Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/119/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2026 р. Справа № 440/119/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Спаскіна О.А. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 (суддя: І.С. Шевяков, м. Полтава) по справі № 440/119/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Київській області), в якій просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №164750008321 від 28.08.2025 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати до спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугою років, згідно з пунктом "д" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ОСОБА_1 період роботи з 25.05.1994 по 31.10.2018 на Градизькому рибколгоспі "Прибій" рибалкою прибережного лову, що зазначені в трудовій книжці серія НОМЕР_1 , заповненій 22.05.1990; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 21.08.2025 відповідно до пункту "д" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в редакції до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що на день звернення позивача з заявою від 21.08.2025 про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "д" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники плавскладу морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення): чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі. Наголошує, що оскільки загальний страховий стаж позивача, який визнається відповідачем, складає 30 років 10 місяців 2 дні, з яких спеціальний стаж понад 23 роки, є всі підстави для призначення позивачу пенсії за вислугу років. Відтак, вважав, що рішення ГУ ПФУ в Київській області №164750008321 від 28.08.2025 є незаконним та належним чином необґрунтованим, у зв`язку з чим вказане підлягає скасуванню з зобов`язанням суб`єкта владних повноважень призначити позивачу пенсію за вислугу років. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про відмову у призначенні пенсії від 28.08.2025 №164750008321. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 21.08.2025, зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 25.05.1994 по 31.10.2018 на Градизькому рибколгоспі "Прибій" рибалкою прибережного лову згідно записів у трудовій книжці серія НОМЕР_1 . Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок). Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, в апеляційній скарзі скаржник зазначив, що страховий стаж позивача становить 30 років 10 місяців 2 дні (станом на 11.10.2017 - 25 років 8 місяців 28 днів). Спеціальний стаж роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років не визначено. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди до стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, не зараховано: період роботи за довідкою від 14.08.2025 № 9 з 25.05.1994 по 31.10.2018, оскільки відповідно до довідки заявник працював рибалкою прибережного лову, не зазначено судна, на яких проводилась робота, тобто не підтверджено роботу у флоті рибної промисловості, також форма довідки не відповідає формі довідки, затвердженої додатком 5 до Порядку № 637, а саме відсутній підсумок стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, довідка не завірена підписами головного бухгалтера та працівника відділу кадрів. Не працює. Переглянувши подані позивачем документи, Головним Управлінням прийнято рішення від 28.08.2025 №16475000831 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки стаж вислуги років не підтверджено та відсутній необхідний страховий стаж (станом на 11.10.2017 рік.) З огляду на викладене, апелянт просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 року у справі №440/119/26 скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовити в повному обсязі. Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 21.08.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "д" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву та документи ОСОБА_1 було передано на розгляд ГУПФУ в Київській області. Рішенням ГУПФУ в Київській області від 28.08.2025 №164750008321 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки стаж вислуги років не підтверджено та відсутній необхідний страховий стаж (станом на 11.10.2017). У рішенні від 28.08.2025 №164750008321 відповідач встановив, що страховий стаж становить 30 років 10 місяців 2 дні (станом на 11.10.2017 - 25 років 8 місяців 28 днів); спеціальний стаж роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, не визначено. Крім того, в рішенні вказано, що до стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, не зараховано період роботи за довідкою від 14.08.2025 №9 з 25.05.1994 по 31.10.2018, оскільки відповідно довідки позивач працював рибалкою прибережного лову, не зазначено судна, на яких проводилась робота, тобто не підтверджено роботу у флоті рибної промисловості, також форма довідки не відповідає формі довідки, затвердженої додатком 5 до Порядку №637, а саме відсутній підсумок стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, довідка не завірена підписами головного бухгалтера та працівника відділу кадрів. Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років позивачу відповідно до пункту "д" статті 55 Закону № 1788-XII, з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, позивач звернувся із даним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 22.05.1990 та довідкою від 14.08.2025 №9 в повній мірі підтверджується спеціальний стаж роботи позивача у період з 25.05.1994 по 31.10.2018. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в оскаржуваній відповідачем частині, з таких підстав. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі по тексту - Закон України № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі по тексту - Закон України № 1058- ІV). Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Статтею 114 Закону № 1058 врегульовано призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників. Пенсії за вислугу років призначаються відповідно до розділу XIV Закону № 1058. Пунктом 2-1 "Прикінцевих положень" Закону № 1058 передбачено, що, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788). Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до пункту "д" частини 1 статті 55 Закону № 1788, право на пенсію за вислугу років мають: плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону; працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості - за списком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами станом на 1 квітня 2015 року не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок та після цієї дати при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років у чоловіків і не менше 25 років у жінок. 