Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/3458/14-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 липня 2026 року м. Рівне Справа № 570/3458/14-ц Провадження № 22-ц/4815/869/26 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Боймиструка С.В., суддів: Хилевич С.В., Шимків С.С. секретар судового засідання: Хлуд І.П. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» Ременюк Тетяни Олександрівни на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року у справі за завою ОСОБА_1 ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в : 06 листопада 2025 року до Рівненського міського суду Рівненської області надійшла заява представника ОСОБА_1 адвоката Ошурка Й.М. про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Покликаючись на те, що у боржника відсутні боргові зобов`язання, представник заявника просить суд постановити ухвалу, якою визнати виконавчий лист, виданий 16 липня 2015 року Рівненським районним судом Рівненської області у справі №570/3458/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "АЛЬФА-БАНК" заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 860809,43 грн. таким, що не підлягає виконанню в повному обсязі. Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року (провадження №6/570/3/2026) заяву представника ОСОБА_1 адвоката Ошурка Йосипа Миколайовича про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задоволено. Визнано виконавчий лист, виданий 16 липня 2015 року Рівненським районним судом Рівненської області у справі №570/3458/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "АЛЬФА-БАНК" заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 860809,43 грн. - таким, що не підлягає виконанню в повному обсязі. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції представник Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» - Ременюк Тетяна Олександрівнаподала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу та прийняти постанову якою відмовити у задоволенні заяви. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що боржник обґрунтовував заяву тим, що його зобов`язання припинилися після набуття банком права власності на предмет іпотеки. Однак, на думку апелянта, така підстава відпала, оскільки рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності банку було скасовано судами. Скасування державної реєстрації означає відновлення первісного становища сторін. Після скасування реєстрації права власності за банком сторони повернулися до стану, який існував до позасудового звернення стягнення. Тому кредитне зобов`язання не може вважатися припиненим, а заборгованість -погашеною. Доказів фактичного виконання кредитного договору боржник не надав. Апелянт посилаючись на статті 598, 599 ЦК України та практику Верховного Суду, вказує, що зобов`язання не може вважатися виконаним, зважаючи на повернення заборгованості за договором після скасування реєстрації права власності за Банком. Апелянт вказує, що посилання на висновок про вартість майна, який лише згаданий судом, але не був підставою для скасування рішення про реєстрацію права власності за Банком не може бути підставою для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Крім того, матеріали справи не містять доказів про наявність відкритого виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчих листів у справі. Сама по собі наявність копії виконавчих листів не свідчить про відсутність обов`язку боржниці щодо сплати заборгованості за договором кредиту. Представник ОСОБА_3 адвокат Ошурко Й.М. подав відзив, яким заперечує доводи апеляційної скарги. Зазначає, що після завершення позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» будь-які подальші вимоги банку щодо виконання основного зобов`язання є недійсними. Вважає безпідставними доводи апелянта про відновлення заборгованості внаслідок скасування державної реєстрації права власності банку на предмет іпотеки, оскільки це не відновило припинене зобов`язання та не потягло повернення сторонам отриманого майна чи коштів. Також посилається на те, що сам банк анулював (простив) залишок заборгованості та повідомив про це податковий орган, що, на його думку, додатково підтверджує припинення зобов`язання. У зв`язку з цим вважає, що виконавчий лист обґрунтовано визнано таким, що не підлягає виконанню. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 30 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством "СВЕДБАНК" було укладено кредитний договір №1701/0908/71-142, за умовами якого ОСОБА_3 одержала кредитні кошти в сумі 60000 дол. США на строк до 29.09.2038 р. З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань, між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством "СВЕДБАНК" було укладено іпотечний договір №1701/0908/71-142-Z-1, посвідчений 30.09.2008 р. приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стафійчук С.Є., зареєстрований в реєстрі за №2161, за умовами якого в іпотеку передано належне ОСОБА_3 на праві приватної власності нерухоме майно: земельна ділянка, площею 0,1008 га, кадастровий номер: 5624680700:02:008:0079, та розміщений на ній житловий будинок, загальною площею 193,2 м2, житловою площею 101,4 м2, за адресою: АДРЕСА_1 . Також, з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань, 30 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством "СВЕДБАНК" було укладено договір поруки №1701/0908/71-142-Р-1, за умовами якого на ОСОБА_1 покладено солідарну відповідальність за виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору. Правонаступником всіх прав та обов`язків ВАТ "СВЕДБАНК" за кредитним договором №1701/0908/71-142 від 30.09.2008 р. та договорами забезпечення (іпотеки та поруки) стало Публічне акціонерне товариство "АЛЬФА-БАНК", яке у 2022-му році змінили своє найменування на Акціонерне товариство "СЕНС БАНК". У зв?язку з допущеними ОСОБА_3 порушеннями кредитних зобов?язань банк звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення усієї суми заборгованості за кредитним договором №1701/0908/71-142 від 30.09.2008 р. солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19.05.2015 р. у справі №570/3458/14-ц, яке набрало законної сили 07.07.2015 р., позов банку задоволено повністю: вирішено стягнути, солідарно, з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 860809,43 грн. та судовий збір у сумі 3654,00 грн. 16 липня 2015 року Рівненським районним судом Рівненської області було видано виконавчий лист у справі №570/3458/14-ц про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , солідарно, на користь Публічного акціонерного товариства "АЛЬФА-БАНК" заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 860809,43 грн. та судового збору у сумі 3654,00 грн. У зв?язку з тривалим невиконанням зазначеного рішення суду, банк звернувся до ОСОБА_3 з повідомленням від 21.06.2019 р. за вих.№2264 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки та анулювання залишку заборгованості за основним зобов?язанням. Повідомлення містило вимогу банку про повернення заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 114737,65 дол. США та, у відповідності до ст.ст.35, 36 Закону України "Про іпотеку", а також попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку ст.37 Закону України "Про іпотеку". За частинами першою, другою статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження. Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові. До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відносяться ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав. Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; виконавчий лист виданий на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; виконавчий лист видано помилково, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання. Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання. Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц (провадження № 61-43447св18), від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20 (провадження № 61-10482ав21), від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001 (провадження № 61-1762ав22), 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22). Серед підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, окреслених законодавцем в частині другій статті 432 ЦПК України, звертає на себе увагу вжите словосполучення «з інших причин». Наведене свідчить, що перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є вичерпним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, а не лише ті, які прямо зазначені у цій нормі процесуального права. У цьому випадку, саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11. За загальним правилом ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється саме у зв`язку з належним його виконанням. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно положень ст.36 Закону України "Про іпотеку", сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Згідно з положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку", іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Відповідно до ч.8 ст.36 Закону України "Про іпотеку", завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація права власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов`язанням за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем). Встановлено, що у підпункті 12.3.1 пункту 12.3 іпотечного договору №1701/0908/71-142-Z-1 від 30.09.2008р. (р.№2161) містилось застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі останньому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України "Про іпотеку". Також встановлено та не заперечується сторонами, що 29 липня 2019 року державним реєстратором Ященком В. О. прийнято рішення № 47987387 про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ «Альфа-Банк» (пізніше АТ «Сенс Банк»). 31 січня 2020 року банк реалізував (продав) вказане нерухоме майно третій особі ( ОСОБА_4 ) за ціною 1 121 382,00 грн. 22 лютого 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом (справа № 570/783/20) про скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна з володіння третьої особи. 23 травня 2023 року постановою Рівненського апеляційного суду рішення про реєстрацію права власності за банком визнано протиправним та скасовано, майно витребувано на користь позивачки. 21 серпня 2023 року Верховний Суд постановою у справі № 570/783/20 залишив без змін судове рішення в частині скасування реєстрації за банком, проте скасував рішення в частині витребування майна у третьої особи, направивши справу на новий апеляційний розгляд для перевірки добросовісності набувача. 22 травня 2024 року за результатами нового розгляду та касаційного оскарження Верховний Суд залишив у силі постанову Рівненського апеляційного суду від 30.11.2023 року, якою відмовлено у витребуванні майна у третьої особи, оскільки її визнано добросовісним набувачем. Отже 29 липня 2019 позасудове врегулювання було завершене, оскільки відбулася державна реєстрація права власності за банком. При цьому суд першої інстанції правильно врахував, що у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 р. у вищевказаній справі (№570/783/20), ОСОБА_4 придбала у АТ "СЕНС БАНК" земельну ділянку та житловий будинок, які попередньо належали ОСОБА_3 , за відплатним договором, сплативши банку за придбане майно 1121382,00 грн. Зіставлення цієї суми із розміром заборгованості, присудженої до стягнення рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2015 року у справі № 570/3458/14-ц, свідчить, що вартість предмета іпотеки повністю покривала розмір заборгованості, визначеної зазначеним судовим рішенням. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що рішення суду від 19 травня 2015 року залишилося невиконаним. За таких обставин подальше скасування державної реєстрації за іпотекодержателем саме по собі не призвело до відновлення кредитного зобов`язання. У справі №570/783/20 суд лише визнав незаконною реєстрацію права власності. Ні апеляційний суд, ні Верховний Суд не зазначали, що внаслідок цього відновлюється право банку повторно вимагати виконання кредитного зобов`язання. Закон також не містить норми, яка б передбачала, що скасування державної реєстрації автоматично відновлює вже припинені наслідки позасудового врегулювання або поновлює недійсні вимоги кредитора. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» Ременюк Тетяни Олександрівни залишити без задоволення. Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 03 лютого 2026 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Судді: Боймиструк С.В. Хилевич С.В. Шимків С.С.