Постанова КГС ВС № 909/1125/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м. Київ cправа № 909/1125/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А., за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 (Бойко С. М. - головуюча, судді: Бонк Т. Б., Зварич О. В.) у справі за позовом керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації до Івано-Франківської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки. ІСТОРІЯ СПРАВИ Узагальнений зміст вимог і підстав позову

1. Керівник Окружної прокуратури міста Івано-Франківська (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - Позивач, Івано-Франківська ОДА) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківської міської ради (далі - Відповідач, Рада), в якому (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просив витребувати у власність держави в особі Позивача із незаконного володіння Відповідача земельну ділянку загальною площею 1,5282 га з кадастровим номером 2625880100:04:001:0043 (далі - спірна земельна ділянка).

2. Позов обґрунтовував посиланням на приписи статей 1, 2, 3, 19, 55, 56, 84, 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 4, 5, 7, 8, 31, 45, 48, 54 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статей 106, 107, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 21 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації", а також доводами про те, що: - спірна земельна ділянка була передана в оренду на підставі розпорядження Тисменицької РДА за договором 2009 року, а згодом їй присвоєно кадастровий номер; - у 2023 році Рада прийняла рішення про передачу цієї ділянки в комунальну власність, після чого було зареєстровано право комунальної власності на неї за Відповідачем, а право оренди за ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Третя особа); - водночас відповідно до інформації філії "Івано-Франківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель державного лісового фонду, які перебувають в постійному користуванні ДСГП "Ліси України"; - уповноважені органи згоди на добровільну відмову чи на вилучення та передачу цієї земельної ділянки в комунальну власність ніколи не надавали; - таким чином, передача означеної земельної ділянки у комунальну власність та подальша державна реєстрація речового прав на неї здійснені з порушенням вимог земельного та лісового законодавства та поза волею власника, у зв`язку з чим вона підлягає витребуванню із незаконного володіння Відповідача на користь держави. Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Розглянувши заявлений позов, Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 08.08.2025 відмовив у його задоволенні.

4. Обґрунтовуючи рішення вказав, що: - у спірних правовідносинах Прокурор не довів наявності порушеного права чи інтересу держави; - згідно із встановленими обставинами справи спірна земельна ділянка з 2006 року послідовно та за погодженням уповноважених органів оформлювалась і використовувалась як земля водного фонду для рибогосподарських потреб; - сам факт розташування цієї ділянки всередині масиву земель лісництва не є достатнім доказом перебування її в постійному користуванні лісогосподарського підприємства, зважаючи на наявність на ній об`єктів водного фонду; - надані Прокурором матеріали лісовпорядкування різних років містять суперечності щодо площі земель лісництва, а матеріали попередніх років, які могли б підтвердити включення саме цієї ділянки до земель лісового фонду, у матеріалах справи відсутні; - таким чином, належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та перебування її в постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств у даному провадженні Прокурором не доведені, відтак і підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

5. Переглянувши справу в апеляційному порядку, Західний апеляційний господарський суд постановою від 25.03.2026 рішення господарського суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив. Витребував на користь держави в особі Позивача спірну земельну ділянку із незаконного володіння Відповідача.

6. Обґрунтовуючи постанову вказав, що: - за наслідками апеляційного провадження з`ясовано, що місцевий господарський суд не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам і зробив необґрунтовані висновки про те, що спірна земельна ділянка не належить до земель лісового фонду, а також про те, що вона не перебувала у складі земель, які знаходилися у постійному користуванні ДСГП "Ліси України"; - як слідує із встановлених обставин справи підготовка і затвердження відповідних матеріалів лісовпорядкування відбувалася ще у 1979, 1996- 1997 роках, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, проєктом організації та розвитку лісового господарства Івано-Франківського держлісгоспу, а також відповідними наказами і розпорядженнями уповноважених органів; ці матеріали, відповідно до вимог лісового законодавства, є належним доказом права постійного користування земельними ділянками лісового фонду державним лісогосподарським підприємством та підтверджують належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення; - спірна земельна ділянка була віднесена до комунальної власності на підставі рішення Ради від 31.07.2023 № 157-37 "Про земельні питання", однак таке рішення прийняте за відсутності повноважень у відповідного органу, оскільки вказана земельна ділянка належить до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, а її вилучення у встановленому законом порядку не здійснювалося; - у зв`язку із цим, заявлені Прокурором у цій справі позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими, заявлені в межах позовної давності, тому підлягають задоволенню. Касаційна скарга

7. Не погодившись із постановою суду попередньої інстанції, Відповідач і Третя особа звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких просять її скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Узагальнені доводи касаційної скарги Відповідача

8. Касаційна скарга подана з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

9. Рада стверджує про неправильне застосування апеляційним судом приписів пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосування наведеної норми, викладених у постановах від 30.04.2024 у справі № 913/50/22, від 05.06.2024 у справі № 913/202/23, від 07.06.2024 у справі № 913/214/23, від 17.06.2024 у справі № 913/205/23), статті 51 Водного кодексу України (без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосування наведеної норми, викладених у постанові від 09.04.2024 у справі № 902/144/23), порушення статей 74, 77, 236, 237, 238 ГПК України (без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосування наведених норм, викладених у постановах від 13.04.2022 у справі № 738/46/20, від 19.03.2025 у справі № 569/2168/23, від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 15.07.2021 у справі № 904/1604/19).

10. Обґрунтовуючи наведене узагальнено пояснює, що: - суд попередньої інстанції визнав спірну земельну ділянку землею державної власності лісогосподарського призначення лише на підставі старих карт 1979, 1996- 1997 років, однак не врахував, що самі лише картографічні матеріали без державного акта на право постійного користування землею (виданого до 2002 року) не доводять право лісгоспу на землю. Крім цього, суд самостійно "арифметично" вирішив питання накладення земельних ділянок, проігнорувавши те, що факт і площа накладення меж можуть доводитися виключно судовою земельно-технічною експертизою; - суд також не взяв до уваги, що спірна земельна ділянка офіційно сформована в ДЗК із кадастровим номером ще у 2009 році як землі водного фонду для рибогосподарських потреб (на ній розташовані 3 паспортизовані ставки) і у комунальну власність вона перейшла законно у 2023 році на підставі пункту 24 Перехідних положень ЗК України; - суд апеляційної інстанції не дослідив документи, які підтверджують, що раніше ця територія була базою відпочинку таксомоторного парку, а її межі свого часу погодив сам лісгосп, а також не надав оцінки тому, що Прокурор витребовує майно більшої площі, ніж держава потенційно мала, що суперечить суті віндикаційного позову. Узагальнені доводи касаційної скарги Третьої особи

11. Касаційна скарга подана з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

12. Третя особа стверджує про неправильне застосування апеляційним судом приписів пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосування наведеної норми, викладених у постанові від 17.06.2024 у справі № 913/205/23), статей 261, 388 ЦК України (за відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах), порушення положень статей 7, 13, 14, 73, 76, 77, 79, 86 ГПК України (без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосування наведених норм, викладених у постановах від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

13. Обґрунтовуючи наведене узагальнено пояснює, що: - обставини віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду суд апеляційної інстанції встановив на підставі недопустимих доказів (листа приватного ТОВ "Гектар ІФ", неперекладених українською матеріалів лісовпорядкування 1979 та 1988 років); у цій частині суд також не врахував, що спірна ділянка ніколи не функціонувала як ліс - спочатку це було громадське пасовище, а потім - база відпочинку таксомоторного парку, після занепаду якого земля перебувала у землях запасу сільської ради, а з 2009 року тут безперервно діє риборозведення; більше того, сам лісгосп погодив, що його землі є лише суміжними, тобто ставки ніколи не входили до його території; - суд апеляційної інстанції проігнорував, що у спірних правовідносинах держава пропустила позову давність, адже спірна земельна ділянка була сформована та зареєстрована в ДЗК як водний фонд ще з 2009 року і орендар користувався нею відкрито, про що ОДА та лісгосп не могли не знати. Узагальнені доводи інших учасників справи

14. Прокурор надіслав відзив на касаційні скарги, в якому стверджує про їх безпідставність та необґрунтованість. Зазначає, що згідно із сформованою практикою Верховного Суду, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними і допустимими доказами права лісгоспу на землю. Надані Прокурором у цю справу матеріали чітко доводять, що спірна земельна ділянка завжди належала державі. Наявність трьох озер на ділянці не відносить її до водного фонду, адже внутрішні водойми лісництв вважаються лісовими землями. Факт накладення меж спірної ділянки на землі лісового фонду підтверджується як планово-картографічними матеріалами, так і документами від двох землевпорядних організацій, чиї розрахунки виконані сертифікованими спеціалістами. Передання спірної ділянки в оренду у 2009 році не позбавляло державу права власності на неї. Право держави було порушене лише у липні 2023 року, коли Рада прийняла рішення про віднесення спірної ділянки до комунальної власності. Оскільки позов подано у листопаді 2024 року, 3-річний строк на звернення до суду дотримано. За наведеного, Прокурор просить відмовити у задоволення поданих касаційних скарг, а постанову суду попередньої інстанції залишити без змін.

15. Івано-Франківська ОДА також надіслала відзив на касаційні скарги. Наголошує, що спірна земельна ділянка у складі інших земель була передана у постійне користування державним лісогосподарським підприємствам ще у 1996 році, згідно з розпорядженням ОДА. При цьому, пункт 5 Прикінцевих положень ЛК України прямо визнає плани лісовпорядкування повноцінним доказом прав лісгоспу до 2027 року. Передача ділянки Раді у 2023 році порушила пункт 24 Перехідних положень ЗК України, адже державні лісові землі та землі у постійному користуванні лісгоспів не підлягають автоматичній передачі у комунальну власність. З цих підстав Позивач наполягає, що оскаржена постанова апеляційного господарського суду ухвалена з неухильним дотриманням правових норм, а тому підстав для її зміни чи скасування немає. Водночас подані касаційні скарги є безпідставними і задоволенню не підлягають. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Фактичні обставини справи

16. В ході розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що за зверненням ОСОБА_1 . Тисменицька районна державна адміністрація Івано-Франківської області (далі - Тисменицька РДА) згідно з розпорядженням від 27.02.2006 № 68 надала йому дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки площею 0,900 га, яка знаходиться на території Березівської сільської ради за межами населеного пункту с. Березівка для облаштування ставків. За розпорядженням Тисменицької РДА від 28.04.2006 № 183 були внесені зміни в розпорядження від 27.02.2006 № 68 - вказано площу земельної ділянки 1,5282 га.

17. У матеріалах попереднього погодження місця розташування земельна ділянка визначається як така, що знаходиться на землях запасу Березівської сільської ради, і погоджується її надати для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (облаштування ставків). Зокрема, на це вказано в акті вибору та обстеження земельної ділянки від 10.05.2006, висновку Тисменицького райвідділу земельних ресурсів від 26.05.2006 №

260. В акті узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі від 03.09.2006 зазначено, що це територія колишньої бази відпочинку таксомоторного парку. Цей акт підписаний головою Березівської сільської ради.

18. Надалі Тисменицька РДА згідно з розпорядженням від 29.12.2006 № 536 погодила місце розташування земельної ділянки для облаштування ставків та надала ОСОБА_1 дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,5282 га для облаштування ставків за рахунок земель запасу Березівської сільської ради за межами населеного пункту с. Березівка. За розпорядженням Тисменицької РДА від травня 2008 року слова "облаштування ставків" замінено на слова "риборозведення".

19. Проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки виготовлений ПВНЗ "Інститут управління природними ресурсами" на підставі договору з ОСОБА_1 від 17.01.2007. Проєкт містить відмітку про прийняття обмінного файлу Івано-Франківською філією ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" 01.06.2007 за № 18.

20. У висновку Тисменицького райвідділу земельних ресурсів від 16.02.2007 № 135 вказано, що земельна ділянка за категорією відноситься до земель водного фонду і належить до земель державної форми власності, площа ділянки - 1,5282 га, ставки - 0,9468 га, чагарники - 0,2235 га, землі дамби - 0,3579 га.

21. Відповідно до Плану погодження меж земельної ділянки, Схеми розміщення земельної ділянки, Схеми прив`язки земельної ділянки суміжним землекористувачем з півночі (від А до І) є Марковецьке ДЛГ. Представник Марковецького ДЛГ у Плані погодження меж Земельної ділянки погодив межі як суміжний землекористувач.

22. За заявою ОСОБА_1 від 20.11.2008 Тисменицька РДА розпорядженням від 20.02.2009 № 113 затвердила проєкт землеустрою та вирішила надати земельну ділянку в оренду терміном на 10 років.

23. У зв`язку із цим між Тисменицькою РДА (як орендодавцем) та ФОП ОСОБА_1 (як орендарем) 05.10.2009 був укладений договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Тисменицькому райвідділі центру ДЗК, запис № 040931200002 від 20.10.2009 (далі - Договір).

24. Згідно з умовами Договору об`єктом оренди є земельна ділянка для риборозведення, яка знаходиться за межами населеного пункту Березівка в урочищі "Чорне болото", загальною площею 1,5282 га, у тому числі під ставками - 0,9468 га, чагарниками - 0,2235 га, відкриті землі з незначним рослинним покривом - 0,3579 га. Строк дії Договору - 10 років. Договір не містив кадастрового номера земельної ділянки.

25. Між сторонами Договору складено акт приймання - передачі земельної ділянки від 05.10.2009.

26. Відповідно до Інформації з Державного земельного кадастру означена земельна ділянка була зареєстрована 20.10.2009, кадастровий номер 2625880100:04:001:0043, категорія земель - землі водного фонду, цільове призначення - для рибогосподарських потреб, площа 1,5282 га, документ на підстав якого здійснено державну реєстрацію земельної ділянки - проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок 16.07.2007.

27. Згідно з додатковою угодою № 1/18 від 14.03.2016 між цими ж сторонами в Договір оренди внесено зміни, зокрема розділ "Об`єкт оренди" доповнено текстом п. 2: "кадастровий номер земельної ділянки 2625880100:04:001:0043".

28. Поряд з цим, за замовленням Управління екології та природних ресурсів ОДА було виготовлено паспорти, розташованих на вказаній земельній ділянці водних об`єктів - ставка № 1 площею 0,5436 га, ставка № 2 площею 0,2520 га, ставка № 3 площею 0,1512 га, які погоджені Державним агентством водних ресурсів України 28.10.2019.

29. Надалі, на підставі п. 24 Перехідних положень ЗК України Рада прийняла рішення від 31.07.2023 № 157-37 "Про земельні питання", згідно з яким прийняла у комунальну власність спірну земельну ділянку як землі водного фонду з розташованими на ній водними об`єктами (далі - Рішення від 31.07.2023 № 157-37).

30. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірну земельну ділянку 07.08.2023 зареєстровано за Радою.

31. На підставі заяви ОСОБА_1 від 02.10.2023 та відповідно до рішення Ради від 20.10.2023 № 207-38 між сторонами 20.10.2023 укладено договір оренди згаданої земельної ділянки на 20 років.

32. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20.10.2023 зареєстровано право оренди на цю земельну ділянку за ОСОБА_1 зі строком дії речового права до 20.10.2043.

33. Як вже зазначалося, звертаючись до господарського суду з позовом у цій справі, Прокурор стверджував про те, що відповідно до інформації філії "Івано-Франківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель державного лісового фонду, які перебувають в постійному користуванні ДСГП "Ліси України". При цьому, уповноважені органи згоди на добровільну відмову чи на вилучення та передачу цієї земельної ділянки в комунальну власність ніколи не надавали, а тому передача цієї ділянки у комунальну власність та подальша державна реєстрація речового прав на неї здійснені з порушенням вимог земельного та лісового законодавства та поза волею власника.

34. Переглядаючи рішення місцевого господарського та перевіряючи наведені аргументи, суд апеляційної інстанції встановив таке.

35. Відповідно до розпорядження від 07.02.1996 № 85 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" Івано-Франківська ОДА надала в постійне користування, зокрема, державним лісогосподарським підприємствам земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів для ведення лісового господарства згідно з додатком № 1; землі лісового фонду згідно з додатком № 2 вирішено передати до земель запасу сільських, селищних, міських рад (далі - Розпорядження від 17.02.1996 № 85).

36. В додатку № 1 до вказаного розпорядження зазначено Івано-Франківське ДЛГ, площа лісового фонду 22 232 га, по Тисменицькому району - 14 055 га; в додатку № 2 передбачено передати до земель запасу рад по Тисменицькому району 307 га земель лісового фонду.

37. На підставі наказу Івано-Франківського держлісгоспу від 01.07.1996 № 62 створене нове лісництво - Марковецьке, загальною площею 3 158 га, зокрема, за рахунок Івано-Франківського лісництва (квартали 38, 39) площею 97 га.

38. Окрім того вказаним наказом визначено необхідність при проведенні лісовпорядкування в 1996 році встановити нові межі (границі) та провести нову нумерацію кварталів лісогосподарського підприємства. В пункті 2 цього наказу зазначено, що для більш компактного розміщення територій лісництв провести частково перерозподіл лісового фонду між лісництвами в порядку, визначеному наказом.

39. У зв?язку з цим, відповідно до плану лісонасаджень Марковецького лісництва Івано-Франківського ДЛГ (лісовпорядкування 1996 року) та проєкту організації та розвитку лісового господарства Івано-Франківського держлісгоспу від 1997 року змінено нумерацію кварталу 37 на 48 та 38 на 49 Марковецького лісництва із загальною площею цих кварталів 99 га.

40. При цьому загальна площа земель станом на 1996 рік по Марковецькому лісництву згідно вищевказаних документів становила 3277 га (у тому числі Тисменицький район - 2968 га), де відображено квартал 49 згаданого лісництва загальною площею 41 га, у який включено виділи 26 - 29 (куди входить спірна земельна ділянка).

41. Межі кварталів 48-49 повністю збігаються із схематичним відображенням кварталів (куди входила спірна земельна ділянка) на проєктах організації і розвитку лісового господарства за 1979 рік (стара нумерація кварталу - 38), в проєктах організації і розвитку лісового господарства за 1988, в проєкті організації та розвитку лісового господарства Івано-Франківського держлісгоспу за 1997 рік, в якому також зазначена загальна площа кварталів 48 та 49 як 99 га.

42. Отже, станом на 1996 рік (та в подальшому) площа земельних ділянок, які були закріплені за Івано-Франківським держлісгоспом на території Березівської сільської ради складала 99 га, що підтверджується проєктом організації і розвитку лісового господарства та планом лісонасаджень Марковецького лісництва 1996 року, який затверджений уповноваженим органом - Івано-Франківським управлінням лісового господарства та був чинним до 2009 року.

