Постанова Київський апеляційний суд № 369/11995/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/11995/25 Головуючий у І інстанції Мартиненко В.С. Провадження №22-ц/824/8866/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 08 липня 2026рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Борисової О.В., Голуб С.А., за участі секретаря Кононової Н.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Бобокала Романа Борисовича, представника ОСОБА_2 - адвоката Розумовського Олександра Сергійовича, ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року та за апеляційною скаргою - представника ОСОБА_2 - адвоката Розумовського Олександра Сергійовича на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину, ВСТАНОВИВ: У червні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Розумовський О.С., звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткових витрат на малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 266 210 грн 99 копійок, а також витрати на професійну правничу допомогу. В обґрунтування вказаних вимог зазначала, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір`ю. Дитина має вади здоров`я, в зв`язку з чим потребувала додаткових занять з профільними спеціалістами. Так, позивач понесла додаткові витрати, які включають корекційні послуги медичного центру «Розвиток» - 4 511 грн; заняття у дитячому центрі «АУТИЗОН+» - 157 800 грн; надання фізкультурно-оздоровчих послуг, користування матеріально-технічною базою Фітнес-клуба «Софія Sport» та заняття з персональним тренером 63 500 грн; відвідування корекційних занять (психолог, нейропсихолог) - 24 300 грн; лікування та аналізи - 7005 грн; придбання сезонного одягу - 9094,99 грн, що разом становить 266 210,99 грн. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на дитину у розмірі 128 278 гривень. В задоволені іншої частини вимог відмовлено. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Розумовський Олександр Сергійович, про ухвалення додаткового рішення відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах відповідача ОСОБА_1 звернувся його представник -- адвокат Бобокал Р.Б., який, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення додаткових витрат у сумі, що перевищує 41 000,00 гривень та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції визнав доведеними витрати позивача на оплату послуг дитячого центру "АУТИЗОН+" та корекційних занять на підставі інформаційних довідок, які не є належними доказами фактичного понесення витрат. Надані довідки підтверджують лише факт відвідування дитиною відповідного закладу, однак не містять відомостей про здійснення оплати, її розмір, дату та спосіб проведення, а відтак не підтверджують факт понесення витрат. Посилаючись на правові висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 640/15771/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19, скаржник зазначає, що обов`язок доведення наявності додаткових витрат на дитину покладається на особу, яка заявляє відповідні вимоги; розмір додаткових витрат повинен обґрунтовуватися чіткими документами (рецептами лікарів, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). Однак, скаржник вважає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів фактичного здійснення оплати, зокрема фіскальних чеків, розрахункових документів, банківських виписок або інших доказів, які б підтверджували рух грошових коштів. Крім того, представник відповідача звертає увагу апеляційного суду на те, що стягуючи з відповідача 50% вартості абонементів та послуг персонального тренера у комерційному фітнес-клубі "Софія SPORT", суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 185 Сімейного кодексу України та не встановив наявність передбачених законом особливих обставин. Разом з тим позивачем не доведено існування жодних особливих обставин, які б обумовлювали необхідність відвідування дитиною саме платного комерційного фітнес-клубу та занять із персональним тренером. В матеріалах справи відсутні медичні висновки, рекомендації лікарів або інші документи, які б підтверджували необхідність отримання таких послуг саме на платній основі. Крім того, позивач не довів неможливість отримання аналогічних послуг у державних або комунальних закладах, що також свідчить про відсутність об`єктивної необхідності у понесенні спірних витрат. Відсутність згоди відповідача на відвідування дитиною платного закладу, не підписання ним відповідних документів та не здійснення оплати таких послуг, свідчить про відсутність узгодженості дій батьків щодо несення таких витрат. За таких обставин витрати на відвідування преміального фітнес-клубу та оплату послуг персонального тренера не можуть вважатися додатковими витратами у розумінні статті 185 Сімейного кодексу України, а тому покладення на відповідача обов`язку щодо їх часткової оплати скаржник вважає безпідставним. Вказує також, що судом не надано належної оцінки матеріальному стану відповідача та факту належного виконання ним обов`язку щодо утримання дитини. Так, відповідач протягом 2020-2026 років сплатив аліменти у загальному розмірі 350 375,00 грн, що свідчить про системне та належне виконання ним свого обов`язку, передбаченого Сімейним кодексом України. Зазначає також, що суд не надав належної оцінки факту добровільного визнання відповідачем частини обґрунтованих витрат на дитину у сумі 41 000,00 грн. Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Разумовський О.С. також подав апеляційну скаргу на рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Вказує, що виходячи з аналізу статті 185 Сімейного кодексу України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У постанові від 13 вересня 2017 у справі № 6-1489цс17 Верховний Суд України зробив правовий висновок, що «СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Згідно із частиною першою статті 185 СК той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. За частиною другою статті 185 Сімейного кодексу України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення». Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Позивач відзначає, що положення частини першої ст. 185 Сімейного кодексу України стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. При визначенні обсягу понесених позивачкою витрат та можливості їх віднесення до додаткових витрат на дитину, що викликані особливими обставинами, позивач керувався, що витрати здійснені ним, зумовлені необхідністю лікування, одягнення дитини по сезону, купівля ліків, консультація з лікарями, фізкультурно-оздоровчі послуги, заняття в дитячому центрі «АУТИЗОН+» та розмір таких витрат складає 266 210 грн. 99 копійок Поряд із цим, на думку скаржника, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції жодним чином не зазначив та не обґрунтував причини не задоволення вимог позивача про стягнення додаткових витрат на утримання дитини у розмірі 137 932 грн 99 коп. Просить скасувати частково рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені додаткові витрати на малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у сумі 137 932 грн 99 копійок. В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2025 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на дитину у розмірі 128 278 гривень - залишити без змін. Позивачка ОСОБА_2 також від свого імені подала апеляційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2025 року, яка за своїм змістом і вимогами є аналогічною апеляційній скарзі, поданій представником позивача - адвокатом Разумовським О.С Крім того, представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Разумовський О.С. також подав апеляційну скаргу наухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 лютого 2026 року, якою суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення. Апелянт, зокрема, не погоджується із наведеними в оскаржуваній ухвалі висновками суду про те, що у заяві про ухвалення додаткового рішення представником позивача не були наведені поважні причини не подання доказів суду на підтвердження витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів, а судом не встановлена наявність таких поважних причин. Вказує, що у позовній заяві було зазначено, що позивач заявляє про судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 гривень та докази витрат будуть надані до розгляду справи по суті або протягом 5 днів з дня винесення судового рішення у відповідності до ст. 141 ЦПК України. Суд першої інстанції 01 грудня 2025 року перейшов у стадію оголошення рішення та призначив оголошення рішення на 05 грудня 2025 року об 11 годині 00 хвилин. В судовому засіданні 01.12.2025 року представник позивача повідомив суду, що протягом 5 днів з дня винесення судового рішення він подасть докази витрат на професійну правничу допомогу. 08 грудня 2025 року була подана заява з проханням повідомити чи було оголошено судове рішення 05 грудня 2025 року, оскільки не відомо чи винесено судове рішення, внаслідок чого позивач не мав змоги подати відповідно у строки заяву про винесення додаткового рішення та вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. 17 січня 2026 року була подана повторна заява з проханням повідомити чи було оголошено судове рішення 05 грудня 2025 року. 22 січня 2026 року ОСОБА_4 зверталась до Державної судової адміністрації з проханням пришвидшити винесення судового рішення, оскільки суддя явно ігнорувала позивачку. 03 лютого 2026 року знову було подано запит з проханням повідомити чи було оголошено судове рішення 05 грудня 2025 року. 18 лютого 2026 року було подано адвокатський запит з проханням повідомити чи було оголошено судове рішення 05 грудня 2025 року. Рішенням по суті спору було ухвалене Києво-Святошинським районним судом Київської області 24 лютого 2026 року. Позов ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Розумовський Олександр Сергійович, до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на дитину у розмірі 128 278 гривень. В задоволені іншої частини вимог відмовлено. 25 лютого 2026 року в особистий кабінет представника позивача адвоката Розумовського О.С. було отримано судове рішення. 25 лютого 2026 року було складено акт виконаних робіт (наданих послуг) та повністю оплачено адвокату Розумовському О.