Постанова 4873 № 910/6905/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" липня 2026 р. Справа№ 910/6905/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Алданової С.О. Євсікова О.О. за участю секретаря судового засідання: Сергієнко-Колодія В.В., за участю представників учасників справи: від позивача: Гриниха К.Я. від відповідача: Станіславчук М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «СОКАР УКРАЇНА» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/6905/25 (суддя Щербаков С.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «СОКАР УКРАЇНА» до Акціонерного товариства «Антонов» про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог 30.05.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «СОКАР УКРАЇНА» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства «Антонов» (далі - Відповідач) про стягнення 300 922,40 грн збитків, завданих втратою (нестачею) нафтопродуктів, переданих на зберігання за Договором про надання послуг приймання, зберігання та видачі нафтопродуктів № 9.3558.2020 від 12.06.2020. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем обов`язків зі зберігання майна, йому було завдано майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню в повному обсязі з урахуванням податкових зобов`язань. На підтвердження заявлених позовних вимог позивач посилається на таке. Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «СОКАР УКРАЇНА» (замовник) та Державним підприємством «Антонов» (виконавець), правонаступником прав та обов`язків якого є Акціонерне товариство «Антонов», було укладено договір № 9.3558.2020 від 12.06.2020 про надання послуг приймання, зберігання та видачі нафтопродуктів, на виконання умов якого позивачем передано відповідачу на відповідальне зберігання відповідні обсяги паливно-мастильних матеріалів. У зв`язку з військовою агресією Російської федерації та руйнуванням складу паливно-мастильних матеріалів, відповідач не зміг виконати свої зобов`язання щодо повернення переданого на зберігання майна, що призвело до його втрати (нестачі) в загальному обсязі 47 530 кг. Обставини неналежного виконання відповідачем умов вказаного договору та завдання позивачу майнової шкоди у вигляді збитків у розмірі 1 504 612,00 грн вже були предметом судового розгляду та встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2024 у справі № 910/19392/23, яке набрало законної сили, а тому в силу приписів процесуального закону вказані факти мають преюдиціальне значення та не підлягають повторному доказуванню при розгляді даної справи. Стягнуті за судовим рішенням у справі № 910/19392/23 та фактично сплачені відповідачем 31.01.2025 грошові кошти у розмірі 1 504 612,00 грн є збитками, що спричинені втратою нафтопродуктів, та за своєю економічною і правовою сутністю є компенсацією вартості такого майна, яка, відповідно до положень чинного податкового законодавства, обов`язково включається до бази оподаткування податком на додану вартість. На виконання імперативних вимог податкового законодавства після отримання вказаних коштів позивачем було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 70 від 31.01.2025, внаслідок чого відповідач отримав право на податковий кредит у розмірі 300 922,40 грн, що складає 20 % від суми сплачених ним збитків. Оскільки первісна вартість переданих на зберігання нафтопродуктів формувалася позивачем із урахуванням сплаченого податку на додану вартість під час їх придбання у первісного постачальника, загальний розмір реальних збитків, завданих втратою майна, має складатися безпосередньо з вартості втраченого майна (1 504 612,00 грн) та податку на додану вартість у розмірі 20 % від цієї бази оподаткування, що становить недоотримані позивачем 300 922,40 грн, які підлягають примусовому стягненню з відповідача. Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав: статті 193, 225 ГК України, статті 950, 951 ЦК України, статті 185, 187, 188, 189, 198, 201 ПК України, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV, Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI. Короткий зміст заперечень Відповідача Заперечуючи проти позовних вимог, Акціонерне товариство «АНТОНОВ» подало до суду відзив на позовну заяву від 23.06.2026, в якому просило відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що стягнута за попереднім судовим рішенням сума відшкодування майнової шкоди за втрачене майно не є операцією з постачання товарів чи послуг, а отже, не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість і не підлягає збільшенню на суму цього податку. На обґрунтування своєї позиції відповідач навів такі доводи: - відшкодування заподіяних збитків не передбачає передачі права на розпорядження товарами як власник або надання послуг, тому вказана операція не належить до операцій з постачання в розумінні податкового законодавства; - законодавцем чітко визначено, що до складу договірної вартості (бази оподаткування) не включаються суми відшкодування шкоди, отримані внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань; - у позивача не виникло податкових зобов`язань, оскільки не відбулося факту відвантаження товарів, а грошові кошти були сплачені відповідачем у межах виконавчого провадження; - реєстрація позивачем податкової накладної не залежить від волі відповідача, не свідчить про його згоду з її складанням та не має наслідком автоматичного включення сум до податкового кредиту; - згідно з нормами, що діють у період воєнного стану, знищені внаслідок дії обставин непереборної сили товари не вважаються використаними в неоподатковуваних операціях, що повністю виключає обов`язок позивача нараховувати податкові зобов`язання; - позивачем порушено порядок заповнення податкових накладних, оскільки у випадку нарахування зобов`язань за знищене майно він мав скласти зведену податкову накладну на своє власне найменування з відповідним умовним кодом, а не на відповідача. Норми матеріального та процесуального права, якими відповідач обґрунтовує свій відзив: стаття 165 ГПК, стаття 22 ЦК, статті 224, 226 ГК, підпункти 14.1.185, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, підпункти «а», «б» пункту 185.1 статті 185, пункт 187.1 статті 187, пункт 188.1 статті 188, пункт 189.1 статті 189, підпункт 198.5 пункту 198, абзаци перший та другий пункту 32-1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК. Стислий виклад відповіді позивача на відзив У поданій 28.06.2026 відповіді на відзив позивач не погоджується з доводами відповідача, зазначаючи, що стягнуті кошти є компенсацією вартості втраченого майна, яка включається до бази оподаткування податком на додану вартість, та обґрунтовує свою позицію такими аргументами: - передані на зберігання нафтопродукти були придбані позивачем з урахуванням ПДВ, що підтверджується відповідними зареєстрованими податковими накладними; - оскільки відповідач є професійним зберігачем, при передачі майна право власності не переходило і податок не нараховувався, проте неповернення товару після закінчення строку зберігання прирівнюється до його постачання та підлягає оподаткуванню; - сума стягнутих збитків у розмірі 1 504 612,00 грн є фактичною собівартістю нафтопродуктів без урахування податків, тому загальний розмір шкоди повинен формуватися з додаванням 20 % ПДВ на цю базу оподаткування; - за приписами податкового законодавства у разі втрати товару, за яким раніше був сформований податковий кредит, платник зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання, тому отримана компенсація збитків розцінюється як компенсація вартості товару і має включати раніше сплачені суми ПДВ з огляду на принцип превалювання сутності над формою; - твердження відповідача про знищення палива виключно внаслідок форс-мажорних обставин є неправдивим, оскільки після деокупації здійснювалося часткове повернення палива та інвентаризація залишків, а судовим рішенням у попередній справі встановлено саме факт неповернення майна (нестачі), що повністю виключає можливість застосування норми про звільнення від нарахування ПДВ за знищене внаслідок воєнного стану майно. Короткий зміст судового рішення що оскаржується Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/6905/25 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю з огляду на те, що заявлена до стягнення сума не є збитками, які підлягають відшкодуванню, при цьому суд дійшов таких висновків щодо доводів сторін: - відхиляючи довід позивача про виникнення бази оподаткування, суд вказав, що кошти, отримані як відшкодування збитків за втрачене майно, не є компенсацією вартості товарів чи послуг і не включаються до бази оподаткування податком на додану вартість; - спростовуючи твердження позивача про обов`язок нарахування податку за знищене майно, суд підтримав позицію відповідача про те, що в період воєнного стану щодо товарів, знищених внаслідок форс-мажорних обставин, норми про обов`язкове нарахування податкових зобов`язань не застосовуються, а тому позивач не був зобов`язаний реєструвати податкову накладну; - оцінюючи вимогу про стягнення вказаних коштів як майнової шкоди, суд констатував, що за відсутності обов`язку складати податкову накладну заявлена сума не має прямого причинно-наслідкового зв`язку з діями відповідача і не є невідворотними збитками. Своє рішення суд обґрунтовав приписами статей 11, 22, 1166 ЦК, статей 224, 225, 226 ГК, підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198, пункту 32-1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII, а також статей 12, 74, 75, 76-80, 129, 236-238, 240, 247-252 ГПК. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Сокар Україна» звернулося до суду з апеляційною скаргою в якій (з урахуванням уточнень від 31.03.2026) просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/6905/25 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі щодо стягнення з Акціонерного товариства «Антонов» 300 922,40 грн збитків. Апеляційну скаргу обґрунтовано такими доводами: - місцевий суд помилково застосував норми податкового законодавства щодо звільнення від нарахування податкових зобов`язань за знищене майно, проігнорувавши преюдиціальні факти (встановлені у справі № 910/19392/23), які підтверджують, що відповідач визнавав наявність палива на зберіганні станом на серпень 2022 року, а отже, відсутні підстави вважати його знищеним внаслідок обставин непереборної сили; - суд першої інстанції безпідставно послався на сертифікат Торгово-промислової палати України, оскільки цей документ засвідчує форс-мажор лише щодо строків виконання зобов`язань зі зберігання та повернення майна, але не встановлює податкових наслідків та не звільняє від їх нарахування у разі отримання грошової компенсації; - податкове законодавство не містить положень, які б звільняли платника податків від обов`язку визначення податкових наслідків у разі фактичного отримання на банківський рахунок грошової компенсації за втрачене майно; - місцевий суд допустив порушення, оскільки не встановив фактичний обсяг та момент втрати товару, а також не з`ясував причинно-наслідковий зв`язок між сертифікатом ТПП і податковими наслідками отримання коштів; - оскільки позивач сплатив податок на додану вартість під час придбання палива, отримана від зберігача сума відшкодування за втрачені нафтопродукти за своєю сутністю є компенсацією вартості товару, що підлягає оподаткуванню, а тому загальний розмір збитків має включати 20 % податку на додану вартість. Норми матеріального та процесуального права, якими скаржник обґрунтовує свою апеляційну скаргу: пункт 32-1 підрозділу 2 розділу ХХ, підпункти «а», «б» пункту 185.1 статті 185, стаття 186, пункт 187.1 статті 187, пункт 188.1 статті 188, пункти 189.1, 189.9 статті 189, пункт 193.1 статті 193, пункти 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пункти 201.10, 201.11 статті 201, пункт 213.1 статті 213 ПК; стаття 225 ГК; стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV; частина друга статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII; стаття 4 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI; статті 75, 254-259, 275, 277 ГПК. У поданих до суду апеляційної інстанції додаткових письмових поясненнях від 15.05.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Сокар Україна» підтримало вимоги своєї апеляційної скарги, надавши розширене пояснення щодо механізму формування суми податку на додану вартість та неможливості застосування сертифіката про форс-мажорні обставини. На обґрунтування своєї позиції скаржник зазначив, що стягнута за попереднім судовим рішенням сума 1 504 612,00 грн становить вартість втраченого майна без урахування податку на додану вартість, а оскільки під час придбання палива позивач поніс витрати з урахуванням ПДВ, повна компенсація майнової втрати обов`язково має охоплювати і цей податковий компонент у розмірі 20 % (300 922,40 грн). Після отримання грошової компенсації у позивача виник обов`язок відобразити податкові наслідки, у зв`язку з чим було зареєстровано податкову накладну, за якою відповідач фактично отримав податковий кредит на суму 300 922,40 грн, що підтверджує матеріалізацію цієї майнової втрати для позивача. Сертифікат Київської торгово-промислової палати не може застосовуватися як безумовна підстава для звільнення від податкових наслідків, оскільки він стосується лише строків виконання окремих зобов`язань, а часткове повернення відповідачем палива восени 2022 року свідчить про відсутність повної неможливості виконання договору. Суд першої інстанції помилково ототожнив відшкодування економічної вартості майна з відсутністю податкових наслідків, адже отримана сума не є штрафною санкцією чи упущеною вигодою, а спрямована виключно на відновлення майнового стану і не може оцінюватися відокремлено від податкових наслідків первісного придбання товару. Правова позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, Акціонерне товариство «Антонов» подало до суду відзив, у якому просить відмовити в її задоволенні в повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію такими доводами: - місцевим судом правомірно застосовано норми податкового законодавства щодо звільнення від нарахування податкових зобов`язань за знищене майно, оскільки факт його знищення внаслідок дії форс-мажорних обставин доведено преюдиційним судовим рішенням у справі № 910/19392/23; - відшкодування завданих збитків не підпадає під поняття операції з постачання товарів або послуг, оскільки передачі права розпорядження майном не відбулося, а тому сума такої компенсації не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість і не включається до договірної вартості; - реєстрація позивачем податкової накладної на відповідача не залежить від волі останнього, не свідчить про виникнення у нього права на податковий кредит та здійснена з порушенням встановленого порядку, який у подібних випадках вимагає складання зведеної накладної на власне найменування; - сплата податку на додану вартість не передбачена умовами договору, є виключно бюджетним зобов`язанням позивача і не належить до прямих реальних збитків, які підлягають стягненню з винної сторони. У судовому засіданні та у поданих до суду додаткових поясненнях від 09.06 2026 Акціонерне товариство «Антонов» зазначило, що позивач не надав належних та допустимих доказів сплати податку на додану вартість саме у складі ціни переданого на зберігання майна, оскільки долучені ним податкові накладні та акти приймання-передачі датовані лютим 2022 року (тоді як нафтопродукти передані на зберігання у червні 2020 року), а вказані в них номенклатура та вартість палива не збігаються з даними щодо втраченого майна, Компенсація збитків не є операцією з постачання товарів і не породжує податкових зобов`язань, а у разі неможливості використання майна через його знищення внаслідок дії непереборної сили платник звільняється від обов`язку нарахування ПДВ на період воєнного стану, тому стягнення ПДВ з відповідача призвело б до безпідставного подвійного збагачення (відшкодування) на користь позивача. Обов`язок звернення до уповноважених органів для отримання документів, що підтверджують право на застосування податкових звільнень (у разі незгоди з наданим сертифікатом торгово-промислової палати), покладається саме на платника податків (апелянта), а не на зберігача. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Ходаківська І.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6905/25. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції. Після надходження матеріалів справи, на підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026, у зв`язку з перебуванням судді Ходаківської І.П., яка входить до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/6905/25. Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «СОКАР УКРАЇНА» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/6905/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 08.04.2026. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 01.04.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 01.04.2026 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов`язковою. Розгляд справи відкладався, зокрема до 06.07.2026. У судовому засіданні 06.07.2026, після судових дебатів, колегія оголосила про перехід до стадії ухвалення судового рішення у справі № 910/6905/25, яка відбудеться 06.07.2026. Явка представників учасників справи У судовому засіданні 08.07.2026 проголошено короткий текст постанови за участі представників сторін. На стадії судових дебатів, у судовому засіданні 06.07.2026 представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Розгляд клопотань та заяв учасників справи Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, скаржником у розділі «Додатки» наведено перелік із 25 пунктів, до якого долучено копії низки документів (зокрема договорів за 2018-2019 роки, актів приймання-передачі, податкових накладних тощо). Водночас скаржником у тексті апеляційної скарги не зазначено та не обґрунтовано, які саме з доданих документів подаються вперше як додаткові докази, а також не заявлено відповідного процесуального клопотання із наведенням поважних та об`єктивних причин неможливості їх подання до Господарського суду міста Києва під час розгляду справи по суті з обставин, що не залежали від скаржника. Оскільки скаржник не довів наявності виняткових обставин та об`єктивної неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції у встановлені законом строки, суд апеляційної інстанції, керуючись приписами частини 3 статті 269 ГПК України, не вбачає правових підстав для прийняття та дослідження будь-яких нових (додаткових) доказів, якщо такі були додані до апеляційної скарги вперше, відхиляє їх та здійснює перегляд оскаржуваного рішення за наявними у справі доказами. Щодо прийняття додаткових письмових пояснень сторін, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частин 1, 3 статті 42 та статті 43 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуючись своїми процесуальними правами добросовісно. Як вбачається з матеріалів справи, у ході апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції було запропоновано сторонам надати додаткові письмові пояснення з метою всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Належним чином реалізуючи свої процесуальні права, позивач (ТОВ «Торговий Дім «СОКАР Україна») подав додаткові пояснення від 15.05.2026 та 03.07.2026, а відповідач (АТ «АНТОНОВ») подав додаткові пояснення від 09.06.2026. З огляду на те, що зазначені письмові пояснення подані учасниками справи на пропозицію суду апеляційної інстанції, спрямовані на всебічне та повне з`ясування всіх обставин справи, та не містять нових позовних вимог, а лише конкретизують і деталізують правові позиції сторін та їхні доводи щодо апеляційної скарги, суд, керуючись статтями 42, 43, 269 ГПК України, дійшов висновку про прийняття вказаних додаткових пояснень до розгляду та врахування їх під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції. Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов наступних висновків. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 12.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «СОКАР УКРАЇНА» (замовник, позивач) та Акціонерним товариством «Антонов» (виконавець, відповідач; правонаступник Державного підприємства «Антонов») було укладено договір № 9.3558.2020 про надання послуг приймання, зберігання та видачі нафтопродуктів. Умови вказаного договору передбачали наступне: - Замовник передає виконавцю паливо на зберігання на складі паливно-мастильних матеріалів (ПММ) та зобов`язується сплачувати за надані послуги, а виконавець зобов`язується приймати, зберігати та видавати паливо замовнику чи вказаним ним особам; - паливо, передане на відповідальне зберігання, залишається власністю замовника до моменту його відпуску або підписання відповідних актів; - Виконавець взяв на себе зобов`язання повертати всю кількість нафтопродуктів або їх частину на першу вимогу замовника, у тому числі до закінчення строку дії договору, а також забезпечувати гарантоване збереження якості та кількості переданого майна. На виконання умов договору, на підставі актів приймання-передачі № 28, № 29, № 30, № 31 від 12.06.2020, відповідач прийняв на зберігання від позивача паливно-мастильні матеріали (зокрема, бензин автомобільний А-95, дизельне паливо та присадки Керопур різних марок). Зазначені нафтопродукти зберігалися на складі ПММ за адресою: м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Автозаводська, 1-А. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації склад ПММ на території смт Гостомель зазнав масштабних руйнувань внаслідок пожежі та обстрілів, що унеможливило виконання відповідачем зобов`язань щодо повернення переданого на зберігання майна та призвело до його втрати (нестачі). Настання вказаних обставин непереборної сили засвідчено Сертифікатом Київської торгово-промислової палати № 3000-23-1742 від 11.04.2023. Обставини неналежного виконання відповідачем умов договору № 9.3558.2020 від 12.06.2020 та завдання позивачу майнової шкоди у вигляді збитків за неповернуті нафтопродукти вже були предметом розгляду та встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2024 у справі № 910/19392/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024. Вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили та має преюдиціальне значення, з Акціонерного товариства «Антонов» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «СОКАР УКРАЇНА» стягнуто 1 504 612,00 грн збитків. На виконання судового рішення у справі № 910/19392/23 (на підставі наказу від 01.07.2024 та у межах виконавчого провадження ВП № 75617076) відповідач 30.01.2025 у повному обсязі сплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 1 504 612,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 728 від 30.01.2025 та постановою державного виконавця від 31.01.2025. Судом також встановлено, що позивач обґрунтовував формування первісної вартості втрачених нафтопродуктів (з урахуванням сплаченого податку на додану вартість у розмірі 20%) господарською операцією з їх придбання у первісного постачальника - ТОВ «Сокар Енерджі Україна» за договором № 1/01913 від 01.09.2013. На підтвердження факту сплати ПДВ позивач надав акти приймання-передачі та податкові накладні, датовані лютим 2022 року (зокрема, № КВ000000293 від 11.02.2022, № КВ000000245 від 08.02.2022, а також податкові накладні № 33 від 08.02.2022 та № 49 від 11.02.2022). Водночас судами обох інстанцій перевірено та