Постанова 4855 № 640/1542/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1542/20 Суддя (судді) першої інстанції: Семененко Марина Олександрівна ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УСПІХ" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И Л А Товариство з обмеженою відповідальністю «УСПІХ» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області №000058402 від 11.11.2019. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що документальною позаплановою виїзною перевіркою встановлено завищення позивачем суму податкового кредиту на загальну суму податку на додану вартість (далі також ПДВ) 313 916,66 грн, що призвело до завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за липень 2019 року по взаємодії з ризиковим контрагентом TOB «САП 2020». Позивач вважає такі висновки контролюючого органу безпідставними та такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують правомірність формування даних податкового обліку та здійснення господарських операцій із контрагентом-постачальником ТОВ «САП 2020», а тому податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі хибних висновків відповідача, підлягає скасуванню. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі. Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Успіх» (код ЄДРПОУ 22899797) зареєстроване як юридична особа 12.01.1995 р. основний вид діяльності: 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво, перебуває на податковому обліку у відповідача, у межах спірних правовідносин було платником ПДВ. Фахівцями ГУ ДПС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку TOB «УСПІХ» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на поточний рахунок платника податку за липень 2019 року, за результатами якої складено акт від 17.10.2019 №144/10-36-04-02/22899797 (далі - Акт перевірки, т.1 а.с.56-93). Згідно з висновками Акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198, п. 200.4.п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 313 916,66 грн, що призвело до завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21 декларації) за липень 2019 року на суму ПДВ 313 916,66 грн по взаємодії з ризиковим контрагентом TOB «САП 2020» (код ЄДРПОУ 43020601). 25.07.2019 були прийняті податкові повідомлення-рішення №0002321202, №0002331202 від 25.07.2019 прийняті ГУ ДФС у Київській області на підставі акта від 01.07.2019 №568/10-36-12-02/22899797 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Успіх» з питань встановлення правомірності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість за період серпень 2018 року - квітень 2019 року та правомірності декларування суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку за квітень 2019 року, яка виникла за рахунок поточного від`ємного значення ПДВ». Позивач подав до ГУ ДПС у Київській області заперечення вих.№130 від 29.10.2019 на Акт перевірки (т.1 а.с.131-138), за результатами розгляду яких ГУ ДПС у Київській області листом від 07.11.2019 №7214/10/10-36-04-02-10 «Про розгляд заперечень» повідомило позивача про те, що висновки Акту перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення (т.1 а.с.139-145). На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №000058402 від 11.11.2019, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду згідно з декларацією з ПДВ №9184861620 від 16.08.2019 за липень 2019 року у розмірі 313 917,00 грн (т.1 а.с.84). Вважаючи прийняте відповідачем рішення позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом спірних правовідносин контролюючий орган дійшов висновку про непідтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «САП 2020» щодо поставки пиломатеріалів. На обґрунтування такої позиції зазначено, що ТОВ «УСПІХ» не здійснило оплату вартості отриманого товару на користь контрагента; видаткові накладні не містять підпису матеріально відповідальної особи, яка здійснювала оприбуткування товару; під час проведення перевірки не було надано звіту матеріально відповідальної особи про прийняття товару; крім того, товар має нестандартні розміри, що, на думку контролюючого органу, унеможливлює однозначне встановлення факту його оприбуткування у кубічних метрах. Також контролюючий орган звернув увагу, що транспортування товару здійснювалося за рахунок та силами покупця із залученням транспортних засобів фізичних осіб-підприємців, зазначених у товарно-транспортних накладних, які, за наявною інформацією, не мають необхідних основних засобів, трудових ресурсів та найманих працівників. З огляду на наведене податковий орган зазначив, що діяльність ТОВ «САП 2020» характеризується ознаками відсутності фактичного здійснення господарських операцій, а саме: неможливістю реального виконання операцій із постачання пиломатеріалів, а також відсутністю необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської та економічної діяльності через відсутність управлінського, технічного персоналу та інших необхідних ресурсів. Крім того, відповідач послався на Довідку щодо ризиків заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість та/або формування від`ємного значення податку від 15.10.2019 № 5724/10-36-21-06, відповідно до якої у діяльності постачальника ТОВ «САП 2020» встановлено ознаки ризиковості. При цьому зазначено, що за першим ланцюгом постачання вказане товариство здійснювало господарські операції з ТОВ «УСПІХ». Водночас позивач не погоджується з такими висновками контролюючого органу, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. На підтвердження своєї позиції він зазначає, що спірні господарські операції були реальними, фактично виконаними та підтверджуються належними первинними документами. Суд зазначає, що правовідносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема питання визначення вичерпного переліку податків і зборів, що справляються в Україні, порядку їх адміністрування, визначення платників податків, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податкового адміністрування, а також відповідальності за порушення вимог податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, що мають значення для визначення об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інших документів, ведення яких передбачено законодавством. При цьому платникам податків заборонено формувати показники податкової звітності та митних декларацій на підставі даних, які не підтверджені документами, визначеними абзацом першим цього пункту. За приписами пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких знаходиться на митній території України відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі товарів, передачі права власності на предмет застави позичальнику (кредитору), передачі товарів на умовах товарного кредиту, а також передачі об`єкта фінансового лізингу у користування лізингоодержувачу (орендарю); постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; а також постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським, річковим та авіаційним транспортом. Для цілей оподаткування податком на додану вартість до операцій з ввезення товарів на митну територію України та їх вивезення за межі митної території України прирівнюється поміщення таких товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України. Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів або послуг є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбулася перша із двох подій: дата зарахування коштів від покупця чи замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів або послуг, що підлягають постачанню, а у разі розрахунків готівкою - дата оприбуткування коштів у касі платника податку або, за її відсутності, дата інкасації готівки банківською установою, яка обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а у випадку експорту - дата оформлення митної декларації, що підтверджує факт перетину митного кордону України відповідно до вимог митного законодавства, а щодо послуг - дата оформлення документа, який підтверджує факт їх постачання. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до складу податкового кредиту включаються суми податку, сплачені або нараховані у зв`язку із здійсненням операцій з придбання чи виготовлення товарів і послуг; придбанням, будівництвом, спорудженням або створенням необоротних активів, у тому числі у зв`язку з їх придбанням чи ввезенням як внеску до статутного капіталу або передачею на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності; отриманням послуг від нерезидента на митній території України чи отриманням послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезенням необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; а також ввезенням товарів і/або необоротних активів на митну територію України. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права на віднесення сум податку до складу податкового кредиту є дата тієї події, яка відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів чи послуг, або дата фактичного отримання платником податку товарів чи послуг. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів чи послуг та складається із сум податку, нарахованих або сплачених платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом відповідного звітного періоду у зв`язку з придбанням чи виготовленням товарів та отриманням послуг; придбанням, будівництвом або спорудженням основних фондів (основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій); а також ввезенням товарів і/або необоротних активів на митну територію України. При цьому право на формування податкового кредиту не залежить від того, чи почали відповідні товари, послуги або основні засоби використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку у відповідному звітному періоді, а також від того, чи здійснював платник податку такі оподатковувані операції протягом цього податкового періоду. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України до складу податкового кредиту не включаються суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів чи послуг, якщо вони не підтверджені податковими накладними або розрахунками коригування до таких податкових накладних, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, митними деклараціями (тимчасовими, додатковими чи іншими видами митних декларацій, за якими при ввезенні товарів на митну територію України сплачуються суми податку до бюджету), а також іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Якщо на момент проведення перевірки контролюючим органом суми податку, які раніше були включені платником до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними документами, такий платник податків несе відповідальність у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, яка підлягає сплаті до Державного бюджету України або підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкових зобов`язань звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого самого звітного (податкового) періоду. Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України у разі виникнення від`ємного значення суми, визначеної згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) зараховується у рахунок зменшення податкового боргу з податку, який виник у попередніх звітних (податкових) періодах, у тому числі розстроченого чи відстроченого відповідно до вимог цього Кодексу, у межах суми, розрахованої відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу станом на дату отримання контролюючим органом податкової декларації, а за відсутності такого податкового боргу - б) підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника податку в розмірі суми податку, фактично сплаченої отримувачем товарів (послуг) постачальникам таких товарів (послуг) або до Державного бюджету України у попередніх та звітному податкових періодах, у межах суми, визначеної відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент надходження податкової декларації до контролюючого органу, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати його грошових зобов`язань чи погашення податкового боргу з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. З аналізу наведених положень законодавства вбачається, що необхідною передумовою для включення сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості товарів чи послуг, до податкового кредиту є фактичне придбання таких товарів або послуг для використання їх у межах господарської діяльності платника податків. При цьому відповідні господарські операції мають бути реально здійсненими та підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами, які відображають їх фактичний зміст і реальність. Відповідно до статті 9 Закону України №996-XIV підставою для ведення бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні містити обов`язкові реквізити, а саме: назву документа (форми), дату його складання, найменування підприємства, від імені якого документ складено, зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, а також особистий підпис або інші дані, які дають можливість ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні відповідної господарської операції. Установлюючи обов`язок підтвердження показників податкової звітності відповідними документами, законодавець виходив із того, що такі документи повинні бути достовірними, а господарські операції, які вони підтверджують, - фактично здійсненими. Принцип превалювання сутності над формою, відповідно до якого господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку виходячи з їх економічної сутності, а не лише юридичної форми, закріплений статтею 4 Закону №996-XIV, є визначальним також і для ведення податкового обліку. У випадку, якщо господарська операція фактично не здійснювалася, первинні документи, складені на її підтвердження, не відповідають реальному змісту господарських відносин, а тому не можуть бути належною підставою для ведення податкового обліку. Такий підхід узгоджується також із вимогами статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів. У справах, предметом яких є оцінка правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліку показників господарських операцій, які контролюючий орган визнав нереальними (фіктивними), Верховним Судом сформовано сталу правозастосовну практику, відповідно до якої право платника податку на формування податкового кредиту та витрат виникає лише за умови фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів, виконання робіт чи отримання послуг для їх використання у власній господарській діяльності. Такі операції повинні супроводжуватися реальним рухом активів, зміною зобов`язань або власного капіталу платника податків, відповідати економічному змісту укладених договорів та підтверджуватися належними первинними документами, оформленими відповідно до вимог законодавства, у тому числі щодо їх змісту та обов`язкових реквізитів. Саме фактичний рух активів породжує правові наслідки для податкового обліку та є необхідною умовою для формування податкового кредиту і витрат. Якщо ж господарська операція фактично не відбулася, платник податків не набуває права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту. Про необґрунтованість отриманої платником податкової вигоди можуть свідчити належним чином підтверджені докази, які вказують, зокрема, на неможливість фактичного здійснення господарських операцій з урахуванням часу їх виконання, місцезнаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, необхідних для виробництва товарів, виконання робіт чи надання послуг; нездійснення особою, яка зазначена виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для провадження відповідної господарської діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, основних засобів, складських приміщень чи транспортних засобів; ведення податкового обліку виключно тих операцій, які пов`язані з виникненням податкової вигоди, незважаючи на необхідність здійснення інших господарських операцій для такого виду діяльності; здійснення операцій із товаром, який фактично не вироблявся або не міг бути вироблений у заявленому обсязі; відсутність документів бухгалтерського обліку або наявність у них істотних недоліків, які унеможливлюють ідентифікацію осіб, що брали участь у здійсненні господарської операції, чи встановлення її реального змісту та обсягу. Разом із тим кожна із наведених обставин окремо не може розцінюватися як безумовний та достатній доказ відсутності реального характеру господарських операцій. Водночас сукупність таких обставин, встановлена судом на підставі належних та допустимих доказів, може свідчити про неможливість фактичного здійснення відповідних господарських операцій. На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати належним чином оформлені первинні документи, які містять усі передбачені законом реквізити та підписані уповноваженими особами. Такі документи у сукупності з іншими встановленими у справі обставинами, зокрема щодо реальної можливості суб`єктів господарювання здійснювати відповідні операції з урахуванням часу їх виконання, місцезнаходження майна, наявності матеріальних і трудових ресурсів, необхідних для провадження господарської діяльності, мають підтверджувати беззаперечний факт реального здійснення господарських операцій, що є підставою для формування показників податкового обліку. Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що право платника податків на формування, зокрема, податкового кредиту виникає виключно у разі фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів, робіт чи послуг для використання у власній господарській діяльності, які супроводжуються реальним рухом активів, зміною зобов`язань або власного капіталу платника податків, відповідають економічному змісту укладених договорів та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами. Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 26 лютого 2020 року у справі №826/1308/18, від 28 квітня 2020 року у справі №826/15568/16, від 10 квітня 2020 року у справі №808/954/17, від 09 вересня 2021 року у справі №460/2315/19, від 26 вересня 2023 року у справі №120/6732/22, а також від 10 квітня 2025 року у справі №160/25215/23. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 фактично підтвердила наведені правові висновки, зазначивши, що під час вирішення спорів щодо настання податкових наслідків за результатами здійснення господарських операцій визначальне значення має дослідження всієї сукупності встановлених обставин та первинних документів, які залежно від їх змісту можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність відповідних господарських операцій. При цьому окремо взяті обставини, зокрема наявність вироку стосовно контрагента платника податків, факт відкриття кримінального провадження щодо контрагента та отримання в його межах показань про непричетність особи до створення чи діяльності підприємства, податкова інформація щодо контрагентів за ланцюгом постачання, окремі недоліки в оформленні первинних документів або відсутність окремих із них, самі по собі не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Разом з тим у взаємозв`язку з іншими встановленими у справі обставинами такі документи чи факти можуть свідчити як на підтвердження, так і на спростування доводів контролюючого органу. Крім того, наголошуючи на тому, що саме реальне здійснення господарської операції є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення у платника податків права на податковий кредит, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові звернула увагу й на те, що платник податків не може бути позбавлений права використовувати первинний документ для цілей податкового обліку лише з тієї підстави, що такий документ містить недостовірні відомості, якщо ці відомості були внесені не самим платником. Негативні правові наслідки, пов`язані з недостовірністю інформації, наведеної у первинному документі, повинні покладатися виключно на особу, яка внесла такі відомості. Якщо ж недостовірна інформація була внесена іншою особою щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, добросовісний платник податків, який використав такий документ для підтвердження показників свого податкового обліку, не повинен зазнавати негативних наслідків за умови, що інші обставини, відображені у первинному документі, зокрема фактичний рух активів, дійсно мали місце. При цьому підлягає оцінці реальна можливість платника податків перевірити достовірність інформації, внесеної його контрагентом до відповідного документа. Отже, саме по собі використання первинних документів, які містять недостовірні відомості, не може автоматично свідчити про безпідставність формування показників податкового обліку. У такому випадку саме на контролюючий орган покладається обов`язок довести, що платник податків, отримуючи від контрагентів та використовуючи відповідні документи для ведення податкового обліку, діяв недобросовісно, нерозумно або без належної обачності. Вирішення цього питання також пов`язане з оцінкою фактичної можливості та економічної доцільності перевірки платником достовірності інформації, що міститься у первинних документах. Водночас мають бути наявні належні докази того, що добросовісний платник податків, вживши розумних заходів, мав реальну можливість перевірити достовірність відповідних документів та, діючи з належною обачністю, мав достатні підстави сумніватися у правильності викладених у них відомостей. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку, що під час розгляду спорів щодо правомірності формування платниками податків показників податкового обліку, зокрема у випадках, коли предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження реальності господарських операцій, судам необхідно враховувати положення частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, вчинених дій чи допущеної бездіяльності. Отже, наявність у платника податків належно оформлених первинних документів, якими підтверджуються задекларовані суми податкового кредиту та витрат, є достатньою підставою для врахування відповідних показників при формуванні податкової вигоди, якщо контролюючий орган не довів, що відомості, які містяться у таких документах, є неповними, недостовірними, суперечливими або ґрунтуються на інших документах, недійсність яких встановлена судом. У разі якщо контролюючим органом подано докази, які у сукупності з іншими матеріалами справи свідчать про те, що документи, на підставі яких платником сформовано показники податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, саме на платника податків покладається обов`язок спростувати наведені доводи. Такий висновок випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, якщо інше не передбачено статтею 78 цього Кодексу. Враховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, а також приписи статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи підлягають встановленню адміністративним судом під час розгляду спору по суті на підставі всебічної оцінки всіх належних і допустимих доказів. При цьому жоден доказ не має для суду наперед визначеної сили, а всі докази повинні бути безпосередньо досліджені судом з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, особливо у випадках, коли платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних доказів. Таким чином, підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, з урахуванням їх специфіки та особливостей договірних відносин, вимагає наявності у платника податків належним чином оформлених первинних документів, які у взаємозв`язку з іншими встановленими у справі обставинами повинні беззаперечно підтверджувати реальне здійснення господарських операцій, що, у свою чергу, є необхідною підставою для формування показників податкового обліку. Крім того, при вирішенні податкових спорів суди повинні виходити із презумпції добросовісності платника податків, яка передбачає презумпцію економічної обґрунтованості його дій, спрямованих на отримання податкової вигоди, а також достовірності даних бухгалтерського та податкового обліку такого платника. Відповідно до доктрини реальності господарської операції, яка послідовно застосовується Верховним Судом, правові наслідки для податкового обліку виникають лише за умови фактичного руху активів. При цьому норми Податкового кодексу України виходять із того, що обов`язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків. Досліджуючи фінансово-господарські операції, здійснені позивачем із ТОВ «САП 2020», правомірність відображення яких у податковому обліку поставлена під сумнів контролюючим органом, судом встановлено такі обставини. Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем, який виступав Покупцем, та ТОВ «САП 2020», яке виступало Постачальником, було укладено договір поставки №01-07-2019 від 01.07.2019 (т.2 а.с.24- 26), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався поставити Покупцю пиломатеріали породи «Дуб» відповідно до накладних, замовлень та специфікацій, а Покупець - прийняти поставлений товар і оплатити його вартість у порядку та на умовах, визначених договором. Поставка товару мала здійснюватися окремими партіями згідно із замовленнями Покупця, видатковими накладними та специфікаціями, при цьому місцем поставки визначався склад Постачальника. Розділом 5 договору №01-07-2019 сторони погодили порядок проведення розрахунків, відповідно до якого поставка товару здійснювалася на підставі попереднього замовлення Покупця, а згідно з пунктом 5.2 договору оплата мала проводитися на підставі рахунку-фактури, виставленого Постачальником, шляхом внесення стовідсоткової попередньої оплати вартості відповідної партії товару. Положеннями розділу 6 договору №01-07-2019 передбачено, що поставка товару здійснюється відповідно до накладних у строки, визначені замовленням або специфікацією, але в будь-якому разі не пізніше двох календарних днів з моменту оплати відповідної партії товару. При цьому Покупець зобов`язувався забезпечити отримання та вивезення оплаченого товару зі складу Постачальника. Передача товару здійснювалася на підставі специфікацій та видаткових накладних, у яких сторони зазначали найменування товару, його кількість, ціну за одиницю та загальну вартість поставки. Дата видаткової накладної визнавалася датою поставки товару, а право власності на товар та ризик його випадкового знищення чи пошкодження переходили від Постачальника до Покупця в момент фактичного отримання товару, що підтверджувалося відповідною видатковою накладною. У подальшому, додатковою угодою №1 від 10.07.2019 (т.2 а.с.43) сторони внесли зміни до договору №01-07-2019. Так, пункт 5.2 розділу 5 договору було викладено у новій редакції, відповідно до якої Покупець здійснює оплату поставленого товару на підставі видаткових накладних після його фактичного отримання на франко-складі Покупця протягом шістдесяти банківських днів або шляхом попередньої оплати відповідно до рахунків-фактур, при цьому допускається здійснення оплати частинами. Крім того, пункт 6.1 розділу 6 договору викладено у новій редакції, відповідно до якої у разі здійснення Покупцем попередньої оплати Постачальник зобов`язаний поставити товар не пізніше десяти календарних днів з дня надходження такої оплати. Поряд із цим, на підтвердження реального здійснення господарських операцій з ТОВ «САП 2020» у липні 2019 року та правомірності відображення таких операцій у податковому обліку ТОВ «УСПІХ» під час перевірки були надані видаткові накладні №115 від 11.07.2019, №170 від 18.07.2019, №186 від 19.07.2019, товарно-транспортні накладні №1 від 12.07.2019, №2 від 12.07.2019, №3 від 13.07.2019, №4 від 13.07.2019, №5 від 13.07.2019, №6 від 18.07.2019, №7 від 18.07.2019, №8 від 18.07.2019, №9 від 19.07.2019, №10 від 19.07.2019, №11 від 20.07.2019, №12 від 24.07.2019, №13 від 29.07.2019, а також акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №116 від 12.07.2019, №117 від 12.07.2019, №118 від 13.07.2019, №119 від 13.07.2019, №78 від 15.07.2019, №120 від 18.07.2019, №121 від 18.07.2019, №122 від 18.07.2019, №123 від 19.07.2019, №124 від 19.07.2019, №125 від 20.07.2019, №83 від 25.07.2019 (т.2 а.с.14-23, 103-110). Крім того, зі змісту Акта перевірки вбачається, що за вказаними операціями були своєчасно зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №115 від 11.07.2019 на суму ПДВ 103 583,30 грн, №170 від 18.07.2019 на суму ПДВ 95 438,09 грн та №186 від 19.07.2019 на суму ПДВ 114 895,20 грн (т.1 а.