Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/4825/25-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/4825/25-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Григораш Віталій Олександрович Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В. 14 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. , за участю: секретаря судового засідання: Яремчук Л.С, представника позивача: Бобика Йосифа Богдановича представника відповідача: Фуштея Миколи Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В : рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано винесене Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області рішення № 9728/6/24-13-24-04 від 19.05.2025 про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення, а саме: №0000012287/ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на 5265152,07 грн; №0000012288/ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на 438762,63 грн; №0000012295/ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 6247107,50 грн; №0000012286/ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025, яким за незабезпечення зберігання первинних документів застосовано штраф в розмірі 1020,00 грн; №0000012290/ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025, яким за неподання декларацій застосовано штраф в розмірі 1360,00 грн; №0000012294/ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025, яким за порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" застосовано штрафну санкцію в розмірі 5 918 908,56 грн; №0000012315/Ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025, яким застосовано штраф в розмірі 26 532,00 грн. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000012292/Ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025 про сплату заборгованості ЄСВ 1 141 112,28 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 14 990,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково надав оцінку та визнав протиправним рішення №0000012315/Ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025, яке на момент розгляду справи вже було скасоване рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 31.07.2025 №22102/6/99-00-06-02-01-06, а тому не породжувало для позивача жодних правових наслідків і провадження в цій частині підлягало закриттю. Також апелянт вважає, що суд неправильно застосував норми матеріального права щодо порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування, оскільки факт надання послуг перевезення нерезиденту AND DANAMIC GROUP SRL (Румунія) підтверджується митною декларацією №UA101070/2018/047103 від 12.12.2018 та відповіддю ТОВ "ЕКСПОТРАНС-ГРАНІТ" від 28.03.2025 №28/03, які, на переконання відповідача, є офіційними документами з вищою доказовою силою, ніж надані позивачем агентські угоди. Відповідач вказує, що надані позивачем документи не були надані під час перевірки та під час подання заперечень на акт перевірки, а тому не повинні братися судом до уваги. Крім того, апелянт зазначає, що оскільки суд першої інстанції помилково скасував рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, то всі похідні рішення (з ПДВ, ПДФО, військового збору) підлягають відновленню. Щодо податкового повідомлення-рішення №0000012294/ж10/24-13-24-04 відповідач вважає, що суд першої інстанції помилково застосував пункт 12 статті 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", оскільки позивач здійснював діяльність у сфері міжнародних перевезень, яка не належить до виключень, що звільняють від застосування РРО/ПРРО, та у 2024 році отримав дохід понад 5,9 млн грн без застосування реєстраторів розрахункових операцій. 02.06.2026 до Сьомого апеляційного адміністративного суду від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі вказаної норми апеляційний суд не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову за такими доводами. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пп.2 п.291.4 ст.291 Податкового кодексу України платники єдиного податку другої групи мають право надавати послуги, у тому числі побутові, виключно платникам єдиного податку та/або населенню; надання послуг юридичним особам на загальній системі оподаткування та/або нерезидентам не допускається. Відповідно до пп.3 п.299.10 ст.299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених пп.298.2.3 п.298.2 та пп.298.8.6 п.298.8 ст.298 цього Кодексу. Згідно з п.299.11 ст.299 цього Кодексу таке анулювання проводиться за рішенням контролюючого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, у разі виявлення порушень платником вимог, встановлених главою 1 розділу XIV цього Кодексу. Отже, законодавцем визначено вичерпний і формалізований механізм анулювання реєстрації платника єдиного податку, застосування якого можливе виключно за умови доведеності контролюючим органом самого факту порушення тобто факту надання платником послуги суб`єкту, що не належить до дозволеного законом кола контрагентів (платники єдиного податку, населення), та факту отримання доходу саме від такого суб`єкта. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, на підставі наказу Головного управління ДПС у Чернівецькій області №527-п від 27.02.2025 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку діяльності платника податків фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2024, за результатами якої складено акт №15504/Ж10/24-13-24-04-05/3029218952 (датований 18.04.2024, в ППР датований 18.04.2025), яким зафіксовано, зокрема, порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування, що і стало підставою для прийняття оскаржуваних рішень. В основу висновку контролюючого органу про порушення позивачем умов перебування на другій групі єдиного податку покладено два документи: вантажну митну декларацію №UA101070/2018/047103 від 12.12.2018, у графі 20 якої зазначено умови поставки FCA м. Житомир та в якій позивач вказаний перевізником, а також лист ТОВ "ЕКСПОТРАНС-ГРАНІТ" від 28.03.2025 №28/03, у якому підтверджено факт здійснення 12.12.2018 експортної операції з продажу виробів з природного каменю на підприємство AND DANAMIC GROUP SRL (Румунія) та зазначено, що доставку товару здійснив позивач, найнятий покупцем-нерезидентом. Колегія суддів звертає увагу, що обидва ці документи за своїм змістом та призначенням підтверджують виключно факт фізичного переміщення товару та участь позивача як виконавця перевезення. Жоден з цих документів не містить умов, дати та сторін договору, на підставі якого здійснювалося перевезення, відомостей про виставлення позивачем рахунку нерезиденту чи ТОВ "ЕКСПОТРАНС-ГРАНІТ", відомостей про здійснення нерезидентом чи вказаним товариством оплати позивачу за таке перевезення, банківських реквізитів, на які могла бути зарахована така оплата. Митна декларація є документом митного оформлення товару, що фіксує обставини переміщення вантажу через митний кордон для цілей митного контролю, а не документом, що засвідчує цивільно-правові (договірні) відносини між конкретними суб`єктами господарювання. Зазначення особи перевізником у графі митної декларації є похідним від фактично здійсненого перевезення та не тотожне встановленню особи, яка є стороною договору перевезення чи отримувачем оплати за нього. Аналогічно лист контрагента, який підтверджує лише факт доставки товару визначеною особою, не є доказом наявності договірних відносин та розрахунків саме між цією особою і нерезидентом. Разом з тим, матеріали справи містять агентські угоди на транспортно-експедиційне обслуговування в міжміському та міжнародному сполученнях №20 від 05.09.2015 та №45 від 21.06.2018, укладені між позивачем (Виконавець) та, відповідно, МКП КФ "Діалог-Транстур" і ФОП ОСОБА_2 (Агенти). Пунктом 1.1 цих угод визначено, що Агент, як довірена особа Виконавця, за його дорученням та в його інтересах, від свого імені здійснює угоди з продажу транспортних послуг з перевезення вантажів, а кошти від третіх осіб надходять на рахунок Агента, який утримує з них власну винагороду та здійснює кінцевий розрахунок з Виконавцем. Дослідивши зміст указаних угод, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме МКП КФ "Діалог-Транстур" та ФОП ОСОБА_2 , а не позивач особисто, виступали стороною зобов`язань у відносинах із замовниками перевезень, погоджували умови та вартість перевезення і приймали на себе відповідні договірні права та обов`язки, включно з отриманням оплати від третіх осіб. Колегія суддів також враховує встановлену судом першої інстанції обставину, яку не спростовано відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі: у позивача станом на час спірної операції були відсутні відкриті валютні банківські рахунки, на які нерезидент AND DANAMIC GROUP SRL (Румунія) міг би здійснити оплату послуг перевезення. Зазначена обставина є суттєвою, оскільки об`єктивно виключає можливість прямого розрахунку нерезидента з позивачем у порядку, який зазвичай супроводжує зовнішньоекономічні операції, та додатково підтверджує, що розрахунки за перевезення здійснювалися через агентів, а не безпосередньо. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення правомірності свого рішення покладається на суб`єкта владних повноважений. У даному випадку контролюючий орган мав довести не формальну участь позивача в операції як фактичного перевізника, а повний склад порушення: наявність договірних відносин саме з нерезидентом (чи іншою особою на загальній системі оподаткування) та отримання доходу саме від цієї особи. Таких доказів контролюючим органом не надано ні на стадії перевірки, ні на стадії адміністративного оскарження, ні під час судового розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги про те, що митна декларація та лист контрагента є документами з "вищою доказовою силою" порівняно з агентськими угодами, оскільки, а ні Податковий кодекс України, а ні Кодекс адміністративного судочинства України не встановлюють наперед визначеної ієрархії доказів чи переваги одного виду документів над іншим. Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, а частина друга цієї статті прямо вимагає оцінки достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності. У свою чергу, апелянт, наполягаючи на пріоритеті митної декларації, фактично пропонує колегії суддів застосувати не передбачений законом критерій оцінки доказів. Щодо доводу апеляційної скарги про те, що агентські угоди та банківська виписка не надавалися контролюючому органу під час перевірки та подання заперечень на акт перевірки, а відтак не повинні враховуватися, колегія суддів зазначає таке. Пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України визначає наслідки ненадання платником податків документів, що підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності, для цілей формування об`єкта оподаткування. У спірних правовідносинах вказані документи подано позивачем не для формування податкової вигоди (податкового кредиту, витрат тощо), а для спростування покладеного контролюючим органом в основу висновку припущення про існування договірних відносин та розрахунків із нерезидентом. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що вказані документи подавалися позивачем ще на стадії адміністративного оскарження до ДПС України разом зі скаргою, а також у доданих документах до скарги 02.06.2025, тобто контролюючий орган мав реальну можливість оцінити їх до звернення позивача до суду, чого здійснено не було. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт надання позивачем послуг перевезення безпосередньо суб`єкту господарювання на загальній системі оподаткування або нерезиденту не підтверджений належними, допустимими та достатніми доказами, розрахунки між AND DANAMIC GROUP SRL (Румунія) та позивачем не доведені, а тому склад порушення, передбаченого пп.2 п.291.4 ст.291 Податкового кодексу України, відсутній. Викладене узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, згідно з якою анулювання реєстрації платника єдиного податку можливе лише на підставі документально підтверджених порушень, встановлених під час перевірки, а не на підставі припущень контролюючого органу (постанови від 26.02.2019 у справі №805/1396/17-а, від 05.02.2019 у справі №805/206/17-а, від 24.01.2019 у справі №813/1346/18, від 05.06.2018 у справі №813/4266/17). З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення №9728/6/24-13-24-04 від 19.05.2025 про анулювання реєстрації платника єдиного податку правомірно визнано судом першої інстанції протиправним та скасовано. Щодо податкового повідомлення-рішення №0000012287/ж10/24-13-24-04, податок на доходи фізичних осіб 5 265 152,07 грн, колегія суддів зазначає таке. Як встановлено судом першої інстанції, донарахування податку на доходи фізичних осіб здійснено контролюючим органом виключно на підставі висновку про обов`язковий перехід позивача на загальну систему оподаткування з 01.01.2019 внаслідок вчиненого порушення умов перебування на спрощеній системі. Розрахунок бази оподаткування чистого оподатковуваного доходу за період 20192024 років, здійснений відповідно до п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, повністю похідний від цього первинного висновку: контролюючий орган виходив із того, що позивач, перебуваючи на загальній системі, зобов`язаний був декларувати весь одержаний дохід за вирахуванням документально підтверджених витрат, тоді як фактично позивач правомірно перебував на спрощеній системі оподаткування та сплачував єдиний податок за ставкою, встановленою для другої групи. Оскільки колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку, законна підстава для кваліфікації позивача як платника податку на доходи фізичних осіб на загальних підставах за період з 01.01.2019 