, права, обов`язки та гарантії військовослужбовців визначаються Законом №2232-XII, іншими законами України, положеннями про проходження військової служби, затвердженими Президентом України, а також іншими нормативно-правовими актами. Статтею 3 Закону №2232-XII встановлено, що правову основу військового обов`язку та військової служби становлять Конституція України, цей Закон, закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України, нормативно-правові акти, що регулюють питання забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві, визначення статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. За приписами частини першої статті 4 Закону №2232-XII комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями здійснюється шляхом призову громадян України на військову службу або прийняття громадян України на військову службу за контрактом. Відповідно до статті 40 Закону №2232-XII гарантії правового та соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються законами України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей», а також іншими законами України. Основні принципи державної політики у сфері соціального та правового захисту військовослужбовців і членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який встановлює систему державних гарантій, спрямованих на створення належних економічних, соціальних та інших умов для реалізації військовослужбовцями їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також регулює правовідносини, що виникають у цій сфері. Згідно зі статтею 1 зазначеного Закону соціальний захист військовослужбовців є діяльністю держави, спрямованою на формування системи правових і соціальних гарантій, які забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод військовослужбовців, задоволення їх матеріальних і духовних потреб відповідно до особливого характеру військової служби, їх правового статусу та підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. До таких гарантій належить право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від особи обставин, у старості, а також в інших випадках, прямо передбачених законом. Статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» врегульовано питання продовольчого, речового та інших видів забезпечення військовослужбовців. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що у разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також військовослужбовців кадрової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, до нового місця військової служби в іншому населеному пункті у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу із строком навчання не менше шести місяців або у зв`язку з передислокацією військової частини, їм виплачуються: підйомна допомога у розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця та 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім`ї, який переїжджає разом із ним, а також добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі військовослужбовця та кожного члена його сім`ї, який переїжджає разом із ним. З метою реалізації наведених законодавчих положень наказом Міністерства оборони України від 05.02.2018 №45 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги (далі - Порядок №45). Пунктом 1 Порядку №45 визначено, що у разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, кадрову військову службу або військову службу за призовом осіб офіцерського складу Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, до нового місця військової служби в іншому населеному пункті у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів чи інших військових навчальних закладів із строком навчання шість місяців і більше без збереження попередньої посади або у зв`язку з передислокацією військової частини, таким військовослужбовцям виплачуються підйомна допомога у розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця та 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім`ї, який переїхав разом із ним, а також добові за кожний день перебування в дорозі. Відповідно до пункту 2 Порядку №45 право на отримання підйомної допомоги та добових виникає у військовослужбовця з дати прийняття ним посади та справ у разі переїзду до нового місця служби з одного населеного пункту до іншого у зв`язку з призначенням на відповідну військову посаду. При цьому розмір підйомної допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, установлених військовослужбовцю за новим місцем проходження військової служби на дату його вступу до виконання службових обов`язків або зарахування на навчання, а щодо членів сім`ї - станом на дату реєстрації рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги у зв`язку з їх переїздом до нового місця військової служби. Згідно з пунктом 3 Порядку №45 виплата підйомної допомоги та добових здійснюється за новим місцем військової служби (навчання) на підставі наказу командира (начальника) військової частини або військового навчального закладу із зазначенням суми нарахованих виплат. У такому наказі обов`язково зазначаються дата і номер наказу про призначення військовослужбовця на військову посаду або про зарахування його на навчання, дата початку виконання ним службових обов`язків, дата вибуття з попереднього місця військової служби та дата прибуття до нового місця військової служби чи нового місця дислокації військової частини. Військовослужбовцям, які на дату прибуття до іншого населеного пункту перебувають у розпорядженні відповідного командира, підйомна допомога та добові виплачуються