Постанова КАС ВС № 400/7052/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м. Київ справа № 400/7052/24 касаційне провадження № К/990/12375/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Бившевої Л.І., суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф., розглянув у судовому засіданні у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Южтеплоенергомонтаж» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 (головуючий суддя - Федусик А.Г., судді - Бойко А.В., Шевчук О.А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Южтеплоенергомонтаж» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: У липні 2024 року ТОВ «Южтеплоенергомонтаж» (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 15.05.2024 №1101414290701, №1101714290701. На обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем зроблено безпідставний висновок про нереальність операцій між Товариством і його контрагентами, зокрема, ТОВ «Деспасіте», ТОВ «Бізнесмастер Груп» та ТОВ «Стройтехбізнес», що вплинуло на правильність визначення фінансового результату, а саме на його заниження та заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, що стало причиною для збільшення суми грошових зобов`язань позивача з податку на прибуток та з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)). Позивач стверджує, що до перевірки ним надано документи, які підтверджують факт реального здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами. Про реальність операцій свідчить і те, що ці операції призвели до реальних змін майнового стану платника податків, придбані товари (послуги) були використані в господарській діяльності позивача. Також позивач посилається на те, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку, а відсутність у його контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ними господарської операції. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 21.10.2024 позов задовольнив повністю. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 15.05.2024 №1101414290701, №1101714290701. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Управління на користь Товариства судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 21803,80 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надані Товариством належні первинні бухгалтерські документи, якими опосередковані відносини між позивачем і його контрагентами, економічна виправданість цих відносин, зміни у майновому стані учасників правочинів в результаті їх виконання, а також відсутність доказів безтоварності операцій підтверджують реальність господарських операцій позивача з ТОВ «ДЕСПАСІТЕ», ТОВ «БІЗНЕС-МАСТЕР ГРУП» та ТОВ «СТРОЙТЕХБІЗНЕС». Також, суд виходив з того, що наявність вироку стосовно ТОВ «Хіларі-Трейд - контрагента ТОВ «ДЕСПАСІТЕ», не може бути доказом нереальності господарських відносин між ТОВ «ДЕСПАСІТЕ» та Товариством. З огляду на викладене, позивач правомірно використав дані по цих операціях при обчисленні податку на додану вартість та податку на прибуток, що спростовує висновки акту перевірки, який став підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень. Також, Миколаївський окружний адміністративний суд додатковим рішенням від 11.11.2024 стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Управління на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 18.02.2025 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за інформацією, наданою контролюючим органом, у ТОВ «ДЕСПАСІТЕ», ТОВ «БІЗНЕС-МАСТЕР ГРУП» та ТОВ «СТРОЙТЕХБІЗНЕС» відсутні об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, через які проводиться діяльність на момент декларування взаємовідносин з Товариством, у вказаних контрагентів позивача відсутні складські приміщення, автомобільний транспорт, будівельні машини та механізми, трудові ресурси, що унеможливлює провадження фінансово-господарської діяльності в задекларованих об`ємах, документально не підтверджено транспортування ТМЦ від контрагентів до позивача, не встановлено перевізників, місця навантаження та розвантаження, та напрямок руху ТМЦ тощо. Також, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до їх відсутності. Разом з тим, позивач безпосередньо в ході перевірки не надав фінансово-господарські документи в підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Також, П`ятий апеляційний адміністративний суд додатковою постановою від 03.03.2025 скасував додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 та прийняв нову постанову, якою у задоволенні заяви Товариства про відшкодування судових витрат відмовив. Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі і неповне дослідження доказів у цій справі, просить скасувати рішення суду апеляційної та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та посилається на те, що апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник посилається на ухвалення судом апеляційної інстанції рішення із порушенням пунктів 44.6, пункту 44.7 статті 44, пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України без врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.01.2023 у справі №280/5647/19, від 14.12.2022 у справі №640/18058/19, від 07.03.2023 у справі №640/10319/20, від 10.05.2023 у справі №810/1052/15, від 16.05.2023 у справі №805/1357/16-а, від 06.12.2023 у справі №520/19070/21, від 02.03.2023 у справі № 804/644/16, від 10.05.2023 у справі № 810/1052/15, від 02.04.2019 у справі № 826/6245/18. Зауважує, що суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв до уваги того факту, що платник податків під час перевірки надав документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.05.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, просив її залишити без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14.07.2026 призначив справу до касаційного розгляду у судовому засіданні у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 15.07.2026. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи скаржника та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. У справі, що розглядається, суд першої інстанції установив, що контролюючий орган провів документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2023 та правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 30.07.2014 по 31.12.2023, результати якої оформлені актом від 09.04.2024 №6583/14-29-07-01/38859563 (далі - акт перевірки), за висновками якого встановлено порушення платником вимог: пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статі 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 578711,00 грн; пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 643012,00 грн. Позивач, не погодившись з цими висновками акту перевірки, подав до контролюючого органу заперечення в порядку пункту 86.7 статті 86 ПК України, за результатами розгляду яких 20.05.2024 висновки акту перевірки були залишені без змін. На підставі висновків акту перевірки Управління 15.05.2024 прийняло податкові повідомлення-рішення: №1101414290701, яким Товариству за порушення пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток на 578710,00 грн. - за податковими зобов`язаннями та на 71111,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №1101714290701, яким Товариству за порушення вимог пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на 643012,00 грн. - за податковими зобов`язаннями та на 160753,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). За результатами адміністративного оскарження ДПС України рішенням від 10.06.2024 №21019/6/99-00-06-01-01-06 скаргу платника залишила без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін. Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки контролюючого органу про непідтвердження належними первинними бухгалтерськими та іншими документами фактичного здійснення операцій по взаємовідносинах з суб`єктами господарської діяльності - постачальниками, а саме: ТОВ «Деспасіте», ТОВ «Бізнес-Мастер Груп» та ТОВ «Стройтехбізнес». Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить із такого. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. За правилами пункту 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України. Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи. Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності. Частиною другою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. У статті 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту. Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення витрат та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, господарські відносини між позивачем (покупцем) і ТОВ «Деспасіте» (постачальником) виникли на підставі договору поставки №10/10-18 від 01.10.2018, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця товар згідно з рахунком і видатковими накладними, а покупець - прийняти i сплатити на умовах, передбачених цим договором, товар (партію товару) в кількості, асортименті i по цінах, вказаних в Специфікації, виставленому рахунку, накладних на відпуск i податкових накладних. В Специфікації до договору сторони погодили поставку товару - клапан запірний ск-260-2210 в кількості 13 штук загальною вартістю 287937,00 грн. На виконання вимог цього договору поставки ТОВ «Деспасіте» передало, а позивач прийняв продукцію - клапан запірний ск-260-2210 в кількості 13 шт., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000048 від 03.10.2018 та прибутковою накладною №366 від 03.10.2018. Оплата поставленого товару відбулась 05.10.2018 на суму 287937,00 грн., що підтверджується банківською випискою та актом звірки взаємних розрахунків між ТОВ «Ютем» і ТОВ «Деспасіте» і не заперечувалось контролюючим органом. На підтвердження здійснення цієї господарської операції ТОВ «Деспасіте» була виписана податкова накладна від 03.10.2018 №1, яка була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі- ЄРПН) та на підставі якої позивач сформував податковий кредит. На підтвердження подальшого використання в своїй господарській діяльності товару, отриманого від ТОВ «Деспасіте», позивач додав до матеріалів справи акт списання товарів №76 від 30.11.2018, з якого вбачається, що товар був використаний при виконанні робіт на підставі договору підряду №19724-УКБ від 12.07.2018, укладеного з Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Також, суд першої інстанції встановив, що підсумкова відомість ресурсів до акту виконаних робіт за листопад 2018 року за цим договором містить посилання на використання клапана запірного типу ск-260-2210 в кількості 13 одиниць. Також, суд першої інстанції установив, що господарські відносини між позивачем (покупець) і ТОВ «Бізнес-Мастер Груп» виникли на підставі договору поставки №1203 від 12.03.2018, за умовами якого постачальник прийняв зобов`язання постачати позивачу матеріали в асортименті згідно видаткових накладних. За умовами пункту 3.3 цього договору доставка товару здійснюється за рахунок покупця і транспортом покупця. Впродовж дії договору поставки №1203 від 12.03.2018 відбулось кілька поставок товару, що підтверджується видатковими накладними, прибутковими ордерами, податковими накладними, зареєстрованими в ЄРПН, прибутковими