Постанова Волинський апеляційний суд № 162/230/26

Справа № 162/230/26 Головуючий у 1 інстанції: Савич А. С. Провадження № 22-ц/802/846/26 Доповідач: Здрилюк О. І. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2026 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Здрилюк О. І., суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К., секретар судового засідання Русинчук М. М., з участю представника позивача Мельник В. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 07 травня 2026 року, В С Т А Н О В И В : 25 березня 2026 року через систему «Електронний суд» АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 30 березня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» та відкрито провадження у справі. 05 квітня 2026 року позивачем подано до суду заяву про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору та про повернення сплаченого судового збору. Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 07 травня 2026 року заяву АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Провадження у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Повернуто АТ КБ «ПриватБанк» 50% судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції АТ КБ «ПриватБанк» № ZZ422B2ID4 від 12.03.2026, що становить 1 331,20 грн. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду в частині визначення підстав закриття та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч.1 ст. 255 ЦПК України (у зв`язку з відсутністю предмета спору), а також вирішити питання щодо повного повернення сплаченого судового збору за подання позовної заяви. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції помилково застосовано норму ч. 1 ст. 142 ЦПК України, відповідно до якої у разі відмови позивача від позову до прийняття рішення у справі судом першої інстанції в порядку, встановленому законом, повертається 50% судового збору. У поданій заяві позивач не відмовлявся від позовних вимог. Відмова від позову і відсутність предмету спору є різними підставами для закриття провадження. Позивач подав до суду заяву про закриття провадження у справі, оскільки відповідачем було повністю сплачено заборгованість, що свідчить саме про відсутність предмета спору і є підставою для закриття провадження у справі згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Заяву про відмову від позову позивач не подавав, а тому наявні підстави для повернення судового збору в повному обсязі. Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судовому засіданні представник позивача Мельник В. М. апеляційну скаргу підтримала із наведених у ній підстав і просить її задовольнити. Будучи належним чином повідомлений про день та годину розгляду справи, відповідач у судове засідання не з`явився і його неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу суду скасувати з таких підстав. Закриваючи провадження у справі та повертаючи позивачу 50 % сплаченого судового збору за подання позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні передбачені законом підстави для повернення суми судового збору в повному обсязі у разі відмови позивача від позову. Проте, такий висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи та зроблено з порушенням норм процесуального права. Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України. Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі у разі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Таким чином, відсутність неврегульованих питань, як факт, який став виконаним під час розгляду справи у суді, може бути підставою для закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №13/51-04, а також у постановах Верховного Суду від 26 липня 2018 року у справі №910/23359/15, від 18 червня 2019 року у справі № 914/891/16, від 18 липня 2019 року у справі № 916/3147/16, від 26 листопада 2019 року у справі № 920/240/18, від 18 липня 2023 року у справі № 906/1357/20 та від 16 серпня 2023 року у справі № 910/5571/22 викладено висновки, за змістом яких закриття провадження у справі можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Момент припинення існування (зникнення) предмета спору має важливе значення для розгляду та вирішення справи та повинен ураховуватися судами при вирішенні питання про наявність підстав для закриття провадження у справі, та з яких підстав. Відповідно до частини 1 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитись від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення, у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем, суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Отже, відмова від позову є одностороннім вільним волевиявлення позивача шляхом здійснення процесуальної дії, спрямованої на завершення розгляду судом справи. У разі подання позивачем такої заяви суд зобов`язаний перевірити, чи відповідає подана заява дійсній волі позивача та роз`яснити позивачу наслідки вчинення такої дії. Наведене дає підстави для висновку про те, що відсутність предмету спору і відмова від позову є окремими різними підставами для закриття провадження у справі, а також різними є і правові наслідки вирішення таких заяв у контексті розподілу судового збору. У частині 3 статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Терміни "відмова позивача від позову" та "позивач не підтримує своїх вимог" не є тотожними за їх мовним викладенням, тому не можуть тлумачитись однаково за допомогою мовного способу тлумачення. Відмова позивача від позову передбачає його активну дію, яка проявляється шляхом подання суду відповідної заяви. Непідтримання своїх вимог може проявлятись як у вигляді активної дії з відмови від позову, так і шляхом пасивної поведінки з невчинення дій на підтримання своїх вимог. Не підтримувати позовні вимоги позивач може як шляхом відмови від позову, так і внаслідок відсутності предмета спору. Дійсний зміст норми другого речення частини третьої статті 130 ГПК України (аналогічна ч. 3 ст. 142 ЦПК України) полягає в тому, що таке непідтримання позовних вимог сталось внаслідок їх задоволення відповідачем після пред`явлення позову, а не в тому, в який саме спосіб позивач не підтримує свої позовні вимоги. У постанові від 05 березня 2026 року у cправі № 917/1161/25 Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказав, що вирішення питання про відшкодування понесених позивачем витрат у разі закриття провадження у справі залежить від фактичних обставин, які стали підставою для такого закриття, та виснував, що норми частини третьої статті 130 ГПК України (аналогічна норма ч. 3 ст. 142 ЦПК України) мають застосовуватись у разі закриття провадження у справі не лише через відмову позивача від позову, а й через відсутність предмету спору. Згідно з матеріалами справи 25 березня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 08.07.2010 у розмірі 53 031 грн, сплативши судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується приєднаною до позову платіжною інструкцією № ZZ422B2ID4 від 12.03.2026 (а.с. 1). Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 30 березня 2026 року відкрито провадження у справі (а.с. 112). 05 квітня 2026 року від АТ КБ «ПриватБанк» через систему «Електронний суд» надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, в якій одночасно заявлено про повернення сплаченого судового збору (а.с.116). У заяві чітко викладено зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника, і відсутнє посилання на відмову позивача від позову. До заяви додано письмові докази про сплату відповідачем 31.03.2026 заявленої до стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто після подання позовної заяви і відкриття судом першої інстанції провадження у справі. Ураховуючи визначені пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України підстави для закриття провадження у справі (відсутність предмета спору); визначене законом право позивача щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; розпорядження своїми правами та обов`язками на власний розсуд; обов`язок суду вирішити заяву із заявлених у ній підстав; у суду першої інстанції було відсутнє процесуальне право для закриття провадження у справі з підстав, які не заявлялися. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повністю повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із вимогами ст. 379 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права. Оскільки висновки суду в частині визначення підстави для закриття провадження у справі та щодо повернення судового збору зроблені з порушенням норм процесуального права, то зазначена обставина є підставою для скасування ухвали суду та ухвалення нового судового рішення. Керуючись ст. ст. 255 ч. 1 п. 2, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 07 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Заяву задовольнити. Провадження у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору. Повернути Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп, сплачений за подання позовної заяви згідно платіжної інструкції № ZZ422B2ID4 від 12.03.2026. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Судді