після їх призначення на відповідні військові посади та фактичного вступу до виконання службових обов`язків за новим місцем проходження військової служби у відповідному населеному пункті. Відповідно до пункту 9 Порядку №45 добові виплачуються за кожний день перебування в дорозі військовослужбовця та кожного члена його сім`ї, які переїхали разом із ним до нового місця військової служби, за умови надання проїзних документів. При цьому день вибуття та день прибуття враховуються як дві окремі доби. У разі відсутності проїзних документів виплата добових здійснюється з розрахунку однієї доби переїзду. Згідно з пунктом 5 Порядку №45 підйомна допомога та добові на членів сім`ї військовослужбовця, які переїхали разом із ним до нового місця проходження військової служби, виплачуються на підставі наказу командира військової частини із зазначенням у ньому суми, що підлягає виплаті. Такий наказ видається на підставі рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги на членів його сім`ї. Пунктом 12 Порядку №45 передбачено, що підготовка наказу про виплату підйомної допомоги та добових як військовослужбовцю, так і членам його сім`ї покладається на службу персоналу відповідної військової частини. Водночас пунктом 13 Порядку №45 встановлено, що виплата підйомної допомоги та добових здійснюється за умови звернення військовослужбовця щодо їх отримання протягом трьох років із дня виникнення права на відповідні виплати. Як убачається зі змісту відзиву на позовну заяву, відповідач, посилаючись на пункт 2 Порядку №45, зазначає, що позивач не набув права на отримання підйомної допомоги у зв`язку з ненаданням належного рапорту про її виплату. Разом із тим будь-яких заперечень щодо самого права позивача на отримання підйомної допомоги відповідачем не наведено. Проаналізувавши наведені положення Порядку №45 у їх системному взаємозв`язку, колегія суддів доходить висновку, що зазначеним нормативно-правовим актом розмежовано порядок виплати підйомної допомоги та добових безпосередньо військовослужбовцю і порядок виплати таких коштів на членів його сім`ї, які переїхали разом із ним до нового місця військової служби. При цьому право військовослужбовця на отримання підйомної допомоги та добових законодавцем не поставлено в залежність від подання ним відповідного рапорту. З аналізу положень пунктів 2 та 5 Порядку №45 вбачається, що подання рапорту військовослужбовцем є необхідним виключно для вирішення питання про визначення та виплату підйомної допомоги і добових членам його сім`ї, які переїхали разом із ним до нового місця військової служби. Крім того, пункт 13 Порядку №45 не містить припису, який би встановлював обов`язковість звернення військовослужбовця саме у формі рапорту для реалізації права на отримання підйомної допомоги. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Разом із тим суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу позивача на те, що предметом оскарження у цій справі є саме бездіяльність військової частини щодо невчинення дій із нарахування та виплати підйомної допомоги, а не окремі дії відповідача. Інших обставин, які б мали істотне значення для правильного вирішення даного спору, а також належних і допустимих доказів на їх підтвердження, матеріали справи не містять, а під час апеляційного розгляду таких обставин також не встановлено. Колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до усталеної практики Суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, рішення судів та інших органів, уповноважених вирішувати спори, повинні містити належне обґрунтування підстав, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції не може тлумачитися як такий, що покладає на суд обов`язок надавати детальну відповідь на кожен довід сторони. Обсяг такого обов`язку залежить від характеру конкретного рішення, що також узгоджується з висновками ЄСПЛ, викладеними у рішенні у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року. Крім того, у пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року (заява №22750/02) наголошено, що судові рішення повинні достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються, а межі такого обов`язку визначаються залежно від характеру рішення та оцінюються з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення, якщо інше не передбачено статтею 78 цього Кодексу. Водночас у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на такого суб`єкта покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого рішення, вчинених дій чи допущеної бездіяльності. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 підйомної допомоги відповідно до пункту 1 частини четвертої Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, є протиправною. Разом із тим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 33 714,56 грн, оскільки виплата підйомної допомоги є похідною від її попереднього нарахування, а тому без здійснення відповідних розрахунків суд позбавлений можливості визначити остаточний розмір належної до виплати суми. За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є покладення на військову частину НОМЕР_1 обов`язку здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підйомної допомоги відповідно до пункту 1 частини четвертої Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги. Ураховуючи наведене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає. За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року- залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Ю.О.Тереза В.В.Файдюк