Постанова 4856 № 240/24050/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/24050/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 16 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 з наступними позовними вимогами: - визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, оформлену листом від 05 жовтня 2025 року № 6487; - зобов`язати військову частина НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі поданого ним рапорту від 20.09.2025 у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько - консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, рядовим, оператором 1-го відділення мінних загороджувачів взводу мінних загороджувачів роти загороджень інженерно-саперного батальйону військової частини НОМЕР_1 . Позивач має батька - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, у зв`язку з чим позивач 29.01.2025 подав рапорт командиру частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби, до якого додав: копія паспорту батька ОСОБА_2 серія НОМЕР_2 від 19.01.2001р.; копія РНОКПП ОСОБА_2 № НОМЕР_3 від 27.10.1997р.; копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 серія НОМЕР_4 від 26.06.2007; копія довідки батька ОСОБА_2 до акту огляду МСЕК Серія КБ-1 №003467 від 14.12.2006р.; копія висновку ОСОБА_2 про необхідність забезпечення особи з обмеженнями повсякденного функціонування допоміжними засобами реабілітації №2289 від 04.12.2024р.; копія свідоцтво про шлюб ОСОБА_2 серія НОМЕР_5 ; копія заяви ОСОБА_2 №100.від 13.01.2025р.; копія паспорта ОСОБА_1 серія НОМЕР_6 від 22.01.1999р.; копія РНОКПП ОСОБА_1 № НОМЕР_7 від 24.01.2000р.; копія свідоцтво про народження ОСОБА_1 серія НОМЕР_8 від 05.10.1982р.; витяг з Реєстру територіальної громади м.Київ про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні №123632056 від 17.12.2024р.; копія свідоцтво про народження ОСОБА_3 серія НОМЕР_9 від 16.06.1984р.; копія свідоцтво про шлюб ОСОБА_3 серія НОМЕР_10 від 02.06.2007р.; копія закордонного паспорту ОСОБА_4 серія НОМЕР_11 від 11.05.2018р.; свідоцтво з консульства ОСОБА_4 №570/3163-2024 від 17.12.2024р.; копія паспорту ОСОБА_5 серія НОМЕР_12 від 19.11.1998р.; копія пенсійного посвідчення ОСОБА_5 серія НОМЕР_13 від 09.11.2006р.; копія РНОКПП ОСОБА_5 № НОМЕР_14 від 30.09.2003р.; копія свідоцтво про шлюб ОСОБА_6 серія НОМЕР_15 від 09.08.1975р.; копія консультативного висновку ОСОБА_5 від 22.03.2023р.; копія свідоцтво про смерть ОСОБА_7 серія НОМЕР_16 від 13.11.2023р. Позивач 20.09.2025 подав рапорт, у якому уточнив підстави для звільнення - на підставі абз. 13 п. 3 ч.12 ст.26 "Про військовий обов`язок і військову службу" через необхідність здійснювати постійний догляд за батьком, до якого додав: нотаріально засвідчену копію висновку ЛКК № 2289 відповідно форми № 080-4/0; нотаріально посвідчена копія заяви ОСОБА_4 від 24.04.2025 р. з додатками; витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_4 ; витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_5 ; копія консультативного висновку ОСОБА_5 від 22.03.2023 р.; копія розшифровки дослідження від 14.05.2025 р. ОСОБА_5 ; копія розшифровки дослідження від 17.06.2024 р. ОСОБА_5 ; копія виписки із медичної амбулаторного (стаціонарного) хворого від 14.07.2025 р. ОСОБА_5 ; нотаріально завірена копія заяви ОСОБА_5 ; витяг з Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України щодо ОСОБА_8 від 07.04.2025 р. ; копія Акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 25 червня 2025 р. (оригінал знаходиться у військовій частині); письмові пояснення, в яких зверталася увага на належність висновку ЛКК як доказу підтвердження потреби в постійному сторонньому догляді та на фактичну відсутність інших, окрім військовослужбовця, осіб, які можуть реально здійснювати догляд за ОСОБА_2 ОСОБА_1 05.10.2025 отримав від відповідача повідомлення № 6487, у якому зазначено, що командування військової частини НОМЕР_1 розглянуло його рапорт від 20.09.2025, та що з наданих документів підстав для звільнення не вбачається. Повідомлено, що командування в/ч було повторно направлено запит та подані Позивачем з новим рапортом документи до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою отримання повторного Акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 25.06.2025 через нововиявлені обставини, на що отримано відповідь від 11.09.2025 № 1535/6733, що акт перегляду не підлягає. Відповідно до висновку комісії, викладеного в Акті від 25.06.2025 № 13066, в ході обстеження сімейного стану родичів військовослужбовця працездатних осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) ОСОБА_2 , встановлено дочку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сестру, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач вважає вказану відмову не правомірною, оскільки він є фактично єдиною особою, яка може здійснювати догляд за батьком, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Як вірно вказав суд, спірним питанням в даній справі є правомірність відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 "Про військовий обов`язок і військову службу" через наявність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю ІІ групи. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ). За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232-ХІІ). Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-ХІІ. Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1). Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Так, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 року №2232 "Про військовий обов`язок та військову службу", військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби, під час воєнного стану, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Відповідно до приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби на підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, визначено перелік документів, що підтверджують наявність необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, а саме: документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді; Судом першої інстанції, відповідно до акта обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , встановлено, що в ході вивчення сімейно-побутових умов комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 виявлено наявність у позивача сестри ОСОБА_10 , яка хоч і перебуває за кордоном, проте є членом сім`ї першого ступеня споріднення та такою особою, що не потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, а також рідної тітки ОСОБА_5 . Вказане свідчить про наявність у позивача інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які зобов`язані здійснювати догляд за його батьком. На доводи позивача про те, що його сестра не є членом сім`ї батька, оскільки не проживає разом з ним і не пов`язана спільним побутом та на даний час разом з сім`єю постійно проживає в Федеративній Республіці Німеччина, де отримала прихисток, а тітка є особою похилого віку - 74 роки, має ряд хронічних хвороб та проживає далеко від батька, тому також не може здійснювати постійний догляд за ним, суд виходить з наступного. Серед переліку документів, які подаються разом з рапортом про звільнення, визначено один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків). Позивач подав рапорт про звільнення та серед додаткових документів додав документи щодо сестри - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серед яких є заява від 24.04.2025, згідно якої остання повідомляє про неможливість здійснювати постійний догляд за батьком, оскільки з січня 2024 року разом з неповнолітніми дітьми перебуває в Германії, де отримала прихисток. В даному випадку необхідно врахувати, що згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Відповідно до ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу Обов`язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків та порядок його виконання врегульовано Главою 17 СК України. Так, статтею 202 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (ст. 203 СК України). Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", непрацездатні громадяни це особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Відповідно до ст. 47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними. З дітей, які ухиляються від виконання цих обов`язків, на підставі судового рішення утримуються аліменти у розмірі, передбаченому на аліментні виплати батьків дітям. У випадках, коли батьки похилого віку знаходяться на державному утриманні в будинках-інтернатах, пансіонатах або в інших установах, аліментні виплати на їх догляд сплачуються цим установам. Таким чином, суд вірно вказав, що застосування положень ст. 26 Закону № 2232-XII, як підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, можливий у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Судом встановлено, що ОСОБА_2 , окрім позивача, має дочку ОСОБА_10 , яка згідно приписів чинного законодавства зобов`язана піклуватися про свого непрацездатного батька. При цьому, факт проживання ОСОБА_10 за межами території України не звільняє її від обов`язків, встановлених статтею 172 та главою 17 Сімейного кодексу України щодо піклування та утримання свого непрацездатного батька, який є особою з інвалідністю ІІ групи. Відповідно до положень частин 1,3 статті 172 Сімейного кодексу України в якій зазначено: "... дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка чи син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування". Згідно з положеннями статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні син, дочка зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Це саме обов`язок дітей доглядати за своїми батьками, а не право, від якого можливо відмовитись без поважних на те причин. За таких обставин, твердження позивача про те, що його сестра не зобов`язана доглядати за батьком, оскільки не може вважатися членом сім`ї батька, бо разом з ним не проживає та не пов`язана спільним побутом, суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги, оскільки донька ОСОБА_10 має обов`язок здійснювати постійний догляд за своїм батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи. Крім того, у довідці Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19/К-4736/8618 від 07.04.2025 міститься інформація про неодноразовий перетин державного кордону України (в`їзд та виїзд) ОСОБА_11 у період із 15.01.2024 по 11.08.2024. Стосовно обов`язку догляду за братом його рідною сестрою ОСОБА_5 колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що обов`язок утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, у силу закону покладено на повнолітніх дочку і сина, відповідно до Сімейного кодексу України. Що ж до повнолітніх братів і сестер, то такі, у силу статті 267 Сімейного кодексу України, зобов`язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, у разі, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки чи сина. В силу свого похилого віку та за станом здоров`я ОСОБА_5 не може здійснювати догляд за братом. А оскільки у ОСОБА_2 є повнолітні діти, його сестра не зобов`язана утримувати свого непрацездатного брата. Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обов`язок утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, у силу закону покладено на повнолітніх дочку і сина, відповідно до Сімейного кодексу України. При цьому, позивачем ні до рапорту, ні до матеріалів справи не надано доказів, які б підтверджували факт відсутності у нього інших членів сім`ї першого чи другого ступеня, які можуть здійснювати догляд за його батьком - особою з інвалідністю ІІ групи. Отже, дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" суд обгрунтовано визнав правомірними. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо інших доводів скаржника, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року, в межах доводів апеляційної скарги позивача відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.