Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/696/26

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/696/26 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 971090154841 від 14.01.2026; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок ОСОБА_1 відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 1-р (ІІ)/2021, відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" 230/96-ВР, основної пенсії - у розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю - у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум,- з 01.01.2026 року. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 971090154841 від 14.01.2026 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 з 01.01.2026 перерахунок основної пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.01.2026 позивачка звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою, в якій просила здійснити перерахунок пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю - у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком. Відповідач прийняв рішення № 971090154841 від 14.01.2026, яким відмовив у перерахунку пенсії, зазначивши, що Законом України від 29.06.2021 № 1584-ІХ "Про внесення змін до Закону № 796" з 01.07.2021 внесено зміни до частини 3 статті 54 Закону № 796 щодо встановлення мінімальних розмірів пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи: для І групи - 6000,00 грн; для II групи - 4800,00 грн; для III групи - 3700,00 грн; для дітей з інвалідністю - 3700,00 грн. Розміри пенсії, передбачені частиною 3 статті 54 Закону № 796, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Серед іншого, відповідно до ст. 50 Закону № 796 додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорії 1 встановлюється у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а саме пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 № 112 (далі - Постанова №112). Тому, на виконання Постанови № 112 встановлено додаткову пенсію в розмірі 227,76 грн. Іншого чинним законодавством не передбачено. Рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області про відмову у перерахунку пенсії позивачка вважає протиправним, а тому звернулась в суд з цим позовом. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правовідносини, пов`язані із забезпеченням реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону життя і здоров`я, визначенням єдиного порядку віднесення територій до зон радіоактивного забруднення, встановленням умов проживання та здійснення трудової діяльності на таких територіях, а також із здійсненням соціального захисту відповідної категорії осіб, урегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.01.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ). Відповідно до статті 1 Закону №796-ХІІ цей Закон спрямований на забезпечення захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також на врегулювання пов`язаних із нею медичних і соціальних питань, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території. Державна політика у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та створення належних умов проживання і праці на забруднених територіях ґрунтується, зокрема, на принципах соціального захисту громадян і повного відшкодування шкоди особам, які зазнали негативних наслідків Чорнобильської катастрофи. Питання пенсійного забезпечення осіб, віднесених до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, регламентуються статтею 54 Закону №796-ХІІ, положення якої неодноразово зазнавали законодавчих змін. Так, статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України №230/96-ВР було передбачено, що пенсії по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва або захворювання, а також пенсії у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, отриманого за роботу в зоні відчуження у 1986- 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, що визначається відповідно до законодавства. При цьому в усіх випадках середньомісячна заробітна плата, яка враховується для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986- 1990 роках, не могла перевищувати 3,0 тис. карбованців. Обчислення та призначення пенсій по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва або захворювання, а також пенсій у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку, отриманого за межами зони відчуження, здійснювалися на загальних підставах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ. Водночас зазначеною редакцією статті 54 Закону №796-ХІІ було встановлено, що розмір пенсії для осіб з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана із Чорнобильською катастрофою, у будь-якому випадку не міг бути нижчим: для осіб з інвалідністю І групи - 10 мінімальних пенсій за віком, ІІ групи - 8 мінімальних пенсій за віком, ІІІ групи - 6 мінімальних пенсій за віком, а для дітей з інвалідністю - 3 мінімальних пенсій за віком. При цьому порядок обчислення пенсій по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва або захворювання, а також пенсій у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначався Кабінетом Міністрів України. 28 грудня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), яким статтю 54 Закону №796-ХІІ викладено у новій редакції. Зокрема, було передбачено, що пенсії по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва або захворювання, та пенсії у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження у 1986- 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, визначеному відповідно до законодавства. При цьому максимальний розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986- 1990 роках також не міг перевищувати 3,0 тис. карбованців. Водночас умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсій по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання, а також пенсій у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи були віднесені до сфери правового регулювання актами Кабінету Міністрів України. Конституційний Суд України у Рішенні від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 дійшов висновку, що положення частини третьої статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII не відповідають Конституції України, а відтак є неконституційними. Крім того, Конституційний Суд України зазначив, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, завданої застосуванням частини третьої статті 54 цього Закону у редакції Закону №76-VIII. З метою реального поновлення порушених прав таких осіб Конституційний Суд України вказав на обов`язок держави розробити відповідний порядок, тобто юридичний механізм, відшкодування шкоди, завданої внаслідок застосування статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII. Частинами першою та другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються неконституційними повністю або в окремій частині за рішенням Конституційного Суду України у разі їх невідповідності Конституції України або якщо було порушено конституційну процедуру їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне правове регулювання закріплено і в частині першій статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII (далі - Закон №2136-VIII). Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України визначено статтею 97 Закону №2136-VIII. Відповідно до частини першої цієї статті Конституційний Суд України у своєму рішенні або висновку має право визначити порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов`язок щодо здійснення контролю за виконанням рішення або додержанням висновку. Керуючись наведеними положеннями Закону №2136-VIII, Конституційний Суд України у Рішенні від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 визначив, що норма закону, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення цього Рішення, тобто з 07.07.2021. На виконання зазначеного Рішення Конституційного Суду України Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» №1584-ІХ (далі - Закон №1584-ІХ), яким внесено зміни до Закону №796-ХІІ, зокрема щодо визначення мінімальних розмірів пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пов`язаних із Чорнобильською катастрофою. Так, відповідно до частини третьої статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №1584-ІХ мінімальний розмір пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пов`язаних із Чорнобильською катастрофою, не може бути меншим: для осіб з інвалідністю І групи - 6000 гривень, ІІ групи - 4800 гривень, ІІІ групи - 3700 гривень, а також для дітей з інвалідністю - 3700 гривень. Отже, редакцією статті 54 Закону №796-ХІІ, запровадженою Законом №1584-ІХ, визначено мінімальні розміри пенсій, які є меншими, ніж ті, що були гарантовані цією статтею у редакції Закону №230/96-ВР. Разом із тим колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Крім того, статтею 48 Конституції України гарантовано право кожної особи на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло. Наведені конституційні положення покладають на державу обов`язок створити ефективний механізм соціального захисту різних категорій населення, який забезпечував би реалізацію права на достатній життєвий рівень шляхом надання належного соціального забезпечення. Водночас держава, враховуючи наявні фінансово-економічні можливості, має право визначати напрями реалізації соціальної політики та здійснювати перерозподіл бюджетних видатків, зокрема у разі істотного погіршення економічної ситуації, запровадження воєнного чи надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки або реформування системи соціального захисту. Проте навіть за таких умов держава не вправі запроваджувати обмеження, які порушують сутність конституційних соціальних прав людини, оскільки обов`язок забезпечення достатніх умов життя, сумісних із людською гідністю, зберігається за будь-яких обставин. Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи як катастрофи планетарного масштабу та збереження генофонду Українського народу є конституційним обов`язком держави. Конституційний Суд України у Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 зазначив, що скасування встановлених законодавством пільг, компенсацій і гарантій для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідає обов`язку держави, визначеному статтею 16 Конституції України. У зв`язку із цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що такі пільги, компенсації та гарантії перебувають під конституційним захистом і не можуть бути звужені шляхом внесення змін до законодавства (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини рішення). Редакцією статті 54 Закону №796-ХІІ, викладеною Законом №230/96-ВР, законодавець, враховуючи особливий правовий статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на виконання вимог статті 16 Конституції України встановив мінімальні розміри державної пенсії для осіб з інвалідністю, щодо яких визначено причинний зв`язок інвалідності із Чорнобильською катастрофою, як одну з основних гарантій їх соціального захисту. Покладення Конституцією України на державу обов`язку щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та забезпечення соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок цієї катастрофи, свідчить про особливий правовий статус таких осіб та обумовлює необхідність надання їм підвищеного рівня соціального захисту. У Рішенні від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз положень частини четвертої статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку №1210, дійшов висновку, що Кабінетом Міністрів України були визначені мінімальні розміри державної пенсії для осіб, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, істотно менші від тих, які були гарантовані безпосередньо законом. Конституційний Суд України наголосив, що положення статей 3, 16 та 50 Конституції України у їх системному взаємозв`язку покладають на державу обов`язок за будь-яких умов забезпечити особам з інвалідністю із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та іншим потерпілим, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності із Чорнобильською катастрофою, підвищений рівень соціального захисту та реальну реалізацію їх права на відшкодування шкоди, завданої здоров`ю. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що держава має право змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, однак такі зміни не можуть призводити до звуження змісту та обсягу вже гарантованих прав, а досягнутий рівень соціального захисту повинен бути збережений. Водночас держава в особі Кабінету Міністрів України, визначивши у Порядку №1210 мінімальні розміри державної пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, а також пенсії у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах, які є істотно меншими за встановлені Законом №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР, фактично нівелювала зміст конституційних гарантій, закріплених статтями 3, 16 та 50 Конституції України, що свідчить про невиконання державою свого позитивного обов`язку щодо забезпечення цієї категорії осіб гарантованим законом рівнем соціального захисту. Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України наголосив, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу поклала на них обов`язок брати участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС як катастрофи планетарного масштабу, та які внаслідок цього набули інвалідність, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи, не можуть залежати від фінансових можливостей держави чи її економічного становища. Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 №4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пов`язаних із Чорнобильською катастрофою, призначається особам на підставі імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди. Така пенсія не може бути скасована, зменшена або поставлена у залежність від наявності фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсійного забезпечення для осіб з інвалідністю, інвалідність яких настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пов`язаних із Чорнобильською катастрофою, призводить до порушення сутнісного змісту конституційних засад, відповідно до яких життя і здоров`я людини визнаються найвищими соціальними цінностями. Конституційний Суд України зазначив, що частиною третьою статті 54 Закону №796-ХІІ повторно порушено належний рівень соціального захисту та основоположний обов`язок держави щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46 та частині першій статті 50 Конституції України. У цьому Рішенні Конституційний Суд України, проаналізувавши положення статей 3, 16, 50 Конституції України, а також власне Рішення від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, констатував, що Верховна Рада України шляхом прийняття Закону №1584-ІХ повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону №796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, а також пенсії у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах, менших за ті, які були гарантовані положеннями цього Закону у редакції Закону №230/96-ВР. Отже, незважаючи на формальне виконання законодавцем Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 у частині внесення змін до Закону №796-ХІІ щодо виключення повноважень Кабінету Міністрів України самостійно визначати розміри пенсій для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлені статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №1584-ІХ нові розміри пенсій залишаються істотно меншими, ніж ті, що були гарантовані Законом №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР. Наведене дає підстави для висновку, що прийняттям Закону №1584-ІХ, всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, не було забезпечено мінімальних гарантій у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Оскільки відповідно до статті 8 Конституції України Основний Закон має найвищу юридичну силу, а його норми є нормами прямої дії, суди під час розгляду конкретних справ повинні оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з погляду його відповідності Конституції України та у необхідних випадках застосовувати Конституцію України як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України та на чинному законодавстві, яке їй не суперечить. Пряме застосування Конституції України у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами передбачає право суду відмовитися від застосування правового акта, який він оцінює як такий, що не відповідає Конституції України повністю або в окремій частині. Суд враховує, що пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 Верховній Раді України було приписано протягом трьох місяців з дня ухвалення цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII, у частині уповноваження Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, та пенсії у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням. Окремо Конституційний Суд України зазначив, що у разі неприведення зазначеного нормативного регулювання у відповідність із Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України протягом трьох місяців з дня його ухвалення застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР. З огляду на те, що змінами, внесеними Законом №1584-ІХ до статті 54 Закону №796-ХІІ, встановлено менші розміри пенсій, ніж ті, що були передбачені цією статтею у редакції Закону №230/96-ВР, суд констатує, що законодавцем повторно порушено право на належний рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. У зв`язку з цим до спірних правовідносин у цій справі підлягають застосуванню положення Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР. Такий підхід узгоджується з висновками, викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі №240/1121/24, а також у постановах Верховного Суду від 28.08.2025 у справі №240/3040/24, від 16.09.2025 у справі №240/1177/24 та від 02.10.2025 у справі №240/706/24. Крім того, питання нарахування додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, врегульовано статтею 50 Закону №796-ХІІ, яка також неодноразово зазнавала змін. Відповідно до статті 50 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у таких розмірах: особам з інвалідністю І групи - 100 відсотків мінімальної пенсії за віком; особам з інвалідністю ІІ групи - 75 відсотків мінімальної пенсії за віком; особам з інвалідністю ІІІ групи, дітям з інвалідністю, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. 01.01.2008 набрав чинності Закон України від 28.12.2007 №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №107-VI), яким, серед іншого, було внесено зміни до Закону №796-ХІІ та викладено статтю 50 цього Закону у новій редакції. Зазначеною редакцією було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у таких розмірах: особам з інвалідністю І групи - 30 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам з інвалідністю ІІ групи - 20 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам з інвалідністю ІІІ групи, дітям з інвалідністю, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Також було визначено, що розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлюється на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України та не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення Закону №107-VI, зокрема в частині внесення змін до статті 50 Закону №796-ХІІ, були визнані неконституційними. Такий висновок мотивовано тим, що законом про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни до інших законів, зупинятися їх дія чи скасовуватися їх положення, оскільки це з об`єктивних причин створює суперечності у законодавстві та, як наслідок, призводить до скасування або обмеження прав і свобод людини і громадянина. 28.12.2014 Верховною Радою України прийнято Закон №76-VIII, яким статтю 50 Закону №796-XII викладено у редакції, відповідно до якої особам, віднесеним до категорії 1, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. 23.11.2011 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №1210). Згідно з пунктом 13 Порядку №1210 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112 особам, які належать до категорії 1, є особами з інвалідністю ІІ групи та щодо яких установлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, встановлюється у розмірі 227,76 грн. Отже, змінивши Законом №76-VIII законодавче регулювання щодо розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, Верховна Рада України фактично скасувала соціальні гарантії, які були передбачені статтею 50 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР. З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що зміни, внесені Законом №76-VIII до статті 50 Закону №796-XII, порушують право осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на належний рівень соціального захисту та не відповідають частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46 і частині першій статті 50 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постанові від 10.12.2024 у справі №240/1121/24, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи були такі акти оскаржені у судовому порядку та чи залишаються вони чинними на момент розгляду справи. Таким чином, до правовідносин, пов`язаних із визначенням розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, положення статті 50 Закону №796-XII підлягають застосуванню у редакції Закону №230/96-ВР. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі №580/5022/24. У зазначеній справі судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступила від правових висновків, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №193/877/16-а, від 08.09.2019 у справі №813/5002/17, від 16.06.2022 у справі №644/8266/17 та інших, відповідно до яких додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, мала нараховуватися і виплачуватися у порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Натомість Верховний Суд сформулював висновок про те, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону №796-XII, за своєю правовою природою є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим обмеження цього права є неприпустимим. Також Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю особам з інвалідністю, які належать до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, має нараховуватися та виплачуватися у порядку і розмірах, визначених статтею 50 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР. Отже, враховуючи, що позивачка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи першої категорії, отримує пенсію по інвалідності ІІ групи від захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вона має право на отримання пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, а також на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР. За таких обставин рішення відповідача про відмову у проведенні перерахунку пенсії позивачці є протиправним. Визначаючи належний спосіб відновлення порушеного права позивачки, колегія суддів виходить із принципу верховенства права, зокрема щодо гарантування права власності, передбаченого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової змісту і спрямованості діяльності держави, а також із принципу ефективності судового захисту, який передбачає безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулася за судовим захистом, без необхідності її додаткових звернень та виконання будь-яких інших умов. Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення, перерахунку пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів із зазначенням часу їх створення та електронну пенсійну справу. Згідно з пунктом 4.10 Порядку №22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії або переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи для здійснення виплати пенсії. Отже, у спірних правовідносинах рішення про перерахунок пенсії має прийматися структурним підрозділом органу Пенсійного фонду України, на який за принципом екстериторіальності розподілено заяву пенсіонера. Водночас виплата пенсії здійснюється органом Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у цьому випадку належним способом захисту порушеного права є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити позивачці з 01.01.2026 перерахунок пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, визначених статтею 78 цього Кодексу. Водночас згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності відповідного рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача. Під час вирішення спору колегія суддів також враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи були такі рішення прийняті, а дії чи бездіяльність вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; чи використано повноваження з метою, з якою його надано; чи діяли суб`єкти владних повноважень обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно, тобто протягом розумного строку. За наведених обставин, з урахуванням меж заявлених позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Ю.О.Тереза В.В.Файдюк