с.74). Отже, подані позивачем первинні документи підтверджують факт здійснення господарських операцій між позивачем та зазначеним контрагентом, а також правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за операціями з цим контрагентом на підставі належним чином оформлених і зареєстрованих податкових накладних. Відповідач посилається на те, що у видаткових накладних відсутній підпис матеріально відповідальної особи, яка здійснювала оприбуткування товару. Водночас суд звертає увагу, що копії видаткових накладних, додані до позовної заяви, спростовують такі твердження контролюючого органу, оскільки свідчать про наявність відповідного підпису, хоча і без зазначення посади та прізвища особи, відповідальної за здійснення господарської операції від імені ТОВ «УСПІХ». Разом із тим суд зазначає, що наведена контролюючим органом інформація про невідповідність видаткових накладних вимогам Закону №996-XIV не може сама по собі бути беззаперечним доказом відсутності об`єктів оподаткування ПДВ за господарськими операціями між позивачем та ТОВ «САП 2020», на підставі яких у липні 2019 року було сформовано податковий кредит. Так само така обставина не є безумовним доказом неправомірності формування позивачем від`ємного значення з ПДВ, оскільки податковий кредит формується на підставі податкових накладних, а не видаткових накладних. Крім того, обґрунтовуючи правомірність висновків, викладених в Акті перевірки, відповідач посилається на ненадання позивачем під час перевірки звітів матеріально відповідальної особи про прийняття товарно-матеріальних цінностей. Проте суд бере до уваги пояснення позивача про те, що вимогами міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та чинного законодавства з питань бухгалтерського обліку складення таких звітів не передбачено. Крім того, такі документи контролюючим органом під час перевірки не витребовувалися, а доказів протилежного суду не надано. Водночас на підтвердження факту оприбуткування товарів, придбаних у ТОВ «САП 2020», а також ведення внутрішнього управлінського обліку товарів позивач додатково подав до суду звіти про завантаження та розвантаження товарно-матеріальних цінностей (том 2, а.с.62-97) до кожної видаткової накладної, виписаної Постачальником у липні 2019 року на виконання договору №01-07-2019. Також суд відхиляє доводи відповідача щодо сумнівності поставки з огляду на відсутність підтвердження факту оплати поставленого товару, оскільки контролюючий орган не врахував зміни, внесені сторонами Додатковою угодою №1 до договору №01-07-2019. Саме ці зміни передбачали можливість здійснення розрахунків за товар протягом 60 днів з моменту його отримання покупцем на підставі видаткової накладної, а також можливість здійснення попередньої оплати та оплати частинами. Крім того, відповідно до правил формування податкового кредиту, визначених статтею 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до складу податкового кредиту є дата тієї події, яка відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів чи послуг або дата отримання платником податку товарів чи послуг. Окремо слід зазначити, що відповідно до наявних у матеріалах справи товарно-транспортних накладних перевезення товарів, придбаних у ТОВ «САП 2020», здійснювалося позивачем із залученням контрагентів-перевізників (експедиторів), а саме ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ), ФОП ОСОБА_2 (код НОМЕР_2 ) та ФОП ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ), що контролюючим органом також не спростовано. Про наявність таких правовідносин свідчать копії договорів транспортного експедирування, договір транспортного перевезення та інші первинні документи щодо взаємовідносин із зазначеними перевізниками, у тому числі платіжні документи про оплату отриманих послуг перевезення, які були додані позивачем до заперечень на Акт перевірки та до позовної заяви (т.1 а.с.191, 247-261, т.2 а.с.14-21, 27-42, 44-46, 96-102). Суд відхиляє доводи контролюючого органу про те, що зазначені фізичні особи-підприємці не подавали податкову звітність та не мали офіційно працевлаштованих водіїв, прізвища яких зазначені у товарно-транспортних накладних, оскільки обставини провадження господарської діяльності контрагентами позивача самі по собі не можуть бути підставою для висновку про порушення податкової дисципліни саме позивачем. До того ж контролюючим органом не враховано можливість залучення водіїв до виконання перевезень на підставі цивільно-правових договорів. Суд зазначає, що контролюючий орган не подав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що наявні у контрагента позивача трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договору, укладеного з позивачем. Натомість на підтвердження наявності у ТОВ «САП 2020» необхідних для здійснення господарської діяльності матеріально-технічних ресурсів та персоналу позивач додав до позовної заяви статут, виписку та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витяг з реєстру платників ПДВ, накази «Про затвердження штатного розкладу» разом зі штатними розкладами, договір оренди нежитлових приміщень разом з актом приймання-передачі приміщень, а також акти надання послуг з оренди нежитлового приміщення. Крім того, позивач надав докази на підтвердження наявності основних засобів, дозволів та відповідних трудових ресурсів у самого позивача (т.1 а.с.147-236, т.2 а.с.1-13). Крім того, до матеріалів справи долучені нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_4 , який є засновником та директором ТОВ «САП 2020», ОСОБА_5 , менеджера з постачання ТОВ «САП 2020», ОСОБА_6 , головного бухгалтера ТОВ «УСПІХ», ОСОБА_7 , менеджера з постачання ТОВ «УСПІХ», а також ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які здійснювали перевезення партій поставлених товарів відповідно до товарно-транспортних накладних (том 1 а.с. 92-110). У зазначених заявах викладено пояснення щодо порядку та умов виконання сторонами договору №01-07-2019, зокрема у липні 2019 року. Таким чином, наведені документи, на переконання суду, підтверджують наявність у ТОВ «САП 2020» виробничих приміщень за адресою, зазначеною як пункт навантаження, а також наявність у ТОВ «УСПІХ» приміщень за адресою пункту вивантаження товару, вказаною у товарно-транспортних накладних. Крім того, подані позивачем докази спростовують доводи відповідача щодо відсутності у постачальника та перевізників управлінського й іншого персоналу, зокрема водіїв, у зв`язку з чим суд вважає необґрунтованими висновки контролюючого органу, викладені в Акті перевірки, про неможливість здійснення поставки товарів, придбаних позивачем за договором №01-07-2019 у липні 2019 року. З огляду на це, беручи до уваги посилання позивача на повне виконання сторонами зобов`язань за укладеним договором №01-07-2019, відсутні підстави вважати, що контрагенти-перевізники або експедитори не мали достатніх ресурсів для виконання взятих на себе зобов`язань щодо доставки товарів на адресу Товариства. При цьому на позивача не покладено обов`язку та не надано права перевіряти кількість працівників, наявність транспортних засобів, складських приміщень чи інших необоротних активів у його контрагентів. Відтак правомірність формування показників бухгалтерського обліку та фінансової звітності позивача не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності таких ресурсів у ТОВ «САП 2020» або у фізичних осіб-підприємців - перевізників чи експедиторів. Суд зауважує, що, обґрунтовуючи прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, відповідач не навів обставин, які б свідчили про безтоварний характер спірних операцій. Поряд із цим, враховуючи зазначений у витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основний вид господарської діяльності ТОВ «УСПІХ» і ТОВ «САП 2020» - лісопильне та стругальне виробництво, суд бере до уваги пояснення позивача щодо необхідності придбання сировини, а саме пиломатеріалів, у контрагентів-постачальників, одним із яких є ТОВ «САП 2020», для виробництва кінцевої продукції - дубової ламелі (шпону), яку позивач у подальшому експортує кінцевим покупцям. Це підтверджується наявними у матеріалах справи копіями первинних і бухгалтерських документів, поданих позивачем як докази руху активів у межах здійснення господарської діяльності та економічної необхідності укладення з ТОВ «САП 2020» договору №01-07-2019, зокрема довідкою-розрахунком калькуляції собівартості продукції за липень 2019 року, довідкою-розрахунком собівартості випущеної продукції та наданих послуг виробничого характеру за липень 2019 року, накладними-вимогами на відпуск, внутрішнє переміщення матеріалів, накладними на передачу готової продукції, даними бухгалтерського обліку, фінансовою звітністю малого підприємства за 9 місяців 2019 року, а також зовнішньоекономічними договорами (т.1 а.с.220-229, 239-246, 251-261, т.2 а.с.47-61). Отже, за результатами дослідження поданих позивачем доказів судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що договір №01-07-2019, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні й інші документи оформлені відповідно до вимог законодавства, встановлених для первинних документів, містять відомості про зміст господарських операцій та необхідні обов`язкові реквізити, засвідчені підписами уповноважених осіб і печатками суб`єктів господарювання. Тому такі документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ТОВ «УСПІХ» та його контрагентом-постачальником ТОВ «САП 2020». У зв`язку з цим суд погоджується з доводами позивача про те, що ним було надано до перевірки всі необхідні документи, які свідчать про очевидну економічну мету та доцільність товарно-господарських відносин із зазначеним контрагентом. Суд відхиляє як необґрунтовані посилання контролюючого органу на те, що ТОВ «САП 2020» подавало звітність з ІР-адреси комп`ютера, з якої також звітувало інше підприємство - ТОВ «Профі Доп», щодо якого були встановлені порушення податкового законодавства, описані в акті перевірки №568/10-36-12-02/22899797 від 01.07.2019, оскільки відповідачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами та порушеннями податкової дисципліни саме позивачем. Крім того, суд відхиляє посилання відповідача на отриману податкову інформацію, оскільки така інформація сама по собі не є достатньою підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій. Такий підхід неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема у постановах від 03.10.2019 у справі №811/3223/14, від 16.04.2020 у справі №810/3443/18, від 30.09.2021 у справі №400/1986/19, та фактично узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, відповідно до якої податкова інформація має виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію як на критерій оцінки реальності господарських операцій є безпідставним, оскільки така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону та сама по собі не доводить і не може підтверджувати наявність податкових правопорушень. Відповідно до положень Податкового кодексу України податкова інформація є лише одним із джерел інформації, яке контролюючі органи можуть використовувати під час реалізації своїх повноважень і функцій. Водночас така інформація повинна підтверджуватися належними та допустимими доказами, зокрема документами бухгалтерського і податкового обліку платника податків та його контрагента, які відображають зміст і суть господарських відносин між учасниками відповідних операцій. Тобто узагальнена податкова інформація не є першоджерелом, а тому сама лише її наявність у розпорядженні контролюючого органу не доводить порушення платником вимог податкового законодавства. Отримана