С. витрати на професійну допомогу у розмірі 15 000 грн. Внаслідок чого була подана заява про винесення додаткового рішення та заявлено клопотання про поновлення процесуального строку на звернення із заявою про винесення додаткових витрат на професійну правничу допомогу. Посилаючись на вказані обставини, представник позивача просить скасувати повністю ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Розумовський Олександр Сергійович, про ухвалення додаткового рішення; стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцяти тисяч) грн. Представник ОСОБА_2 - адвокат Разумовський О.С. подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_5 , в якому заперечує проти доводів скарги, просить залишити її без задоволення. Вказує, що виходячи зі встановленого малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , лікарями діагнозу, позивачка максимально намагається зробити все можливе для розвитку дитини та витрачає великі кошти на лікарів та на оздоровлення, що не можна сказати про відповідача, який може лише психологічно тиснути та погрожувати фізичним насиллям до матері. Зазначає, що позивач сама забезпечує повний догляд за дитиною та сама сплачує за це кошти. Відповідач жодним чином не приймає участь у вихованні та догляду за дитиною. Позивачка сама забезпечує сину гідні умови проживання та гармонійну атмосферу оточення. Позивачка слідкує вчасно за проведенням профілактичних щеплень, проводить регулярні амбулаторні огляди, стан здоров`я дитини на даний момент відмінний. Нагляд за дитиною з моменту її народження і по сьогоднішній день здійснює позивачка. Батько участі в житті дитини приймати не хоче. Відповідач не проявляє батьківської турботи, не цікавиться долею сина та не переймається його фізичним та духовним розвитком, не займається його вихованням. Позивачка сама піклується про його гармонійний стан, про його фізичне виховання. Відповідач байдуже ставиться до долі своєї дитини, майбутнє дитини його не цікавить, свідомо ухиляється від своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, та в цілому ігнорує факт споріднення з сином. Інших відзивів на апеляційні скарги в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Розумовський О.С. підтримав подані ним та позивачкою апеляційні скарги, просив їх задовольнити. В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 просив відмовити. Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства, шляхом направлення судових повісток до електронних кабінетів учасників справи в системі «Електронний суд». Заслухавши доповідь судді-доповідача Таргоній Д.О., пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги позивача та відповідача, подані на рішення суду першої інстанції по суті спору не підлягають до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає в повній мірі. Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 25.01.2020 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (актовий запис № 403 від 25.01.2020). Дитина проживає з матір`ю, що підтверджується витягами з Єдиного демографічного реєстру від 11.09.2023. Вказана обставина визнається сторонами. Заочним рішенням Крюківського районного суду Чернігівської області від 01.04.2021 визначено місце проживання дитини з матір`ю. Судовим наказом від 09.04.2020, виданим Крюківським районним судом Чернігівської області, з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 його заробітку (доходу). Вказаний судовий наказ перебуває на примусовому виконанні в державній виконавчій службі. У дитини був діагностований аутизм, епілепсія, неуточненої етімології, з фокальним початком, з порушенням усвідомлення немоторними/моторними нападами, що підтверджується медичними документами, долученими до позову. В зв`язку з хворобою дитина потребує реалізації індивідуальних програм розвитку фізичної, мовленевої та когнітивної сфери. Вказані обставини визнаються сторонами та підтверджується медичними документами долученими до позову. Так, відповідно до декларації № 0001-37АН-Р9А0 з дитиною укладена декларація з лікарем і мама постійно на зв`язку з лікарем, щодо оперативної допомоги дитині. Відповідно до результатів МРТ головного мозгу від 29.03.2024 року (а.с. 36 том 1) у дитини однобічне дрібне неспецефічне вогнище в лівій лобній ділянці, ймовірно резудуального генезису. Відповідно до консультативного висновку лікаря педіатра від 02.03.2024 року у дитини виявлено епілепсія, неуточненої етімології, з фокальним початком, з порушенням усвідомлення немоторними/моторними нападами. Відповідно до консультативного висновку дитячого психіатра від 28.12.2023 року у дитини діагностовано розлад аутистичного спектру, з відсутністю функціонального мовлення. Відповідно до консультативного висновку дитячого психіатра від 27.12.2023 року у дитини діагностовано розлад розлад експенсивної мови. Відповідно до консультації невролога від 14 листопада 2023 року у дитини діагностовано розлад нейрозвитку із розладом експенсивного мовлення, порушення соціальної комунікації, гіперкенетичний розлад поведінки. Відповідно до консультативного висновку від 23.02.2024 року у дитини діагностовано імовірно