накладними, приймальними актами. Загальна вартість товарів, отриманих позивачем від ТОВ «Бізнес-Мастер Груп» складала 1182825,30 грн і була сплачена покупцем впродовж березня-жовтня 2018 року, що підтверджується банківськими виписками. Суд першої інстанції установив, що матеріалами справи підтверджується подальше використання матеріалів, відображених в видаткових накладних ТОВ «Бізнес-Мастер Груп», в господарській діяльності позивача. Так, відповідно до договору №18951-УКБ від 22.11.2017, укладеного з Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» позивач передав останньому виконані будівельні роботи за актом №7 за березень 2018 року, актом №13 за квітень 2018 року, актом №20 за травень 2018 року, актом №35 за вересень 2018, актом №36 за жовтень 2018 року. Суд першої інстанції встановив, що підсумкові відомості ресурсів до зазначених актів містять номенклатуру і кількість матеріалів, отриманих позивачем від ТОВ «Бізнес-Мастер Груп». Про використання цих матеріалів свідчать також акти переробки матеріалів, акти списання товарів, наявні у матеріалах справи. Господарські відносини між позивачем як покупцем та ТОВ «Стройтехбізнес» як постачальником ґрунтувались на підставі договору поставки від 18.02.2019 №1802, за умовами якого постачальник зобов`язався протягом дії договору поставити покупцеві матеріали в асортименті, відповідної якості, а покупець прийняв зустрічне зобов`язання прийняти і оплатити вартість цього товару. В межах зазначеного договору ТОВ «Стройтехбізнес» поставило, а позивач прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними, прибутковими накладними, наявними у матеріалах справи. Позивач сплатив загальну вартість товару, отриманого від ТОВ «Стройтехбізнес» в сумі 2387308,57 грн, що підтверджується банківськими виписками та актом звірки розрахунків, відповідно до якого заборгованість відсутня. Також, постачальником було складено відповідні податкові накладні. В подальшому позивач використав придбані матеріали в господарській діяльності у взаємовідносинах з Консорціум «Науково-виробниче об`єднання «Укргідроенергобуд» за договором субпідряду №19- 01/2016 та договором субпідряду №01-01/2017 від 23.05.2017, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за березень 2019 року, за жовтень 2019 року, актами списання товарів. Суд першої інстанції з аналізу цих документів встановив, що укладені позивачем з зазначеними вище контрагентами договори відповідають вимогам чинного законодавства України, є економічно виправданими, ці документи підтверджують факт виконання господарських зобов`язань сторін. Також ці договори направлені на придбання матеріалів, які в подальшому використані при виконання позивачем договорів будівельного підряду, що відповідає основному виду діяльності позивача - будівельно-монтажні роботи (43.29). Наявність договорів між позивачем і замовниками будівельних робіт - Консорціум «Науково-виробниче об`єднання «Укргідроенергобуд», Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» - підтверджують економічну доцільність укладання позивачем договорів на придбання матеріалів, необхідних для виконання цих робіт. В матеріалах справи є документи, які підтверджують факти подальшого використання позивачем у власній господарській діяльності товару, придбаного за договорами, реальність яких поставлена під сумнів відповідачем. Не є спірним між сторонами факт, що вартість товарів, отриманих від контрагентів позивача за договорами поставки, повністю сплачена позивачем, кредиторська заборгованість відсутня. Наявність вищенаведених первинних документів в їх сукупності свідчить про рух активів позивача у процесі здійснення господарських операцій, тобто про те, що мали місце реальні зміни майнового стану платника податків, які є обов`язковою ознакою господарської операції. Також, позивачем підтверджено зазначеними документами використання товару у власній господарській діяльності та правомірність відображення наслідків вказаних відносин у податковому обліку. При цьому, відповідачем не надано жодного доказу на невідповідність первинних документів приписам законодавства України. З акту перевірки вбачається, що контролюючий дійшов висновку про невідповідність наданих до перевірки первинних документів по взаємовідносинам з наведеними вище контрагентами позивача в зв`язку з відсутністю товарно-транспортних накладних та подорожних листів. Однак товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, і є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому, її відсутність не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Крім того, суд першої інстанції прийняв до уваги пояснення Товариства про те, що перевезення товарно-матеріальних цінностей здійснювалось позивачем самостійно, з огляду на наявність у Товариства достатньої кількості власного транспорту, що підтверджується повідомленням про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, поданим до контролюючого органу, тоді як відповідно до положень Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), наявність товарно-транспортної накладної є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах, у випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - товарно-транспортна накладна не оформлюється. Суд першої інстанції також надав оцінку посиланням відповідача на вирок в кримінальній справі № 203/3005/18, ухвалений 23.11.2018 Кіровським районним судом м. Дніпропетровська стосовно директора ТОВ «Хіларі-Трейд», яке було контрагентом ТОВ «Деспасіте», та дійшов правильного висновку, що факт наявності вироку контрагента ТОВ «Деспасіте» не дає підстав для висновку про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Деспасіте». Суд першої інстанції також встановив відсутність вироків суду стосовно контрагентів позивача, які б набрали законної сили, та підтверджували б обставини, які мають значення у цій справі. Щодо висновків контролюючого органу про ненадання Товариством документів, з якими погодився суд апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначає наступне. Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Цьому обов`язку кореспондує право посадових осіб контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункту 85.4 статті 85 ПК України. У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (пункт 85.6 статті 85 ПК України). Верховний Суд вже неодноразово аналізував положення статей 44, 85 ПК України у їх взаємозв`язку і сформовані ним підходи щодо застосування означених норм податкового законодавства є усталеними. Так, зокрема, але не виключно, у постановах від 29.05.2020 (справа №826/27811/15), від 06.08.2019 (справа №160/8441/18), від 31.01.2020 (справа №826/15328/18), від 03.10.2023 (справа №420/534/20) Верховний Суд сформулював такий висновок. Надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Крім того, у постанові від 08.09.2019 (справа №802/1069/13-а) Верховний Суд також зауважував, що обставина щодо порушення платником податків обов`язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, надати після початку перевірки всі документи, які пов`язані з предметом перевірки, не означає, що платник не має права додатково їх надати до прийняття контролюючим органом відповідного рішення за результатами перевірки та не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати при прийнятті рішення додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України. Також у постановах від 08.09.2019 (справа №802/1069/13-а), від 01.04.2020 (справа №640/637/19), від 04.03.2020 (справа №0440/5658/18) Верховний Суд висловив позицію про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, у постановах від 24.02.2020 (справа №440/4443/18), від 27.04.2022 (справа №420/13197/20) Верховний Суд виснував, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на визначені нормами ПК України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі якщо рішення контролюючого органу вмотивоване саме ненаданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору. З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає, що платник податків має право на подання документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, після закінчення такої перевірки. Проте реалізація такого права має здійснюватися відповідно до вимог, встановлених ПК України, і до прийняття рішення за результатами такої перевірки. Поряд з цим, платник податків не позбавлений права довести у судовому процесі, що він вжив всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об`єктивної перевірки, не ухилявся від її проведення, тобто, його поведінка жодним чином не була спрямована на перешкоджання контролюючому органу у здійсненні податкового контролю. В контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб`єктами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку долучені Товариством документи, повинні були бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Приймаючи до уваги встановлені судом першої інстанції і не спростовані постановою суду апеляційної інстанції, використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання відповідача на відсутність доказів використання придбаного товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат та податкового кредиту за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи про непідтвердження господарських операцій досліджено у повному обсязі судом першої інстанції та надано їм відповідну оцінку. В свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій, висновуючись лише на деякі недоліки у первинних документах та відсутності документів в підтвердження транспортування товарно-матеріальних цінностей. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, який надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, вказав про обґрунтованість позовних вимог. Рішення суду першої інстанції відповідає закону і скасовано судом апеляційної інстанції помилково. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 КАС України). Переглянувши судове рішення суду, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні рішення, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції - скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. При цьому, Верховний Суд вказує, що додаткове рішення у справі є невід`ємною частиною рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, яке не пов`язані із вимогами адміністративного позову, але в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Оскільки додаткова постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2025 є невід`ємною частиною постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 та додаткової постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2025 із залишенням в силі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 та додаткового рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.11.2024. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Южтеплоенергомонтаж» задовольнити. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 та додаткову постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2025 скасувати, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 та додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова