Окрема думка КГС ВС № 916/1078/26

ОКРЕМА ДУМКА 09 липня 2026 року м. Київ cправа № 916/1078/26 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Лінія 1" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2026 (головуючий - Павленко Н. А., судді: Богатир К. В., Лічман Л. В.) за заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова лінія 1" до Дочірнього підприємства "Мегатранс-2" про стягнення 2 848 741 грн 1. 24.03.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Лінія 1" (далі - Товариство) до подання позову звернулося до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать та містяться на відкритих рахунках Дочірнього підприємства "Мегатранс-2" (далі - Підприємство) у банківських або інших фінансово-кредитних установах у межах суми позовних вимог у розмірі 2 848 741 грн, як у національній, так і іноземній валюті, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після постановлення ухвали про забезпечення позову, крім рахунків із спеціальним режимом використання, та рахунків (зокрема, кореспондентських), звернення стягнення на які заборонено законом.

2. На обґрунтування своїх вимог послалося на те, що у нього є підстави сумніватися у виконанні рішення, ухваленого у справі про стягнення з відповідача грошових коштів, позаяк фінансовий стан його погіршується, щороку зменшується дохід, грошові активи з початку 2025 року з 3 617 500 грн на кінець 2025 року зменшились до 84 100 грн, у штаті Підприємства працює лише 3 особи, а власниками останнього є нерезиденти.

3. Конкретизуючи свої мотиви, Товариство стверджує про такі обставини: - Господарський суд Одеської області рішенням від 27.06.2025 у справі №911/1065/24, яке Південно-західний апеляційний господарський суд та Верховний Суду постановами від 28.10.2025 та від 18.12.2025 залишили без змін, присудив до стягнення з Товариства на користь Підприємства заборгованість за договором оренди у розмірі 11 434 243,27 грн та судовий збір у сумі 171 513,65 грн, але у цьому рішенні не врахований сплачений гарантійний платіж у розмірі 2 257 872 грн, який не повернутий з 05.04.2024 і до моменту подання позову; - цей гарантійний платіж безпідставно перебуває у користуванні Товариства з 06.04.2024 по 22.03.2026, за прострочення його сплати підлягають нарахуванню 3% річних у сумі 132 737,32 грн та інфляційні втрати у розмірі 132 737,32 грн і про їх стягнення заявить у позові; - Господарського суду Одеської області ухвалою від 11.03.2026 у справі №911/1065/24 розстрочив виконання рішення Господарського суду Одеської області від 27.06.2025 та станом на 27.03.2026 на рахунок Підприємства мали надійти грошові кошти у розмірі 2 901 439,23 грн, що більше, ніж на 50 000 грн перевищує розмір позовних вимог і дозволить накласти арешт на грошові кошти у межах позовних вимог без завдання шкоди останньому. 4. 25.03.2026 Господарський суд Одеської області постановив ухвалу про задоволення заяви Товариства.

5. Мотивував тим, що Підприємство може у будь-який момент, у тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення, перерахувати кошти третім особам, що зумовить у майбутньому ймовірність невиконання рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 2 848 741 грн. Виснував, що заявлений захід забезпечення позову відповідає статтям 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), а також вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між ним і предметом позовних вимог. При цьому врахував те, що предметом позову, з яким заявник має намір звернутися до господарського суду, є майнова вимога про стягнення грошових коштів, а саме гарантійного платежу у розмірі 2 257 872 грн з урахуванням 3% річних у сумі 132 737,32 грн та інфляційних втрат у розмірі 458 132,45 грн. Станом на 23.03.2026 відповідач не повернув гарантійний платіж, тоді як кінцевий строк його повернення був 05.04.2024. Крім того суд звернув увагу на доводи заявника про те, що станом на 27.03.2026 на рахунок відповідача мають надійти грошові кошти у сумі 2 901 439,23 грн на виконання вимог ухвали Господарського суду Одеської області від 11.03.2026 у справі №911/1065/24, але щороку розмір активів відповідача зменшується, на кінець 2025 року зменшився до 84 100 гривень, що у декілька разів менше від розміру позовних вимог у цій справі. Зауважив також на тому, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Підприємства, оскільки відповідні грошові кошти залишаються у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ними. 6. 12.05.2026 Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову про скасування цієї ухвали й відмовив у задоволенні заяви Товариства.