когнітивна епілептифорна дезінтеррація. Недорозвинення мовлення. Відповідно до консультативного висновку лікаря дитячого невролога від 14.03.2023 року у дитини діагностовано змішані розлади психічного розвитку. Відповідно до консультативного висновку психолога від 27.03.2024 року у дитини діагностовано затримка експенсивного мовлення. Відповідно до протоколу ВЕЕГ моніторингу тривалості у висновку зазначено, що у дитини основна активність помірно дезорганізована, з періодичним дифузорним уповільненням. Відповідно до висновку за результатами психологічного обстеження від 12.02.2024 року у дитини в діагностується аутизм за методикою АДОС-2. Відповідно до консультації лікаря педіатра від 25.02.2024 року у дитини виражено діагностується Епілепсія. Відповідно до Консультативного висновку дитячого невролога від 22.09.2023 року у дитини діагностується розлад нейрозвитку із розладом експенсивного мовлення та порушення соціальної комунікації. Відповідно до наданих рекомендації Центру нерофізіології для дітей та дорослих від 05.11.2024 року мати повністю виконує усі надані рекомендації. Відповідно до консультативного висновку дитячого невролога від 02.04.2024 року у дитини розвивається енцефелопатія з порушенням експресивно рецептивної мови, комунікативними, когнітивними та сенсорними порушеннями, фокальною епілептиформною активністю. Відповідно до довідки від 01.08.2024 року у дитини остаточно діагностовано гіпертонічний розлад поведінки. Епілепсія. Аутизм. Відповідно до висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи від 16 січня 2024 року дитині встановлено особливі умови навчання у закладі освіти та його подальшого розвитку. Відповідно висновку з Корекційного центру «Розвиток» від 13.10.2024 року у дитини помірні дифузоні зміни фонової ЕЕГ регуляторного характеру за рахунок помірного дифузорного сповільнення з акцентом в лобно-скроневих відділах, високочастотного гіперактивного альфа-ритму, загострених хвиль в центрально скроневих відділах, більше справа Судом також встановлено, що позивач оплатила заняття у дитячому центрі «АУТИЗОН+» за період з 20.05.2024 по 31.03.2025 у сукупному розмірі 157 800 грн, що підтверджується довідкою №1-04 від 04.04.2025, виданою ФОП ОСОБА_6 . Крім того, позивач понесла витрати за персональні заняття дитини з тренером з плавання за період з 09.04.2024 по 29.10.2024 у сукупному розмірі 63 500 грн (37 550 грн за абонемент та 25 950 грн заняття з тренером), що підтверджується довідкою ФОП ОСОБА_7 від 01.11.2024 та квитанціями за сплату абонементу у закладі «Софія спорт». Також позивач понесла витрати за відвідування дитиною корекційних занять з психологом, нейропсихологом за період з січня 2024 по травень 2024 у розмірі 24 300 грн, що підтверджується довідкою ФОП ОСОБА_8 05.11.2024 дитина отримала корекційні послуги вартістю 4511 грн, що підтверджується актом №677 ФОП ОСОБА_9 . Дитині ОСОБА_3 було рекомендовано пройти лабораторні та медичні дослідження, що підтверджується довідкою лікаря ФОП ОСОБА_10 від 02.04.2024, консультативним висновком від 23.02.2024 Центру стимуляції мозку ТОВ «Центр Пріоритет. Позивач витратила на медичні дослідження та аналізи 860 грн 09.04.2024, 820 грн 28.03.2024, 1800 грн 23.02.2024, 2965 грн 10.04.2024. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 додаткових витрат на утримання дитини, суд першої інстанції встановив, що у зв`язку з хворобою дитини позивач понесла додаткові витрати у сукупному розмірі 256 556 грн. Водночас суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача в частині відшкодування витрат на придбання одягу в розмірі 9094,99 грн, оскільки такі витрати не можуть вважатися додатковими витратами, пов`язаними з особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Врахувавши, що відповідачем не доведено скрутне матеріальне становище або вади здоров`я, які перешкоджають йому брати участь в додаткових витратах на дитину, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 128 278 грн, що становить половину від додаткових витрат, понесених позивачем (50% від 256 556 грн). Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Згідно із вимогами частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Відповідно до вимог частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Пленум Верховного Суду України у постанові від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" у пункті 18 звернув увагу судів на те, що до передбаченої статті 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Тлумачення відповідних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні. Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов. При цьому, вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Також, вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі №521/16268/18 (провадження № 61-20458св19). Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). У справі, яка переглядається, встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має встановлений діагноз розладу аутистичного спектру, що саме по собі свідчить про наявність особливих обставин у розумінні статті 185 СК України та необхідність здійснення певних додаткових витрат, пов`язаних із лікуванням, реабілітацією та корекцією стану здоров`я дитини. Зазначене підтверджується наданими медичними документами та сторонами не заперечується. Зазначені особливості розвитку дитини обумовлюють необхідність здійснення додаткових заходів, спрямованих на її соціальну адаптацію, психоемоційний розвиток, підготовку до навчання та корекцію поведінкових особливостей. Як убачається з апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Бобокал Р.Б., переважна більшість її доводів фактично вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне: «Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.» З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги представника позивачки ОСОБА_2 - адвоката Розумовського О.С., колегія суддів приходить до висновку що їх суть полягає у неправильному тлумаченні положень закону, зокрема статті 141 та частини 2 статті 185 Сімейного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 141 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини 2 статті 185 Сімейного кодексу України, розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Врахувавши, що відповідачем не доведено скрутне матеріальне становище або вади здоров`я, які перешкоджають йому брати участь в додаткових витратах на дитину, суд першої інстанції, враховуючи рівність прав та обов`язків обох батьків щодо дитини, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача половини понесених позивачкою додаткових витрат, що становить 128 278 грн (50% від 256 556 грн). Щодо вимог апеляційної скарги сторони позивача на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 лютого 2026 року, колегія суддів апеляційного суду вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне. Так, відмовляючи у задоволені заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що стороною позивача докази таких витрат не були подані до закінчення судових дебатів, при цьому позивачем не доведено, а судом не встановлено поважних причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів, хоча такі докази існували на той час, крім акту виконаних робіт, який було складено лише на другий день після ухвалення судового рішення без пояснення причин такого зволікання. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Відповідно до положень частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статті 141 ЦПК України. Згідно із частиною другою статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно із частиною першою статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Суд апеляційної інстанції зауважує, що можливість подання сторонами доказів у підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції. Зокрема, докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суді першої інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Отже, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі № 757/66309/21-ц. При цьому, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат (постанова Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 757/33206/22-ц). Відповідно правового висновку, який міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21, у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат (див. постанову Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21). В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналіз матеріалів справи свідчить, що у позовній заяві представник позивача - адвокат Розумовський О.С. зазначав, що позивачка планує понесення витрат на правову допомогу у розмірі 25000,00 грн, докази витрат будуть надані до розгляду справи по суті або протягом 5 днів з дня винесення судового рішення. Протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду позивач надав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої долучив докази понесених витрат, а саме: договір про надання правничої допомоги від 21.02.2025, акт виконаних робіт (наданих послуг) до договору від 25.02.2026. Однак, у поданій до суду першої інстанції заяві в порядку статей 246, 270 ЦПК України представник позивача жодним чином не обґрунтував поважність причин неможливості подання вказаних доказів, зокрема акту виконаних робіт, що підтверджували факт і розмір понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу ще до закінчення судових дебатів у справі, що мало місце в судовому засіданні 01 грудня 2025 року. Вищевикладене дає підстави вважати, що стороною позивача не дотримано належне виконання вимог частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України, що є підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, що у свою чергу відповідає вказаній релевантній практиці Верховного Суду. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення у справі, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Бобокала Романа Борисовича, представника ОСОБА_2 - адвоката Розумовського Олександра Сергійовича, ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року та ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складене 16 липня 2026 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді : О.В. Борисова С.А. Голуб