відсутня. Відповідно, визначення бази оподаткування, здійснене контролюючим органом виходячи з чистого доходу як різниці між загальним доходом і документально підтвердженими витратами, не має самостійного правового підґрунтя. За таких обставин податкове повідомлення-рішення №0000012287/ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025 обґрунтовано визнано протиправним та скасовано як таке, що є похідним від неправомірного рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Щодо податкового повідомлення-рішення №0000012288/ж10/24-13-24-04, яким було збільшено зобов`язання позивача за платежем військовий збір на 43 8762,63 грн. Донарахування військового збору здійснено на підставі п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України як похідне від того ж чистого оподатковуваного доходу самозайнятої особи, що визначений виходячи з переведення позивача на загальну систему оподаткування. Разом із тим, ураховуючи, що колегія суддів встановила відсутність правових підстав для такого переведення, база нарахування військового збору за цією методикою є необґрунтованою. Відповідно, податкове повідомлення-рішення №0000012288/ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025 є похідним від протиправного рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, а тому правомірно визнано протиправним та скасовано судом першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів. Донарахування податку на додану вартість здійснено контролюючим органом з посиланням на п.181.1 ст.181 Податкового кодексу України, відповідно до якого обов`язкова реєстрація платником ПДВ настає в разі перевищення загальною сумою операцій з постачання товарів/послуг за останні 12 календарних місяців 1 000 000 грн, за винятком осіб, які є платниками єдиного податку першої третьої групи. Тобто саме статус позивача як платника єдиного податку виключав виникнення обов`язку реєстрації платником ПДВ. Оскільки контролюючий орган дійшов висновку про необхідність реєстрації позивача платником ПДВ з 11.01.2019 виключно як наслідок помилкового висновку про анулювання реєстрації платника єдиного податку, а колегія суддів встановила відсутність підстав для такого анулювання, відповідно відсутні й підстави вважати позивача таким, що підлягав обов`язковій реєстрації платником ПДВ, а отже відсутні підстави для нарахування податкового зобов`язання з ПДВ за наведеним у акті перевірки розрахунком. Податкове повідомлення-рішення №0000012295/ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025 є похідним від рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, а тому правомірно судом першої інстанції визнано протиправним та скасовано. Щодо податкового повідомлення-рішення №0000012286/ж10/24-13-24-04, яким застосовано до позивача штраф за незабезпечення зберігання первинних документів 1020,00 грн, колегія суддів зазначає таке. Вказаний штраф застосовано на підставі п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України за ненадання позивачем документів, що підтверджують понесені витрати, пов`язані з господарською діяльністю. Колегія суддів враховує, що перебування фізичної особи підприємця на спрощеній системі оподаткування саме по собі не звільняє її від установленого статтею 44 Податкового кодексу України обов`язку зберігати документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та підтвердженням показників податкової звітності. Водночас зі змісту акта перевірки та спірного податкового повідомлення-рішення вбачається, що штраф застосовано за відсутність документів, які, на думку контролюючого органу, мали підтверджувати витрати позивача для визначення чистого оподатковуваного доходу за правилами статті 177 ПК України. Оскільки обов`язок визначати чистий оподатковуваний дохід за відповідний період контролюючий орган пов`язав виключно з необґрунтованим висновком про втрату позивачем статусу платника єдиного податку, відповідач не довів наявності самостійних правових підстав для застосування штрафної санкції за ненадання саме таких документів. Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0000012286/ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025 правомірно судом першої інстанції визнано протиправним та скасовано. Крім того, відповідно до податкового повідомлення-рішення №0000012290/Ж10/24-13-24-04 яким застосовано до позивача штраф за неподання декларацій 1360,00 грн. Обов`язок подання податкової декларації про майновий стан і доходи, за неподання якої застосовано штраф, передбачений пп.49.18.5 п.49.18 ст.49 та п.177.11 ст.177 Податкового кодексу України саме для фізичних осіб підприємців на загальній системі оподаткування. Платники єдиного податку другої групи подають податкову декларацію платника єдиного податку в порядку, визначеному главою 1 розділу XIV цього Кодексу, а не декларацію про майновий стан і доходи за формою, передбаченою для загальної системи. Поряд із цим, оскільки позивач, з огляду на встановлену колегією суддів відсутність підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку, не мав обов`язку подавати декларацію про майновий стан і доходи за 2019, 20222024 роки, відповідне порушення відсутнє, а застосований за його наслідками штраф є похідним від протиправного рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Тому податкове повідомлення-рішення №0000012290/ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025 також правомірно судом першої інстанції визнано протиправним та скасовано. Надаючи оцінку оскаржуваному судому рішенню в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0000012294/Ж10/24-13-24-04 штраф за порушення Закону №265/95-ВР у сумі - 5 918 908,56 грн, колегія суддів зазначає наступне. Зазначене рішення ґрунтується на встановленому позивачем порушенні вимог статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі Закон №265/95-ВР). Відповідно до статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо при продажу товарів (наданні послуг), зобов`язані проводити такі операції через зареєстровані реєстратори розрахункових операцій. Згідно зі статтею 2 цього Закону розрахункова операція це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), а у разі застосування банківської платіжної картки оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі банком покупця. Отже, предметом доказування в цій частині спору є не сам факт отримання позивачем доходу певного розміру, а спосіб проведення розрахунку саме приймання готівки або платіжних карток за місцем надання послуги. Судом першої інстанції встановлено та не спростовано апелянтом, що згідно з банківською випискою за 2024 рік на розрахунковий рахунок позивача № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ "Приватбанк", надійшли кошти у сумі 5 918 908,56 грн, яка повністю збігається із сумою доходу, задекларованого позивачем у податковій декларації платника єдиного податку за 2024 рік. Контролюючий орган не надав жодних доказів того, що зазначені кошти надходили позивачу у готівковій формі, шляхом приймання платіжних карток за місцем надання послуг чи в інший спосіб, що охоплюється поняттям розрахункової операції в розумінні Закону №265/95-ВР. Зокрема, не встановлено жодного конкретного покупця (замовника), якому не видано розрахунковий документ, жодного факту приймання готівки чи використання платіжного термінала. Колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги про те, що діяльність позивача у сфері міжнародних перевезень не належить до переліку виключень, передбачених пунктом 12 статті 9 Закону №265/95-ВР (щодо місць, де готівкові розрахунки не здійснюються). Застосування цієї норми судом першої інстанції мало допоміжний характер, оскільки визначальним є те, що сам факт надходження коштів у безготівковій формі на банківський рахунок як оплата наданих послуг не утворює розрахункової операції, яка потребує застосування реєстратора розрахункових операцій, незалежно від виду діяльності суб`єкта господарювання. Закон №265/95-ВР пов`язує обов`язок застосування реєстратора розрахункових операцій не з фактом отримання доходу як таким чи видом здійснюваної діяльності, а з формою й місцем фактичного проведення розрахунку. Посилання апелянта на значний розмір отриманого позивачем доходу, понад 5,9 млн. грн також не є доказом проведення розрахункових операцій, що потребують застосування РРО/ПРРО, оскільки розмір доходу сам по собі не свідчить про спосіб його отримання. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність контролюючим органом факту вчинення позивачем порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, а тому податкове повідомлення-рішення №0000012294/Ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025 про застосування штрафної санкції у розмірі 5 918 908,56 грн правомірно визнано протиправним та скасовано. В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Чернівецькій області зазначає про те, що судом першої інстанції помилково надано оцінку та визнано протиправним рішення №0000012315/Ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025, яким застосовано штраф в розмірі 26532,00 грн, оскільки на момент розгляду справи було