встановлено критичну невідповідність зазначених доказів: спірні нафтопродукти були передані позивачем відповідачу на відповідальне зберігання 12.06.2020, тоді як долучені позивачем накладні та акти щодо їх придбання датовані лютим 2022 року, що свідчить про розбіжності та неможливість передачі у 2020 році майна, придбаного у 2022 році. Після фактичного отримання від відповідача 1 504 612,00 грн відшкодування збитків позивач в односторонньому порядку склав та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 70 від 31.01.2025 на суму податку на додану вартість у розмірі 300 922,40 грн (що становить 20 % від суми сплачених відповідачем збитків). За твердженням позивача, саме ця сума становить недоотриману компенсацію вартості втраченого майна (податковий кредит відповідача), що є реальними збитками та підлягає стягненню з відповідача у цій справі. Перевіривши вказані обставини, суд першої інстанції з`ясував, що сплата відповідачем коштів як відшкодування завданих збитків за неповернуте майно не є операцією з постачання товарів чи послуг у розумінні податкового законодавства, а тому така сума в силу закону не включається до договірної вартості та не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість. Крім того, на період дії воєнного стану щодо товарів, придбаних з ПДВ та знищених (втрачених) внаслідок дії обставин непереборної сили, діють пільгові правила пункту 32-1 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, згідно з якими такі товари не вважаються використаними в неоподатковуваних операціях, і обов`язок нарахування компенсуючих податкових зобов`язань (за пунктом 198.5 статті 198 ПКУ) у платника податків не виникає. На підставі викладеного судом встановлено, що у позивача був відсутній визначений законом обов`язок складати та реєструвати податкову накладну № 70 від 31.01.2025 після отримання суми відшкодування шкоди. Одностороннє складання позивачем цієї накладної є наслідком його власного помилкового податкового обліку, не узгоджувалося з відповідачем та не свідчить про виникнення у останнього права на податковий кредит чи безпідставне збагачення. Заявлена до стягнення сума у розмірі 300 922,40 грн не має прямого причинно-наслідкового зв`язку з діями відповідача як зберігача майна і не є прямими, невідворотними збитками, що підлягають відшкодуванню в порядку цивільно-правової чи господарської відповідальності. Джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом. Згідно статті 224 ГК України, Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна «постачання товарів» електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром. Згідно статті 185 (а саме підпункту «а» пункту 185.1) ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю. Відповідно до статті 188 (а саме пункту 188.1) ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань. Згідно статті 198 (а саме пункту 198.5) ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). Відповідно до статті 32-1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України (пункт 32-1) тимчасово, протягом дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, не вважаються використаними платником податку в неоподатковуваних податком на додану вартість операціях або операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, товари: - придбані в оподатковуваних податком на додану вартість операціях, знищені (втрачені) внаслідок дії обставин непереборної сили у період дії воєнного, надзвичайного стану; - придбані в оподатковуваних податком на додану вартість операціях та передані в державну чи комунальну власність, у тому числі на користь добровольчих формувань територіальних громад, а також надані на користь інших осіб для потреб забезпечення оборони України під час дії воєнного стану. До наведених у цьому пункті операцій норми пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу не застосовуються. Згідно статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв`язку з чим особисте майно та зобов`язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства; послідовність - постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики; безперервність - оцінка активів та зобов`язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі; нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми; єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці. Правова позиція суду апеляційної інстанції Колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд оскаржуваного судового рішення, керуючись принципами верховенства права та законності, зважаючи на встановлені обставини справи, дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги та відсутність правових підстав для її задоволення, з огляду на таке. Щодо правової природи стягнутих коштів та виникнення об`єкта оподаткування податком на додану вартість Ключовим доводом апелянта є твердження про те, що стягнуті за рішенням суду у справі № 910/19392/23 грошові кошти у розмірі 1 504 612,00 грн за своєю сутністю є компенсацією вартості втраченого майна (нафтопродуктів), а тому така операція прирівнюється до постачання товарів і має включати в себе 20 % ПДВ, що становить заявлену до стягнення суму 300 922,40 грн. Апеляційний суд відхиляє зазначений довід як такий, що ґрунтується на хибному, розширювальному та довільному тлумаченні норм податкового та цивільного законодавства. Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2024 у справі № 910/19392/23, яке набрало законної сили, чітко встановлено правову природу грошових коштів у розмірі 1 504 612,00 грн - це збитки (майнова шкода), завдані позивачу внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором зберігання № 9.3558.2020 від 12.06.2020. Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Разом з тим, згідно з імперативними приписами абзацу п`ятого пункту 188.1 статті 188 ПКУ, до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань. Кошти, які надходять платнику податку як відшкодування збитків за втрачене/пошкоджене майно, не є оплатою вартості поставлених товарів чи послуг, не змінюють базу оподаткування ПДВ та, в силу прямої вказівки закону, не є об`єктом оподаткування ПДВ. Таким чином, сплата відповідачем у межах виконавчого провадження коштів на відшкодування збитків не є операцією з постачання палива, не породжує об`єкта оподаткування ПДВ, а отже, позивач був позбавлений законних підстав вважати цю суму базою оподаткування та безпідставно нарахував на неї 20 % ПДВ. Посилання апелянта на принцип превалювання сутності над формою, закріплений у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, не може скасовувати чи нівелювати пряму законодавчу заборону, встановлену пунктом 188.1 статті 188 ПКУ. Щодо обов`язку нарахування податкових зобов`язань за знищене майно та застосування норм воєнного стану Скаржник у своїй апеляційній скарзі та додаткових поясненнях наголошує на тому, що оскільки паливо було придбане з ПДВ і за ним був сформований податковий кредит, то у разі його втрати він зобов`язаний нарахувати компенсуючі податкові зобов`язання на підставі пункту 198.5 статті 198 ПКУ, що автоматично формує його майнову втрату (збитки). Також апелянт стверджує, що суд першої інстанції помилково застосував пункт 32-1 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ, оскільки відповідач частково повертав паливо, що нібито спростовує факт його повного знищення внаслідок форс-мажору. Колегія суддів вважає такі доводи скаржника помилковими з огляду на наступне. Дійсно, за загальним правилом пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання за товарами, придбаними з ПДВ, якщо такі товари починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника (зокрема, у разі списання втраченого/знищеного майна). Однак, абзацами першим та другим пункту 32-1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України визначено, що тимчасово, протягом дії правового режиму воєнного стану, не вважаються використаними платником податку в неоподатковуваних ПДВ операціях або операціях, що не є господарською діяльністю, товари, придбані в оподатковуваних операціях, знищені (втрачені) внаслідок дії обставин непереборної сили у період дії воєнного стану. Абзац четвертий цього ж пункту імперативно вказує: до наведених у цьому пункті операцій норми пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу не застосовуються. У преюдиційній справі № 910/19392/23 встановлено як факт наявності сертифіката Торгово-промислової палати України № 3000-23-1742 від 11.04.2023, так і той факт, що за результатами інвентаризації від 06.05.2022 було зафіксовано знищення частини резервуарів (РВС-1000 №4, РВС-1000 №6) та присадок, а також те, що відповідач повідомляв про пошкодження складу внаслідок військової агресії рф. Той факт, що восени 2022 року відповідач повернув частину вцілілого палива з інших резервуарів, жодним чином не спростовує факту знищення (втрати) неповернутої частини саме внаслідок збройної агресії та окупації смт Гостомель. Відповідно, у позивача не виникло і не могло виникнути передбаченого законом податкового обов`язку нараховувати компенсуючі зобов`язання з ПДВ за втрачені нафтопродукти. Навпаки, законодавець ввів норму пункту 32-1 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ саме з метою захисту суб`єктів господарювання від надмірного податкового тягаря у вигляді збереження за ними права на раніше сформований податковий кредит без обов`язку нарахування зобов`язань у разі втрати майна через війну. Штучне невизнання позивачем вказаної пільги та самостійне ініціювання податкових наслідків не може створювати для відповідача додаткових цивільно-правових зобов`язань зі стягнення збитків. Щодо односторонньої реєстрації податкової накладної як підстави для стягнення збитків Апелянт стверджує, що оскільки він 31.01.2025 склав та зареєстрував податкову накладну № 70, то відповідач автоматично отримав податковий кредит, а отже, майнова втрата позивача «матеріалізувалась» і підлягає стягненню. Цей довід є безпідставним та суперечить нормам матеріального права. Колегія вважає, що податкова накладна є виключно документом податкового обліку, який складається платником податків в односторонньому порядку. Сама по собі реєстрація податкової накладної не є беззаперечним доказом факту здійснення господарської операції (зокрема, постачання), якщо така операція фактично не відбулася. Враховуючи, що стягнення збитків не є операцією з постачання (про що детально зазначено вище), складання позивачем податкової накладної №70 було здійснено за відсутності об`єкта оподаткування, тобто помилково. Відповідач обґрунтовано зазначив, що він не брав участі у формуванні цієї накладної, не погоджував її і не міг правомірно відобразити суму ПДВ за нею у складі свого податкового кредиту, оскільки не здійснював операції з придбання товару на цю суму. Помилкові дії позивача у сфері його власного податкового обліку не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з діями відповідача як зберігача майна (стаття 22 ЦК, стаття 224 ГК). Щодо розбіжностей у доказовій базі та недоведення причинно-наслідкового зв`язку Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на обґрунтованість доводів відповідача, викладених у додаткових поясненнях, щодо неналежності та недопустимості доказів, якими позивач обґрунтовує факт сплати ПДВ у складі вартості втраченого палива. Відповідно до положень статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування, а обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. На підтвердження факту сплати ПДВ у ціні втраченого палива позивач надав акти приймання-передачі та податкові накладні від лютого 2022 року (зокрема, № КВ000000293 від 11.02.2022 та № КВ000000245 від 08.02.2022; т. 1, а.с. 34-38). Водночас, як установлено судами попередніх інстанцій у цій справі та підтверджено преюдиційним рішенням у справі № 910/19392/23, спірні нафтопродукти були передані позивачем відповідачу на зберігання ще 12.06.2020 (згідно з актами приймання на зберігання № 28-31). Крім того, у вхідних накладних за 2022 рік наявні істотні розбіжності щодо вартості та номенклатури (маркування) палива порівняно з тим майном, яке фактично перебувало на зберіганні. З огляду на хронологічну неможливість передачі у червні 2020 року нафтопродуктів, придбаних позивачем у лютому 2022 року, колегія суддів констатує, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт понесення ним витрат зі сплати ПДВ саме у складі вартості того майна, яке було втрачене відповідачем і за яке з останнього вже стягнуто збитки. Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що стягнута за попереднім судовим рішенням компенсація збитків не є об`єктом оподаткування ПДВ у розумінні Податкового кодексу України. У позивача був відсутній визначений законом обов`язок нараховувати податкові зобов`язання з ПДВ як за операцією з постачання товарів, так і компенсуючі податкові зобов`язання щодо майна, знищеного внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажору) в період дії воєнного стану. Одностороннє складання позивачем податкової накладної є наслідком його власного (помилкового) тлумачення норм ПК України та не породжує для відповідача цивільно-правового обов`язку відшкодовувати зазначені суми як збитки. Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленими позивачем вимогами про стягнення 300 922,40 грн, повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги та додаткових пояснень скаржника зводяться до незгоди з правильними висновками суду першої інстанції, ґрунтуються на довільному тлумаченні норм податкового та цивільного законодавства, а тому підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення відсутні. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржене судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційніq скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити. Судові витрати Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/6905/25 залишити без змін. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано, - 16.07.2026. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді С.О. Алданова О.О. Євсіков