43. В проєкті організації та розвитку лісового господарства ДП "Івано-Франківське лісове господарство" за 2009 рік по кварталу 49 відображено виділ 26 - ставок площею 0,6 га, виділ 27 - ставок площею 0,1 га, виділ 29 - ставок площею 0,2 га, які використовуються як протипожежні водойми.

44. В проєкті організації та розвитку лісового господарства ДП "Івано-Франківське лісове господарство" за 2010 рік щодо Марковецького лісництва по Березівській сільській раді Тисменицького району обліковуються землі 48 та 49 кварталу площею 99 га.

45. Такі ж дані містяться і в інших документах ДП "Івано-Франківське лісове господарство" за 2009 - 2010 роки (протоколи технічних нарад від 30.11.2009, від 09.07.2010, акт про площу лісгоспу станом на 01.01.2010 від 24.03.2010).

46. Івано-Франківське ДЛГ згідно з наказом Державного комітету лісового господарства України від 03.04.2006 № 85 перейменовано в Державне підприємство "Івано-Франківське лісове господарство".

47. В подальшому, Івано-Франківське ДП "Івано-Франківське лісове господарство" було припинено шляхом приєднання до ДП "Ліси України" (наказ Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 909), в якому утворили філію "Івано-Франківське лісове господарство" (наказ ДСГП "Ліси України" від 26.12.2022 № 117).

48. За цією філією закріпили майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12.01.2023 № 114 (наказ ДСГП "Ліси України" від 12.01.2023 № 287) а також згідно з наказом ДСГП "Ліси України" від 26.12.202 № 2142 затвердили Положення про філію.

49. У 2022 - 2023 роках на замовлення ДП "Івано-Франківське лісове господарство" сертифіковані інженери-землевпорядники ТОВ "ПРО ЗЕМ" виготовляли Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ДП "Івано-Франківське лісове господарство" для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, зокрема за межами населеного пункту с. Березівка (далі - Технічна документація).

50. У завданні на проєктування щодо земель державної форми власності лісогосподарського призначення (землі Марковецького лісництва), що перебувають у постійному користуванні ДП "Івано-Франківський лісгосп" відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування та розташовані на території Івано-Франківського району (раніше Тисменицький району та Івано-Франківська міська рада) Івано-Франківської області вказана орієнтовна площа земельних ділянок 3 195 га.

51. В пояснювальній записці в основних відомостях про об`єкти землеустрою вказано земельну ділянку площею 97,7955 га, що розташована за межами населеного пункту с. Березівка, Івано-Франківська міська територіальна громада, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область (Марковецьке лісництво: планшет 5, квартали 48, 49 Планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування). Також зазначено, що на території площею 1,5282 га, що відображена на планшеті 5, квартал 50 (помилково вказано зазначений квартал замість кварталу 49), виділи 26-29, частина виділу 22 Планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Марковецького лісництва (урочище "Чорне болото", за межами населеного пункту с. Березівка, Івано-Франківська міська територіальна громада, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область) в системі Державного земельного кадастру зареєстрована земельна ділянка державної форми власності за кадастровим номером 2625880100:04:001:0043. В описі меж земельної ділянки Марковецького лісництва площею 97,7955 га земельна ділянка з кадастровим номером 2625880100:04:001:0043 відображена як землі державної власності в особі Івано-Франківської райдержадміністрації, орендар - ОСОБА_1, межі від Є до Є.

52. Одночасно при дослідженні технічної документації по встановленню меж земельних ділянок лісогосподарського призначення на місцевості, виготовленої ТОВ "ПРО ЗЕМ" упродовж 2022-2023 років, встановлено, що площа земельних ділянок, кварталів 48 та 49 Марковецького лісництва по Березівській сільській раді (без спірної земельної ділянки) становить 97,7955 га. При цьому сумарно зі спірною земельною ділянкою площа цих кварталів становить 99 га.

53. Наведене повністю узгоджується та підтверджується матеріалами лісовпорядкування 1996 та 2009 років.

54. Відповідно до наказу ДП "Ліси України", філія "Івано-Франківське лісове господарство" (в порядку правонаступництва від ДП "Івано-Франківський лісгосп") від 24.03.2023 № 60 затверджена Технічна документація в частині внесених на її підставі до ДЗК відомостей про земельні ділянки Марковецького лісництва, право постійного користування на які перейшло до ДП "Ліси України" (в порядку правонаступництва від ДП "Івано-Франківський лісгосп") та в частині земельних ділянок Марковецького лісництва, щодо яких державним кадастровим реєстратором прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей до ДЗК у зв`язку із знаходженням в межах таких земельних ділянок Марковецького лісництва зареєстрованих земельних ділянок інших землевласників.

55. Разом з цим в Технічній документації зазначено орієнтовну площу земельних ділянок Марковецького лісництва - 3195 га і при цьому зазначено, що вона розроблена із врахуванням відомостей Державного земельного кадастру про наступні земельні ділянки: - 0,5686 га - земельні ділянки, які надані у постійне користування НЕК "Укренерго" для обслуговування лінії електропередачі; - 0,1500 га - земельна ділянка, яка передана у приватну власність фізичній особі; - 0,5000 га - надана у постійне користування ТОВ "Інтервіза"; - 1,5282 га - спірна земельна ділянка; - 3192,2532 га - землі Марковецького лісництва, що вносяться до Державного земельного кадастру згідно даних технічної документації.

56. Враховуючи наведене, апеляційний суд підсумував, що площа 3195 га включає в себе спірну земельну ділянку.

57. Філія "Івано-Франківське лісове господарство" ДП "Ліси України" звернулась з листом до Окружної прокуратури міста Івано-Франківська від 23.05.2024 (вх. № 3582-24 від 24.05.2024) про перетин земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, що перебувають в постійному користуванні філії, а саме за матеріалами лісовпорядкування 2009 року - квартал 49, виділи 26-29, 22 (частково).

58. Зі свого боку за результатами розгляду листа Окружної прокуратури міста Івано-Франківська від 03.09.2024 № 09.50-69-5034ВИХ-24 ТОВ "Гектар ІФ" (основним видом діяльності якого є діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, а також надання послуг технічного консультування у зазначених сферах) листом від 27.09.2024 № 02/24-147 повідомило прокуратуру про те, що площа накладення (перетин) на земельну ділянку (квартал 49 Марковецького лісництва) в користуванні філії "Івано-Франківське лісове господарство" ДП "Ліси України", спірної земельної ділянки складає 1,5282 га. Додатком до цього листа є відповідний план (схема). Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

59. Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

60. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення прокурора ОГП (Пальона О. О.), представника Третьої особи (Устінський А. В.), дослідив наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права і вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з таких міркувань.

61. Стаття 6 ЛК України в редакції Кодексу, чинній на час прийняття Розпорядження від 17.02.1996 № 85, зокрема, передбачала, що усі ліси в Україні є власністю держави. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

62. Частини перша, друга, четверта статті 9 ЛК України в редакції Кодексу, чинній на час прийняття Розпорядження від 17.02.1996 № 85 унормовували, що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

63. В свою чергу згідно із частиною першою статті 23 ЗК України в редакції Кодексу, чинній на час прийняття Розпорядження від 17.02.1996 № 85 право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

64. З наведених норм матеріального права слідує, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою лісового фонду лише посвідчує (оформлює) відповідне право, однак підставою набуття такого права не являється.

65. Колегія суддів mutatis mutandis враховує також правову позицію Великої Палати Верховного Суду із постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, відповідно до якої підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

66. Пункт 5 Прикінцевих положень ЛК України в редакції Кодексу, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020 визначив, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

67. Колегія суддів зауважує, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

68. При цьому, як вбачається із тексту оскарженої постанови, при застосуванні приписів згаданого пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України та наданні висновку про те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування підтверджують наявність права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства суд апеляційної інстанції врахував правову позицію Верховного Суду, висловлену, зокрема, у постановах від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 25.01.2023 справа № 372/2093/19, від 01.11.2023 справа № 676/5079/21.

69. У постановах же від 30.04.2024 у справі № 913/50/22, від 05.06.2024 у справі № 913/202/23, від 07.06.2024 у справі № 913/214/23, від 17.06.2024 у справі № 913/205/23, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах, Верховний Суд вказав також про те, що умовою застосування пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України законодавець визначив підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування лісогосподарського підприємства саме до 28.03.2006.

70. В свою чергу пункт 5 Прикінцевих положень ЛК України, в редакції Кодексу, чинній станом на час прийняття Рішення від 31.07.2023 № 157-37 визначив, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

71. Як вже зазначалося, здійснюючи апеляційне провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції встановив, що Івано-Франківська ОДА Розпорядженням від 07.02.1996 № 85 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" надала в постійне користування, зокрема, державним лісогосподарським підприємствам земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів для ведення лісового господарства згідно з додатком № 1.

72. Водночас за наслідками оцінки наявних у матеріалах справи доказів, а саме планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування різних років, проєкту організації та розвитку лісового господарства Івано-Франківського держлісгоспу, а також відповідних наказів і розпоряджень уповноважених органів, суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та перебуває у складі земель, які знаходилися у постійному користуванні ДСГП "Ліси України".

73. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що жодної неузгодженості щодо застосування пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України судом апеляційної інстанції у цій справі з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.04.2024 у справі № 913/50/22, від 05.06.2024 у справі № 913/202/23, від 07.06.2024 у справі № 913/214/23, від 17.06.2024 у справі № 913/205/23 немає, оскільки за встановлених обставин цієї справи право постійного користування лісгоспу на спірну земельну ділянку виникло на підставі Розпорядження від 07.02.1996 № 85, відтак до одержання ним акта про право постійного користування (як то передбачали приписи відповідного пункту ЛК України в редакції Кодексу, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020) чи до здійснення державної реєстрації відповідного права, але не пізніше 1 січня 2027 року (як то передбачають приписи відповідного пункту ЛК України в діючій редакції Кодексу), означене право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, які суд попередньої інстанції належним чином дослідив, оцінив і за наслідками таких процесуальних дій дійшов відповідних висновків .

74. Доводи касаційних скарг у цій частині (заперечення встановлених апеляційним судом обставин належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та її перебування в постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства) колегія суддів відхиляє, констатуючи, що такі доводи питань права чи правозастосування у собі не містять, а зводяться до висловлення незгоди із висновками суду попередньої інстанції щодо здійсненої ним оцінки доказів.

75. Колегія суддів зауважує, що згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

76. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанови Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

77. Згідно із частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України).

78. Відповідно до статті 77 ГПК України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

79. Допустимість доказів означає, що в окремих випадках, передбачених нормами права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

80. Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

81. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

82. Однак відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми права, що містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

83. Так, хоча Третьою особою у касаційній скарзі й стверджено про ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови на підставі недопустимих доказів, однак ним взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством правових підстав, які б зумовлювали визнання таких доказів недопустимими, тобто такими, що не можуть підтверджувати обставини приналежності (накладення) спірної земельної ділянки до земель лісового фонду або такими, що отримані з порушенням закону. Незгода ж скаржника з наданою судом оцінкою наявних у справі доказів не свідчить про їх недопустимість.

84. При цьому, колегія суддів враховує, що лист ТОВ "Гектар ІФ" від 27.09.2024 № 02/24-147 є лише одним із наявних у справі доказів, який оцінений апеляційним судом в сукупності з іншими письмовими доказами, зокрема, планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування і Технічною документацією. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції чітко вказав, що основним видом діяльності означеного товариства є діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, а також надання послуг технічного консультування у зазначених сферах, а сам лист з додатком підготовлений та сформований сертифікованим інженером - землевпорядником.

85. Також судова колегія зазначає, що складення лісовпорядних матеріалів 1979 та 1988 років російською мовою не свідчить про їх недопустимість, оскільки вони створювалися за часів СРСР відповідно до чинних тоді правил діловодства, а заперечення скаржника у цій частині є очевидно безпідставними та штучними.

86. За цим відсутні підстави вважати, що суд попередньої інстанції встановив істотні для цієї справи обставини на підставі недопустимих доказів.

87. Щодо ж аргументів Ради про неврахування судом апеляційної інстанції (при встановленні обставин накладення спірної ділянки не землі лісового фонду) правових висновків Верховного Суду із постанов від 19.03.2025 у справі № 569/2168/23 та від 13.04.2022 у справі № 738/46/20, то вони судом касаційної інстанції відхиляються з огляду на таке.

88. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

89. На предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно.

90. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

91. До того ж алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить у першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

92. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

93. У світлі викладеного колегія суддів зауважує, що у справі № 569/2168/23 Верховний Суд постановою від 19.03.2025 скасував постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову фізичної особи до міської ради, фізичної особи-2, державного нотаріуса про надання права на продовження приватизації земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки, та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що апеляційний суд не встановив, чи має перетин спірна земельна ділянка із земельною ділянкою позивачки, не надав належної правової оцінки аргументам апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок відмови у задоволенні клопотання про призначення експертизи, що свідчить про недотримання судом основних принципів цивільного судочинства - змагальності сторін та диспозитивності, чим позбавлено позивачку права довести належними та достатніми доказами позицію, викладену у позові.

94. У справі № 738/46/20 Верховний Суд постановою від 13.04.2022 скасував судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову та відмовив у задоволенні позову фізичної особи до фізичної особи, районної державної адміністрації про захист права власності на земельну ділянку шляхом скасування розпорядження про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) та передачі у власність відповідачу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки позивачем не доведено порушення прав, за захистом яких він звернувся до суду, а також не доведення факту накладення земельних ділянок належними і допустимими доказами.

95. За наведеного, спірні правовідносини у вказаних справах не є подібними тим, що мають місце у цій справі, адже відмінними є їх зміст (суть), фактичні обставини та матеріально-правове регулювання. Відтак покладення в основу касаційного провадження у цій справі правових висновків Верховного Суду із постанов від 19.03.2025 у справі № 569/2168/23 та від 13.04.2022 у справі № 738/46/20 виключається.

96. З цих же міркувань (неподібність правовідносин) відхиляє колегія суддів й аргументи Ради про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду із постанови від 09.04.2024 у справі № 902/144/23, оскільки у тій справі спірні правовідносини стосувалися питань повернення державі земельних ділянок водного фонду, на яких розташований водний об`єкт - Дмитренківське водосховище з підстав того, що відповідач використовував водний об`єкт та земельні ділянки під ним без правовстановлюючих документів.

97. В свою чергу твердження обох скаржників про неврахування апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови висновків суду касаційної інстанції, викладених у постановах від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 15.07.2021 у справі № 904/1604/19 від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 є безпідставними, позаяк надані касаційним судом у згаданих постановах висновки стосуються загальних підходів до оцінки доказів при з`ясуванні обставин будь-якої господарської справи, а тому вони не можуть бути покладені у заперечення висновків суду апеляційної інстанції у даній справі, які ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності доказів та за іншого предмета доказування.

98. За приписами статті 57 ЛК України в редакції Кодексу, чинній на час прийняття Рішення від 31.07.2023 № 157-37 зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

99. Згідно із пунктом 4 частини першої статті 31 ЛК України в редакції Кодексу, чинній на час прийняття Рішення від 31.07.2023 № 157-37 Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

100. Таким чином, правом приймати рішення щодо розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення наділені обласні державні адміністрації.

101. Оскільки у цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувала у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, а її вилучення у встановленому законом порядку не здійснювалося, правильним та правомірним є його висновок про те, що у спірних правовідносин означена ділянка незаконного вибула із володіння держави та згідно з рішенням Ради від 31.07.2023 № 157-37 "Про земельні питання" неправомірно набула комунальної форми власності.

102. Як також підставно відмітив апеляційний господарський суд, факт того, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати, в тому числі і в комунальній власності (згідно статті 56 ЗК України) сам по собі не свідчить про законність рішення органу місцевого самоврядування (Ради) про прийняття в комунальну власність спірної земельної ділянки та розпорядження нею.

103. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

104. Згідно з вимогами статті 152 ЗК України (в чинній редакції Кодексу) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

105. Статтями 387, 388 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

106. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

107. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статей 387, 388 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

108. З урахуванням наведеного, висновок апеляційного господарського суду про те, що обраний Прокурором спосіб захисту у вигляді пред`явлення віндикаційного позову про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння є належним та ефективним, колегія суддів Верховного Суду визнає обґрунтованим та правомірним. Суд правильно вказав, що такий спосіб безпосередньо спрямований на відновлення порушеного права державної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка вибула з володіння держави поза її волею, та забезпечує реальне повернення цієї ділянки у власність держави, в той час як протилежні доводи касаційно скарги Ради у цій частині необґрунтовані та декларативні.

109. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

110. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частини перша статті 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право в примусовому порядку через суд (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 136/277/18 та від 10.07.2019 у справі № 321/1702/16-ц).

111. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в частині першій статті 261 ЦК України, у поєднанні із загальним правилом, встановленим статтями 13, 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, свідчить, що відповідач має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

112. Під можливістю довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, у цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини або існування в особи певних обов`язків як міри належної поведінки, у результаті яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та особу, яка їх вчинила (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 521/14384/16-ц та від 02.07.2019 у справі № 925/271/18).

113. У цій справі Прокурор заявив вимогу щодо витребування у власність держави в особі Івано-Франківської ОДА із незаконного володіння Ради спірної земельної ділянки. При цьому, як встановлено апеляційним судом, ця земельна ділянка вибула із державної власності на підставі Рішення Відповідача від 31.07.2023 № 157-37 "Про земельні питання", а 07.08.2023 проведено державну реєстрацію права комунальної власності на неї. Позов поданий до суду - 20.11.2024. Відтак висновок суду апеляційної інстанції про те, що при зверненні до суду з позовом у цій справі Прокурор трирічної позовної давності не пропустив є очевидно правильним.

114. Доводи касаційної скарги Третьої особи у цій частині є безпідставними, адже набуття ним речового права оренди на спірну земельну ділянку, зміна її цільового призначення з моментом вибуття цієї ділянки із володіння держави жодним чином не пов`язані і такі обставини не мають впливу на початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах.

115. З цих міркувань, підстави для формування нового (іншого) висновку Верховного Суду щодо правильного застосовування статей 261, 388 ЦК України у подібних правовідносинах відсутні.

116. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, колегія суддів вважає, що наведена міра обґрунтування даної постанови є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

117. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

118. Крім цього, касаційний суд у прийнятті даної постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржники не довели і не обґрунтували. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

119. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

120. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

121. Під час касаційного розгляду, в межах заявлених підстав касаційного оскарження, Верховний Суд не встановив неправильного застосування чи порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права. Оскаржена постанова ухвалена за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для її зміни чи відміни, за мотивів наведених у касаційних скаргах, колегія суддів Касаційного господарського суду, не вбачає. Судові витрати 122. Cудовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників. За таких обставин, керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 у справі № 909/1125/24 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий Міщенко І. С. Судді Берднік І. С. Зуєв В. А.