скасовано рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 31.07.2025 №22102/6/99-00-06-02-01-06, а тому не породжувало для позивача жодних правових наслідків та не могло бути предметом судового спору. Щодо оскарження даного рішення в адміністративному порядку та про скасування рішення за результатами розгляду скарги контролюючий орган повідомляв про це суд першої інстанції у відзиві та під час розгляду справи. З огляду на вищезазначене податковий орган вважає, що вказане рішення на момент розгляду справи вже було скасоване рішенням ДПС України від 31.07.2025 №22102/6/99-00-06-02-01-06, у зв`язку з чим провадження в цій частині підлягало закриттю за відсутністю предмета спору. Колегія суддів зазначає, що рішенням ДПС України від 31.07.2025 №22102/6/99-00-06-02-01-06 скасовано рішення про застосування штрафних санкцій з ЄСВ №00000/12315/Ж10/24-13-24-04 та №00000/12314/Ж10/24-13-24-04, на підставі чого відповідачем 19.08.2025 прийнято нові рішення про застосування штрафних санкцій з ЄСВ №00000/25778/Ж10/24-13-24-04 та №00000/25779/Ж10/24-13-24-04. Саме по собі скасування суб`єктом владних повноважень оскаржуваного рішення після його прийняття не в усіх випадках є безумовною підставою для закриття провадження у справі. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України обов`язковою умовою закриття провадження є не лише виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваного порушення, а й відсутність підстав вважати, що повне відновлення прав позивача неможливе без визнання відповідного рішення протиправним. У цій справі скасування рішення №00000/12315/Ж10/24-13-24-04 не призвело до остаточного усунення правових наслідків установленого контролюючим органом порушення, оскільки 19.08.2025 відповідачем прийнято нові рішення №00000/25778/Ж10/24-13-24-04 та №00000/25779/Ж10/24-13-24-04, які ґрунтуються на результатах тієї самої перевірки та відповідних висновках контролюючого органу. За таких обставин відсутні підстави вважати, що відповідач повністю виправив оскаржуване порушення та відновив права позивача, а тому передбачені пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України умови для закриття провадження у справі відсутні. Відтак, колегія суддів вважає довід апеляційної скарги про необхідність закриття провадження в цій частині недоведеним та відхиляє його. Разом з тим, дослідивши суть спірного рішення №0000012315/Ж10/24-13-24-04, колегія суддів зазначає, що воно прийнято за результатами тієї ж перевірки та у зв`язку з тими ж висновками контролюючого органу щодо порушення позивачем правил нарахування та сплати єдиного внеску, які, своєю чергою, є похідними від необґрунтованого висновку про анулювання реєстрації платника єдиного податку та примусовий перехід позивача на загальну систему оподаткування. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для такого переведення, а відповідних самостійних, не пов`язаних з ним підстав для застосування штрафу за вказаним рішенням контролюючий орган не навів ні в акті перевірки, ні в апеляційній скарзі, зазначене рішення обґрунтовано визнано судом першої інстанції протиправним та скасовано. Оцінюючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000012292/Ж10/24-13-24-04 про сплату заборгованості ЄСВ 1 141 112,28 грн. Заниження єдиного внеску на суму 1 141 112,28 грн визначено контролюючим органом виходячи з установленого перевіркою чистого доходу позивача за 20192024 роки у сумі 24739706,20 грн, розрахованого за методикою, застосовною до платників на загальній системі оподаткування, з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, передбаченої п.7 ст.7 розділу III Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Колегія суддів погоджується із висновком, що оскільки база нарахування єдиного внеску в цьому розрахунку повністю похідна від чистого оподатковуваного доходу, визначеного контролюючим органом на підставі необґрунтованого висновку про перебування позивача на загальній системі оподаткування з 01.01.2019, а колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для такого висновку, вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску у наведеному розмірі є похідною та не має самостійного правового підґрунтя. Тому вимога №Ф-0000012292/Ж10/24-13-24-04 від 19.05.2025 правомірно визнана судом першої інстанції протиправною та скасована. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог. За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 16 липня 2026 року. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Курко О. П. Боровицький О. А.