7. Мотивував тим, що заявник не довів необхідності застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, співмірності їх застосування з предметом позовних вимог, зв`язку між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення, що буде постановлено у цій справі. Спростував посилання заявника на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення на тій підставі, що це є лише припущенням. Зауважив на тому, що заява Товариства не містить обґрунтованих доводів щодо реальних існуючих обставин, які вказують на можливе ухилення відповідача від виконання рішення суду чи вчинення ним дій, які би свідчили про те, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, тоді як він лише допускає припущення того, що відповідач здійснює виведення активів та грошових коштів зі своїх рахунків з метою унеможливлення виконання рішення у цій справі. До того ж посилання заявника лише на зменшення розміру коштів без урахування у цілому майнового стану Підприємства і його платоспроможності не може свідчити про існування ризиків унеможливлення виконання рішення суду у цій справі. Звернув увагу на те, що заявник не надав доказів, що підтверджують наявність у відповідача відкритих виконавчих проваджень, арештів, наявності податкового боргу/застави, тощо, тоді як обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення зводиться заявником до наявності у відповідача перед ним боргу, проти якого останній заперечує. Крім того наголосив, що поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що заявник не надав доказів на підтвердження існування спору про повернення гарантійного платежу, доказів звернення до Підприємства з вимогою про його повернення чи відмови останнього повертати Товариству гарантійний платіж.

8. Товариство у касаційній скарзі просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК.

9. Скаржник наполягає на тому, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права і суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 17.01.2025 у справі №903/497/24, від 19.02.2025 у справі №904/3756/24, від 11.02.2026 у справі №916/3139/25, від 11.02.2026 у справі №911/9/24, щодо застосування норм статей 136, 137, 138, 145 ГПК.

10. Скаржник звернув увагу на те, що відповідач не навів аргументів і не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що потреба у забезпеченні позову відпала або змінились обставини (до ухвалення рішення по суті спору), що спричинили застосування заходів забезпечення позову. На переконання скаржника, суд має врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення і гарантувати відновлення порушених прав позивача у разі задоволення позову й виконання ухваленого рішення.

11. Верховний Суд постановою від 09.07.2026 у справі №916/1078/26 касаційну скаргу ТОВ "Нова лінія 1" залишив без задоволення. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2026 у справі №916/1078/26 залишив без змін.

12. Постанова Верховного Суду мотивована, зокрема, тим, що Товариство не надало доказів, які би свідчили про неправомірність дій Підприємства, порушення ним прав позивача та вчинення ним дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову. Сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення. Натомість самі лише твердження Товариства про потенційну можливість ухилення Підприємства від виконання судового рішення у разі задоволення позову без надання відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову (пункт 29 постанови).

13. Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

14. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

15. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

16. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта зазначеної статті).

17. Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача; забезпечити запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

18. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача та уникнення будь-яких труднощів при виконанні судового рішення у випадку задоволення позову.

19. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

20. Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

21. Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

22. У постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, зокрема, зазначено, що сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Водночас, у цій постанові також вказано, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

23. У пункті 7.29 постанови Верховного Суду від 05.06.2025 у справі №903/497/24 зазначено: "Апеляційний суд також зауважив, що можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами на своїх рахунках створює ризик утруднення виконання рішення суду, якщо воно буде ухвалене на користь позивача. У таких умовах вимога надати докази очевидного факту - необмеженого права відповідача розпоряджатися своїм майном - свідчить про встановлення завищеного або недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Крім того, за наявності вимог про стягнення коштів саме відповідач має доводити недоцільність або неспівмірність заходів забезпечення позову, яких вимагає позивач.".

24. Отже, у справі №905/448/22 об`єднана палата, фактично, уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування. Викладення наведених висновків саме у постанові об`єднаної палати свідчить про те, що зазначені висновки мають пріоритет у застосуванні перед висновками Верховного Суду у складі колегії суддів, а тому до вирішення аналогічних спорів мають застосовуватися саме висновки об`єднаної палати.

25. Відтак стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, значна сума стягнення, відсутність інформації з Реєстрів про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення в достатньому розмірі, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

26. З огляду на викладене вважаю, що посилання колегії суддів на те, що сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення, Товариство не надало доказів, які би свідчили про неправомірність дій Підприємства, порушення ним прав позивача та вчинення ним дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову, як на підставу для відмови у вжиття заходів забезпечення позову, не відповідає актуальній практиці Верховного Суду щодо застосування статей 136, 137 ГПК.

27. Відповідно, оскільки у цій справі позивачем було обґрунтовано наявність підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, вважаю, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував ухвалу суду першої інстанції, якою було вжито заходи забезпечення позову. Суддя С. Бакуліна