відповідачем податкова інформація має оцінюватися у взаємозв`язку з первинною документацією. Така інформація має виключно інформативний характер та сама по собі, без інших доказів або за їх відсутності, не підтверджує наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган. При цьому, як уже зазначалося, з урахуванням приписів частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, вчинених дій чи допущеної бездіяльності. Отже, саме відповідач повинен довести правомірність прийняття оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень-рішень. Однак на підтвердження наведеної податкової інформації відповідач не надав жодних належних, допустимих і достовірних доказів, як цього вимагають норми процесуального закону. Також суд зазначає, що контролюючим органом не подано допустимих і достовірних доказів того, що відомості, які містяться у первинних документах, є неповними, недостовірними, суперечливими або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких встановлена судом. Судом також не встановлено, а відповідачем не доведено наявності в діях позивача ознак неправомірності чи фактів узгодженості його дій із недобросовісними суб`єктами господарювання, зокрема контрагентами, з метою незаконного отримання податкової вигоди, а також обізнаності позивача про такі дії контрагентів або сприяння їм в ухиленні від виконання податкових обов`язків. Суд виходить із того, що відповідач не довів обставин та не надав доказів, які б свідчили про невідповідність спірних господарських операцій меті й завданням статутної діяльності позивача, збитковість таких операцій або наявність інших обставин, які окремо чи в сукупності могли б свідчити про фіктивність відповідних операцій, а також про те, що їх здійснення не було зумовлене розумними економічними причинами, тобто цілями ділового характеру. Крім того, норми податкового законодавства не пов`язують достовірність даних податкового обліку платника податків із дотриманням податкової дисципліни його контрагентами, якщо сам платник, як покупець, поніс реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів, робіт чи послуг, призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення окремими постачальниками товарів, робіт або послуг у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем вимог закону щодо формування витрат і податкового кредиту. Тому платник податків, який придбав товари, роботи чи послуги, не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат або податкового кредиту, за можливі неправомірні дії його контрагента, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника щодо такої поведінки контрагента та узгодженість їхніх дій. Таким чином, письмовими доказами, долученими до матеріалів справи, підтверджено, що господарські відносини між позивачем та ТОВ «САП 2020» мали реальний характер, придбані товари були використані позивачем у власній господарській діяльності, підтверджені належним чином оформленими первинними документами, спричинили реальні зміни у майновому стані позивача та були належно відображені у бухгалтерському обліку і податковій звітності. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач правомірно сформував показники податкової звітності з податку на додану вартість з урахуванням господарських операцій із контрагентом ТОВ «САП 2020», у зв`язку з чим твердження контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є необґрунтованими та недоведеними. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності достатніх правових і фактичних підстав для висновку про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «САП 2020» і, як наслідок, неправомірність формування позивачем податкового кредиту та від`ємного значення податку на додану вартість. Наявні у матеріалах справи первинні документи у своїй сукупності підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій, рух активів, використання придбаного товару у господарській діяльності позивача та реальні зміни його майнового стану. Водночас контролюючим органом не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б спростовували достовірність цих документів або свідчили про безтоварний характер спірних операцій. Доводи апеляційної скарги фактично ґрунтуються на припущеннях щодо діяльності контрагента позивача, посиланні на податкову інформацію, окремі недоліки в оформленні документів, а також на оцінці діяльності перевізників і постачальника, що саме по собі, відповідно до усталеної практики Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, не є достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій. При цьому відповідачем не доведено ані обізнаності позивача про можливі порушення з боку контрагента, ані узгодженості їхніх дій, спрямованих на безпідставне отримання податкової вигоди. Колегія суддів також враховує, що норми податкового законодавства не ставлять право платника податків на формування податкового кредиту у залежність від належного виконання податкових обов`язків його контрагентами за умови підтвердження реальності господарських операцій та відсутності доказів недобросовісної поведінки самого платника. З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте без належного фактичного та правового обґрунтування, а тому є протиправним. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до повторення позиції, викладеної в акті перевірки, та не містять нових обставин чи належних доказів, які б свідчили про неправильне встановлення судом фактичних обставин справи або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування чи зміни не вбачається. За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року- залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Ю.О.Тереза В.В.Файдюк