04.06.2019 Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону №1788, зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII. Положення пункту «а» ст. 54, ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. В абзацах другому, четвертому пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) від 30.09.2010 № 20-рп/2010, Конституційний Суд України зазначив, "що визнання неконституційним Закону № 2222 у зв`язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222. Це забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство, як Основного Закону держави на всій території України». Отже, з 05.06.2019 положення пункту «д» частини 1 статті 55 Закону № 1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме: «д» плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення): чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі». Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік та страховий стаж, має застосовуватися в порядку, визначеному Рішенням Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність. Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII, ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України та п.1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Таким чином, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до пункту 23 Порядку, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Відповідно до пункту 24 Порядку, для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів. Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі № 233/2084/17. Отже, з аналізу наведених норм слідує, що наявність записів у трудовій книжці є достатнім і основним доказом підтвердження відповідного стажу роботи. Відповідно до дослідженої судом, наявної в матеріалах справи трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.05.1990, відповідачем підтверджено роботу позивача за всі періоди (про що вказано у спірному рішенні). Крім того, вказані дані також повністю підтверджені довідкою №9 від 14.08.2025. Однак, період з 25.05.1994 по 31.10.2018 (який зараховано відповідачем до загального страхового стажу) не зараховано до спеціального стажу, з огляду на відсутність підсумку стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, відсутність підписів головного бухгалтера та працівника відділу кадрів, наявний підпис лише голови правління Градизького рибколгоспу "Прибій". Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Колегія суддів, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а. З матеріалів справи вбачається, що відповідач не врахував відомості довідки №9 від 14.08.2025 голови правління Градизького рибколгоспу "Прибій" про стаж ОСОБА_1 , вказавши у оскаржуваному рішенні, що в довідці не зазначено тип суден, на яких проводилась робота, працював рибалкою прибережного лову, тобто не підтверджено роботу саме у флоті рибної промисловості. При цьому, у згаданій довідці чітко й недвозначно викладена вказівка на тип судна: "МСП" (малий сіткопідіймач, 40 к.с.), який не відноситься до портових та службово-допоміжних суден. Також, у довідці чітко вказано, що робота ОСОБА_1 підпадає під п. "д" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як плавсклад річкового флоту і флоту рибної промисловості; оплата праці проводилася за ставками і посадовими окладами, затвердженими для членів екіпажів морського і річкового флоту. Дані відомості, зазначені в довідці, були доступні відповідачу, але необґрунтовано не надано їм належної оцінки. Однак, ці відомості є підставою для визнання обґрунтованим твердження про те, що право ОСОБА_1 на пенсію за п.п. "д" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" наявне. Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін, надавши оцінку наданим доказами, суд дійшов висновку, що записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 22.05.1990 та довідкою від 14.08.2025 №9 в повній мірі підтверджується спеціальний стаж роботи позивача у період з 25.05.1994 по 31.10.2018. Таким чином, на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зі заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 мав необхідний страховий стаж понад 30 років та спеціальний стаж понад 23 роки. Тому, зарахування періоду роботи з 25.05.1994 по 31.10.2018 до спеціального стажу є варіантом правомірної поведінки, від якого відповідач безпідставно ухилився, тому це питання не може бути віднесено до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства. Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 28.08.2025 № 164750008321 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років та його скасування. Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Прийняття рішення про призначення пенсії належить до повноважень відповідача. Відповідно до Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням варто розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Pedersen and Baadsgaard проти Данії» від 17.12.2004, № 49017/99 зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, що їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Під дискреційним повноваженням варто розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення у межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, що оскільки рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 28.08.2025 №164750008321 за вислугу років з підстав відсутності необхідного стажу (страхового та спеціального) визнано протиправним, з огляду на зарахування судом періоду роботи з 25.05.1994 по 31.10.2018 до спеціального стажу, враховуючи те, що оскаржувана відмова у призначенні пенсії не містить інших підстав відмови, ніж та, що зазначалась вище, та приймаючи до уваги, що судом обраховано загальний страховий стаж позивача (який є більшим за 30 необхідних роки) та спеціальний стаж (який є більшим за 23 роки), належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років з 21.08.2025. Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів. Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи відповідача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 по справі № 440/119/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) О.А. Спаскін Т.С. Перцова