Постанова 4803 № 176/2516/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2487/26 Справа № 176/2516/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Волчек Н.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 липня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М. за участю секретаря Триполець В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця П`ятхатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо перерахунку заборгованості у виконавчому провадженні ВП №55489952, заінтересована особа: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року, - В С Т А Н О В И В: 30 липня 2025 року заявник звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просить визнати незаконними дії державного виконавця П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо перерахунку заборгованості у виконавчому провадженні ВП № 55489952, що викладені у листі за вих. № 90751 від 29.07.2025 року. Скарга обґрунтовується тим, що в 10.01.2018 року відкрито ВП № 55489952 з виконання виконавчого листа № 176/2516/15 виданого 09.11.2017 року Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 100012,77 грн на користь стягувача ПАТ КБ «ПриватБанк». Виконавче провадження відкрито на суму боргу у гривнях, сума боргу в доларах США державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження взагалі зазначена не була. При цьому стягувач, АТ КБ «ПриватБанк» дану постанову не оскаржував. Кредитне зобов`язання, яке було предметом розгляду Жовтоводським міським судом Дніпропетровської області по справі 176/2516/15 було забезпечено предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки № ОШ0СК 00000082 від 18.09.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк". Стягувачем обрано спосіб захисту саме стягнення кредитної заборгованості, а не звернення стягнення на предмет іпотеки. На час подання вищезазначеної скарги відповідно до платіжної інструкції № 63564 від 22 квітня 2025 року, яка міститься в матеріалах виконавчого провадження сума залишку боргу зменшилась, оскільки весь цей час добровільно сплачувала заборгованість та сума боргу склала 88678,75 грн. Однак, в подальшому було з`ясовано, що за цей час сума боргу не тільки не зменшилась, а навпаки збільшилась і складає 167 158,74 грн. При цьому офіційного перерахунку заборгованості вона не отримувала. У зв`язку з цим, звернулась до Жовтоводсько-П`ятихатського відділу ДВС у Кам`янському районі Дніпропетровської області із офіційним запитом та 29 липня 2025 року отримала відповідь за підписом начальника відділу О. Кірейцева про розмір заборгованості у виконавчому провадженні № 55489952, який станом на дату видачі розрахунку склав 167 158,74 грн. Дана сума заборгованості, як зазначено у листі, є гривневим еквівалентом залишку боргу у доларах США згідно з виконавчим листом за яким відкрито виконавче провадження. При цьому начальник відділу ДВС у своїй відповіді посилається на особливості звернення стягнення на кошти боржника та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, посилається на постанову Касаційного цивільного суду у справі №638/1841/14 від 15.03.2018 року. Заявниця звертає увагу суду на те, що у її випадку, по-перше, державний виконавець відкрив виконавче провадження у гривнях на суму 100012,17 грн., по-друге, розмір заборгованості за рішенням суду по справі №176/2516/15 у доларах США складає 3840,89 доларів США, що менше ніж нарахована скаржниці сума заборгованості у оскаржуваному розрахунку в доларах США (3864,17 доларів США). Також зазначає, що перерахунок заборгованості виконано не окремим процесуальним документом, а просто інформаційною довідкою, яка була надана скаржниці лише після її офіційного запиту. При цьому, курси валют за якими виконувався перерахунок сплачених раніше сум на погашення заборгованості у відповідні періоди не співпадає з офіційними курсами валют у ці періоди, що містяться на офіційному сайті Національного Банку України. Вважає дії державного виконавця щодо здійснення державним виконавцем перерахунку заборгованості виконавчого провадження у бік збільшення ніж сумою що була стягнута за рішенням суду, свавіллям, та такими, що покладає на неї надмірний тягар і створює штучні підстави для значної та тривалої майнової відповідальності перед банком. Разом з цим усі її рахунки арештовані, усе її майно та майно її чоловіка, який не має до цього боргу ніякого відношення, арештоване та проводяться дії з примусової реалізації цього майна. Також зазначила, що дії державного виконавця у рамках виконання виконавчого листа №176/2516/15 нею оскаржувалися двічі, зокрема ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 08.12.2020 року її скаргу на дії державного виконавця Жовтоводського міського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Дирдіної В.В. було задоволено. Визнано неправомірними її дії щодо опису та накладання арешту на належне скаржниці майно, що є предметом іпотеки розташоване за адресою АДРЕСА_1 . Заборонено звертати стягнення на це майно. У даній ухвалі суду саме і зазначено, що оскільки стягувач обрав способом стягнення заборгованості саме у визначеній сумі а не способом звернення стягнення на предмет іпотеки, то примусова реалізація даного майна буде вважатися подвійним стягненням зі скаржниці боргу. За таких умов, з метою усунення порушень, допущених державним виконавцем, вона змушена звернутися до суду зі скаргою щодо неправомірного перерахунку заборгованості у виконавчому провадженні ВП № 55489952, що викладені у листі за вих. № 90751 від 29.09.2025 року в бік збільшення (а.с.1-4). Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року скаргу ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця П`ятхатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо перерахунку заборгованості у виконавчому провадженні ВП № 55489952, заінтересована особа АТ КБ "ПриватБанк"- задоволено. Визнано незаконними дії державного виконавця П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо перерахунку заборгованості у виконавчому провадженні ВП № 55489952 що викладені у листі за Вих № 90751 від 29.07.2025 року (а.с.72-75). В апеляційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" посилаючись незаконність, необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, ухвалена з порушенням норм процесуального права та норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування ухвали та постановлення нової, якою відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що жодна постанова ВДВС про виправлення помилки від 15.01.2018 року, не може змінити рішення суду, що набрало законної сили. Більш того, валюта стягнення за рішенням суду в іноземній валюті - в доларах США, бо грошове зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором в іноземній валюті, що узгоджується зі змістом ч. 2 ст. 533 ЦК України. Державний виконавець здійснив вірні підрахунки щодо залишку боргу ОСОБА_1 перед стягувачем та вірно зарахував всі стягнуті кошти з боржника за офіційним курсом НБУ на день платежу/зарахування цих коштів. Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що ВДВС проведено „перерахунок заборгованості, бо у листі-відповіді ВДВС чітко зазначено, з абсолютно вірним посиланням на норми права та судову практику Верховного Суду, про „коригування суми заборгованості за виконавчим провадження, а не за кредитним договором, так як це справа кредитора (а.с.79-82). Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що в Жовтоводсько-П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває на виконанні виконавче провадження № 55489952 з примусового виконання виконавчого листа № 176/2516/15-ц, виданого 09.11.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в розмірі 100 012,77 грн. (а.с.5,6). Як вбачається з рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.10.2017 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» стягнуто 3840,89 доларів США (екв.82525,03грн.) заборгованості за кредитом, 412,80 доларів США (екв.10790,59грн.) заборгованості за відсотками за користування кредитом, 3725,73грн. пені на погашення заборгованості за кредитним договором від 18.09.2006р. станом на 15.02.2016р. та 2971грн.42коп. на повернення судових витрат. Як вбачається із платіжної інструкції № 63564 від 22 квітня 2025 року ОСОБА_1 сплачено кошти в сумі 88 678,75 грн в рахунок погашення заборгованості за ВП № 55489952 (а.с.7). Суд першої інстанції задовольняючи скаргу ОСОБА_1 виходив з того, що на час звернення до суду заборгованість за заявленим виконавчим провадженням, після сплати частини боргу, зросла на суму, що не відповідає обсягу сплачених скаржницею раніше коштів, а також з боку державного виконавця не коректно зроблено перерахунок заборгованості в іноземній валюті, що не відповідає курсу валют на дату перерахунку. Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. В силу положень частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Так, відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Дана норма кореспондується статті 74 Закону, відповідно до якої рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною п`ятою статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України встановлено, що до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Зазначене конституційне положення відображено і у статті 18 ЦПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»(далі - Конвенція). Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 13 Закону, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Статтею 18 Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Разом з тим, положеннями статті 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня. Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Загальні положення про виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. За змістом пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень під час обчислення боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ. Відповідно до ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18) викладено правовий висновок, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні, стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення. У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14- 446цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 10.01.2018 року (ВП № 55489952) та постанову про виправлення помилки у процесуальному документі від 15.01.2018 року, на підставі виконавчого листа № 176/2516/15-ц від 09.11.2017, виданого Апеляційним судом Дніпропетровської області, в якому вказано суми боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення рішення. Під час відкриття виконавчого провадження сума заборгованості яка підлягала стягненню була визначена у національній валюті відповідно виконавчого листа у розмірі 100012,77 грн. Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять будь-яких відомостей, щодо оскарження даної постанови стягувачем. Частиною 4 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, судом правильно застосовано норми права, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення. Ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Повний текст постанови складено 16 липня 2026 року. Судді: