Постанова КЦС ВС № 757/22502/21-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м. Київ справа № 757/22502/21-ц провадження № 61-2105св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачка - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рогач Вадим Вікторович, ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року у складі судді Підпалого В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року в складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Рогач В. В., ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Бригіда В. О., у якому просив: - визнати нікчемним договір купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2020 року № 236, посвідчений приватним нотаріусом Бригідою В. О., номер запису про право власності 37659278. Набувач - ОСОБА_3 ; - визнати нікчемним договір купівлі-продажу квартири від 18 серпня 2020 року № 1913, посвідчений приватним нотаріусом Рогачем В. В., номер запису про право власності 37811907. Набувач - ОСОБА_2 ; - витребувати з чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; - скасувати рішення про державну реєстрацію від 06 серпня 2020 року, індексний номер рішення 53497591, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Бригідою В. О.; - скасувати рішення про державну реєстрацію від 18 серпня 2020 року, індексний номер рішення 53662893, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Рогачем В. В. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Шупенею О. М. 10 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд за клопотанням прокурора м. Києва наклав обтяження у вигляді арешту на квартиру ОСОБА_1 . Вказане обтяження було незаконно припинено державним реєстратором Бахмутської РДА Донецької обл. Чинник Ю. І., рішення № 53496392 від 06 серпня 2020 року, підстава - ухвала Києво-Святошинського суду у справі № 759/9061/16. Позивач вказував, що справа № 759/9061/16 не мала відношення ні до нього, ні до спірної квартири. Цього ж дня 06 серпня 2020 року приватний нотаріус Бригіда В. О. посвідчив договір купівлі-продажу № 236 квартири ОСОБА_1 та вчинив реєстраційну дію, зареєструвавши речові права на квартиру на нового власника ОСОБА_3 . Однак він як власник квартири не брав участі в укладенні цього договору та не підписував будь-яких доручень іншій особі на вчинення правочину з продажу його квартири, грошові кошти не отримував. Тобто договір купівлі-продажу вчинений поза волею позивача. 18 серпня 2020 року приватний нотаріус Рогач В. В. посвідчив договір купівлі- продажу квартири та зареєстрував квартиру на нового власника ОСОБА_2 . Реєстраційні дії були оскаржені до Міністерства юстиції України, за результатами якої 17 грудня 2020 року колегією Міністерства юстиції України рішення № 534963292 від 06 серпня 2020 року державного реєстратора Бахмутської РДА Донецької області Чинник Ю. І. скасовано. Таким чином, його квартира вибула з його власності поза його волею у незаконний спосіб. Відповідачка не є добросовісним набувачем у розумінні статті 330 ЦК України. За таких обставин позивач просив задовольнити позов. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та постанови апеляції Печерський районний суд міста Києва рішенням від 12 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року, позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав нікчемним договір купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2020 року № 236, посвідчений приватним нотаріусом Бригідою В. О., номер запису про право власності 37659278. Набувач - ОСОБА_3 . Визнав нікчемним договір купівлі-продажу квартири від 18 серпня 2020 року № 1913, посвідчений приватним нотаріусом Рогачем В. В., номер запису про право власності 37811907. Набувач - ОСОБА_2 . Витребував із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Скасував рішення про державну реєстрацію від 06 серпня 2020 року, індексний номер рішення 53497591, прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Бригідою В. О. Скасував рішення про державну реєстрацію від 18 серпня 2020 року, індексний номер рішення 53662893, прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Рогачем В. В. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що під час укладання договору купівлі-продажу квартири № 236 від 06 серпня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Бригідою В. О., де набувачем є ОСОБА_3 , було відсутнє волевиявлення ОСОБА_1 на відчуження квартири АДРЕСА_1 , всупереч вимогам законодавства, а тому визнав такий договір нікчемним. Суд також визнав договір купівлі-продажу квартири № 1913 від 18 серпня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Рогачем В. В., нікчемним, оскільки він є похідним від згаданого вище договору. Задовольняючи позовні вимоги в частині витребування з чужого незаконного володіння спірної квартири, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що власником спірного нерухомого майна є ОСОБА_1 , яке вибуло з його володіння не з його волі, що обмежує і порушує права позивача як власника нерухомого майна. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що оскільки припинення права власності відповідача та перехід такого права до позивача на нерухоме майно у зв`язку із визнанням договорів купівлі-продажу квартири нікчемними, проводиться шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нотаріусом, суд вважав обґрунтованими вимоги про скасування рішення державного реєстратора. Печерський районний суд міста Києва додатковим рішенням від 24 вересня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 757/22502/21-ц задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з проведенням судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 17 206,00 грн. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 20 лютого 2025 року ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у цій справі, в якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. У касаційній скарзі заявниця посилається на: - пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; - на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази). Заявниця вказує, що 12 серпня 2024 року вона зверталася до суду першої інстанції з клопотанням про зупинення провадження у справі, оскільки в провадженні Печерського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 757/31782/24 щодо оскарження правочину з набуття права власності на спірну квартиру ОСОБА_1 . На переконання заявниці, суд мав зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі № 757/31782/24. Зазначає, що ухвалою Київського апеляційного суду у справі № 1сс/824/4640/2019 від 10 вересня 2019 року накладено арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1273810580000), яка згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта належить ОСОБА_1 23 травня 2017 року слідчим відділом Печерського УП ГУНП у м. Києві було відкрито кримінальне провадження № 12017100060002326 від 23 травня 2017 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другої статті 15, частиною першою статті 190 КК України. Згідно з ухвалою Київського апеляційного суду, на підставі якої накладено арешт на майно, після шахрайського заволодіння з використанням підробленого документа, спірна квартира була відчужена на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 346 приватним нотаріусом Шупенею О.М. Відповідно до інформації Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 22 вересня 2017 року згідно з реєстровими книгами квартира спірна належить на праві власності та зареєстрована за померлою ОСОБА_4 . Отже, на переконання заявниці, ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, та взагалі не мав право звертатися до Печерського районного суду міста Києва. Суди взяли до уваги висновок судово-почеркознавчої експертизи від 03 липня 2023 року № 23/2290, який є недопустимим доказом, оскільки складений з порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5. Усупереч вимог статті 83 ЦПК України з порушенням строку для подання доказів судом залучено додаткові докази без надання можливості відповідачці висловити свої заперечення у справі. Вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21), та у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22). Зазначає, що вона є добросовісним набувачем у розумінні статті 388 ЦК України, а тому спірна квартира не може бути витребуване у неї, та вказує, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), від 15 травня 2019 року у справі № 523/17358/16-ц, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц. Крім того, натепер спірну квартиру переоблаштовано та вона використовується як офіс адвоката ОСОБА_2 Позиція інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє Таран О. В., просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Провадження у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 31 березня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі, витребував матеріали справи із суду першої інстанції та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Верховний Суд ухвалою від 11 березня 2026 року справу призначив до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 квітня 2026 року визначено склад колегії суддів для розгляду цієї справи: головуючий - Синельников Є. В., судді Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Шипович В. В. Фактичні обставини, встановлені судами 20 червня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом округу Шупенею О. М., зареєстрований у реєстрі за № 346. 10 жовтня 2019 року на підставі ухвали Київського апеляційного суду у справі № 11сс/824/4640/2019 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , обтяжувачем є Прокуратура міста Києва. 06 серпня 2020 року державним реєстратором Бахмутської РДА Донецької області Чинник Ю. І. проведено державну реєстрацію припинення обтяження (арешту) на квартиру, власником якої був ОСОБА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Бригідою В. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 236, ОСОБА_1 відчужив квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 18 серпня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Рогачем В. В. ОСОБА_1 звертався до Міністерства юстиції України із скаргою від 27 вересня 2020 року на рішення від 06 серпня 2020 року № 53496392, прийняте державним реєстратором Бахмутської РДА Донецької області Чинник Ю. І., яким проведено державну реєстрацію припинення обтяження (арешту) на квартиру, власником якої був ОСОБА_1 ; від 06 серпня 2020 року № 53497591, прийняте приватним нотаріусом Бригідою В. О.; від 18 серпня 2020 року № 53662893, прийняте приватним нотаріусом Рогачем В. В., щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 06 жовтня 2020 року рекомендовано скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Скасовано рішення від 06 серпня 2020 року № 53496392, прийняте державним реєстратором Чинник Ю. І., анульовано доступ державному реєстратору Чинник Ю. І. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 17 грудня 2020 року Міністерством юстиції України видано наказ № 4349/5 про задоволення скарги. Для підтвердження обставини, що у ОСОБА_1 було відсутнє волевиявлення на відчуження майна, зокрема, у зв`язку не підписанням договору купівлі-продажу щодо його відчуження, представник позивача адвокат Таран О. В. 03 травня 2023 року звернувся до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України щодо призначення судово-почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 757/22502/21. На вирішення експертизи були поставлені питання:

1. «Чи виконано рукописний запис « ОСОБА_1 » в договорі купівлі-продажу квартири від 06.08.2020 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. та зареєстрований в реєстрі за № 236 (НОІ 328633-328634), розміщений в графі «Продавець», ОСОБА_1 , чи іншою особою?

2. Чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 в договорі купівлі-продажу квартири від 06.08.2020 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. та зареєстрований в реєстрі за № 236 (НОІ 328633-328634), розміщений в графі «Продавець», ліворуч від рукописного запису « ОСОБА_1 », самим ОСОБА_1 чи іншою особою?». Відповідно до висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 23-2290 про проведення судово-почеркознавчої експертизи від 03 липня 2023 року, рукописний запис « ОСОБА_1 » у наданому на експертизу документі - договорі купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2020 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. та зареєстрований в реєстрі за № 236 (НОІ 328633-328634), розміщений в графі «Продавець», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 у наданому на експертизу документі - договорі купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2020 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. та зареєстрований в реєстрі за № 236 (НОІ 328633-328634), розміщений в графі «Продавець», ліворуч від рукописного запису « ОСОБА_1 », виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою. Висновок експерта від 03 липня 2023 року № 23-2290 підготовлений особою, яка є атестованим судовим експертом, отримала кваліфікацію експерта з правом проведення експертиз за експертною спеціальністю 1.1. «Дослідження почерку і підписів», з правом проведення судових експертиз. Судовий експерт Сакалюк В. Р. була попереджена про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України. Експертом під час здійснення судово-почеркознавчої експертизи, було перевірено оригінали вищезгаданих договорів купівлі-продажу квартири та паспорт ОСОБА_1.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно із частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання нікчемними договорів купівлі-продажу. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України, частиною першою статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України). Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). За частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України зазначено про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У разі, якщо сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. У разі ж, якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Таким чином, наслідком непідписання письмового правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, його стороною, за відсутності доказів фактичного вчинення такого правочину (вираження сторонами волевиявлення на його укладення, узгодження істотних умов або його виконання сторонами), є його неукладеність. Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18; від 06 квітня 2021 року в справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20). Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21). У постанові від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Отже, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису). Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним на підставі вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних (а так само інших зобов`язальних) відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У такому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною правочину, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, визначених частиною першою статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, провадження № 14-125цс20; від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21; від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21, провадження № 12-24гс23). Для застосування такого дійсно ефективного та правомірного способу захисту права власності як віндикація не вимагається дезавуювати (скасовувати, визнавати незаконними, недійсними тощо) усі проміжні рішення та правочини, на підставі яких чи у зв`язку з виконанням яких попередні набувачі спірного майна ставали їх зареєстрованими власниками. Наведені висновки зроблені з урахуванням пункту 9 частини першої статті 27 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), відповідно до якого державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості. Тобто Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновок про те, що у разі пред`явлення позову про витребування інші способи захисту є неефективними, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є самостійною і достатньою підставою для здійснення (проведення) державної реєстрації речових прав за позивачем. За наведених обставин суди не врахували сталу практику Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду та зробили помилковий висновок щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині позовних вимог провизнання нікчемними договору купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2020 року № 236, договору купівлі-продажу квартири від 18 серпня 2020 року № 1913, скасування рішення про державну реєстрацію від 06 серпня 2020 року, скасування рішення про державну реєстрацію від 18 серпня 2020 року. З огляду на викладене Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційногопровадження, дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог провизнання нікчемними договору купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2020 року № 236, договору купівлі-продажу квартири від 18 серпня 2020 року № 1913, скасування рішення про державну реєстрацію від 06 серпня 2020 року, скасування рішення про державну реєстрацію від 18 серпня 2020 року, підлягають скасування з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Щодо позовних вимог про витребування квартири з чужого незаконного володіння Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16, провадження № 12-122гс18). Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив три критерії (принципи), які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та які застосовуються виключно в сукупності, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. У справах про витребування майна із чужого незаконного володіння суди повинні оцінювати наявність або відсутність добросовісності у зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зроблено висновок про те, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. […] Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном. Суди встановили, що відповідно до висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 23-2290 про проведення судово-почеркознавчої експертизи від 03 липня 2023 року, рукописний запис « ОСОБА_1 » у наданому на експертизу документі - договорі купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2020 року, який посвідчений приватним нотаріусом Бригідою В. О. та зареєстрований у реєстрі за № 236, розміщений у графі «Продавець», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Відповідно до статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. Частиною першою статті 106 ЦПК України передбачено що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У цій справі висновок експерта від 03 липня 2023 року № 23-2290 підготовлений особою, яка є атестованим судовим експертом, отримала кваліфікацію експерта з правом проведення експертиз за експертною спеціальністю 1.1. «Дослідження почерку і підписів», з правом проведення судових експертиз. Судовий експерт Сакалюк В. Р. була попереджена про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України. Експертом під час здійснення судово-почеркознавчої експертизи, було перевірено оригінали спірних договорів купівлі-продажу квартири та паспорт ОСОБА_1 , а отже, є належним доказом, на підставі якого суди виснували про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 під час укладення спірного договору від 06 серпня 2020 року № 236, посвідчений приватним нотаріусом Бригідою В. О. Встановивши незаконність вибуття з власності ОСОБА_1 спірного нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка відчужена відповідачці на підставі договору купівлі-продажу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для його витребування на користь позивача від кінцевого набувача. Заперечуючи проти задоволення вимог у частині витребування спірної квартири, ОСОБА_2 вказує що є добросовісним набувачем, та посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, відповідно до якого добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Колегія суддів звертає увагу, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10 вересня 2019 року на спірну квартиру було зареєстровано обтяження у вигляді арешту на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 11сс/824/4640/2019. Державним реєстратором Бахмутської РДА Донецької області Чинник Ю. І. рішенням від 06 серпня 2020 року № 53496392 проведено державну реєстрацію припинення обтяження (арешту) на спірну квартиру та того ж дня на підставі договору купівлі-продажу № 236 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 . За наведених обставин інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно переконливо свідчить про те, що заявниця мала б проявити особливу обачність перед підписанням договору купівлі-продажу. Вона знала або мала б знати, що на спірну квартиру було накладено арешт у рамках кримінального провадження, а зняття такого арешту та продаж квартири в один і той самий день мало викликати у заявниці серйозні сумніви щодо законності такої угоди та спонукати її діяти обережно. Крім того, колегія суддів звертає увагу на непослідовність тверджень заявниці, яка у клопотаннях про звільнення з-під арешту квартири у межа кримінального провадження зазначала, що в листопаді 2020 року вирішила продати об`єкт нерухомості, у зв`язку з чим просила скасувати арешт на спірну квартиру (ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 11 січня 2021 року у справі № 761/40590/20 та від 29 січня 2021 року у справі № 761/40398/20), а у цій справі вказує про використання спірного приміщення як офісу адвоката. Зважаючи на встановлені у справі фактичні обставини, а саме відчуження спірного майна за відсутності волевиявлення його власника ОСОБА_1 , витребування такого майна на користь законного власника від останнього набувача переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. З урахуванням наведеного висновки судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного та Верховного Суду, на які посилається заявниця в касаційній скарзі. За таких обставин касаційна скарга у частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володінняне підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в означеній частині підлягають залишенню без змін. Щодо клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі 09 березня 2026 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі № 757/22502/21 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 757/31782/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Рогач В. В., ОСОБА_3 , приватний нотаріус Бригіда В. О., про визнання недійсними договору дарування та договору купівлі-продажу. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. ЄСПЛ зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, заява № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року). У постанові Верховного Суду від 07 травня 2025 року у справі № 305/1712/13-ц (провадження № 61-2508св25) зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу по суті, постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили з дати її ухвалення, водночас Верховний Суд, діючи в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України). Враховуючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, які підлягали застосування до спірних правовідносин, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог провизнання нікчемними договору купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2020 року № 236, договору купівлі-продажу квартири від 18 серпня 2020 року № 1913, скасування рішення про державну реєстрацію від 06 серпня 2020 року, скасування рішення про державну реєстрацію від 18 серпня 2020 року, підлягають скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні означених позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішили позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, які б давали підстави для їх скасування. За таких обставин касаційна скарга в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володінняне підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в означеній частині підлягають залишенню без змін. Щодо судових витрат Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам (частина перша статті 141 ЦПК України). Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У підпункті «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України зазначено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. За подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині оскарження 4 вимог немайнового характеру ОСОБА_2 сплатила 5 450,40 грн (908,40 грн * 4 * 150%) судового збору. За подання касаційної скарги на рішення першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині оскарження 4 вимог немайнового характеру ОСОБА_2 сплатила 7 267,20 грн (908,40 грн * 4 * 200%) судового збору. За наслідками касаційного перегляду справи касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення 4 позовних вимог немайнового характеру скасовано з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні означених позовних вимог. У зв`язку з наведеним із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені останньою судові витрати зі сплати судового збору в сумі 12 717,60 грн (5 450,40 грн + 7 267,20 грн) за подання апеляційної скарги та касаційної скарги. Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі відмовити. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нікчемними договору купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2020 року № 236, договору купівлі-продажу квартири від 18 серпня 2020 року № 1913, скасування рішення про державну реєстрацію від 06 серпня 2020 року, скасування рішення про державну реєстрацію від 18 серпня 2020 року скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні означених позовних вимог. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги та касаційної скарги у розмірі у розмірі 12 717,60 (дванадцять тисяч сімсот сімнадцять) гривень 60 копійок. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийЄ. В. Синельников СуддіО. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович